Удосконалення страхового ринку

     Таблиця 1. Розподіл страхових організацій  і компаній України за статусом і  організаційними формами функціонування

     (станом  на 01.02.1998 р.) 

Найбільша кількість страхових організацій  створена в м.Києві (82), Одеській області (22), Донецькій (17), Харківській (17), Дніпропетровській (15), Автономній Республіці Крим (17). В  чотирьох областях є по одній компанії, по дві — в п’яти, по три —  в двох, по чотири — в трьох, по п’ять —  в трьох і по вісім  — в двох областях і лише в  одній Херсонській області немає  самостійних страхових компаній.

     Крім  цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового ринку можна  віднести також різні об’єднання  страховиків, освітні центри по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу страхового ринку, а також Комітет у справах  нагляду за страховою діяльністю України —  Укрстрахнагляд, який здійснює організацію ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності страховиків в ринкових умовах.

     Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних компаній, а підготовкою  кадрів для страхування практично  займаються два вузи (Київський державний  економічний університет і Тернопільська  академія народного господарства); є один «Центр підготовки і перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення страхової діяльності»  Ліги страхових організацій країни. Найменш розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових  послуг і особливо реклами на радіо  і телебаченні. В цілому можна  констатувати, що вже практично створені організаційні і правові основи для формування ринкових відносин у  страхуванні, які при виході окремих  галузей і підприємств народного  господарства з фінансової і економічної  кризи дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування національного страхового ринку  і ринків окремих страхових продуктів  на різних рівнях. При цьому в  умовах ринкової економіки добровільне  страхування стає пріоритетним і  в зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту  громадян і посилення уваги до населення, як основного партнера страховиків. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.3. Державне регулювання  страхової діяльності 

     Законом України “Про страхування” визначено  єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, -- Комітет  у справах нагляду за страховою  діяльністю – Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету “Про страхування”.

     Комітет у справах нагляду за страховою  діяльнісю є центральним органом  державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм  статусом Комітет має ранг Державного комітету України.

     Законом України “ Про страхування” визначені  такі основні функції Комітету:

1) ведення єдиного  державного реєстру страховиків  (перестраховиків);

2) видача ліцензій  на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за  платоспроможністю страховиків  щодо виконання ними    

    страхових  зобов¢язань перед страхувальниками;

4) установлення  правил формування, розміщення та  обліку страхових 

    резервів;

5) розробка  нормативних і методичних  документів  з питань страхової 

    діяльності, що віднесена цим  Законом до компетенції Комітету  у 

    справах нагляду за страховою  діяльністю;

6) узагальнення  практики страхової діяльності, розробка і подання у 

    встановленому  порядку пропозицій щодо розвитку  й удосконалення 

    законодавства  України про страхову діяльність;

7) участь у  здійсненні заходів, спрямованих  на підвищення кваліфікації 

    кадрів  для страхової діяльності.

У рамках цих  основних функцій Укрстрахнагляд виконує  такі конкретні завдання:

• видачу ліцензій страховикамт на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування, передбачених ліцензіями;
• перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
• методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
• розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
• прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
• аналіз додержання об¢єднаннями страховиків чинного законодавства;
• контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов¢язаннями;
• забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
• установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
• розробку та подання  до Мінфіну і Мінстату пропозицій про впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
• аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
• організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
• налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового догляду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
• інформаційно-роз¢яснювальну роботу через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
• розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
• управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності  і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;
• контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна;
• видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;
• підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна Республіка Крим) і комунальною власністю;
• інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

   Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання  документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять  свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені  недоліки. Особлива увага звертається  на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик  за тими видами страхування, на які  він має намір отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається  увага на відповідність правил вимогам  закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань з боку щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

   Другий  напрямок – це аналіз звітності, яку  щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

   Крім  того, особливо аналізуються розмір і  причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на нступний за звітним квартал.

   І, нарешті, третій напрямок – проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів  страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття  санкцій до страховиків.  

     В літературі останніх років акцентується увага на тому, що роль держави в  період перехідної економіки суттєво  відрізняється від її ролі у суспільстві  зі сформованими ринковими відносинами, стабільною правовою базою, розвиненим фондовим та страховим ринками. В умовах стабільного економічного розвитку держава повинна перш за все сприяти становленню системи самоорганізації і саморегуляції, робити акцент на незмінність і довготривалість господарських зв’язків. У період трансформаційних перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний, оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб’єктів господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес реформування.

     Державне  регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних межах  і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів  мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади  входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування певного  ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання  нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.

     Діючі моделі державного регулювання ринку  страхування передбачають пошук  оптимального співвідношення внутрішніх сил ринкового саморегулювання  та безпосереднього впливу державних  органів нагляду. За перехідної економіки  основний тягар припадає на державні органи нагляду за страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового  середовища, відсутності чітко визначеної стратегії розвитку та макроекономічної стабільності можливості ринкової саморегуляції  досить обмежені і не можуть реально  забезпечувати потреби страхового захисту від наявних ризиків. При цьому важливою передумовою  якісних зрушень в регулюванні  страхового ринку є рівень підготовки кадрів, особливо фахівців андерайтингу та аудиту.

     Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була належна керованість  та гарантованість страхового підприємництва, недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий ринок. Необхідно  розробляти та впроваджувати систему  кодексів: торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Конче необхідним є створення  сукупності законодавчих актів, які  б охоплювали усі сектори ринкової економіки, сприяли упорядкуванню  взаємовідносин між суб’єктами ринку  на всіх фазах процесу відтворення. 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ. ІІ. Аналіз сучасного  стану страхового ринку

2.1. Характеристика продавців  страхових послуг

     Правовою  основою розвитку страхової діяльності є  Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної  Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює  відносини в сфері страхування  і спрямований на утворення ринку  страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і  фінансова діяльність, пов’язана  з формуванням, розміщенням страхових  резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється  на обов’язкове  та добровільне.