Інвестиційна діяльність в Україні

 

2.2 Оцінка сучасного  стану інвестиційної діяльності  в Україні

       Дослідження тенденцій розвитку  ринку інвестицій є актуальним і має важливе практичне значення. Саме інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й визначають конкурентні позиції країн на світових ринках. Інвестиційна діяльність, а також сукупність практичних дій з реалізації інвестицій є одним з основних засобів зростання національного доходу. Все це зумовлює необхідність аналізу інвестиційної діяльності, її форм, видів та сучасного стану розвитку в Україні для подальшого виявлення основних напрямів розвитку інвестиційної сфери в економіці країни.

      Проблеми інвестиційної діяльності  та залучення інвестиційного  капіталу в економіку України  досліджували і вітчизняні, і  зарубіжні вчені. Незважаючи на  багатоаспектність наукових досліджень, питання інвестиційного процесу, джерел фінансування та напрямів активізації інвестиційної діяльності в Україні вимагають постійного дослідження проблем, пов’язаних з залученням інвестицій в країну.[7, с. 5]

     Інвестиційні  процеси в Україні мають суттєвий  вплив на розвиток ринкових відносин. Визначення сутності інвестицій є важливим критерієм ефективності державного управління інвестиційним процесом в країні.

     Економічні  реформи, що відбуваються протягом  останніх 10-15 років в Україні,  вимагають значних довгострокових  вкладень капіталу, тобто фінансових інвестицій.

      Темпи економічного розвитку  і ефективність функціонування  фінансового ринку значною мірою  визначаються інтенсивністю інвестиційної  діяльності в країні. Необхідність  інвестиційних вкладень в економіку  стала очевидною для всіх господарюючих суб’єктів з моменту вступу України на шлях ринкових перетворень. Але розвиток економіки держави неможливий без активної інвестиційної політики і ефективного використання інвестиційного потенціалу національної економіки. [8, с.13]

     На  сьогоднішній день в Україні  інвестиційна активність внутрішніх  та зарубіжних інвесторів значною  мірою стримується за рахунок  несприятливого інвестиційного  клімату, який є наслідком цілого  ряду зовнішніх та внутрішніх  факторів, таких як, наприклад :

• зниження фінансових можливостей бюджетів всіх рівнів,  а також господарюючих суб’єктів населення;
• недосконалість і часті зміни законодавчої і нормативно-правової бази;
• слабка розвиненість фондового ринку і ринку капіталів;
• відсутність системи страхування ризику інвесторів;
• нестабільна політична ситуація в країні. [16, с.23-24]

       Послаблення фінансового сектора  економіки світовою економічною  кризою, також сприяло зниженню  темпів приросту обсягу іноземних  інвестицій в Україну. Їхній  загальний обсяг є абсолютно недостатнім і не зможе кардинально поліпшити економічний стан в країні. Вплив інвестиційних чинників економічного розвитку  внаслідок обмеженості фінансових ресурсів національної економіки суттєво послаблений, що поглиблює фінансове та технічне виснаження виробничих фондів.

     Ріст іноземних  інвестицій в 2008 та 2009 році пов'язаний  в першу чергу з наданими  Україні кредитами іноземними  банківськими установами для  подолання наслідків кризи. Істотне  покращення організації інвестиційної  діяльності в Україні неможливе без вирішення питань фінансового забезпечення її розвитку.

    Вирішення проблеми  недостатності фінансових ресурсів  у середині країни можливе  за рахунок зовнішніх надходжень. У зв’язку з цим роль іноземних  інвестицій в розвитку економіки перехідного періоду останнім часом істотно зростає( за даними Держкомстату)[20]

    У більшості розвинутих країн, таких як США, Німеччина, Великобританія, іноземні інвестиції стали стимулом для розвитку і росту внутрішніх інвестицій. [10, с.56-58]

    Джерелами інвестиційних  ресурсів найчастіше виступають  власні джерела суб’єктів господарювання  і розглядаються як найбільш  надійне джерело. В соціально-економічних  умовах, які склалися в Україні  на сьогодні, фінансування інвестицій  із власних джерел підприємств ускладнене внаслідок їх обмеженості. Низький рівень менеджменту і фінансові чинники не дають можливості українським підприємствам формувати власний інвестиційний потенціал. [12, с. 156]

      Отже, ми  бачимо, що сучасний стан інвестиційних  процесів в Україні не є задовільним та потребує докорінних змін у системі інвестиційної діяльності держави, напрямки яких ми розглянемо у наступному розділі.

 

2.3. Інвестиційна політика  та інвестиційний клімат в  Україні

      Для того, щоб чітко зрозуміти стан та напрями реалізації сучасного інвестиційного клімату в Україні, необхідно розглянути загальну теорію цього питання.

      Інвестиційний  клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних  умов, що забезпечують та сприяють  інвестиційній діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів.[2]

       Сприятливий  інвестиційний клімат повинен  забезпечити насамперед захист  прав інвестора від інвестиційних  ризиків, тобто непередбачених  втрат доходу та капіталу.

         Є різні підходи до оцінки  інвестиційного клімату національної економіки, що розрізняються залежно від цілей дослідження, кількістю аналізованих показників і їх якісних характером [9, c.28]

       До чинників, що формують інвестиційний клімат  країни відносять:

• рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку – це стан та структура виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестиційних товарів та послуг.
• політичні та правові чинники  - створення відповідного законодавчого та нормативного поля, яке залежить від політичної волі законодавчої та виконавчої гілок влади; заходи з державної підтримки та стимулювання інвестиційної діяльності; досягнення стабільності національної грошової одиниці; валютне регулювання; забезпечення привабливості об’єктів інвестування.
• стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників: інвестиційна діяльність комерційних банків; рівень розвитку та функціонування пара банківської системи; інвестиційна політика НБУ.
• статус іноземного інвестора: режим іноземного інвестування; діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій; наявність вільних економічних та офшорних зон.
• інвестиційну активність населення: відносини власності в державі; стан ринку нерухомості; стабільність національної валюти тощо. [13, с. 29-31]

          Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика – це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.[2]

           Виділяють два типи державної інвестиційної політики – пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором [6, с. 34].

           Відповідність організаційних форм  і методів державного регулювання  інвестиційної діяльності залежить  від стану розвитку ринкових  відносин, структури економіки та  конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України. [3]

             В Україні інвестиційний процес  регулюють понад 100 законів та  інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність» [2]. Українське законодавство, що регулює або впливає на інвестиційну діяльність потребує системного вдосконалення: по-перше, недостатньо врегульоване питання виділення та обігу землі; по-друге, потребує реформування дозвільна система; по-третє, система нарахування та стягнення податків та зборів в Україні є ускладненою і накладає помітне навантаження на підприємницьку діяльність. Тому за участю держави в 2010-2011 роках було запропоновано створити: венчурний корпоративний інвестиційний фонд інноваційного розвитку «Україна»; державний інноваційно-інвестиційний банк (ДІІБ); державну фінансову установу муніципального розвитку; національну фондову біржу; центральний депозитарій цінних паперів; центральну розрахунково-клірингову палату;

центрального  контрагента (Central Counterparty - CCP) – структури, яка займає позицію між установами платіжної системи. [18, с.76-77]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  ЇХ РОЗВЯЗАННЯ

 

3.1 Огляд загальних  проблем розвитку інвестиційних  процесів

       При переході до системи ринкових відносин в Україні склалася непроста політична й економічна ситуація. Щоб завершити процес реформування економіки потрібно переоцінити власні можливості народного господарства і вивчити тенденції світового ринку. У цій ситуації стає актуальним залучення прямих іноземних інвестицій. Доцільність цього процесу обумовлена тим, що відчувається гостра нестача власних фінансових ресурсів та сучасних технологій, а також іноземні інвестиції сприяють входженню України в систему світового економічного господарства і формуванню власної ринкової інфраструктури [3].

             Складні проблеми організації інвестиційних процесів в умовах трансформації економічних відносин і питання активізації інвестиційних процесів є предметом поглибленої уваги сучасних економістів на пострадянському просторі. Початок ринкових перетворень в Україні спричинив реформування підходів до аналізу інвестиційних процесів.

       Україна відстає від більшості розвинених країн майже за усіма макроекономічними критеріями та оцінками і залишається на периферії інвестиційних потоків. Недостатній рівень залучення інвестиційних ресурсів ускладнився впливом світової фінансово-економічної кризи, внаслідок чого суттєво погіршився фінансовий стан підприємств, різко зменшилася їх прибутковість і кредитоспроможність, відбулося скорочення позикових ресурсів (національних - через кризу ліквідності та підвищення вартості запозичень, зовнішніх - внаслідок розвитку фінансової кризи), а також спостерігається високий ступінь невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ, що і стало основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності. Основними причинами виникнення проблеми низької інвестиційної активності є:

• несприятливі умови інвестування, зокрема недосконале законодавство щодо захисту прав власності, адміністрування податків, отримання у власність земельних ділянок, вимог до здійснення та контролю підприємницької діяльності;
• недостатня державна підтримка інвестиційної діяльності, неналежна система підготовки програм і проектів для державного інвестування;
• нерозвиненість інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури;
• відсутність правових засад та дієвих механізмів державного-приватного партнерства в інвестуванні[18, с. 198].

       На низьку інвестиційну активність  вплинула світова фінансово-економічна  криза. Високий інфляційний тиск  та низька конкурентоздатність  економіки призводить до низької  схильності до інвестицій.

       Україна, на жаль, досі не має єдиної, загальновизнаної методики оцінки реального інвестиційного середовища, на відміну, наприклад, від США, Франції чи Німеччини. Тому її розробка, безумовно, вкрай актуальна.           [8, с.67]

        Розглянемо основні причини невисокої інвестиційної привабливості регіонів України, що також впливає на недостатній розвиток інвестиційної діяльності в Україні:

• недостатня ємність внутрішнього ринку;
• високий податковий тиск на бізнес та його адміністративна зарегульованість;
• нерозвинутість ринку цінних паперів, землі, нерухомості, інших ринкових інститутів і корпоративного сектора в цілому;
• низька конкурентоспроможність багатьох українських товарів на світових ринках, що робить невигідним вкладення в їх виробництво;
• недостатня інтегрованість у глобальну економіку;
• відсутність послідовної інвестиційної політики держави та відповідних механізмів її втілення на місцевому рівні;
• брак достовірної та оперативної інформації, що зменшує ефективність співпраці між суб’єктами ринку;
• інертність місцевої влади, значною мірою викликана відсутністю стимулів і механізмів для залучення інвестицій у реальну економіку.[14, с.34]

        Інвестиційний рейтинг регіонів  України свідчить, окрім іншого, про низький професійний рівень  місцевих чиновників та їх недостатню відповідальність за створення сприятливого інвестиційного клімату.