Екстримальний туризм

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Теоретичні аспекти екстремального туризму

1.1.Суть та класифікація екстремального туризму

1.2.Види та особливості організації екстремального туризму

Розділ ІІ Екстримальний туризм як складова туристичного комплексу України

2.1. Популярні місця екстремального відпочинку України

2.2. Аналіз стану та особливості розвитку екстремального туризму в Україні

2.3. Розробка туру

Розділ ІІІ Шляхи покращення екстремального туризму в Україні

3.1 Перспективи розвитку екстремального туризму в Україні

3.2 Пропозиції щодо нових видів екстремального туризму в Україні

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

ВСТУП

Туристичний бізнес, за оцінками провідних європейських та світових фахівців є однією з найприбутковіших сфер діяльності людини та держави. Окремі країни отримують від сфери туризму до 75% свого сукупного ВВП. Крім того, туризм є надзвичайно важливим явищем, коли йдеться про міжнаціональну та міжнародну комунікацію між окремими людьми чи країнами в цілому. Пізнання особливостей організації державного та суспільного ладу в інших країнах дозволяють переймати усі найкращі риси задля втілення їх у власній державі. Разом з тим, реальне бачення повсякденного життя громадян інших країн може унеможливити повторення негативних тенденцій на Батьківщині.

Звідси, актуальність цієї курсової роботи може бути пояснена крізь призму важливості та актуальності туризму як суспільного явища. Екстраполюючи це на поняття та феномен екстремального туризму, необхідно звернути увагу на зростаючу популярність цього виду відпочинку та дозвілля у всьому світі та в Україні зокрема. Задля повноцінної організації туристичних екстремальних подорожей та зведення до мінімуму загрози здоров’ю туриста при цьому необхідне максимально повне дослідження всіх понять, явищ, процесів та відношень, які й характеризують екстремальний туризм.

У Європі, наприклад, цей вид туризму почав розвиватися швидкими темпами і ставати більш масовим туризмом наприкінці 80-х на початку 90-х років. А в нас, в Україні, із середини 90-х. Але, незважаючи на те, що цей вид туризму щорічно стає усе більш популярним, туристи в основному надають перевагу таким, як і раніше, популярні видам туризму, як екскурсійний, пізнавальний, пляжний і ін. Не знаючи про нові види відпочинку. Організація екстремального відпочинку в дечому відрізняється від організації звичайного туру. Тут вже йдеться про реальну небезпеку для життя, тому працівники туристичних фірм повинні враховувати вік, фізичну підготовку, стан здоров’я кожного учасника поїздки.

На міжнародному ринку туризму цей вид починає розвиватися з кожним роком все швидше. Але про деякі його форми багато хто просто щось чув, а деякі і не знають. В Україні останніми роками з’являються туристичні організації, які займаються саме екстремальним туризмом, організовуючи тури. Кожна країна має що представити туристу-екстремалу, це і гори, річки, моря, океан, або ж просто повітряний простір.

Питанню розвитку екстремального туризму присвятили свої роботи Романов А.А., Дмитрієвський Ю.Д., Арін Я., Гуляєв В.Г., В їх роботах проаналізовано розвиток певних видів екстремального туризму в різних країнах, та у всьому світі в цілому. Результати цих досліджень використано в даній курсовій роботі. Чимало спеціальних електронів сайтів, присвячених безпосередньо екстриму. Слід сказати, що на сьогоднішній день дана тема є малодослідженою і потребує подальшого наукового опрацювання.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі вивчення та аналізу екстремально-курортного потенціалу країн, окреслити шляхи організації екстремальних турів.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- ознайомлення с найпоширенішими видами екстремального туризму по видах: пішохідний, водяний, гірський, повітряний, розвиток цього виду туризму в різних країнах.

- розробка екстремального туру.

Об’єктом дослідження є форми екстремального туризму та країни світу як регіони з екстремальним потенціалом.

Предметом дослідження є екстремальний туризм як форма природокористування, проблеми та перешкоди, що стоять на шляху розвитку екстремальних курортів, проблеми і перспективи організації екстремальних турів.

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ І Теоретичні аспекти екстремального туризму

1.1.           Суть та класифікація екстремального туризму.

Формування маршрутів, турів, екскурсійних програм, надання основних, додаткових і додаткових послуг складають технологію туристичного обслуговування, тобто це формування конкретного туристичного продукту для задоволення потреби в туристичній послузі. Для складання туристичного маршруту або ж просто туру потрібно рахуватися з їхніми класифікаціями по типу, сезонності, тривалості, віковій ознаці тощо. Як правило, екстремальний туризм характеризується активними способами пересування. Активні види туризму передбачають види відпочинку і подорожей, розваг, спорту (лазіння по скелях, спортивні ігри, плавання на плотах по бурхливих ріках, підводний туризм, сафарі ті інші), що вимагають значної фізичної напруги і доступні далеко не всім категоріям туристів. Ще більш виділяється в цьому змісті екстремальний туризм. До екстремального туризму відносять різні пригодницькі тури, - пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водоспадів і ін. Звичайно це нестандартний тур в екзотичні й екологічно чисті природні резервації, пов’язаний з незвичайними подорожами, нетрадиційними транспортними засобами. В окремих випадках такий тур зв’язаний з ризиком і серйозними фізичними навантаженнями extreme tour, вимагаютьсміливості й умінь, наприклад, сплав по бурхливій ріці Колорадо на надувних човнах, подорож на Кольський півострів узимку на собачих запряжках. Популярний відпочинок на гірськолижних курортах, участь в яких передбачає фізичну підготовку і майстерність учасників. Такий туризм близький до спортивного туризму, однак маршрути більш добре підготовлені й умови істотно комфортніше, ризик зводиться до мінімуму за рахунок забезпечення провідниками, проміжними таборами, туристським спорядженням. - Тур на місця катастроф (ГУЛАГ). - Полювання, риболовля, фотополювання, поїздки на мотосанях узимку чи джипах по важкодоступних місцевостях.

У залежності від головної цілі подорожі можна виділити наступні тури:

-       тур з метою полювання, рибного лову, поїздки на природу в заповідники для спостереження за тваринами, фотополювання. У програму туру входить: відвідування визначних пам’яток місцевої природи, навчання подоланню перешкод, пристроєві табірного життя, вивчення техніки виживання в екстремальних умовах. Організується колона машин, у якій, крім джипів з туристами і провідниками, іде транспортний супровід з наметами, продовольством, паливом, харчуванням і іншим;

-       тур - відвідування військових об’єктів і полігонів, таборів для ув’язнених, концтаборів і в’язниць;

-       тури на місця людських трагедій;

-       тури з метою пошуку скарбу. Професійного й аматорські - пригодницького розважального характеру. Особливістю екстремального туризму є його спортивний характер і участь у ньому молодіжної вікової категорії. Класифікація екстремальних туристських турів різноманітна (див. Додаток №1)

Активні види відпочинку завойовують усе більшу популярність серед простих туристів. Особливо популярним став дайвінг, один із найзахоплюючих і екстремальних видів. Парашутистам і гірськолижникам доводиться потіснитися - число дайверів в усім світі, стрімко зростає. Звертаючи увагу на цифри стає ясно: поширення дайвінга порівнянне тільки із епідемією. На сьогодня у світі майже 20 мільйонів сертифікованих дайверів-любителей, а 40 років тому їх було кілька сотень. В Україні останніми роками захоплення дайвінгом стало масовим. Також, зараз в усім світі дуже популярні стрибки із парашутом. Із парашутом почали стрибати більше напівстоліття назад, але в масового характеру він перетворився тільки років 15 назад. Зараз існує багато варіантів стрибків з парашутом. Це і скайсерфинг і групова акробатика, але все більшу популярність набирає B.A.S.E. jumpіng. Це не тільки гострі відчуття, але і чудове видовище. Багато людей спеціально приїжджають на різні змагання, щоб подивитися, як люди стрибають із хмарочосів, телевізійних веж, мостів, скель. Якщо комусь не подобається пірнати під воду або стрибати із величезних висот – тоді можна спробувати, теж популярний вид вигляд відпочинку, віндсерфінг. Але отут варто врахувати, що це задоволення пов’язане із постійними падіннями у воду, і реальною можливістю захлинутися в морських хвилях, а також неминучими мозолями на руках. Але випробовування себе в сплаві по бурхливих гірських ріках, точно запам’ятається надовго.

Тим, хто боїться води, підійдуть пішохідні тури. Це теж екстремальний туризм, що сполучений з чималими труднощями і небезпеками. Такі маршрути звичайно прокладаються по незайманих територіях планети, так що в людини з’являється можливість буквально вписатися в природу, але при цьому виявитися відрізаною від цивілізованого світу. І навіть якщо така тургруппа має сучасні засоби супутникового зв’язку, для приходу допомоги може знадобитися кілька годин або днів. Тому будь-яка надзвичайна подія може призвести до серйозних наслідків. Тому кожна туристична фірма до якої звертається громадянин запропонує страхування життя від нещасного випадку, яким є обов’язковим згідно законодавства України Але, не дивлячись на всю свою привабливість, слід зазначити, що екстремальний туризм це дорогий вид відпочинку. А такий вид туризму як космічний існує взагалі для одиниць, тому що платити за нього мільйони доларів здатні тільки дуже забезпечені туристи. Але тільки цей вид екстремального туризму дорогий по економічних факторах.

Взагалі ж екстремальний туризм один із самих перспективних видів туризму, що залучає до себе усе більше людей. З’являються нові місця для активного відпочинку, як штучні, наприклад гірськолижні курорти, так місця створені природою про які люди раніш і не знали, наприклад, печери. А те, що цей вид туризму активно розвивається видно хоча б з того, що з’являються всі нові його види.

1.2. Види та особливості організації екстремального туризму

Значна увага в діяльності туроператора приділяється технологічному процесу створення турів, як важливій складовій організації туризму.

Тур є ринковим продуктом туристських підриємств, формою, яку набуває споживання послуг, матеріальних і нематеріальних благ, заходом, який реалізує мету подорожування і, в той же час, є результатом діяльності турфірми, джерелом її прибутку.

Тури, які розробляються туроператорами, повинні відповідати таким принципам:

-       безпека (всіх складових і на всіх етапах проходження туру);

-       комфортність (задоволення життєвих потреб в проживанні, харчуванні, транспортуванні та інших послугах на рівні, по можливості не нижчому ніж в постійному місці проживаня), тобто забезпечення якісного обслуговування під час подорожування;

-       ергономічність (відповідність турпродукту та його складових фізіологічним та

-       психологічним потребам туриста);

-       достатність послуг, що пропонуються для задоволення потреб туриста під час подорожі, для реалізації мети подорожі;

-       категоріальна відповідність (всі складові туру повинні відповідати заявленному класу обслуговування);

-       конкурентоздатність (забезпечення прибутковості в діяльності турфірми) Розробка туру потребує своєї методики, яка включає такі етапи:

Етап І. Вибір пунктів маршруту. Критерієм відбору є атрактивність об’єктів показу для задоволення мети подорожі, можливість забезпечити різноманітність програми перебування в даному населеному пункті, його транспортна доступність та забезпеченість послугами гостинності.

Етап ІІ. Ієрархізація пунктів маршруту проводиться за вказаними вище критеріями, при цьому, основна увага повинна бути звернута на клас гостинності та транспортну доступність обраних пунктів маршруту. Метою даного етапу є виділення диференціації пунктів маршруту відповідно до мети подорожі, з виділенням пунктів дислокації з тривалим програмним забезпеченням та екскурсійних пунктів.

Етап ІІІ. Вибір початкового та кінцевого пунктів маршруту здійснюється за показником транспортної доступності, тобто зв’язності з місцем постійного проживання постійних туристів (зоною дії туроператора), взаємозамінності видів транспорту, типу транспортних засобів.

Етап ІV. Розробка схеми маршруту. Схема маршруту залежить від транспортної форми.

Маршрут - це напрямок переміщення туриста. За схемою маршрути можуть бути лінійні, кільцеві, радіальні та комбіновані. Вибір пунктів маршруту узгоджується з программою відповідно до виду туризму, терміну та класу обслуговування. Вибір схеми маршруту залежить від транспортної системи: конфігурації транспортної мережі, її густоти та технічного стану, рівня розвитку окремих видів транспорту, транспортної інфраструктури,що забезпечує надійність та безпеку роботи транспорту.

Найпоширенішим випадком при розробці схеми є варіант, коли за обмежений термін при мінімізації вират часу на переміщення між основними пунктами маршруту бажано забезпечити максимально можливу інформативність подорожі, тобто охопити якнайбільше об’єктів задля задоволення пізнавальної мети.

Етап V. Оптимізація маршруту полягає у встановленні ряду об’єктивних та

суб’єктивних обмежень. Об ׳єктивні обмеження виходять з умов сегментації ринку, а суб ׳єктивні визначаються можливостями туроператора. Обмеження визначаються перш за все цільовим споживчим сегментом (вік, життєвий цикл сім ׳ї, стиль та рівень життя тощо).

Часові обмеження стосуються сезонності та терміну подорожі. Економічні обмеження виходять з умов функціонування ринку (кон ׳юнктура ринку, стан конкурентного середовища, цінова політика тощо).

Основним обмеженням на початковому етапі розробки туру є обмеження в часі та засобах по забезпеченю комфортності подорожування. Саме часові обмеження визначають вибір транспортних засобів та їх тип під час проходження маршруту. Вибір транспортного засобу слід розглядати як введення певних обмежень в організаційні параметри туру.

Етап VI. Організаційно-технічні заходи з забезпечення туру є наступним етапом в розробці туру після визначення схеми маршруту та програми перебування. Організаційно-технічні заходи є етапом визначення класу обслуговування. Вони включають добір засобів розміщення, умов екскурсійного обслуговування та організації дозвілля. Цей етап найбільш варіативний саме за класом обслуговування. Клас обслуговування визначається рівнем послуг, що надаються системою гостинності.

Клас готелю визначається відповідністю до вимог стосовно споруди, якості обладнання та технічного забезпечення, рівня безпеки, санітарії, облаштування готельних номерів, рівня комфорту, якості обслуговування, обсягу додаткових послуг тощо. Кожна країна має свої традиції у визначенні класу готельного підрпиємства та інших підприємств, що надають послуги розміщення, але практично всі країни, що розвивають індустрію туризму, спираються на рекомендації по міжрегіональній гармонізації критеріїв готельної класифікації, що були розроблені Міжнародною готельною асоціацією, схвалені Всесвітньою туристичною організацією і містять класифікаційні стандарти. Відповідно цим стандартам прийнято класифікувати готелі по 5 класах: від однієї до п ׳яти зірок за ступенем зростання комфортності та якості обслуговування.