Сучасні тенденції соціально – економічного розвитку Ірану

      5 червня 1963 року більшість найважливіших  релігійних груп і широкі національні маси піднялися услід за аятолою Хомейні і висловили протест проти так званої білої революції, яка мала на меті прискорити розвиток країни за західним зразком. Глобальна політична нестабільність завершилася вбивством прем'єр-міністра Хасана Алі Мансура і невдалим замахом на життя шаха в січні 1965 року.

       Амир Аббас Ховейда став прем'єр-міністром  і був при владі до 1977 року. У жовтні 1971 року Іран відсвяткував 2500-летие Персько-ахеменідської  імперії Кира Великого з ретельною  розробкою свята в пустелі біля Персеполісу. Іранські прозахідні політики продовжували в сімдесятих роках розвивати відносини з США, передусім в економічній сфері, встановили відносини з комуністичними країнами, переважно з Радянським Союзом. Однак відносини з Іраком приймали натягнутий характер, особливо до кінця 60-х і на початку 70-х років. Зросла кількість озброєних зіткнен ь вздовж всього кордону. У квітні 1969 року Іран відновив питання про угоду з Іраком 1937 року, що стосується контролю над Арванд Руд (Шат аль-Араб), і зажадав, щоб договір, який давав Іраку фактичний контроль над рікою, був переглянутий. У 1971 році англійці вивели свої військові сили з Перської затоки.

       Побоюючись, що прорадянські арабські  народи могли заповнити вакуум, створений відходом англійців,  Іран збільшив свій бюджет на оборону і перетворився на найбільш могутню військову силу регіону. Хоча Іран оголосив всі вимоги Бахрейну в 1970 році, він повернув контроль над трьома його колишніми маленькими островами в гирлі Перської затоки, які перебували під британським впливом до листопада 1971 року. Ірак протестував проти іранської акції, вигналося тисячі іранців. У березні 1973 року Іран з Міжнародним нафтовим консорціумом встановив повний контроль над всіма сферами іранської нафтової індустрії, а в травні цього ж року консорціум погодився діяти з необхідною потужністю в поверненні для сприятливих довгострокових нафтових контрактів.

       У ході арабо-ізраїльської війни  в жовтні 1973 року Іран неохоче  використав нафту як політичну  зброю і не практикував нафтове ембарго проти країн Заходу і Японії. Однак він скористався положенням, щоб стати лідером в ході зростання цін на нафту, нехтуючи Тегеранським угодою 1971 року. Іран використав прибутки, отримувані за допомогою підвищення цін, для зміцнення своєї позиції за кордоном як інвестора, щоб сприяти виконанню програм збільшення своєї військової потужності. Відомо, що протягом всього періоду правління Мохаммад Реза шаха (1941-1979) США було надане вільне входження в усі аспекти життя і національних природних ресурсів Ірану.

       Протягом двадцяти п'яти років,  що пройшли після перемоги  Ісламської революції (11 лютого 1979 року), Іран пройшов через період  випробувань. Нелегкими були перші  кроки до остаточного встановлення  ісламського правління. Основні  заходи для організації нового ладу були прийняті відразу ж після революції, але ісламська держава приймала свою цілісну форму поступово, протягом кількох років.

       Референдум, що визначив тип державного  правління, був проведений 1 квітня 1979 року, через 50 днів після революції. Згідно з офіційними звітами, 98,2% виборців проголосувало за Ісламську республіку, віддаючи перевагу її над колишнім монархічним режимом. Проект Конституції був розроблений до літа 1979 року і 72 члена Ради експертів схвалили його після довгих роздумів. Конституція була надалі ратифікована Лідером Ісламської революції Аятолою Хомейні внаслідок прямого голосування 3 грудня 1979 року. Згідно з офіційними даними, 98,5% учасників референдуму віддали свої голоси за Конституцію. Так був прийнятий генеральний кістяк ісламської системи правління, але чимало деталей її досі розробляються.

       У лютому-березні 1980 р. весь  іранський народ взяв участь  у виборах депутатів Меджлісу  першого скликання. Меджліс приступив  до роботи в кінці травня  цього ж року. Таким чином ще більш зміцнився правовий підмурок управління країною. Закони, що проходять через Меджліс, крок за кроком вели фундаторів Ісламської республіки до успіху. Мета, проголошена урядом по створенню системи державного управління, заснованого на вченнях пророка Мохаммада і його послідовників, через чотирнадцять століть після появи ісламу знов досягнута. Це робить Ісламську Республіку Іран, можливо, єдиною теократичною державою двадцятого століття.

     Політичні, промислові, сільськогосподарські і  соціальні аспекти країни цілком реорганізовані. Засудження Іраку як агресора відкрило шлях Ірану на міжнародну арену. У 1989 р. почалося виконання першого п'ятирічного плану економічного, соціального і культурного розвитку Ісламської Республіки Іран, яке успішно завершилося в 1993 році. Внаслідок виконання другого п'ятирічного плану досягнуто значне збільшення виробництва сировини, продукції легкої промисловості, експорту індустріальних товарів і ремісничих виробів, продукції важкої промисловості. Іран збільшив продаж промислових товарів в Азії, Африці і на інших міжнародних ринках. Незважаючи на те, що населення країни зросло за останні 15 років майже в два рази, Іран постійно експортує велику кількість сільськогосподарської продукції, у той час як імпорт деяких товарів першої необхідності постійно зменшується.

       Спад, викликаний нав'язаною ірано-іракською  війною, подвоїв зусилля народу  в досягненні значних успіхів  у важкій індустрії, машинобудуванні,  металургії і хімічній промисловості.  Більшість державних заводів  були продані приватним акціонерам. Таким чином, з'явився динамізм в системі вільного підприємництва в країні. Допомога виявлялася в формі податкових послаблень і навіть повного звільнення від них, виплати кредитів, субсидій і високих імпортних тарифів на конкурентні іноземні товари.

       У той же час особлива увага  приділяється модернізації сільського  господарств - найбільш відсталої  галузі економіки. Це відкрило  шлях для наукових, технологічних  і комерційних обмінів з іншим  світом.

2. Природні умови та ресурси

       Ісламська республіка Іран одна з найбільших держав Південно-Західної Азії. Її площа складає 1,65 млн. кв. км. Географічне розташування Ірану з огляду на те, що країна знаходиться на південному заході Азії і розташована мов би на стику трьох континентів - Азії, Європи, Африки - і з'єднує важливі географічні райони світу, має стратегічне значення. Іран є ланкою, що з'єднує південно-західну Азію, Перську затоку, Кавказ, Середню Азію та Середній Схід. На півночі Іран омивають води Каспійського моря, на півдні - Перської затоки й Оманського моря. Він межує з Туреччиною (на північному заході), Афганістаном і Пакистаном (на сході), Іраком (на заході), а також з Вірменією, Азербайджаном, Туркменістаном (на півночі). Іран через Каспійське море межує з Казахстаном і Росією, а через Перську затоку та Оманське море - з Кувейтом, Бахрейном, Аравією, Катаром, ОАЕ, Оманом.

     Рельєф. Велику частину території країни займає велике внутрішнє Іранське нагір'я середньою висотою 1200 м. Його утворюють великі плато, гірські ланцюги і міжгірські улоговини. На заході піднімаються гори Загрос, на сході - сильно розчленовані Східно-Іранські гори, на півночі - могутні дуги Ельбурса, на півдні - Макрана. Уздовж узбережжя Каспійського моря, Перської й Оманської заток витягнулися вузькі смуги берегових низин. Рельєф країни переважно піднесений і гірський. Центр країни оточений горами Іранського нагір'я, пустелями Деште-Кевир (Велика Солона пустеля) і Деште-Лут.

       Загрос - масивний складчастий гірський  ланцюг шириною 150-300 км, що простирається  на 1600 км від північно-західних кордонів у південно-східному напрямку. При переважних висотах 2000-3000 м деякі піки мають висоти понад 3500 м (найвища гора Зердкух - 4548 м). Протягом 800 км, від прикордонного з Іраком району до порту Бушир на узбережжі Перської затоки, паралельно хребтам Загроса уздовж їхнього західного підніжжя простягається низка височин висотою 300-600 м і шириною близько 65 км. Тут на південь від 32 пн. ш. зосереджено найбільші в Ірані запаси нафти.

     Макран (або Мекран) - система складчастих гір на півдні країни шириною більше 200 км, тягнеться в східному напрямку на 480 км (у межах Пакистану її напрямок змінюється на північно-східний) із середніми висотами від 600 до 1500 м. Окремі піки піднімаються до 1800-2150 м (найвища точка гора Кухран - 2260 м). Гори Макрана відрізняються сильно розчленованим рельєфом.

       Східно-Іранські гори простираються  на 1050 км уздовж східного кордону  Ірану, між Ельбурсом і Макраном. Хоча ця гірська система нижче  Загроса і не настільки розчленована, як Макран, вона утворює могутній орографічний бар'єр на шляху з Ірану в Афганістан. Середня висота гір складає 1500 м, головні вершини 2450-2750 м, а найвища точка - вулкан Тефтан (4042 м).

       Ельбурс. Гірська система Ельбурс охоплює північні області Ірану, має довжину близько 1400 км і форму літери S: облямовуючи південно-західне і південне узбережжя Каспійського моря, повертає на північний схід і потім на південний схід, закінчуючись на кордоні з Афганістаном. Ельбурс складається з трьох порівняно відособлених частин: на північному заході Талишські гори, висотою від 2150 м до 2450 м; їх змінює Центральний Ельбурс з оцінками від 2450 м до 3050 м (окремі вершини перевищують 3650 м); далі на сході його продовжують Туркмено-Хорасанські гори (1500-1850 м). У горах Ельбурса, на північний схід від Тегерана, знаходиться найвища точка всього Середнього Сходу - недіючий вулкан Демавенд (5604 м). У межах цієї орографічної системи виражені два великих розлами: один на заході, де ущелина ріки Сефидруд відокремлює Талишські гори від Центрального Ельбурса, другий, з перепадом висот близько 900 м, на східній частині цього хребта.

       Гори Іранського Азербайджану  є частиною Вірменського нагір'я  і знаходяться між Талишськими  горами на сході і Курдистанськими  горами на заході. Вони менш  розчленовані, аніж Загрос і Ельбурс, і утворюють протяжний уступ з абсолютними висотами 2130-3050 м, що круто обриваються до долини р. Аракс, що протікає по кордону з Вірменією й Азербайджаном. Сучасний рельєф сформувався під впливом геологічних рухів на місці стародавнього плато. Як результат - утворилися міжгірські улоговин, серед яких западина Урмія з однойменним солоним озером, западина Хой-Меренд і долина ріки Карасу (між містами Ардебіль та Ахар). До найбільших хребтів належать Мішудаг і Карадаг, що облямовують долину р. Аракс, і далі на південь - Себелан і Бозкуш. Вулканічна активність сполучена з розривними тектонічними рухами, головним чином у районі могутніх вулканів Херемдаг (3710 м) і Себелан (4821 м).

       Внутрішні плоскогір'я. Частина пустельних і напівпустельних внутрішніх плоскогір'їв (безстічних западин) замкнуті гірськими ланцюгами, площа яких складає близько 260 тис. кв. км. Вони утворюють вирівняні та хвилясті простори, місцями пересічені невисокими пагорбами. До характерних форм рельєфу відносяться сухі річкові русла (вади) і піщані дюни. Біля найнижчих ділянок плоскогір'їв розташовані постійні і тимчасові озера. Уздовж підніж крайових хребтів виражені смуги конусів виносу, створені постійними і тимчасовими водотоками. Ґрунти, що сформувалися на алювіальних конусах виносу, надзвичайно продуктивні під час зрошення. Значні площі внутрішніх плоскогір'їв зайняті кам'янистими пустелями (дешт). До найбільших западин відносяться пустелі Деште-Кевир (Велика Соляна пустеля) і Деште-Лут.

     Узимку, внаслідок дощів, тут утворюються великі мілководні озера. Серед інших, менших за розмірами, западин виділяються Кумська - розташована на південь від Тегерану, і Джазмуріанська, яка лежить північніше гір Макран. Низовини. Рівнинні райони Ірану відділені від внутрішніх плоскогір'їв високими гірськими ланцюгами. Серед низьких рівнин особливо виділяються кілька, які мають важливе значення для народного господарства. Перша, вузька низинна смуга, яка добре зволожується, між горами Ельбурс і Каспійським морем. Друга, Хузестанська рівнина, на вершині Перської затоки. Третя, суха, шириною від 1,5 км до 80 км рівнина уздовж узбережжя Перської затоки та Оманського моря, що простягається від міста Бушир до кордону з Пакистаном. Ще дві невеликі рівнини розташовані на півночі країни: степова смуга на півдні від ріки Аракс (частина Кура-Араксинської низовини) і Горганський степ (південно-східний Прикаспій).

     Територія Ірану розташована в межах  Середземноморського складчастого пояса. В центральній частині  виділяється серединний епібайкальський масив з довендською складчастою основою і венд-фанерозойським осадовим чохлом. Район Ірану високосейсмічний, тільки у ХХ столітті під час 22 найсильніших землетрусах (9 балів і вище) тут загинули 73 000 осіб, у грудні 2003 року під час руйнівного землетрусу загинуло понад 70 000 осіб.

     У накладених на епібайкальський масив  западинах, розвинені червоноколірні лагунно-континентальні уламкові і  соленосні товщі олігоцен-міоценового  віку. На півночі розташовані Ельбурс-Біналудська, Копетдагська і Ельбурська системи мезозойсько-ранньопалеогенових геосинклінальних прогинів. Вздовж кордонів Афганістану і Пакистану розташована Східно-Іранська складчаста система – евгеосинклінальний прогин, заповнений офіолітовими і флішевими утвореннями крейди-еоцену.