Сучасні тенденції соціально – економічного розвитку Ірану

       Греки зробили успішну спробу кинути виклик пануванню великого царя. Однак внаслідок грецької перемоги постраждала сама Греція, в той час як Персія не понесла значної утрати. Яким би не був тріумф греків, ніщо не могло перешкодити Персії втручатися у внутрішні справи Греції. Перський вплив був сильним і перське золото лилося рікою на допомогу то одному, то іншому грецькому місту-державі на підтримку нескінченних усобиць і боротьби за владу.

       У часи Артаксеркса з'явилися  ускладнення в підтримці порядку  в такій великій імперії. Деякі з губернаторів (сатрапи) показали свої амбіції відносно управління країною і єгиптяни, підтримувані афінянами, почали тривалі повстання. Найбільш відомими зіткненнями між династіями було повстання Кира Молодшого проти Артаксеркса II, яке привело до смерті Кира в битві біля Кунаксе (401 рік до нашої ери). Поразка Кира була зафіксована в "Анабазісі" Ксенофонта і хоч цілком можливо, що значущість повстання Кира була набагато перебільшена, ми не можемо заперечувати того, що це було свідченням розкладання імперії.

       У 334 році до нашої ери армія  Олександра Македонського, що  складалася з 40 000 чоловік, перетнула  Геллеспонт і розгромила персів  у Гранікусі. Битва в Гаугамелі  в 331 році поклала кінець імперії  Ахеменідів. Останній з великих  царів Дарій утік від завойовників на схід у віддалену провінцію Бактріа, де був убитий своїм двоюрідним братом Бессусом. Олександр продовжив свій похід на північ і, перемігши Бессуса, захопив всю імперію. До цього він досяг Персеполіса, де, знаходячись в стані найсильнішого сп'яніння, спалив великий палац "царя царів". Це, як він оголосив пізніше, була помста Греції за спалені Ксерксом Афіни. Гіршман приводить декілька доводів (однак недостатньо переконливих) на підтримку того, що Персеполіс був охоплений пломенем внаслідок нещасного випадку. Якою б не була правда, по дивній іронії долі, трапилося так, що минула слава Персеполіса представлена в різних історичних джерелах досить широко, в той час як Сузи, яку Олександр пощадив, перетворилася на невеликий горбик.

       Під час правління Ахеменідів Іран вів політику створення однієї з найбільш цивілізованих держав світу. На шляху кінного руху були побудовані мощені дороги, що протяглися від берегів Середземного моря до Індії. Караван-сараї розташовані на відстані 30 км один від одного. Перша в світі кур'єрська служба була налагоджена в Ірані для пересилки пошти по всій території величезної Ахеменідської імперії. Був побудований канал від Червоного моря до Ніла. Солдати охороняли дорогу на постах, встановлених протягом всього шляху. Мандрівники могли вільно пересуватися по країні. Процвітали розробка вугільних шахт і сільське господарство, а також вишивання, килимоткацтво, розвивалася хімічна наука. Все це своїм корінням йде в далекі часи, коли іранцям звично було приймати гостей за столом і спати на дерев'яних ліжках.

     Сельовкиди. Олександр досяг Індії і створив найбільшу імперію, яку ще не бачив світ. Однак ця імперія проіснувала недовго і після загибелі Олександра була зруйнована внаслідок усобиць його спадкоємців (Діадохи).

       Персія була розділена на кілька частин Сельовком І, який з'явився як господар, правитель східних земель, завойованих Олександром, і одружився на іранці. Завойована спадкоємцями Олександра (Сельовкидамі) значна територія іранської імперії отримала слабе адміністративне управління. Вони ввели елліністичну культуру, що поєднувала в собі грецькі і перські елементи. Але цей процес не можна розглядати односторонньо. Велика кількість грецьких жителів осіли в містах, заснованих вздовж північних, західних і південних меж країни - в Бактрії, Хекатомпілосі (Дамгані), Рагесі (Реї), Кангаварі і Нахаванді в Загросі. Всередині і біля цих міст греки й іранці були переплетені за допомогою змішаних шлюбів, двомовності і впровадження культів грецької релігійної орієнтації.

       Але кінець імперії все ж прийшов і не тому, що грецький вплив був значним, а в основному через зовнішні причини - з ростання Римської імперії на заході і першого численного вторгнення кочовиків на землі персів зі сходу.

     Парфяни. Мідійський Атропатен (Азербайджан) ніколи насправді не перебував під впливом Сельовкидів. Правителі Бактрії з самого початку були майже незалежні і, піднявши повстання в середині III сторіччя, добилися абсолютної незалежності. У цей же час парфяни під керівництвом Арсакидів скинули уряд Сельовкидів і створили Парфянську імперію, виступаючи як спадкоємці старої Перської імперії. Незважаючи на те, що у часи правління Парфян (Тірідатс, Мітрадат I і Мітрадат II) реальні кордони не були такими великими, як в старі часи, ці кордони були неприступні, а імперія суперничала з Римом.

       Римляни протягом всієї війни  не змогли зупинити просування  Парфян на захід, яке підтримувалося  створенням сприятливої обстановки  внаслідок усобиць всередині  Риму й амбіціями різних правителів. Столицею Парфян було місто  "ста воріт" біля Дамгану, через деякий час ним став Рей біля Тегерану, а пізніше - Хамадан. Зимою столиця переїжджала в Ктесифон біля Багдаду. Парфяни правили з 256 року до нашої ери до 226 року нашої ери. В епоху Парфян з Іраном межували: кавказькі держави - на півночі, Індія - на сході, Тігріз - на заході. Парфяни встановили митниці, збираючи 5% з товару, що імпортується.

     Сассаніди. Тільки у другому столітті до нашої ери парфянська держава почала слабшати. Парфянська династія впала і причиною цього були не зовнішні вторгнення з боку Рима і зі Сходу, а зростання національної самосвідомості фарсів, прародителів іранської цивілізації, батьківщини Ахеменідів, провінції, яка менше за все була піддана грецькій колонізації. На зміну Парфянам прийшла інша династія - Сассанідів. Ардашир I (Артаксеркс) скинув і убив останнього правителя Парфян і побудував нову імперію на руїнах парфянської і селевкидської держав. Сассаніди були істинними спадкоємцями Ахеменідів.

       Протягом чотирьох віків правління  Сассанідів спостерігаються два періоди найбільшого зльоту цієї династії. У перший період, який закінчився в V ст., видатними правителями були Ардашир І (226-255), Шапур I (255-271), Шапур II (309-379) - завойовник Вірменії і переслідувач християн, Бахрам V або Бахрам-е Гур (421-438), знаменитий своїми легендами про мисливські подвиги. У другому періоді великою фігурою були Хосров I (531-579), можливо, що був найбільш яскравим представником Сассанідських царів, а також Хосров Парвіз (590-628), завойовник Єрусалима, загарбник Єгипту, який прославився своєю жорстокістю і боягузтвом.

     Ануширван, уклавши мир з Римом направив об'єднані зусилля проти східних  загарбників - Білих гунів і, захопивши  їхні землі, розділив ці значні території  зі своїм новим союзником - ханом  тюрків. Але досягнення Ануширвана як великого правителя-адміністратора у багато разів перевершували його славу воїна. Він встановив гнучку систему податкових платежів готівкою і ряд пільг, створених для регулярної армії, яка була оснащена і дисциплінована набагато краще, аніж попередні роки. Він видавав закони і суворо стежив за їх впровадженням в життя і забезпечив караванним дорогам належну безпеку.

       Завдяки заступництву вчених  з різних країн, особливо в  області історії і філософії,  Іран став центром обміну передовими  ідеями своєї епохи, яка є  самим чудовим періодом в історії країни. Під час правління Хосрова II (або Хосрова Парвіза, який був безпосередньо пов'язаний з Візантією) Сассанідський двір виділявся своєю пишністю. Ктесифон і Фірузабад були величними містами, управління імперією було раціональним, в містах процвітали різні ремесла, обробка металу, створення скульптурних творів, виготовлення виробів з текстилю. Архітектура того часу вражає досі. Персія стала сильною централізованою державою, заснованою на відродженій зороастрійської релігії і класових відносинах.

       Хосров Парвіз вторгся в Римську імперію, захопив Єрусалим і вивіз "Істинний хрест", який вважався найвищою цінністю для християнського світу. Єгипет був наступною державою, розгромленою персами, а потім пішла Калхедонія, яка знаходилася біля Константинополя. Становище було настільки відчайдушним, що Хераклус вирішив залишити столицю і тікати в Африку. Проте він у кінцевому результаті переміг Хосрова, внаслідок війни з яким обидві імперії були абсолютно виснажені до 652 року. Іншими словами, незабаром після смерті Хосрова II древня Сассанідська держава впала.

     Іслам. Третє десятиріччя VII ст. стало поворотним пунктом в іранській історії, внаслідок чого релігія, культура і духовний розвиток країни зумовили справжню епоху. У 614 році, в епоху двадцятирічного правління Хосрова Парвіза, що ознаменувалося його успішними завоюваннями, весь устрій життя Ірану того часу був перекинутий і знищений. Виникнення ісламу на Аравійському півострові призвело до великих перетворень в цьому регіоні і у всьому світі. У 614 році Мухаммаду (так благословить його Аллах і вітає), який до цього був відомий у Мецці як "Мухаммад Амін" ("Мухаммад Благонадійний"), Аллах послав пророцтво. Протягом 23 років Пророк ісламу закликав людей до істинної віри, ознайомивши їх з божественними прозріннями Священного Корану. Об'єднавши до цього всі арабські племена, що віками ворогували між собою він створив могутню державу. Пророк закликав правителів семи наймогутніших і самих цивілізованих країн того часу до ісламу. Йаздегирд III, останній монарх сассанідської династії Ірану, сильно засмутившись, порвав послання Пророка. Але незабаром, після кончини Пророка, іслам розповсюдився в Ірані.

     Сассанідська  династія після чотиривікового правління  слабшала, не користувалася підтримкою народу, відповідно, воїнам ісламу вдалося легко перемогти іранське військо, захопивши в 637 році Ктесифон, а 642 року підкорити Нахаванд. Тим самим, плеяда іранських шахів обірвалася на 1000 років.

       Народ Ірану з готовністю сприйняв  вчення ісламу, яке стало важливим  стимулом для його духовного відродження. З іншого боку, іслам, попавши в благотворне середовище іранської цивілізації, отримав великі можливості для наукового і культурного розвитку. Іранці, надихаючись високими духовними цінностями ісламу, зіграли важливу роль в розвитку науки, мистецтва, культури й економіки мусульманського світу; використовуючи традиції державного правління були головними фігурами у визначенні державного правління всіх правлячих мусульманських династій і, особливо, аббасидів.

       З середини XI ст. влада аббасидського халіфату неухильно зменшується. В Ірані з'явилася безліч напівнезалежних династій, причому деякі з них були самозванцями. Це, наприклад, Саффаріди, грабіжники з великої дороги, які пройшли "вогонь, воду і мідні труби" і заснували Систан; і Саманіди, які в основному правили на території сучасного Афганістану, Ірану і Центральної Азії; Газнавіди, які мали величезний вплив на значній території від Афганістану до Індії, також здійснювали неодноразові набіги на Персію на початку XI століття. Держава Газнавідів була найбільш могутньою протягом більш як двох століть і залишила істотний слід в архітектурному образі Афганістану.

     Сельджуки. Іран сформувався як цивілізація на початку першого тисячоліття до нашої ери, переходячи від періодів найбільшого безладдя до часу найменшого розладу. І кожний період часу асоціюється з тією або іншою династією, самобутність якої пізніше відбивається в ісламській архітектурі Ірану.

       Сельджуки, як і їх наступники, прийшли з північного сходу.  Вихідці з тюркомовних племен Туркестану, відомі як огузи вони були рано звернені в ортодоксальний іслам, в сунізм. Першим успішним походом сельджуків було відторгнення Мерва від Газнавідів, і в 1043 році вони міцно влаштувалися в Хорасані. Дванадцять років згодом їх вождь Тогріл Біг увійшов у Багдад і був проголошений "Намісником самого Пророка і Повелителем всіх мусульман". Його наступниками були Алп Арсалан (1063-72), Малік-шах (1072-92) і Султан Санджар (1096-1157).

       Алп Арсалан завоював Малу  Азію і здійснив кілька успішних  походів проти греків. Говорять, він мав такі довгі вуса, що був вимушений зав'язувати їх позаду під час полювання. І він, і його син Малік-шах зобов'язані багато чим своєму дуже мудрому й енергійному візирю Низам уль-Мульку - заступнику Омар Хайяма.

       У часи правління Сельджуків в країні було неспокійно. Внутрішні усобиці, розмежованість привели до втрати контролю над посилюваною владою Ассассін, які відповідальні за вбивство Низам уль-Мулька і, є основи передбачати, також за вбивство Малік-шаха.

     Монголи. У 1221 році монголи вторглися в Іран, залишаючи смерть і руйнування на шляху проходження своїх полчищ. І знову, як і шість століть тому, події розвивалися з разючою швидкістю. Протягом 1219-1227 років монгольські вершники наповнили і сильно зруйнували Бухару, Самарканд, Мерв, Нішабур і весь північний Іран. Грабежі, вбивства, насильство і руйнування, яке було слідством цього нашестя, не мали аналогів в історії Ірану. Мистецтво і освіта, здавалося, були знищені в північному Ірані назавжди. На щастя, ця доля минула південний Іран, що з'явилося заставою відродження культури.

       Чингізхан (1295-1304) призначив свого  сина Хулагу-хана намісником монголів  в Ірані. Через чверть століття  Іран став центром нової монгольської  династії, названої істориками ханством. Друга хвиля монгольського вторгнення почалася в 1251 році, коли Хулагу-хан рушив завойовувати Ассассин в їх гірській міцності і поневолити Халіфат в Багдаді. Про його успіхи свідчили розміри руйнувань і кровопролиття.