Система вищої освіти в Україні та перспективи її розвитку

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Кафедра логістики

 

 

 

РЕФЕРАТ

з навчальної практики «Вступ до фаху»

«Система  вищої освіти в Україні та перспективи  її розвитку»

 

 

 

студента 1 курсу  денної форми навчання

галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування»

напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент»

професійного  спрямування «Логістика»

групи Л-12-1

Моткова Андрія Олександровича

 

 

 

 

Термін практики

Керівник  практики від  кафедри

 

 

 

 

 

Донецьк-2010

РЕФЕРАТ

 

30 сторінок, 0 таблиць, 3 рисунків, 7 літературних джерел, 0 додатків.

 

Ключові слова: ВИЩА ОСВІТА, ІСТОРІЯ, РОЗВИТОК , ПЕРСПЕКТИВИ, СТРУКТУРА, РІВНІ  АКРЕДИТАЦІЇ, ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ РІВНІ, ТИПИ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС.

 

Мета практики: Пізнати структуру та переваги вищої освіти України.

 

В процесі практики було розглянуто складову систему вищої освіти, проаналізовано позитивні перспективи Болонської системи освіти.

 

Об’єкт практики: Вища освіта України

 

Предмет практики: Вивчення системи  освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Історія розвитку вищої освіти в Україні ……………………………... 1
3. Структура вищої освіти ……………………………………………….. 5
4. Рівні вищої освіти ……………………………………………………… 8
5. Болонський процес ……………………………………………………..16
6. Висновки ……………………………………………………………….. 23
7. Список використаної літератури ……………………………………....24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Загальновідомо, що найважливішим фактором економічного розвитку будь-якої держави є освіта. Відомо вислів Арістотеля про те, що освіта є функція держави, здійснювана ним для цілком певних цілей.                                           ХХІ століття в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства в цілому висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а отже, і перед освітою – сферою, що готує молоде покоління до життя, – небачені раніше невідомі завдання. Зумовлено це переходом людства на перетині тисячоріч до нового типу цивілізації.                                                              Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.                                                                                                              ХХІ ст. – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, у якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального поступу країни. Інтеграція і глобалізація соціальних, економічних і культурних процесів, які відбуваються у світі, перспективи розвитку української держави на найближчі два десятиліття вимагають глибокого оновлення системи освіти, зумовлюють її випереджувальний характер.                                                                         Пріоритет вищої школи в освітньому процесі пояснюється тим, що сьогодні, як ніколи раніше, наука і технологія визначають ступінь економічної життєздатності держав у світовому господарстві. До цього підштовхує найгостріша конкуренція на світовому ринку, необхідність вирішення глобальних проблем сучасності. Інформаційні суспільства майбутнього зможуть успішно розвиватися лише в тому випадку, якщо керувати ними і                          брати участь у їхньому розвитку іншими способами будуть високо інтелектуальні, освічені люди. Саме вища освіта є базовим джерелом інформації для людського ресурсу економіки та розвитку духовної сфери, причому інформації не стільки про те, що треба пізнавати, а перш за все про те, як треба пізнавати. Одержання знань протягом усього людського життя стає необхідним перманентним процесом.                                              Інтелектуально розвинуті, добре поінформовані люди, менш схильні до імпульсивних, непередбачуваним діям, добре усвідомлюючи можливі наслідки таких дій.                                                                                                  Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України «Про освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст» та «Магістр».                       Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів «Молодший спеціаліст» і «Бакалавр», а також «Спеціаліст» та «Магістр» як післядипломна.         Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.                                    Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

 

 

 

 

 

1

 

ІСТОРІЯ

• У 1914-1915 рр.. в межах УРСР повну вищу освіту давали 19 вищих    навчальних закладів. 
• До 1917 року на Україні діяло 27 вузів, у яких навчалося понад                    

35 тис. студентів.

УКРАЇНСЬКА РСР

• До початку 1938-1939 рр.. в УРСР нараховувалося 129 вищих  навчальних закладів. 
• Напередодні Великої Вітчизняної війни склалася університетська система на Україні, яка складалася із шести класичних університетів - Київського, Харківського, Львівського, Одеського, Дніпропетровського та Чернівецького університетів. Відразу ж після закінчення війни і приєднання Закарпаття до Україні до них додався Ужгородський державний університет.

• В результаті укрупнення вузів із 1950 по 1960 рр.. кількість  їх на Україні скоротилося зі 160 до 135 при одночасному збільшенні кількості  студентів більш ніж удвічі: з 201,5 тис. до 417,7 тис. 
• У 1958-1959 рр.. на Україні працювало 140 вузів. Головними вузівськими центрами на Україні залишалися Харків, Київ, Одеса та Львів. У 1958 р. у цих містах знаходилося 70 вузів із 140, навчалося в них 59% від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 вузи, в Києві - 18, в Одесі - 16,        у Львові - 12 вузів.                                                                                              

• У 1984 р. в  УРСР функціонувало 146 вищих навчальних закладів, в тому числі університетів - 9, технічних вузів - 50, сільськогосподарських  вузів - 17, вузів по економіці і  праву - 10, педінститутів - 30, вузів по охороні             

2

 

здоров'я - 15, вузів по фізкультури і спорту - 3, вузів по культурі і    мистецтву - 12.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В  УКРАЇНІ

Розвиток  вищої освіти в Україні розпочався зі створення наприкінці XVI ст. Острозької школи, де навчання здійснювалося за поширеною в Європі системою «семи вільних мистецтв». Острозька школа, як і більшість шкіл того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість.                                      З другої половини XVI ст. значну роль у суспільно-політичному і культурному житті починають відігравати братства – громадсько-політичні організації українського міщанства, які створювалися для захисту своїх станових і національно-релігійних інтересів. Вони розпочинають боротьбу проти національного і релігійного обмеження, за збереження православ'я та української культури, у тому числі у галузі освіти.                                             У 1631 р. митрополитом Київським став Петро Могила, який заснував Лаврську школу як вищий заклад європейського типу. У ній вивчались «сім вільних мистецтв» і більше уваги приділялось латинській мові. У 1632 р. у результаті об'єднання навчальних установ школа отримала назву Київської колегії. Рівень освіти, який отримували випускники Київській колегії, був достатньо високим, що давало їм можливість продовжувати навчання за кордоном і відкривало шлях до європейської науки. Київська колегія була центром українського культурного життя і у другій половині XVІІ ст. У XVІІІ ст. розвиток вищої освіти в Україні був пов'язаний насамперед з діяльністю Києво-Могилянської академії, якій указами Петра І від 1694 р. та 1701 р. було надано статус академії та права самоуправління. До середини XVIII ст. Києво-Могилянська академія вважалась одним з перших за значенням вищих навчальних закладів Російської імперії. Хоча навчання в

3

 

академії  значною мірою мало церковно- богословський характер, її слухачі діставали досить всебічну освіту.                                                                      Важливе значення у розвитку вищої освіти мали також колегіуми у Чернігові (1700 p.), Харкові (1726 р.), Переяславі (1730 p.). Осередком освіти й науки  на землях Західної України був Львівський університет (1661 p.), викладання в якому велося спочатку латинською мовою.                                                         У 1805 р. було відкрито Харківський університет, який стає центром національного відродження. Його було засновано за приватною ініціативою, головним чином В. Каразіна, на кошти харківського дворянства й купецтва. У 1834 р. було відкрито Університет св. Володимира в Києві, до складу якого входили філософський, юридичний, згодом медичний факультети. Його першим ректором став професор М. Максимович. 1863 р. університети отримали автономію. Саме у Київському університеті з середини XX століття активно почали вивчати економічні науки. Одним з провідних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка стає економічний факультет, який організований у 1944 р. Але свою історію даний факультет веде з кафедри політичної економії та статистики, заснованої ще у 1842 р. в Імператорському університеті Святого Володимира. Першим завідувачем кафедри був професор Іван Васильович Вернадський, а наступником — Микола Християнович Бунге, визначний український учений-економіст. організатор науки і громадський діяч,  згодом — ректор Київського університету.                                                                                                    Розвиток закладів вищої освіти продовжувався створенням вищих навчальних закладів, що об'єднували гімназичний та університетський курси: Волинська гімназія у Кременці (1805-1832 рр. ). Рішельєвський ліцей в Одесі (1817 р.), при якому існував Інститут східних мов для підготовки перекладачів ( 1828-1855 рр.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.), згодом

4

 

перетворена у математичний (1832 р.), а потім  юридичний (1840 р.) ліцей. У 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею в Одесі був відкритий Новоросійський університет.                                                                                                     Економічний і культурний розвиток країни прискорив появу спеціальних вищих навчальних закладів: Ніжинського історико-філологічного інституту, Харківського ветеринарного інституту (1873 р.). Першим вищим технічним Закладом в Україні став Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1885 р.). У 1898 р. було створено Київський політехнічний інститут у складі хімічного, механічного, інженерного та сільськогосподарського відділень. У Катеринославі почало діяти вище гірниче училище.                    Новий етап у розвитку української освіти розпочався після Лютневої революції 1917 р. У березні 1917 р. було відкрито університет у Катеринославі, консерваторію у Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. Велику роль у розвитку освіти відіграла Центральна Рада, яка проголосила основним завданням освітньої політики відродження рідної мови і школи.                                                                                                       Стосовно вищої освіти на Закарпатті, то її становлення пов'язано з діяльністю Мукачівської торговельної академії (20-і роки XX ст.), відкриттям Ужгородського університету (1946 р.), Мукачівського технологічного інституту (1997 р.), Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту (2001р.), Закарпатського державного університету, Закарпатського художнього інституту, створенням у 2008 році Мукачівського державного університету.

 

 

 

5

 

СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі  в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння  змісту навчання, який ґрунтується  на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної  атестації.                                                Структура вищої освіти України  розбудована відповідно до структури  освіти розвинених країн світу, яка  визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.                                                                             Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законами України «Про освіту» (1996 р.), «Про вишу освіту» (2002 р.), Національною доктриною розвитку освіти (2002 р.). Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за освітньо-кваліфікаційними рівнями «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст» й «Магістр». Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів «Молодший спеціаліст» і «Бакалавр», а також «Спеціаліст» та «Магістр» як післядипломна.                                                                                                   Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

• перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

6

 

• третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

 

 

Рис. 1.1. Структура мережі за типами навчальних закладів України

                                         

Підготовка  фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву від виробництва (заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Починає розвиватися дистанційна форма навчання.

7

 

СИСТЕМУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СКЛАДАЮТЬ

• вищі навчальні заклади всіх форм власності;
• інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;
• органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти;
• Управління у галузі вищої освіти, яке здійснюється Кабінетом Міністрів України, що через систему органів виконавчої влади проводить державну політику у галузі вищої освіти; організовує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм; у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти; забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Мережа вищих навчальних закладів України за рівнями акредитації

8

 

РІВНІ ВИЩОЇ  ОСВІТИ

 

1. Неповна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта –  освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

 

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна  атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.

Згідно Закону України «Про вищу освіту» освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти є:

9

 

 

1. Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.
2. Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вишу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційної о рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого - четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого