Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні

Строки будівництва перевищуються в 2,5 - 3,0 рази, понаднормовим залишається рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно з яким стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. В цей же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляються сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу - в сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки та проектування. Підсилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково - технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.

В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на увазі не тільки матеріально - технічні, трудові та фінансові ресурси, але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства .

Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукоємких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

Основними  завданнями інвестиційної стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

• покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
• зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;
• пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;
• збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об'єктів громадського користування і медичного забезпечення;

Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва.

2. Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні

Стан інвестиційної діяльності в Україні.

Досвід розвинутих країн засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об'єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об'єктів охорони здоров'я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування. На мал.1 (додаток 1) показана класифікаційна схема способів залучення капіталу до інвестиційного процесу.

У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.

У перехідний період в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій - амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз,

 група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів.

Приоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв'язку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Приоритетними напрямками діяльності Банку є: Пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов'язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов'язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов'язані з ризиком банку у разі надання позики.

В Україні ЄБРР фінансує проекти реконструкції аеропорту “Бориспіль”, створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділяє кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.

Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству

 реконструкції та економічної інтеграції.

Загалом чинники, що формують інвестиційний клімат країни, показано на мал. 2 (додаток 2)

Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни.

Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.

Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв'язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів.

1. Закон України “Про іноземні інвестиції” (від 13 березня 1992р.);
2. Декрет Кабінету Міністрів України № 55-93 “Про режим іноземного інвестування” (від 20 травня 1993р);
3. Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” (від 17 грудня !993г.);
4. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (від 31 травня 1995р.);
5. Постанова Верховної ради України № 184/95 “Про застосування ст.28 Закону України “Про державний бюджет України на 1994р.”” (від 31 травня 1995р.).
6. Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19 березня 1996р.).

Як бачимо, тут слід підкреслити невідпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить на внівець попередній; законодавчі акти, що продуктуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різновекторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок.

Украйні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що грунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно і відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства - дієздатності судової системи та юридичних процедур. По- третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

Особливості державного регулювання інвестиційної політики в Україні

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні обумовлений законом України “Про інвестиційну діяльність”.

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.

Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку будівельного комплексу вирішують Міністерство економіки України і Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Мінекономіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Управління державними інвестиціями планує виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:

• прогнози економічного і соціального розвитку України;
• схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;
• цільові науково-технічні і комплексні програми;
• техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Прийняття рішення про інвестиції з коштів бюджетних асигнувань потребує системного підходу до визначення пріоритетів. Сьогодні вибір пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності в Україні пов'язаний з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довготерміновими завданнями, спрямованими на її перебудову, та підвищення рівня життя населення.

Пріоритетність залежить від відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм, за якими Мінекономіки України визначає найневідкладніші завдання.

Обсяги державних інвестицій коштів державного бюджету за поданням Уряду затверджує Верховна рада України в Державній програмі економічного і соціального розвитку.

Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовують не лише на виконання цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об'єктів.