Інноваційна діяльність

На жаль, у наших реаліях технопарками оголошуються підприємства, в яких працюють десятки і більше людей, використовуючи вже досить розроблені й налагоджені технології. У надрах деяких науково-дослідних інститутів трапляються по-підприємницькому налаштовані люди, які прагнуть розпочати бізнес, побудований на науковому досвіді. Проте через відсутність справжніх технопарків вони фактично займаються прихованою комерцією на робочих місцях, маскуючи свою діяльність під науку й використовуючи інфраструктуру інститутів не за призначенням.²²

З усіх визнаних у світі елементів  забезпечення інноваційної діяльності в Україні присутні певним чином  тільки технологічні парки, якими вироблено  наукоємної продукції лише на 1,5 млрд. дол. і створено 3 тисячі нових робочих  місць, що у кілька десятків разів  менше, ніж в окремих технопарках Китаю чи Індії.²³

Важливість активізації формування інноваційної інфраструктури в Україні  обумовлюють і увагу до неї  з боку державних, законодавчих органів, вчених та практичних фахівців. Це взагалі  підтверджується наступним.

Мінекономіки України розробило  законопроект, який передбачає створення  промислових парків. Вони можуть стати  альтернативним варіантом вільним  економічним зонам (ВЕЗ) і територіям пріоритетного розвитку (ТПР) та інструментом залучення інвестицій.Ідея промпарків полягає в підготовці інфраструктури для початку різнопрофільних виробництв, які компактно розташовуватимуться в єдиній зоні.

Кабінет Міністрів України затвердив  порядок розгляду проектів технологічних  парків. Проект відповідних змін до Закону України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (від 12 січня 2006 року N 3333-IV) затверджено на засіданні 14 березня 2007 року.²⁴

 Постановою Кабінету Міністрів  України № 517 від 21 березня  2007 р. затверджено порядок проведення  моніторингу і здійснення контролю  за реалізацією проектів технологічних парків. Згідно Постанови порядок визначає процедуру проведення Міністерством освіти і науки моніторингу і здійснення контролю за реалізацією проектів технопарків, направлених на дослідження соціально-економічних результатів функціонування технопарків шляхом проведення перевірок виконання зобов'язань з реалізації проектів.²⁵ На основі договору між Східноукраїнським національним університетом ім. В. Даля і Луганською міською радою, міською молодіжною радою і приватними підприємцями буде здійснений проект «Інкубатор бізнесу». Мета проекту — розширення можливостей застосування наукових розробок, впровадження інноваційних технологій, сприяння подальшому розвитку малого і середнього бізнесу серед молодих учених і студентської молоді. Проект покликаний підтримувати пріоритетні напрями розвитку молодіжного бізнесу в Луганську, сприяти розвитку системи взаємодій підприємців з органами державної влади, адміністрації міста і суспільства.²⁶

Прийнято Закон України  «Про науковий парк «Київська політехніка» (від 22 грудня 2006 року N 523-V).²⁷ Цей Закон регулює правові, економічні, організаційні відносини, пов'язані зі створенням і функціонуванням наукового парку «Київська політехніка», і спрямований на інтенсифікацію процесів розроблення, виробництва, впровадження високотехнологічної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках, підвищення надходжень до державного та місцевих бюджетів шляхом поєднання освіти, науки і виробництва.

3. Особливості державного регулювання інноваційної діяльності: український та іноземний досвід

У даний час правова  основа формування і вдосконалення  інноваційної структури являє собою  комплекс законодавчих і нормативно-правових актів, які регламентують такі питання:

• створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів;
• визначення порядку формування і розгляду пріоритетних напрямів їх діяльності;
• удосконалення пільгового режиму діяльності технопарків;
• стимулювання діяльності територіальних інноваційних структур.

Законодавством України  передбачається також створення таких основних видів інноваційних структур, як інноваційні бізнес-інкубатори, інноваційні центри, технопарки, технополіси, ефективність яких доведена досвідом розвинених країн.

Як свідчить світовий досвід, визначення національних пріоритетних

напрямів розвитку науки  і технологій складається з трьох  взаємозалежнихпроцесів: формування головної стратегічної мети держави, облік загальновизнаних світових пріоритетів та відображення національнихособливостей, специфіки  країни. Урахування досвіду розвинених країн у тойчас, коли Україна перебуває  на шляху пошуку підходів та інструментів, щозмогли б забезпечити стійкий  економічний розвиток, має надзвичайно  велике

значення.

ЗгідноізЗакономУкраїни «Проінноваційнудіяльність»²⁸, головноюметоюдержавноїінноваційноїполітикиєствореннясоціально-економічних,організаційнихіправовихумовдляефективноговідтворення, розвиткуйвикористаннянауково-технічногопотенціалукраїни, забезпеченнявпровадженнясучаснихекологічночистих, безпечних, енерго- таресурсозберігаючихтехнологій, виробництвайреалізаціїновихвидівконкурентоздатноїпродукції.

Основними принципами державної  інноваційної політики є:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• створення умов для збереження, розвитку й використання вітчизняного

науково-технічного та інноваційного  потенціалу;

• забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

• ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічноїкооперації, трансферу технологій, захист вітчизняної продукції навнутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової імитної політики у сфері інноваційної діяльності;

• сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

• інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

• підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Державне  регулювання  інноваційної діяльності здійснюється  шляхом:

• визначення і  підтримки  пріоритетних  напрямів  інноваційної діяльності; 
• формування і реалізації державних,  галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;
• створення нормативно-правової  бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;
• захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;
• фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;
• стимулювання комерційних банків та  інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;
• встановлення пільгового  оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
• підтримки функціонування  і  розвитку  сучасної  інноваційної інфраструктури.

  Стратегічними пріоритетними  напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003—2013 рр. визнано:

1. Модернізацію електростанцій; нові та відновлювальні джерела  енергії; новітні ресурсозберігаючі  технології.

2. Машинобудування та  приладобудування як основу високотехнологічного  оновлення всіх галузей виробництва;  розвиток високоякісної металургії.

3. Нанотехнології, мікроелектроніку, інформаційні технології, телекомунікації.

4. Вдосконалення хімічних  технологій, нові матеріали, розвиток  біотехнологій.

5. Високотехнологічний розвиток  сільського господарства і переробної  промисловості.

6. Транспортні системи,  будівництво, реконструкцію.

7. Охорону й оздоровлення  людини та навколишнього середовища.

8. Розвиток інноваційної  культури суспільства.²⁹

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є кошти державного бюджету  України, місцевих бюджетів і бюджету  Автономної Республіки Крим; власні кошти  спеціалізованих державних і  комунальних інноваційних фінансово-кредитних  установ; власні чи запозичені кошти  суб'єктів інноваційної діяльності; інвестиції фізичних і юридичних  осіб; інші джерела.

Пряме державне регулювання  інноваційних процесів у різних країнах  здійснюється неоднаковою мірою, проте  скрізь відіграє важливу роль у забезпеченні інноваційного розвитку. Вивчаючи досвід промислово розвинутих країн, серед  основних засад державної науково-технічної  політики в інноваційній сфері варто  звернути увагу на її основні структурні елементи. Цими базовими елементами є  такі три принципи:

1) технологія. Цей принцип  потребує визначення і встановлення  пріоритетів науково-технічного  розвитку, за якими створюватимуться  технології. Як правило, вибираються  напрями, в яких уже є певні успіхи;

2) фінанси. Мається на  увазі фінансове й ресурсне  забезпечення створення технологій  та введення їх у цивільний  обіг;

3) інфраструктура її менеджмент.

 Ці елементи мають  становити єдиний механізм комерціалізації.  Брак навіть одного з них  робить усю конструкцію нестійкою. Зазначені принципи мають стати складовими національної інноваційної системи (політики).³⁰

Звертаючись до принципу фінансів, зауважимо, що в цілому в промислово розвинутих країнах під час реалізації політики стимулювання інноваційної активності в промисловості фінансовими  методами прямого державного регулювання  простежується постійно зростаюча  тенденція переходу від державного субсидіювання підприємств промисловості, що розробляють нову наукоємну продукцію, до механізмів, що підвищують фінансову  відповідальність промисловців за отримання  й використання науково технічних  результатів. Найпоширенішими механізмами в цій сфері є:

 а) державні кредити  або державні гарантії, які надаються  комерційним банкам, що забезпечують  доступ до кредитних ресурсів;

 б) державне замовлення  на розробку, виробництво й поставку  стратегічно важливої наукоємної продукції;

 в) пайова участь  у фінансуванні наукових досліджень, що замовляються промисловими  підприємствами (як правило, до 50%).

До нефінансових механізмів прямого державного регулювання  належать, зокрема, експортно-імпортні квоти вживані для забезпечення необхідного рівня конкуренції  на внутрішньонаціональних ринках наукоємної продукції.³¹

Звертаючись до міжнародного досвіду, варто звернути увагу на участь банківського капіталу в розвитку інфраструктури інноваційної сфери. Банк інноваційної типу в Польщі було створено ще в 1990 р. Головним завданням цього  банку було фінансування процесу  реструктуризації польських підприємств, а також приватизація, кредитування інвестиційних проектів, надання  гарантій, формування кредитних консорціумів. Іншою важливою функцією банку була активна діяльність на ринку капіталу, зокрема, гарантія емісії акцій підприємств. У Росії подібний банк було створено в 1999 р. Головною функцією Російського  банку розвитку (РБР) є довгострокове  кредитування реального сектору  економіки. Метою своєї діяльності РБР бачить практичне сприяння реалізації державної інвестиційної політики шляхом кредитування підприємств пріоритетних галузей економіки. РБР робить акцент передусім на проектах інноваційного  характеру, фінансуванні імпортозамінних  галузей промисловості та модернізації основних фондів підприємств. На сьогодні РБР є одним з найбільших банків Російської Федерації. Вважаємо, що досвід наших сусідів у цій сфері  буде корисним і для вітчизняних банкірів.³²

 Інтерес викликає досвід  Росії в розбудові інноваційного  сектору економіки. Зауважимо,  що вже понад 10 років на території  Російської Федерації діє Міжнародний науково-технічний центр. За цей час цим центром було профінансовано більш як 1800 науково-технічних проектів на суму близько 500 млн дол. США. До 2003 р. засновники центру, уряди США, Японії, Європейського Союзу та Росії припускали, що фінансування центру здійснюватиметься за рахунок коштів, що отримуються від комерціалізації технологій, створюваних російськими вченими ВПК. Проте досі цілком це завдання вирішити не вдалося, хоча іноземні юристи й фахівці у сфері комерціалізації створили в Центрі відмінно організовану інфраструктуру для такої комерціалізації, у тому числі систему підготовки менеджерів проектів. Отже, ще раз було доведено важливість «третього принципу», а саме менеджменту.