Лекции по “Економіка і організація інноваційної діяльності”

    Споживачі. Проблема полягає в тому, що споживачі, у більшості випадків, виявляють певну осторогу щодо нових виробів, особливо якщо ступінь наслідування стосовно традиційних виробів невисокий. Тому чим радикальнішими є зміни, тим більшу увагу доводиться приділяти ринковим дослідженням з оцінки перспектив визнання нової продукції споживачами, створенню попиту, стимулюванню споживання.

    Суспільство. Нині інновації впливають практично на всі аспекти життєдіяльності суспільства. У свою чергу суспільство та його окремі інституції можуть впливати і впливають на інноваційні процеси за допомогою механізмів економічного, політичного, правового, соціального регулювання.

    Для стимулювання попиту на нові товари застосовують рекламу, пропаганду (пабліситі, паблік рілейшн), стимулювання збуту, особистий  продаж, традиційні заходи маркетингового стимулювання. 

    Для стимулювання попиту, окрім заходів комплексу маркетингового стимулювання, застосовуються також цінові методи, зокрема такі цінові стратегії.

    Стратегія низьких цін (проникнення  на ринок) передбачає продаж товарів за цінами значно нижчими за ціни аналогів. Мета – стимулювати попит для завоювання значної частки ринку.

    Стратегія договірних цін  передбачає надання певних знижок чи пільг за дотримання певних умов купівлі товару: зниження цін за купівлі певної кількості товару чи у певні терміни, надання певної кількості товару безоплатно.

    Стратегія встановлення низької  ціни на один із взаємодоповнюючих товарів (якщо товари окремо не використовуються) задля стимулювання попиту при продажу другого за звичайними чи завищеними цінами.  

    Лекція 4. Інноваційна політика фірми.

    Характеристика і місце інноваційної політики в загальній стратегії підприємства. Чинники впливу на формування інноваційної політики. Прогнозування та планування інноваційної діяльності підприємства. 

    Інноваційна політика – наука і система  практичного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.

    Предметом дослідження інноваційної політики підприємства є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробництво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.

    Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємницькій діяльності, можна поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що склалося в результаті розвитку минулого періоду, функціонування народного господарства, окремого підприємства, а інноваційні — розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень.

    Інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і одночасно сприяє впровадженню в практику основних вимог цієї стратегії.

    На  рівні держави розробляється  державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень. Державна інноваційна політика визначає і стимулює пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. Інноваційна політика підприємства визначає орієнтири розвитку підприємства. Зміни в ринковому середовищі, нові потреби, нові можливості чи загрози для діяльності підприємства, сила конкурентів, тощо.

    Складовими  елементами інноваційної політики є:

    - забезпечення вивчення ринку  збуту продукції свого підприємства, галузі, народного господарства;

    - вивчення напрямків і сутності  нововведень на інших вітчизняних і зарубіжних суб'єктах господарювання;

    - наявність фінансових ресурсів  для проведення фундаментальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;

    - проведення дослідно-конструкторських  розробок, освоєння і експлуатація  нововведень;

    - контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;

    -  підготовлені кадри для втілення  в життя інноваційної політики.

    Розробка  інноваційної політики підприємства передбачає визначення мети і стратегій його розвитку на найближчу й подальшу перспективи, виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства й забезпеченості його відповідними ресурсами.

    Розрізняють такі види інноваційних стратегій підприємства:

    • традиційна – прагнення лише до підвищення якості виготовлюваних виробів, що в довгостроковій перспективі є гарантією відставання підприємства спершу в техніко-технологічному, а згодом — і в економічному аспектах;

    • опортуністська – коли зусилля підприємства спрямовані на пошук такого виду продукції, який не потребує особливих витрат на дослідження й розробку, але дає змогу виробникові упродовж певного періоду бути присутнім на ринку одноособово. Пошук і використання таких ніш ґрунтуються на глибокому знанні ринкової ситуації, високому рівні техніко-технологічного розвитку та великих адаптаційних спроможностях підприємства, що, однак, не виключає високого ступеня ризику швидкої втрати монопольного становища;

    • імітаційна – набуття нової технології через закупівлю ліцензій. Це дешевше й надійніше, ніж власні розробки та витрати на нові винаходи. Така стратегія досить успішна, проте для освоєння оригінального продукту розумової праці, що створює монопольну ситуацію, потрібні висока кваліфікація фахівців і постійна підтримка досягнутого рівня;

    • оборонна – це досить витратна стратегія підвищення технічного рівня виробництва, впровадження досліджень і розробок якої не претендує на провідні позиції в певній галузі, а полягає в тому, щоб не відставати від інших у техніко-технологічному розвиткові;

    • залежна – коли дрібні підприємства виконують замовлення найбільших на виробництво нового продукту або виробничого методу;

    • наступальна – полягає в завоюванні першого місця на ринку. Вимагає наявності фахівців високої кваліфікації, проведення великої організаторської роботи, та має й ряд переваг.

    Єдиної, успішної для всіх підприємств моделі інноваційної стратегії не існує. Вибір  стратегії залежить від великої  кількості факторів, в т. ч. від  ринкової позиції підприємства, динаміки її зміни, виробничого й технічного потенціалу підприємства, продукту чи послуг, що виробляються, стану економіки, культурного середовища та інше. 
 

    Лекція 5 Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукціі.

    Техніко-технологічний  стан підприємства. Оцінка техніко-технологічного стану підприємства. Сутність технологічних змін на підприємстві. 

      Техніко-технологічна база підприємства – це система найактивніших елементів виробництва, яка характеризує технологію одержання продукції (виконання робіт, послуг) за допомогою машинної техніки, різноманітних транспортних, діагностичних та інформаційних засобів, що разом створюють технологічну систему виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

    Техніко-технологічна база підприємства включає не тільки основні виробничі фонди, а і технологічні процеси, операції з обробки, переміщення, складування, контролю; інформаційно-обчислювальну техніку, засоби зв'язку і енергетичну базу.

    З розвитком науки і техніки  всі технології безперервно оновлюються і розвиваються. І в даний період виділяються три основні напрямки розвитку сучасних виробничих технологій:

    - перехід від дискретних (циклічних)  технологій до безперервних (потокових) виробничих процесів як найефективніших;

    - впровадження замкнутих (безвідходних) технологічних процесів у складі виробництва, як найбільш економічно нейтральних;

    - підвищення наукомісткості високих  і нових технологій, як найпріоритетніших у бізнесі. Все це приводить до зміни техніки, основних виробничих фондів.

    В залежності від споживчих властивостей і можливості використання вирізняють три основні види продукту:

    -    матеріальний;

    -    енергетичний;

    -    інтелектуальний.

    Оціночні  показники техніко-технологічного стану підприємства. Всі оціночні показники можна звести в наступні групи, що характеризують:

    - ступінь технічної оснащеності праці (фондовіддача; фондоозброєність; частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості);

    - рівень прогресивності технології (середній вік застосовуваних технологічних процесів; коефіцієнт використання сировини і матеріалів; рівень утилізації відходів виробництва; надійність, довговічність продукції; питома металомісткість);

    -   технічний рівень обладнання (енергоозброєність праці; середній строк експлуатації; частка технологічно та економічно застарілого обладнання загальному парку; коефіцієнт фізичного зносу устаткування; коефіцієнт оновлення обладнання; коефіцієнт оновлення обладнання; коефіцієнт вибуття);

    - рівень механізації та автоматизації  праці (механоозброєність праці; трудомісткість продукції; продуктивність праці; частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції; частка екологічно чистої продукції; ступінь охоплення робітників механізованою працею; частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці);

    - рівень організації підприємницької діяльності (коефіцієнт використання обладнання; коефіцієнт ритмічності; коефіцієнт змінності роботи устаткування; коефіцієнт використання робочого часу; коефіцієнт використання кваліфікації робітників);

    -   рівень управління підприємством (питома вага працівників управління в загальній кількості промислово-виробничого персоналу; коефіцієнт ефективності управління).

    Всі вони у взаємозв'язку характеризують ефективність підприємницької, в тому числі інноваційної діяльності підприємства.

      Здатність підприємства до технологічних змін.

    Оновлення техніко-технологічної бази відбувається в різних формах: нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння.

    Основними складовими ефективного управління техніко-технологічним і інноваційним розвитком підприємства є:

• орієнтація на найбільш повне і своєчасне задоволення вимог споживачів;
• техніко-технологічний рівень підприємства має забезпечувати конкурентоздатність за показниками якості продукції, витрат і ефективності виробництва;
• досягнення балансу між використанням традиційних технологій та впровадженням нових;
• управління має бути ефективним у широкому спектрі радикальності інновацій і гнучко пристосовуватися до еволюційних і радикальних нововведень, які здійснюються періодично;
• організація взаємодії внутрішніх і зовнішніх елементів системи розвитку. Головними факторами такої взаємодії є система інформації про ринки нововведень, відбір проектів із загальної кількості пропозицій, взаємна зацікавленість. Підприємствам слід налагодити взаємодію з організаціями – розробниками технологічних систем і продукції, а також із тими, що здійснюють експертизу й відбір проектів.

    Оновлення техніко-технологічної бази відбувається: в системі формування стратегії  й мети інноваційної діяльності; стратегічного, поточного й оперативного її планування; організації проведення відповідних робіт та контролю за їх виконанням.

    Планування  техніко-технічної бази і продукції  підприємства виконує сім функцій:

• цільову орієнтацію;
• перспективну орієнтацію проблем розвитку;
• координацію діяльності всіх учасників інноваційної діяльності;
• підготовку управлінських рішень;
• створення об’єктивної бази для ефективного контролю;
• інформаційне забезпечення учасників інноваційного процесу;
• мотивація учасників.