Сутність міжнародних економічних відносин

• зростання масштабів і якісна зміна характеру традиційної міграції торгівлі готовою продукцією ;
• інтенсифікація міграції капіталу в різних формах;
• зростання масштабів міграції робочої сили;
• прискорення і розширення інтеграції економік країн і регіонів;
• швидкий обмін науково-технічними знаннями;
• розвиток сфери послуг;
• об’єднання зусиль у вирішенні глобальних економічних проблем. [18, с. 418]

 

Міжнародна  міграція трудових ресурсів

 

Міжнародна  міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Міжнародна міграція робочої сили – це процес організованого або стихійного переміщення працездатного населення з країни до країни  з конкретною метою працевлаштування на певний строк , викликаний причинами економічного характеру. [5, с. 189]

Залежно від  географічних напрямків розрізняють зовнішню і внутрішню міграцію робочої сили. Під внутрішньою міграцією розуміється переміщення робочої сили між містами і регіонами однієї країни, а під зовнішньою – з однієї країни до іншої.

Зовнішня міграція, крім того, має дві сторони:

1. Еміграція, тобто виїзд працездатного населення з країни перебування для довготривалого чи постійного проживання в іншу країну;
2. Імміграція, тобто приїзд робочої сили в країну з-за кордону.

Існує поняття  і рееміграція, яка означає процес повернення емігрантів до своєї країни.

В наш час  міжнародна міграція робочої сили насамперед зумовлена:

1. Швидким зростанням населення нашої планети;

2. Нерівномірністю економічного розвитку країн світового співтовариства;

3. Розвитком сучасної науково-технічної революції;
4. Соціально-політичним розвитком окремих регіонів світу та держав;
5. Екологічним станом національного господарства. [18, с.366]

Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1. Незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції;
2. Стабільний порівняно високий рівень заробітної платні в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);
3. Порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;
4. Соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;

Інтенсивне  переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. чол., що становить близько 2 % населення планети.

В останні десятиріччя  сформувалися 7 основних центрів тяжіння  робочої сили(табл. 1.1.):

1 центр –  Західна Європа(Німеччина, Франція,  Велика Британія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія), Північна Європа  близько 15 млн мігрантів.

2 центр –  Близький Схід(Об’єднанні Арабські Емірати – 97%, Кувейт – 86.5%, Саудівська Аравія – 40% ).

3 центр –  США та Канада

4 центр –  Австралія , де працює більше 200 тис. іноземних робітників.

5 центр –  країни Азіатсько-Тихоокеанського  регіону(Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея).

6 центр – Латинська  Америка, загальна чисельність іноземних іммігрантів в усіх країнах Латинської Америки дорівнює понад 4 млн. чол.

7 центр – Африка, загальна  кількість мігрантів у всіх  країнах Африки досягає 6 млн.  чол. [12, с. 157]

Отже, міжнародна міграція трудових ресурсів є однією з основних форм міжнародних економічних відносин. Одна з головних її закономірностей  полягає у значному та постійному збільшенні її масштабів, залученні  до цього процесу трудящих практично всіх континентів.[5, с. 193]

 

Міжнародна  торгівля товарами і послугами

 

Зовнішня торгівля є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами міждержавно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з імпорту і експорту товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю. [19, с. 346]

Місце міжнародної  торгівлі в системі міжнародних  економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Міжнародна  торгівля послугами

Всі сфери міжнародного співробітництва потребують розвинених послуг, що є продовженням і розвитком  сучасного виробництва.

Основна відмінність  торгівлі послугами від торгівлі товарами, з якої витікають особливості міжнародної торгівлі послугами, в тому, що послуги не мають властивості накопичуватися. Специфічні риси міжнародної торгівлі послугами можна визначити наступним чином:

• місце виробництва і споживання послуг співпадає;
• тісний зв’язок ринку послуг з ринком товарів, капіталів і робочої сили;
• ступінь концентрації на ринку сучасних послуг значно більша, ніж на ринку товарів;
• національна сфера послуг захищена більш сильно;
• ряд послуг практично не включається до міжнародного обігу.

Основну роль в  міжнародній торгівлі послуг грають туризм та транспортні послуги.

Основними показниками  міжнародної торгівлі є :

1. експорт – це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг. До експорту відносять:

• товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні;

• товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем.
2. імпорт – ввезення в країну товарів та послуг.

До імпорту  відносять:

- товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника;

• товари для подальшої переробки під митним контролем.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в  натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння.

 

Міжнародний рух  капіталів і іноземних інвестицій

 

В межах світової економічної системи між національними  ринками та їх суб’єктами складаються  різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є  його відносний надлишок. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо. З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.[12, с. 117]

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо.

В сучасних умовах збільшується кількість країн, що беруть участь в іноземних інвестиціях. Країни, що переважно приймають капітал: США, Ірландія, Португалія, Італія, Велика Британія, Туреччина. Країни, які переважно вивозять (нетто-інвестори),- Японія, Франція, Німеччина. Якщо до 1985 року лідером у здійсненні іноземних інвестицій вважалися США, то тепер – країни Європейського Союзу, Японія.[15, с.25]

Зазнають змін і форми руху капіталу: переважає  вивіз портфельних інвестицій, зростає  роль держави, яка сама часто виступає інвестором, а також стимулює, контролює інвестиційну діяльність. Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні банки (ТНБ) і транснаціональні корпорації (ТНК).

Форми вивозу капіталу
За джерелами  походження	За термінами  розміщення		За характером використання
• державний  капітал • приватний  капітал	• короткострокові  інвестиції • середньострокові інвестиції • довгострокові  інвестиції		• підприємницький капітал • позиковий  капітал
Підприємницький капітал залежно від ступеня контролю за діяльністю створених підприємств поділяється на
Прямі інвестиції		Портфельні інвестиції
Забезпечують  контроль над фірмою		Не забезпечують контроль над фірмою

Інвестиція  – це спосіб розміщення(використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід.

Міжнародні  інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві  основних форми іноземних інвестицій:

• прямі іноземні інвестиції;
• портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – вкладення капіталу резидентом однієї країни(прямим інвестором) у підприємство – резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо.(табл. 1.2., табл. 1.3.) [14, с. 113]

Портфельні  іноземні інвестиції – вкладення капіталу в іноземні цінні папери – інструменти власності, які дають інвесторові право отримувати відповідний дохід, але не дають реального контролю над суб’єктом інвестування. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні  або боргові цінні папери. [13, с. 149]

Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для  обох країн. Водночас, характерною рисою  останніх років є переважання  портфельних інвестицій.

Отже, міжнародний рух  капіталу і іноземних інвестицій є однією з основних форм міжнародних економічних відносин, яка відіграє провідну роль в економіці різних країн світу.

 

Міжнародні валютно-фінансові  відносини

 

Міжнародні  валютні відносини – це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Валютні відносини між країнами є сферою обігу міжнародної економіки, завершальною стадією зовнішньоекономічних операцій.  Міжнародні валютні відносини пов’язані з функціонуванням грошей  як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва, туризм тощо. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає Валютна система – форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.[18, с. 423]

Валютні відносини в рамках міжнародної економіки здійснюються на трьох рівнях – національному, міждержавному(регіональному), міжнародному, які і є основними валютними системами.

- Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

- Міждержавна (регіональна) валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн . Прикладом такої системи є створена валютна система країн ЄС

- Міжнародна валютна система – це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Структура міжнародних  валютних відносин включає численні міжнародні та регіональні валютно-фінансові  установи, що створюються на основі багатосторонніх міждержавних угод. Роль цих установ різноманітна. Одні з них, маючи великі ресурси та повноваження, здійснюють регулювання міжнародних валютних відносин, надають позики, технічну допомогу, в інших переважає інформаційно-аналітичний аспект діяльності.