Сучасні тенденції соціально – економічного розвитку Ірану

3. ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ

     Іран - п'ятнадцята в світі за обсягом національного виробництва (за даними ЦРУ США) і найбільша серед держав Західної Азії і ОПЕК. У 2007 році Іран обігнав Туреччину за обсягом ВВП, ставши таким чином найбільшою економікою в ісламському світі. Обсяг ВВП в 2007 році склав $852,6 млрд, зростання ВВП — 5,8 %.

     Майже половина всіх бюджетних коштів (45 %) поступає від експорту сирої нафти. Іран володіє другим за обсягом після  Саудівської Аравії запасом нафти (18 млрд тонн) і займає 5,5 % на світовому ринку торгівлі нафтопродуктами. З 2008 року Іран торгує своєю нафтою на власній біржі в євро і ріалах.

     Останні роки особлива увага приділяється диверсифікації економіки завдяки розвитку таких  галузей як точне машинобудування, автомобільне машинобудування, ракетно-космічна промисловість, а також індустрія інформаційних технологій.

     Іран  – аграрно-індустріальна країна з розвинутою нафтовою промисловістю. Основні галузі: нафтова і нафтопереробна, текстильна, цементна, конструкційних матеріалів, харчова, металообробна, чорна і кольорова металургія. У структурі промисловості Ірану провідне місце займає гірничовидобувна промисловість, яка, зокрема, забезпечує високий рівень прибутків від експорту нафти. Транспорт: автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Гол. мор. порти в Перській затоці: Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк (нафтовий термінал), Абадан, Бендер-Махшехр і Чахбехар у Аравійському морі. На Каспійському м.: Ензелі, Ноушехр. Навігація здійснюється по оз. Урмія і р.Карун, яка через Шатт-ель-Араб сполучається з Перською затокою.

     Найбільшою  авіакомпанією, зайнятою міжнародними перевезеннями, є «Іран ейр», внутрішніми - «Іран Ассемен ейрлайнз». Польоти  в зону Перської затоки, Франкфурт, Лондон і Париж здійснює також  компанія «Кіш ейр». У країні в 1999 р. діяло 288 аеропортів, з них тільки 112 мали посадочні смуги з твердим покриттям.

     За  даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 79 млрд. Темп зростання ВВП – 1,7%. ВВП на душу населення – $ 1275. Прямі закордонні інвестиції – $ 14,5 млн. Імпорт – $ 13 млрд (г.ч. Німеччина – 11,8%, Італія – 7,8%, Японія – 7,5%, Китай – 5,6%, Франція – 5,4%). Експорт – $ 20,2 млрд (г.ч. Японія – 16,6%, Італія – 8,6%, Греція – 7,5%, Франція – 4,9%).

     Зовнішньополітична  доктрина Ірану передбачає проведення незалежного курсу та перетворення Ірану не лише на регіональну наддержаву, але й у своєрідний полюс світової геоекономічної політики. Відповідно до доктрини, уряд країни останнім часом підсилив економічні важелі для досягнення нових структурних пропорцій в економіці: економічні реформи, поєднання розвитку експортних та імпортних галузей та раціонального використання національних природних ресурсів, участі в міжнародних геоекономічних проектах.

       Найхарактернішими методами та  підходами в економічній політиці  Ірану за останні 7-8 років є:

       · відміна контролю за ціноутворенням;

       · приватизація сотень підприємств,  у тому числі крупних і середніх, поетапне здійснення цього процесу  з урахуванням готовності суб'єктів  приватного сектора та наявності  конкурентноздатних програм;

       · зняття обмежень на вивезення валюти та відновлення вільного валютного ринку;

       · полегшення умов для ввезення  валюти іноземного капіталу, створення  для цього державних гарантій, залучення капіталу іранської  діаспори;

       · втілення більш активної  кредитно-фінансової політики для стимулювання приватних накопичень, розвитку приватного сектору в цілому;

       · створення вільних торгово-промислових  зон.

       Поряд з цим, дані ліберальних  підходів не повністю відображають  економічну політику Ірану, її  динаміка забезпечується також  державним регулюванням. Складовою частиною економічної політики стали:

       · контроль за валютним ринком, часткове регулювання обігу іноземної  валюти;

       · встановлення цін на окремі  соціально-важливі товари, які формують  життєвий рівень населення;

       · зусилля, направлені на стабілізацію  національної валюти, прийняття  правил плаваючого курсу національної  валюти та підвищення важливості  економічних способів підтримання  курсу;

       · розвиток фондової біржі,  проведення акціонування підприємств,  забезпечення контролю за фінансовим ринком з боку держави;

       · проведення нової кадрової  політики, застосування адміністрування,  під час скорочення чисельності  адміністративного апарату і  сфер його компетенції.

     3.1. Грошова і банківська системи. У 1993 Центральний банк оголосив ріал цілком конвертованим. За останні два десятиліття курс ріала мав тенденцію до постійного зниження.

       Емісію ріала здійснює державний  Центральний банк, заснований у  1961. До революції банківський  сектор утворювали 36 банків, з яких 13 банків за участю іноземного капіталу. Незабаром після революції всі приватні банки були націоналізовані. На початку 1990-х років у країні функціонували 10 банків, у т.ч. 3 спеціалізованих банки для фінансування розвитку сільського господарства, промисловості і рудних копалин, житлового будівництва. У 1983 був прийнятий Закон про ісламську безпроцентну банківську систему. Основним положенням закону стало скасування процентних ставок, виплата яких у 1985 була цілком припинена. Це призвело до того, що банки акцентували основну увагу на лізингу, рентних і біржових операціях, а також на короткострокове фінансування торгових угод. Відповідно до введених принципів роботи банківської системи, вкладники мають частку в прибутках банку.

     3.2. Організація виробництва. Ще до ісламської революції економіка Ірану носила змішаний характер. Після Революції 1979 року держава націоналізувала більшість приватних компаній, що займаються насамперед банківською і страховою діяльністю. Одночасно послабла орієнтація економіки на зовнішні ринки. Спочатку ісламський режим припускав обмеження націоналізації основними галузями обробної промисловості, а також компаніями, що належали власникам, які співпрацювали з колишнім режимом. Конфіскована власність потрапила під контроль двох організацій - Фонду допомоги знедоленим і Фонду мучеників. Велика частина зовнішньоторговельних операцій контролюється державою. В Ірані визнається право приватної власності, однак серед провідних економістів триває обговорення про масштаби і сфери діяльності приватних підприємств, що продовжують домінувати в сільському господарстві, роздрібній торгівлі, транспорті і будівництві.

       Ісламська конституція декларує  необхідність планової економіки.  Держава регулює майже всі  сфери економічної діяльності  за допомогою річних бюджетів, участю у виробництві товарів і послуг, через цінову політику, нормування, виділення сировини і контроль за зовнішньою торгівлею.

     Нафтова і газодобувна  промисловість. Розвідані запаси сирої нафти Ірану складають 90 мільярдів барелів, що робить його однією з найбільших нафтовидобувних країн світу. Для всіх нафтових родовищ характерні висока продуктивність і низька собівартість видобутку. Іран стоїть на другому місці за обсягом виробництва нафти серед країн ОПЕК. Дотримуючись квот для цих країн, Іран нині добуває 3,6 мільйони барелів нафти у день (1 барель = 159 літрів). 65 діючих родовищ знаходяться на суші, 70 - у морі. Пробурено в цілому дві тисячі свердловин.

       Іран займає друге місце у  світі (після Росії) за запасами  газу. В даний час його розвідані і готові до розробки резерви складають 21 трильйон кубометрів, що перевищує 14% світових запасів. Незважаючи на значне скорочення нафтовидобутку в порівнянні із серединою 1970-х років, Іран у 1996 займав 4-е місце з видобутку нафти. Оскільки доходи від продажу нафти життєво важливі для національної економіки, уряд розробив плани будівництва низки нових терміналів.

       В останні роки Іран намагається  залучити до освоєння своїх  нафтових родовищ нові іноземні  фірми. Освоєнням родовища Сирри  займається французька компанія "Тоталь". В Ірані діють малайзійська компанія "Петронас", італійська компанія "Аджип", інші.

       Найбільший у світі нафтопереробний  завод в Абадані був сильно  зруйнований після початку бойових  операцій у Перській затоці, однак  у 1990-х роках були відновлені ушкоджені нафтопереробні заводи в Абадані, Ісфахані, Ширазі і введені в дію нові підприємства галузі в Ераці, Бендер-Аббасі і Бендер-Тахері. Родовища природного газу виявлені в Хорасані й у прибережній зоні на півдні країни.

     Інші  галузі гірничодобувної промисловості. Іран багатий на мінеральні ресурси. Видобуток кам'яного вугілля проводиться в горах Ельбурса й у Зеренді (недалеко від Кермана), звідти його поставляють на металургійний комбінат у Ісфахані. Залізна руда для цього підприємства надходить з родовищ у районі Бафка (неподалік Йезда). Поклади залізної руди виявлені також у районі Ерака і Бендер-Аббаса. Найбільш значимими з комерційної точки зору є родовища мідних руд. Проект освоєння великого родовища (450 млн. т зі вмістом металу 1,2%) у Серчешмі (західніше Кермана) був практично готовий до початку революції, але видобуток мідної руди почався тільки у 1982. Аж до 1989 масштаби експлуатації були значно меншими від потенційних, які оцінювалися у 150 тис. т мідного концентрату на рік. Родовища в Серчешмі, Белуджистані та Йезде можуть перетворити Іран на один з провідних виробників міді у світі.

       Розробляються численні родовища  свинцевих і цинкових руд. Ці  руди, а також хроміти (у районі  Бендер-Аббаса) і барит (добувається  недалеко від Кума) формують найважливіші статті вивозу. Протягом 2000 року уряд зосередив зусилля на розвитку видобувної промисловості, створивши нові робочі місця і збільшивши частку в експорті не зв'язаних з нафтою галузей.

     Автомобілебудування. В Ірані 12 автозаводів. найбільший з них "Ходро" у Тегерані. Будувався він, в основному, на кошти, виручені від продажу нафти, за сприяння німецької фірми "Мерседес-Бенц" (1962р.). У 1967 році за розробками іранських автомобілебудівників була випущена перша модель легкового "Пейкана". Потім з'явилися різні вантажні, легкові, автобусні модифікації. У 1988 році компанія "Ходро" підписала угоду про партнерство з французьким концерном "Пежо-Сітроєн", а в 1990 році в країні почали продавати перші "Пежо-405" іранської зборки.

       У 1998 році випущено 25 тисяч автомобілів, 60% комплектуючих цієї машини поставляє іранська сторона. У 1999 році запущена нова серія автомашин "Пежо-205". Передбачалося, що з заводу виходитиме до 50 тисяч машин на рік. Але основним автомобілем заводу "Ходро" є "Пейкан". Колись еталоном для нього послужили деякі британські моделі. Зараз автомобіль цілком модернізований, 95 відсотків його комплектуючих деталей виробляється на місці. Компанія випускає до 500 машин у день. У 2002 році на ринках з'явився "Пейкан" повністю сконструйований і зроблений в Ірані.

     Обробна промисловість. Обробна промисловість включала випуск обмеженого асортименту споживчих товарів, головним чином харчових продуктів, текстилю і будівельних матеріалів. Відзначався її зростання у середньому на 14% на рік. З'явилися багато нових підприємств, що самостійно випускали різноманітний асортимент виробів (медикаменти, продукти нафтохімія, легкові автомобілі, автобуси, металовироби, алюміній і шини). Здійснюється промислове будівництво, наприклад гігантський нафтохімічний комплекс у Хомейні, металургійний комбінат в Ахвазі й завод з виробництва поліакрилового волокна в Ісфахані. Важливе місце в економіці Ірану займають традиційні кустарні промисли і ремесла, зокрема килимарство. Однак це виробництво стикається з труднощами через державний контроль за експортом та інфляцію. Експорт килимів істотно скоротився через припинення їхнього збуту в США і конкуренції виробників інших країн.

       Майже 40% підприємств обробних  галузей зосереджені в Тегерані. Важливими промисловими центрами є також Ісфахан (текстильна промисловість і чорна металургія), Тебріз (машинобудування, у тому числі важке), Казвин і Саве (різні галузі легкої індустрії), Решт (електротехнічна й електронна промисловості), Ерак (виплавка алюмінію і машинобудування), Ахваз (машинобудування і металообробка), Шираз (нафтохімічна й електронна промисловість), Абадан і Хомейні (нафтохімія і нафтопереробна промисловість).