Матеріальна відповідальність в трудовому праві України

    Поряд з договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вводиться колективна (бригадна) матеріальна відповідальність власником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) (ст. 135-2 КЗпП). Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади), при включенні до складу бригади нових членів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективу бригади. Відповідно до Типового договору в договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов'язки власника (уповноваженого ним органу) і бригади. Так, кожний член бригади має право брати участь у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою по зберіганню, обробці (відпуску), перевезенню або застосуванню в процесі виробництва цінностей, брати участь в інвентаризації цінностей, що передаються колективу, в необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони, на його думку, не можуть забезпечити збереження ввірених бригаді цінностей тощо. Перелік робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 p. №43. У Перелік включені такі роботи як виконання касових операцій, прийом від населення платежів, прийом і відпуск матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях, продаж товарів тощо.

    Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.

    Шкода, що підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При встановленні безпосереднього винуватця — члена бригади, що заподіяв шкоду, обов'язок його відшкодування покладається на цього конкретного працівника, тобто у такому випадку відшкодування провадиться за правилами індивідуальної матеріальної відповідальності.

    Пленум  Верховного Суду України в п. 14 постанови  від 29 грудня 1992 p. №14 (в редакції постанови  Пленуму від 28 березні 1997 p. №3) указав, що якщо в незабезпеченні збереження матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з якими укладено договір, винні посадові особи, суд обговорює питання про залучення їх до участі в справі як співвідповідачів і визначає розмір збитку, який відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір збитку, належного відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на них покладається.[6,77 ] Інша шкода розподіляється між членами бригади відповідно до Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. 
 

7. Визначення розміру школи та порядок її відшкодування 

    Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно  покрити її повністю або частково (ч. 5 ст. 130 КЗпП). У противному разі застосовується вже згадуваний досудовий порядок покриття шкоди за рішенням власника (середній місячний заробіток в такому разі визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 з наступними змінами та доповненнями) або судовий порядок. Розмір заподіяної шкоди визначається відповідно до КЗпП, постанови КМУ від 22.01.1996 р. № 116, якою затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей та відповідно до Закону «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.1995 р.

    Для визначення розміру шкоди застосовується формула:

Рз = [ ( Бв - А) х Іінф. + ПДВ + Азб ] х 2,

де Рз — розмір збитків; Бв — балансова  вартість на момент встановлення факту  розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей; А — амортизаційні відрахування; Іінф. — загальний індекс інфляції; ПДВ — податок на додану вартість; Азб — розмір акцизного збору.

    Пленум  роз'яснює, що якщо шкоду було заподіяно працівником самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів, що належать підприємству, то слід виходити з того, що така шкода, як заподіяна не при виконанні трудових обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (п. 18 Постанови). Проте, тут є деяка неузгодженість, оскільки КЗпП (п. 7 ст. 134) передбачає відповідальність за шкоду, завдану не при виконанні трудових обов'язків.

    У деяких випадках розмір покриття шкоди  може бути зменшений (ст. 137 КЗпП). Однак  не допускається зменшення відповідальності за шкоду в разі, якщо шкоду спричинено корисливим злочином, а також особою, що була в нетверезому стані.[2,7].

    При колективній відповідальності шкода розподіляється між членами колективу пропорційно місячній тарифній ставці та фактично пропрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    8. Висновок

    Отже, я вважаю, чинний Кодекс законів про працю України має бути удосконалений в плані легалізації інших, фактично існуючих різновидів матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин. Для цього   необхідно,   по-перше,   у   даному кодифікованому нормативно-правовому акті зробити окрему главу під назвою «Матеріальна відповідальність суб'єктів, трудових правовідносин». Очевидно, що чинна глава IX Кодексу законів про працю України за назвою «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації» не віддзеркалює суті фактично існуючих суспільних відносин і потреб практики у цій сфері, адже багато питань лишилось поза її нормативними приписами. Прикро, що це часом відбувалось не з суспільно корисних мотивів, а суто з ідеологічних. Зняття ідеологічно-політичного наліту з нормативно-правового регулювання суспільних відносин обумовлює значне розширення змісту цієї глави Кодексу законів про працю України за рахунок інших життєво важливих для захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів трудових правовідносин питань. Про це свідчить і назва цієї глави, з змісту якої виходить, що матеріальна відповідальність, як різновид юридичної відповідальності, може бути реалізованою лише щодо працівників підприємств, установ, організацій. Причому даний розділ, як це свідчить зі змісту назви такого, має за мету регулювати не відносини, що виникають внаслідок заподіяння однією стороною трудового договору (контракту) матеріальної шкоди іншій стороні, а встановлювати гарантії матеріальної відповідальності лише одного суб'єкта трудових правовідносин - найманих працівників. Власник підприємства, установи, організації або його уповноважений орган нормами цієї глави визначаються завжди лише у ролі відповідача, що не відповідає сучасній практиці розвитку відносин ринкової економіки, коли усім учасникам трудових відносин  гарантується рівноправність,  паритет,  однаковість загальних прав, свобод та обов'язків. Таким чином, дана глава Кодексу законів про працю України повинна мати назву «Матеріальна відповідальність суб'єктів трудових правовідносин». По-друге, перейменована глава має бути змістовно доповненою окремими статтями, у яких будуть чітко визначеними індивідуальна матеріальна відповідальність, матеріальна відповідальність працівника перед роботодавцем, матеріальна відповідальність роботодавця перед працівником. По-третє, глава Кодексу законів про працю України «Матеріальна відповідальність суб'єктів трудових правовідносин» буде відповідати своєму соціально-юридичному призначенню, якщо її зміст чітко визначатиме: поняття матеріальної відповідальності за трудовим правом; суб'єкти даного різновиду юридичної відповідальності, види матеріальної відповідальності; підставу і умови останньої, повний процесуальний порядок визначення і застосування такої до винної сторони трудового договору (контракту). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Задача 

    Водій сільгосппідприємства  «Першотравневий»  Луков, використо-вуючи без дозволу адміністрації автомашину в особистих цілях, потрапив в аварію. Вартість ремонту склала 11160 грн. Крім цього, внаслідок простою автомобілю, від дощу на току загинуло зерно вартістю 40800 грн., яке нічім було вивезти. Вину в заподіянні шкоди автомобілю Луков визнає, але погоджується сплатити добровільно свій місячний заробіток (1350 грн.). Директор сільгосппідприємства подав позов про стягнення з Лукова 51960 грн.

    Чи  підлягає позов задоволенню і  в якому обсязі? 

          Відповідь.

    В даному випадку, Луков повинен відшкодувати завдані збитки згідно с п. 7 ст.134, де вказано, що «працівники несуть матеріальну  відповідальність у повному розмірі  шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку, коли шкоду завдано не при виконанні трудових обов’язків».

     Положення КЗпП «не при виконанні трудових обов'язків» слід розуміти як самовільне використання працівником майна (устаткування, приладів, автомашин) власника в особистих цілях та всупереч інтересам власника.

     Для притягнення працівника до відповідальності за цією підставою час заподіяння шкоди значення не має. Вона може бути завдана як в робочий час, так і в час відпочинку (під час перерви для відпочинку і харчування або ж після закінчення робочого дня).

     Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів), належних власнику, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, шо така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (ст. 203, 453 ЦК). У цих випадках шкода відшкодовуєтьcя у повному обсязі, включаючи також неодержані власником прибутки від використання зазначених технічних засобів.

    Таке роз'яснення Пленуму Верховного Суду України погіршує правове становище працівників, оскільки умови та підстави, передбачені ст. 130 КЗпП, віднесені до сфери дії трудового права, тому, очевидно, застосування норм цивільного законодавства у цьому випадку є неправомірним.

    Отже, позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме 51960 грн. повинен відшкодувати водій сільгосппідприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    9. Список використаних джерел

1. Алексєєнко Л. Актуальні питання матеріальної відповідальності // Юридичний журнал-2006-№7.-с.51-52
2. Бюлетень законодавства і юридичної практики України – 1995 - №3
3. Домбругова А. Матеріальна відповідальність працівників// Юридичний вісник України - 2004 - №12(20-26 березня)-с.14
4. Кодекс законів про працю України// Право і практика – 2000 - №1
5. Конституція України// Преса України, 1997
6. Матеріальна відповідальність// Юридична Україна – 2003 - №3 - ст.77
7. Московченко М. Матеріальна відповідальність працівників// Юридична Україна – 2003 - №3.- с.73-77
8. Порядок визначення розмірів збитків від розкрадання нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №116 – УК-02.96
9. Прокопенко В.И. Трудове право України: Підручник.- Х., 1998
10. Проблемы трудового права/ Под ред. В.И. Смолерчука – М., 1968
11. Скобелкин В.Н. Дисциплинарная ответственность робочих и служащих. Воронеж, 1990
12. Советское трудовое право: Учебник/Под ред. А.С. пашкова, О.П. Смир-нова – М., 1982
13. Стависский П.Р. Проблеми материальной ответственности в трудовом праве – Одесса, 1982. – с.33
14. Трудове право України: Курс лекцій/ За ред.. П.Д. Пелипенка. – Львів,1982
15. Трудовое право в вопросах и ответах: Учебно-справочное пособие/Под ред. В.В. Жернакова.-Х.,2000
16. Трудовое право. Учебник/Под ред. О.В. Смирнова. М.,1998
17. Философский энциклопедический словар. – М.,1989
18. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 – ОВУ – 2003. - №11
19. Хуторян Н.М. Правове врегулювання матеріальної відповідальності//Держава і право. Юридичні і політичні науки., 2002 – с.251-259
20. Хуторян Н.М. Об’єкти та суб’єкти матеріальної відповідальності в трудовому праві// Правова держава . НАН України. Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького. – К.:ІнЮре. – 1998. – Вип.9.
21. Чанышова Г.И. Болотина Н.Б. Трудовое право Украины – Х.,1999
22. Шеломов Б. Материальная ответственность сторон трудового договора// Хозяйство и право – 2002- №10 с-3-19
23. Щербина В. Загальна характеристика// Підприємництво, господарство і право – 2004 - №9-с. 86-89