Власність як економічна категорія: економічний зміст і юридична форма, структура, еволюція

Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2013 в 01:03, курсовая работа

Описание работы

Двома найважливішими підсистемами В. э економічна та юридична власність. Економічна В. має кількісну та якісну сторони. Перша означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об’єктів власності (засобів праці, предметів праці, робочої сили, предметів споживання, цінних паперів, грошей тощо), в т.ч. об’єктів інтелектуальної В. (патентів, ліцензій та ін.). друга виражає систему виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об’єктів В. в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні).

Содержание

Вступ

1. Власність як економічна категорія

2. Економічний зміст і юридична форма власності

3. Структура власності

4. Еволюція форм власності

Висновок

Список використаної літератури

Работа содержит 1 файл

Власність як економічна категорія.doc

— 97.50 Кб (Скачать)


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

Власність як економічна категорія: економічний  зміст і юридична форма, структура, еволюція.

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ

 

1. Власність як економічна  категорія

 

2. Економічний зміст  і юридична форма власності

 

3. Структура власності

 

4. Еволюція форм власності

 

Висновок 

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Власність – соціологічна категорія, яка містить низку підсистем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних, національних тощо), що прямо й опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Двома найважливішими підсистемами В. э економічна та юридична власність. Економічна В. має кількісну та якісну сторони. Перша означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об’єктів власності (засобів праці, предметів праці, робочої сили, предметів споживання, цінних паперів, грошей тощо), в т.ч. об’єктів інтелектуальної В. (патентів, ліцензій та ін.). друга виражає систему виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об’єктів В. в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). В діалектичній єдності цих двох сторін В. (тобто економічна В.) означає привласнення індивідом, колективом, державою та іншими суб’єктами засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об’єктів В. в усіх сферах суспільного відтворення. Вона належить до базисних відносин і не залежить від волі та свідомості людей (див.: Власність економічна ). Юридична В. – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у праві власності. Право В. та його модифікація опосередковано впливає на процеси привласнення (див.: Власність юридична). Соціальний аспект В. розкриває процес утворення й розвитку класів, соціальних груп  і взаємо утворення і розвитку класів, соціальних груп і взаємодію між ними залежно від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Політичний аспект В. характеризує наявність впливу на політику держави залежно від привласнення засобів виробництва, інших об’єктів власності. Психологічний аспект В. відображає наявність почуття господаря у працівників або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічиєї або чужої. Національний аспект В. характеризує наявність або відсутність різноманітних об’єктів В. в Україні вимагає трансформації кожної з названих підсистем. За час проголошення державної незалежності в Україні відбулася зміна лише юридичної та національної підсистеми В., оскільки 95% власності, що належала загальносоюзним міністерствам і відомствах колишнього СРСР, стала В. Української держави. Водночас значною мірою здійснено капіталізацію економічної власності, що істотно вплинуло на модифікацію інших сторін В.

Власність взаємна, взаємний фонд – об’єднання капіталів різних інвесторів для капіталовкладень у певні об’єкти, що стають внаслідок цього В. в., в. ф., доходи від якої і витрати на неї розподіляються залежно від частки  кожного з інвесторів у загальній сумі.

 

 

1. Власність як економічна категорія

Сутність власності.

 Суб’єкти та об’єкти власності. Ознаки власності.

Сутність власності . Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває в певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьке описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже  безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність “кралею”.

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність  як сукупність усіх економічних відносин, а треті – як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Власність існує також там, де існує  сукупна праця – суспільне  виробництво, бо й тут у єдиному  процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність - це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб’єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати, споживання.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здісненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодоване відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці ( чи йог частина) безпосереднього виробника вилучається з йог володіння безоплатно на користь володаря ( рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження – привласнення лежить в основі відносин власності.

Суб’єкти та об’єкти власності. Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Славнозвісний Робінзон Крузо не був власником, хоч мав певні речі у своєму вжитку, бо ні з ким було вступати у відносини їх відчуження. І коли випадок послав йому П’ятницю, він чинить просто: позбавляє П’ятницю прав економічної відособленості та юридичної самостійності, роблячи йог членом єдиної сім’ї. цим нехитрим актом Робінзон знищує саму умову появи власності.

Звичайно, робінзонада – економічний курйоз. Сучасне виробництво – колективне, і того, що міг собі дозволити запопадливий острів’янин – знищити відносини власності, - не можна досягти в суспільному виробництві за певних йог умов. Щоправда, власність як відносини відчуження – присвоєння може зникнути і в суспільному виробництві. Це можливе тоді, коли всі члени такого суспільства однаковою мірою споживатимуть разом добутий продукт, тобто коли спільне виробництво закінчується не відособленим присвоєнням і споживанням суспільного продукту, а сумісним.

Так велося в прадавній  первісній общині, де за обмежених матеріальних благ вони розподілялись рівномірно для примітки життя кожного члена. Тут ніхто ні в кого не відчужував спільно надбане, а споживали всі громадою. Тому й не існувало власності в їх розумінні. Так може трапитись і тоді, коли цивілізація сягне рівня над достатку матеріальних благ і зникне необхідність відокремленого привласнення. До речі, К. Маркс убачав протиставленість епохи комунізму світові приватної власності у протилежності між наявністю власності та її відсутністю. Таке порівняння подібне до того, що якби в нашому світі існував лише один колір, наприклад зелений, то ми не мали б поняття про кольори.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти  цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами.

Суб’єкти  власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження – привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва – окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включати землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці. (Див.: Корнієнко В. Суспільна власність як стратегічна мета // Економіка Україна. – 1993. - №1.)

Ознаки власності. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

 

2. Економічний зміст і юридична форма власності.

З аналізу цих ознак  випливає, що категорію власності  необхідно розглядати з двох боків: економічного змісту та юридичної форми. Економічний зміст власності, як уже зазначалося, полягає у відособленому присвоєнні результатів економічної діяльності людей і реалізується як соціально-економічні відносини між людьми. (Детальніше див.: Игнатовский П. Собственность, ее истоки в настоящем и будущем // Экономист. – 1999. - №11.)

Як, відомо людське суспільство, зрештою, організовується в різні  форми державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини між людьми, у тому числі й економічні. Таке регулювання здійснюється законодавчими  актами. Власність, як певні економічні відносини, теж регулюється юридичними актами держави, економічним правом. Тому відносини власності виступають у формі права володіння, права розпорядження і права користування.  Співвідношення цих трьох атрибутів права власності визначає реальні форми власності як складових її частин структури.

Категорії “володіння”, “розпорядження” і “користування” виступають особливими формами прояву соціальної ролі суб’єктів власності. Мова йде про функції цих суб’єктів  у способі поєднання факторів виробництва, про характер відносин між суб’єктами в процесі реалізації таких функцій.

Так, володіння визначають як категорію, що характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності.

Розпорядження – це здійснюване самим власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності.

Користування означає процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності.

Ці категорії перебувають  у певному співвідношення між  собою. Всезагальною серед них виступає категорія “володіння”, бо власник реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем або реалізувати право користування, але не завжди реалізує себе як власник. Користувач окремих благ може виступати як фактор їх виробничого застосування, але при цьому може не мати прав володаря чи розпорядника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Структура  власності. 

Типи власності. Види власності: правила і суспільна.

Типи власності. Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів, форм і систем власності, що діють або можуть діяти в суспільстві. У структурі власності насамперед слід виділяти два її типи: перший – трудова, не експлуататорська і другий – експлуататорська власність. Тип власності характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва.

Информация о работе Власність як економічна категорія: економічний зміст і юридична форма, структура, еволюція