Методологія політичної економії і еволюція її розвитку

   Найповнішу характеристику елементів  наукового пізнання економічних  явищ і процесів серед науковців  другої групи дає колектив  санки-петербурзьких учених. Інструментами економічного дослідження вони називають основні закони діалектики (єдності та боротьби суперечностей, заперечення заперечення, кількісно-якісних змін). А також позитивний та нормативний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного, від сутності до явища, наукової абстракції, аналіз і синтез. На противагу цьому найбідніше представляє методологію економічного дослідження підручник за редакцією В. Камаєва.

   Коротко розглянемо підхід філософів  до цієї проблеми. В "Філософському енциклопедичному словнику" одним із поширених методів класифікації методологічного знання називають його поділ на змістову і формальну логіку, а в межах першої виділяють структуру наукового знання взагалі і наукової теорії зокрема; закони породження,функціонування та зміни наукових теорій; понятійний каркас науки та її окремих дисциплін; характеристику схем пояснення, прийнятих в науці; структуру і операціональний склад методів науки; умови і критерії науковості. В. Кохановський до основних груб багаторівневої концепції метоологічного знання відносить:

1. філософські методи, розрізняючи серед них діалектичний і метафізичний;
2. загальнонаукові підходи і методи дослідження, до яких входять поняття "інформація", "модель", "структура", "функція", "система", "елемент", "оптимальність", "ймовірність та інші. На цій основі, на думку автора, формуються відповідні методи та принципи пізнання системній, структурно-функціональний, кібернетичний,ймовірнісний, моделювання, формалізації та інші;
3. приватно наукові методи – сукупність способів, принципів пізнання, дослідницьких прийомів і процедур, що використовуються у певній науці;
4. дисциплінарні методи (як система прийомів,що застосовуються в певній науковій дисципліні, яка входить в будь-яку галузь науки або виникає в стиках наук);
5. методи міждисциплінарного дослідження, що виникають на стиках різних наукових дисциплін.

   Українські філософи – автори  посібника "Філософія" серед  сукупності принципів, що визначають  спосіб теоретичної діяльності, виділяють, по-перше, принципи, будь-якої науки;по-друге, гносеологічні та методологічні принципи, в яких безпосередньо не відображається реальність, фіксуються особливості самої пізнавальної діяльності. Колектив російських авторів до методології відносить загально гносеологічні питання, дослідження особливих пізнавальних процедур у науці, критерії і способи створення ідеалізованих об'єктів, якими оперує наука, співвідношення емпіричного і теоретичного та інші.

   На певну увагу заслуговує  характеристика структури методології,  яку дає І. Суслов. Він виділяє, зокрема, загальні діалектико-матеріалістичні принципи, закони та категорії; загальнонаукові методи; елементарні закони мислення і поняття економічної науки, вироблені на попередніх етапах її розвитку; економіко-математичні методи і статистичні методи.

   Доцільно зазначити, що ще наприкінці 70-х років виділялись такі основні  елементи діалектичного методу  дослідження:

1. філософські та загальнонаукові принципи;
2. закони матеріалістичної діалектики;
3. категорії філософії;
4. закони і категорії політичної економії, змістовно обґрунтовані найвидатнішими економістами.

Однак така класифікація не повністю відповідає вимогам методології економічного дослідження в сучасних умовах.

   Для того щоб розширити методологічну  базу сучасного економічного  дослідження, проаналізуємо наведені вище точки зору на методологію економічного дослідження, з'ясуємо їх переваги і недоліки.

   Так, у класифікації Є. Борисова  позитивним можна вважати розмежування  в будь-якій науці загальних  (філософських), загальнонаукових та специфічних методів. Проте такому підходу відповідає класифікація методів пізнання в самій економічній теорії (виділення лише метафізики та діалектики), а в межах діалектики – надзвичайно обмеженого кола пізнання – суперечності, єдності суперечностей, історичного та логічного. До того ж, нераціонально виділяти окремо суперечності і єдності суперечностей. Приблизно такою (тобто виділено специфічні, загальні і всезагальні) є класифікація елементів методу, запропонована А. Войтовим. Звуженим порівняно з цим є виділення лише загальнонаукових та специфічних методів (авторський колектив за редакцією Г. Клименка та В. Нестеренка).

   Друга точка зору авторів, які  виділяють чотири структурних  елементи методології, але єдино  правильним називають діалектико-матеріалістичний, є конструктивною, оскільки вони свідомо включають до таких елементів ненаукові підходи. Крім того, в межах діалектико-матеріалістичного методу діється далеко не повний перелік елементів цього методу. Загальним недоліком позиції авторів першої групи є відсутність логічної послідовності у відокремленні методів економічного дослідження. Одні автори на перший план висувають суперечність, другі – метод абстракції тощо.

   У межах описового підходу  на перше місце висувається  такі елементи методу, як метод узагальнень, абстракцій, аналіз, наукової абстракції, порівняльного аналізу, основні закони діалектики. Водночас позиція цієї групи авторів відрізняється від першої тим, що вони виділяють позитивний і нормативний, мікроекономічний та макроекономічний аналіз.

   Основними структурними підсистемами  методології економічного дослідження  (підсистеми, оскільки в межах  кожної з них виділяється низка  окремих елементів) слід на  абстрактному рівні назвати:

1. загальні;
2. загальнонаукові;
3. специфічні;
4. дисциплінарні та міждисциплінарні.

Проте така класифікація є надто загальною, а тому втрачає певною мірою ознаки методологічної функції. Конкретизувати такі методи слід у контексті розмежування принципів, законів та категорій, їх гносеологічної ролі.

   Якщо дотримуватись цієї вимоги, то основними структурними підсистемами діалектичного методу дослідження в економічній теорії є:

1. філософські принципи, до яких належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо.
2. Загальнонаукові принципи, до яких належать системний, структурно-функціональний, моделювання та ін.;
3. Закони діалектики, які водночас виконують гносеологічну функцію. До них належать закони єдності і боротьби суперечностей, кількісно-якісних змін та заперечення заперечення;
4. категорії діалектики, найважливішими з них є сутність і явище, причина і наслідок та ін.;
5. економічні закони,які є достатньо обґрунтованими попередніми дослідниками і виконують пізнавальну функцію при вивченні сучасної економічної системи. До них належать закон вартості грошового обігу, закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.;
6. економічні категорії, які комплексно обґрунтовані у працях найвидатніших мислителів служать інструментом пізнання для дослідників сучасних економічних систем;
7. дисциплінарні та міждисциплінарні методи.

   Окремі елементи наведеної класифікації  можна групувати у складніші  підсистеми. Зокрема, можуть бути  об'єднані в одну групу закони  та категорії діалектики; в другу – економічні закони та категорії; в третю – філософські та загальнонаукові принципи. 
 
 
 

Розділ 2. Основні етапи розвитку політичної економії як науки

Ще в  Античному Світі економічна думка  досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Арістотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної думки наступних епох. Немало економічних спостережень ми знаходимо в Біблії. Вона дає повне тлумачення економічного життя стародавніх народів. Що населяли Палестину і навколишні землі у ІІ і І тисячоліттях до нашої ери. Як привило, ці тлумачення даються у формі заповідей, вказівок про поведінку людини.

      Але хоч економічні погляди,  школи зародилися давно, економічна  теорія як самостійна наука  виникла відносно недавно. Поштовхом цьому було зародження й розвиток капіталізму, формування національного ринку. Тоді ж з'явилася назва цієї науки – політекономія. Вона походить від трьох давньогрецьких слів "політейя" – суспільний, державний устрій і вже знайомих нам "ойкос" і "номос" , що в сукупності означає: науки про закони ведення суспільного господарства.

     Вперше назва "політекономія"  була вжита французом Антуаном  Монкретьєном  у "Трактаті політичної  економії", який побачив світ  у 1615 році. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто "економія" або "економіка" , як це робили давньогрецькі мислителі або його сучасники?  Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Арістотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст – це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.

1.        Проте головна заслуга Монкретьєна не в тому, що він дав назву новій науці, а в тому, що в своєму "Трактаті", спеціально присвяченому економічним проблемам, він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспільних наук. Саме з цього моменту в загальному понятті "економіка" починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність. А в самій економічній науці почався процес диференціації знань. З одного боку, формуються теоретичні економічні науки, з іншого – прикладні. Тепер економічна наука – це система дисциплін про економіку, провідною з яких є політична економія, яка відіграє роль теоретичного фундаменту, виконує по відношенню до всіх інших економічних  дисциплін методологічну функцію. [3, c.7-9]

                                                        Рис. 1.2"Система економічних наук" [1, c.14]

Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економії як самостійної науки. Першими гідний внесок у розвиток політичної економії зробили меркантилісти (від італ. merkante — торговець, купець), які вважали, що суспільне багатство нарощується у сфері обігу — торгівлі. Меркантилісти визначили з цих позицій дві економічні проблеми, які необхідно було вирішити: 1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни; 2) визначення природи грошей і рівня відсотка. На їх думку, багатство країни пов’язано з максимальним нагромадженням золота і срібла (дорогоцінних металів) за допомогою ефективної зовнішньої торгівлі, тобто перевищення вивезення товарів з країни над їх ввезенням. Меркантилісти вважали природною властивістю дорогоцінних металів бути грошима. Звідси — їх помилкове уявлення про те, що товари мають вартість таку, скільки за них можна обміняти золота і срібла. Отже, розмір вартості товару залежить від того, скільки зазначених металів можуть дати за нього.

  Антуан  де Монкретьєн (1575—1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів — представників меркантилізму. У цілому ідея меркантилізму зводиться: в економічній політиці — до масового нагромадження дорогоцінних металів у країні і державній скарбниці; у теорії — до пошуків економічних закономірностей у сфері обміну (торгівлі, грошовому обігу).

  Величезний  внесок у розвиток поглядів меркантилістів зробили Томас Ман (1571—1641), Дейвід Юм (1711—1776) — видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623—1687) — фундатор трудової теорії вартості. Головною заслугою меркантилістів було те, що вони здійснили першу спробу осмислення загальноекономічних завдань на рівні всієї національної економіки. Вона не вдалася, але послужила відправною точкою для наступної хвилі економістів-фізіократів.