Шпаргалка по " Финансовому менеджменту"

Позитивні ознаки: достатньо широкі можливості обсягів залучення; значний позитивний вплив на збільшення активів та зростання обсягів діяльності

Негативні ознаки: відносна складність залучення; зниження фінансової стійкості підприємства і збільшення ризику його неплатоспроможності

Відповідно до бух.підходу: Зобов’язання – заборгованість під-ва яка виникає внаслідок минулих подій і погашення якої як очікується призведе до зменшення ресурсів під-ва, що втілють у себе ек вигоду. Класифікація:

за часом виникнення: теперішні зобов’язання; майбутні зобов’язання

за формою існування: монетарні; не монетарні

за характером участі в діяльності підприємства: забезпечення; поточні зобов’язання; довгострокові зобов’язання; доходи майбутніх періодів

за видами: банківська позика; фінансовий лізинг; товарн.(комерційний) кредит; облігац. Позика; внутрішні рахунки до нарахування

за джерелами:сформовані з внутрішніх джерел та зовн.

за періодом залучення: на довгостр.основі (понад 1 рік); на короткостр. основі (до 1 року)

за формою залучення: у грошовій формі; у матер.формі.

за механізмом повернення: позикові фінансові ресурси які повертаються в кінці терміну залучення; …які повертаються протягом строку користування

за формою забезпечення: небезпечні; забезпечені поручительством або гарантією; забезпечені заставою.

 

24. Оптимізація структури капіталу  за допомогою фінансового левериджу  (важеля).

 

Більшості суб’єктів господарювання в процесі ведення фінансово-господарської  діяльності доводиться використовувати  позичковий капітал, зокрема, у формі  банківських кредитів. Необхідно  відзначити, що всупереч досить поширеній  думці, кредити не завжди можуть приносити  додатковий прибуток. При цьому важливим критерієм є ефективність використання такого капіталу. Враховуючи, що основною часткою позичкового капіталу більшості  вітчизняних підприємств є саме кредити банків, ефективне управління портфелем банківських кредитів в системі управління структурою капіталу набуває особливої актуальності.

         Одним з найважливіших інструментів  при визначенні ефективності  використання зазначеного капіталу  може бути ефект фінансового  левериджу. Цей механізм широко  застосовується в західних країнах  в умовах ринкової економіки  але, зважаючи на низьку поінформованість  вітчизняних економістів з ринковими  інструментами управління, майже  не використовується в практичній  діяльності українських підприємств.

Фінансовий леверидж є  механізмом, який характеризує використання підприємством позичкових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта  рентабельності власного капіталу. Питання  теорії та методології застосування ефекту фінансового левериджу розглядалися багатьма ученими-економістами як західними, так і вітчизняними: Ю. Бригхем, Л. Гапенски; И.А. Бланк, Е.С. Стоянова О. С. тощо.

Ефект фінансового левериджу (далі - ЕФЛ) - це показник, що відображає рівень прибутку (або збитків), що додатково  генерується, на власний капітал  при різній частці використання позичкових засобів.

Принциповий алгоритм розрахунку ЕФЛ наводиться Бланком І.А. [1, с. 360]:

, де:

ЭФЛ - ефект фінансового  левериджа,що полягає в прирості коефіцієнту рентабельності власного капіталу, %;

СНП - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

 

КВРА - коефіцієнт валової  рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПС - середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;

ЗК - середня сума використовуваного  підприємством позикового капіталу; СК - середня сума власного капіталу підприємства.

В наведеному алгоритмі  є три складові: податковий коректор, диференціал та плече фінансового  левериджу.

Податковий коректор (1- СНП) який показує, як саме виявляється  ЕФЛ у зв’язку з різним рівнем оподаткування прибутку. Не зважаючи на те, що даний показник практично  не залежить від діяльності підприємства (тому що ставка податку на прибуток встановлюється законодавством), він  може бути використаний для підвищення ефективності використання позикового капіталу у випадках, коли у підприємства є випадки диференційованого  оподаткування. У таких випадках кредити доцільно направляти саме туди, де вони можуть принести більший ефект  через більш низький рівень оподаткування.

Диференціал фінансового  левериджу (КВРА - ПС) характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит. Саме ця складова показує, чи приносять залучені кредити прибуток або збитки на власний капітал.

Додатковий прибуток виявлятиметься тільки у разі позитивного значення диференціала. Такий ефект виявлятиметься тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, що генерується  активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит.

Це пов’язано з тим, що і коефіцієнт валової рентабельності активів (КВРА), і середня відсоткова ставка за кредит (ПС) є відносними показниками. Перший показує скільки гривень валового прибутку генерує кожна гривня активів підприємства. Другий - скільки гривень процентів виплачує підприємство за кожну гривню позичкових коштів у формі банківських кредитів. Якщо КВРА більше, ніж ПС - кредити генерують прибуток на власний капітал; якщо КВРА менше, ніж ПС - навпаки: використання кредитів приносять збитки на власний капітал. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджу, тим вище, за інших рівних умов, буде його ефект. У разі негативного значення диференціала залучені кредити, замість додаткового прибутку, генеруватимуть збитки. Річ у тім, що в цьому випадку, в принципі обслуговування кредитів буде проводиться за рахунок власного прибутку. Диференціал має високу динамічність, тому він вимагає постійного моніторингу.

Враховуючи вищевикладене, найдоцільніше, при негативному  диференціалі, залучати нові кредити  в тому випадку, якщо вони збільшують валову рентабельність активів до позитивного  значення диференціала. Це не означає, що не можна залучати кредити при  негативному значенні диференціалу. Проте, необхідно мати на увазі, що замість  додаткового прибутку вони генеруватимуть, можливо невеликі, але збитки.

В цілому, залучення нових  кредитів при негативному значенні диференціалу, має сенс лише в тому випадку, коли нові залучені кредити  підвищать КВРА (шляхом підвищення валового прибутку підприємства, за рахунок  використання кредиту). У всіх випадках негативного або незначного позитивного  значення диференціала (при вже наявних  запозиченнях) слід вживати заходи по збільшенню коефіцієнта валової  рентабельності активів за рахунок  збільшення валового прибутку та зниження суми активів.

Широта практичного застосування механізму фінансового левериджу  також обумовлюється тим, що цей  показник можна розрахувати не тільки в цілому, за всім обсягом позикового капіталу, але і в розрізі кожного  з його джерел (короткостроковим і  довгостроковим кредитам і т.п.).

Необхідно відзначити, що західні  економісти вважають оптимальним його значення на рівні 30-50%. На їх думку, якщо кредит приносить менше 30% додаткового  прибутку, то залучення таких кредитів не є оптимальним рішенням. В той  же час при значенні більше 50% - у  підприємства підвищуються фінансові  ризики.

Цей механізм повинен знайти широке застосування в умовах перехідної економіки, оскільки він дозволяє самим  підприємствам оцінити ефективність залучення таких кредитів.

З усього вищезазначеного  можна зробити наступні висновки:

1. Механізм фінансового  левериджу є ефективним інструментом  оптимізації структури капіталу.

2. При суттєвому розкиді  величини процентних ставок необхідно  використовувати середньозважену  процентну ставку за всіма  кредитами, що значно підвищує  точність розрахунків.

3. При розрахунку ЕФЛ  необхідно враховувати збільшення  КВРА за рахунок додаткового  прибутку, отриманого від використання  цих кредитів.

Таким чином, проведення розрахунків  ЕФЛ може дозволити суттєво оптимізувати структуру капіталу та отримати ефект  від використання кредитів.

 

25. Вартість капіталу і принципи  її оцінки.

 

Вартість капіталу являє  собою ціну, яку підприємство платить  за його залучення із різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить з того, що капітал як один із важливих факторів виробництва має, як і інші його фактори, певну вартість, що формує рівень операційних та інвестиційних  витрат підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни залучення капіталу, а визначає цілий ряд напрямів господарської  діяльності підприємства в цілому. Розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу в діяльності підприємства:

1. Вартість капіталу  підприємства служить мірою прибутковості  операційної діяльності. Так як  вартість капіталу характеризує  частину прибутку, який повинен  бути сплачений за використання  сформованого або залученого  нового капіталу для забезпечення  випуску і реалізації продукції,  цей показник виступає мінімальною  нормою формування операційного  прибутку підприємства, нижньою  межею при плануванні його  розмірів.

2. Показник вартості  капіталу використовується як  критері-альний у процесі здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, за якою сума чистого грошового потоку зводиться до теперішньої вартості у процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він служить базою порівняння внутрішньої ставки дохідності з інвестиційного проекту — якщо вона є нижчою, ніж показник вартості капіталу підприємства, такий інвестиційний проект має бути відхиленим.

3. Вартість капіталу  підприємства служить базовим  показником формування ефективності  фінансового інвестування.

Так як критерій цієї ефективності встановлюється самим підприємством, то при окремих фінансових інструментах базою порівняння є показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити  не тільки реальну ринкову вартість або дохідність окремих інструментів фінансового інвестування, але й  сформувати найбільш ефективні напрями  і види цього інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля. І, звичайно, цей показник служить  мірою оцінки прибутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.

4. Показник вартості  капіталу підприємства виступає  критерієм прийняття управлінських  рішень відносно використання  оренди (лізингу) або придбання  у власність виробничих основних  засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу  перевищує вартість капіталу  підприємства — застосування  цього напряму формування виробничих  основних засобів для підприємства  невигідне.

5. Показник вартості  капіталу в розрізі окремих  його елементів використовується  у процесі управління структурою  цього капіталу на основі механізму  фінансового леверіджу. Мистецтво використання фінансового леверіджу полягає у формуванні його найвищого диференціалу, однією із складових якого є вартість позиченого капіталу. Мінімізація цієї складової забезпечується у процесі оцінки вартості капіталу, залученого із різних позичкових джерел, і формуванні відповідної структури джерел його використання підприємством.

6. Рівень вартості капіталу  підприємства є важливим показником  рівня ринкової вартості підприємства. Зниження рівня вартості капіталу  призводить до відповідного зростання  ринкової вартості підприємства  і навпаки. Особливо оперативно  ця залежність реально відображається  на діяльності акціонерних компаній  відкритого типу, ціна на акції  яких підвищується або знижується  при зниженні або збільшенні  вартості їх капіталу. Відповідно  до цього, управління вартістю  капіталу є одним із самостійних  напрямків підвищення ринкової  вартості підприємства.

7. Показник вартості  капіталу є критерієм оцінки  і формування відповідного типу  політики фінансування підприємством  своїх активів (у першу чергу  — оборотних). Виходячи з реальної  вартості використовуваного капіталу  та оцінки майбутньої її зміни,  підприємство формує агресивний, компромісний або консервативний  тип політики фінансування активів.

Важливість оцінки вартості капіталу при управлінні його формуванням  визначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах;

1. Принцип попередньої  поелементної оцінки вартості капіталу. Так як використовуваний капітал підприємства складається із неоднорідних елементів (перш за все — власного і залученого капіталів, а всередині них — за джерелами формування), у процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі складові елементи, кожен з яких повинен бути об'єктом здійснення оціночних розрахунків.

2. Принцип узагальнюючої  оцінки вартості капіталу. Поелементна оцінка вартості капіталу служить передумовою для узагальнюючого розрахунку цього показника.

3. Принцип порівняння  оцінки вартості власного і  позиченого капіталу. У процесі  оцінки вартості потрібно мати  на увазі, що суми використовуваного  власного і позиченого капіталу, що відображаються у пасиві  балансу підприємства, мають незістав-не кількісне значення. Якщо наданий у використання підприємству позичений капітал у грошовій або товарній формі оцінений за сумою в цінах, наближених до ринкових, то власний капітал, відображений балансом відповідно до теперішньої ринкової вартості, як правило, суттєво занижений. У зв'язку із заниженою оцінкою суми використовуваного власного капіталу його вартість у процесі розрахунків штучно завищується. Крім того, за цією ж причиною виявляється заниженою його реальна питома вага у загальній сумі капіталу, що використовується підприємством, а це призводить до некоректності показника середньозваженої його вартості.