Аналіз та планування трудових показників

Складання планового  балансу робочого часу включає:

• розрахунок реального фонду робочого часу в днях (явочного часу);
• визначення середньої тривалості робочого часу;
• визначення планового реального або ефективного фонду робочого часу.

Календарний фонд робочого часу – це кількість календарних днів у плановому році (у році 365 або 366 днів, у кварталі – 90, 91 і 92 дня і так далі).

Номінальний фонд робочого часу – це календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів.

Плановий реальний фонд робочого часу – це різниця між номінальним фондом робочого часу і кількістю плануючих невиходів.

Тривалість чергових і додаткових відпусків планується згідно з діючим законодавством на основі показників кількості працівників за категоріями і тривалості відпустки окремих груп.

Неявки, пов’язані з виконанням державних і громадських обов’язків, плануються на рівні їх відсотка у  загальному номінальному фонді робочого часу у звітному році.

Невиходи через хворобу в плановому балансі визначаються на підставі звітних даних з урахуванням поліпшення санітарно-виробничої гігієни, медичного обслуговування працюючих, впровадження заходів з техніки безпеки і охорони праці, а також поліпшення культурно-побутових та житлових умов і зниження завдяки цьому хвороб.

Середня номінальна тривалість робочого дня розраховується на основі даних про кількість або питому вагу робітників, які мають різну  тривалість робочої зміни встановленої у відповідності з діючим законодавством про робочий час.

При цьому враховується, що середня  тривалість робочого часу у передсвяткові  дні зменшується на 1 годину у  робітників, у яких при шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня складає сім годин.

Середня тривалість робочого дня ( ) визначається:

 

t₁ , t₂ – тривалість робочої зміни відповідно вісім і сім годин, год;

К₁, К₂ – питома вага робітників, які мають тривалість робочої зміни за графіком відповідно вісім і сім годин, год;

n_св – кількість днів, що чергуються зі святковими та не робочими, в яких тривалість робочого дня (зміни) при 40-годинному робочому тижні зменшується на 1 годину, дн (в нашому випадку – 4 дні);

N_ном – номінальна кількість робочих днів у році, дн (в нашому випадку 250 днів).

 

K₂= 162 / 2700 = 0,06

 

K₁= 1 - 0,94 = 0,94

 

 

Помноживши фактичну тривалість робочого дня за звітом і за планом, одержимо реальний (ефективний) робочий час на одного робітника  в годинах.

Реальний (ефективний) фонд робочого часу на одного середньооблікового робітника визначається як добуток реального фонду робочого часу в днях на фактичну середню тривалість робочого дня у плановому періоді.

 

 

2. Розрухувати показники.

 

а) Розрахунок чисельності основних робітників – відрядників (Ч^пл_{о.р. від}) за трудомісткістю виконується за формулою:

 

Ч^пл_{о.р. від} = Т_пл/Ф_пл К_в.н ,

 

Т_пл – планова трудомісткість виробничої програми нормо-год.;

Ф_пл – плановий реальний фонд робочого часу одного середньо облікового робітника, год.

 

Ч^пл_{о.р. від} = 1510000/(1690*1,04) = 859 (осіб).

 

б) Розрахунок за нормами виробітку. Цей метод використовується при плануванні чисельності основних робітників на виробництво однорідної продукції, якщо обсяг виробництва обліковується і планується в натуральних показниках, а витрати праці, що нормуються, встановлюються у вигляді норм виробітку.

Планова чисельність  основних робітників (Ч^пл_о.р.) розраховується:

 

Ч^пл_о.р. = Q^пл/Н_вирК_в.нФ_пл ,

 

Q^пл – плановий обсяг робіт у натуральних одиницях виміру, од;

Н_вир – планова годинна норма виробітку одного робітника, од/год.

 

Ч^пл_о.р. = 140000/(7 * 1,04 * 1690) = 11 (осіб).

 

 

в) Розрахунок за робочими місцями на основі норм обслуговування на агрегатних роботах. Метод використовується на апаратурних і агрегатних роботах для розрахунку чисельності основних робітників, зайнятих контролем і спостереженням за агрегатами. Чисельність основних робочих визначається за нормами обслуговування:

А – кількість робочих  агрегатів, одиниць устаткування, од;

З – кількість змін за добу;

Н_о – норма обслуговування на одного робітника, од.

 

 

   г) Чисельність льотного складу (ЛС) авіакомпаній визначається на підставі надходжень нових типів повітряних суден (ПС), підвищення продуктивності польотів ПС, які експлуатуються, зміни структури парку ПС та поліпшення організації праці, впровадження наукової організації праці.

При визначені потреби  в льотному складі на плановий період окремо розраховується чисельність  основних робітників (ЛС екіпажів –  командири кораблів, пілоти, бортінженери, бортмеханіки, штурмани, бортпровідники та чисельність командно-льотного складу (командири льотних загинів, авіаескадрилій, інструктори-пілоти, інструктори-бортінженери та ін).

Потрібна чисельність  робітників екіпажів на плановий період по кожному типу ПС ( ) визначається:

,

- норматив екіпажів на одне  ПС, ек.;

 – нормативна чисельність  та склад екіпажу за типами  ПС з урахуванням умов роботи, осіб;

- плановий експлуатаційний наліт  годин за типами ПС, год; 

- плановий (нормативний) річний  наліт годин на один екіпаж, год.

 

3. Методи вимірювання продуктивності праці

 

В залежності від способу визначення обсягу виготовленої продукції, розрізняють такі методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, вартісний, трудовий.

а) Натуральний метод визначення продуктивності праці. Обсяг виробленої продукції обчислюється в натуральних показниках (фізичних одиницях).

Рівень продуктивності праці визначається:

,

Q – обсяг виготовленої  продукції в натуральному виразі, од;

Ч_пр – середньооблікова чисельність працівників, осіб.

 

б) Умовно-натуральний метод визначення продуктив-ності праці є різновидом натурального методу. Обсяг різних видів продукції за допомогою коефіцієнтів приводиться до єдиного вимірювача в умовно-натуральних одиницях. Цей метод широко застосовується на всіх видах транспорту.

Продуктивність праці  аеропорту (ПП_ап) при цьому методі визначається:

 

,

О_пас – відправлення пасажирів, осіб;

0,09 – коефіцієнт приведення  середньої маси пасажира з  безоплатним багажем (при плануванні та обліку дорівнює 90 кг) до загального обсягу відправлень у тонах;

Q_гр , Q_пч – відповідно відправлення вантажів і пошти, т ;

Ч_ап – середньооблікова чисельність працівників аеропорту, осіб.

 

 

в) Вартісний метод визначення продуктивності праці. Обсяг виробленої продукції обчислюється в вартісному вимірюванні, як добуток обсягу продукції на ціну одиниці продукції. Метод ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції: валова, товарна продукція, валовий оборот, реалізована, чиста, умовно-чиста, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки, валовий дохід.

 

г) Величина чистої продукції (ЧП) розраховується як різниця між обсягом валової продукції і матеріальними витратами:

 

ЧП = ВП – В_мат

ВП – обсяг валової  продукції, грн;

В_мат – матеріальні витрати, грн.

 

ЧП = 1670000 – 1200000 = 470000 (грн.)

 

У галузях з високим  рівнем технічного забезпечення для  розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який на відміну від чистої продукції містить також амортизаційні відрахування.

д) Умовно-чиста продукція (УЧП) визначається:

УЧП = В_зп + В_с.з  + А_м + ПР = ЧП+А   ,

А_м - амортизаційні відрахування, грн.

 

УЧП = 470000  + 140000 = 610000 (грн.)

 

е) Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається як добуток обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику на норматив і підсумовування отриманих результатів:

,

Q_і – плановий обсяг і-того виду продукції, од;

і – вид продукції,

n – кількість видів  продукції; 

Н_чп – норматив чистої продукції на і-ий вид, грн/од.

 

Н_чп =

(1 + К_зп) + ПР_н        ,

- витрати на оплату праці  основних виробничих робітників  з відрахуваннями на соціальні  заходи, грн/од.;

К_зп– коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

ПР_н – нормативний прибуток, грн/од.

ж)Трудовий метод вимірювання продуктивності праці застосовується у тих випадках, коли обсяг виробленої продукції обчислюється на основі її трудомісткості.

Продуктивність праці  при цьому методі визначається:

,

W_{норм-год} – трудомісткість виробничої програми, норм-год.

 

 

 

4. Методи розрахунку впливу окремих факторів на рівень продуктивності праці

 

На всіх рівнях народного господарства застосовується єдина класифікація факторів зростання продуктивності праці.

1. Підвищення технічного рівня виробництва.
2. Удосконалення управління, організації виробництва та праці.
3. Зміна обсягу і структури виробництва (робіт, перевезень на транспорті).
4. Галузеві фактори.

 

Визначення  приросту продуктивності праці за рахунок  впливу окремих факторів

 

1. Підвищення технічного рівня виробництва:

 

• підвищення продуктивності польотів експлуатованих повітряних суден (ПС):

Е_пп - відносна економія чисельності льотного складу, осіб.;

W _екс – обсяг робіт у плановому році на ПС даного типу, ткм;

П_пс1, П_пс2 - продуктивність польотів ПС відповідно у базисному і плановому періоді, ткм/год;

Ч_ек1 – середньооблікова чисельність екіпажу у базисному періоді, осіб;

t_ек1 – середньорічний наліт годин на екіпаж у базисному періоді, год;

Т_то1 – трудомісткість технічного обслуговування в розрахунку на одну льотну годину, людино-годин/л.год.;

t_еф– річний ефективний (реальний) фонд часу одного працівника; зайнятого на технічному обслуговуванні ПС, год, прийняти рівним 1750 год.

 

 

• впровадження більш продуктивних ПС:

П_пс1, П_пс2 – продуктивність польотів відповідно експлуатованого і нового ПС, ткм/год;

t_ек1, t_ек2 – середньо-річний наліт годин на екіпаж відповідно експлуатованого і нового ПС, год;

Ч_ек1, Ч_ек2 – середньооблікова чисельність екіпажу відповідно експлуатованого і нового ПС, осіб;

Т_то1, Т_то2 – трудомісткість технічного обслуговування в розрахунку на одну льотну годину, людино-годин/л.год.;

 

 

• впровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання:

Е_{нов.тех} – відносна економія чисельності працівників за рахунок впровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання, осіб.;

t₁ і t₂ – трудомісткість виготовлення одиниці продукції на діючому та модернізованому обладнанню (або за старою та новою технологіями), год/од; У_р.н – питома вага робітників, що зайняті на цьому обладнанні (користуються технологією) у загальної чисельності працівників у базовому періоді, %;

Ч_вих – вихідна (умовна) чисельність працюючих, розрахована на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного року, осіб;

а) розраховується вихідна (умовна) чисельність працюючих на основі показників базового виробітку і запланованого обсягу виробництва: