Система вищої освіти в Україні та перспективи її розвитку

10

 

3. спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.
4. Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
5. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобута повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

 

Підготовка  фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня  магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Особи, які  в період навчання за освітньо-професійною  програмою підготовки магістра припинили  подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути  освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста  за такою ж або спорідненою  спеціальністю у тому самому або 

іншому акредитованому вищому навчальному закладі.                               Законом «Про освіту» визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вченні звання (старший науковий співробітник, доцент, професор).                                                                                               У системі вищої освіти України освітньо-кваліфікаційні рівні (у тому числі рівні бакалавра й магістра) характеризують вищу освіту за ознаками

11

 

рівня сформованості  компетенції, що забезпечують здатність  працівника виконувати роботи визначеного  рівня професійної діяльності – 

характеристики  професійної діяльності за ознаками визначеної сукупності

професійних робіт, виконуваних фахівцем. Є певний зв’язок між освітніми рівнями  й освітньо-кваліфікаційними рівнями  вищої освіти. На підставі аналізу  кваліфікаційних характеристик  первинних посад можна сказати, що, крім стереотипного рівня професійної  діяльності, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню кваліфікованого робітника, всі інші рівні потребують освіти вищих рівнів, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Водночас ці рівні професійної діяльності потребують професійних кваліфікацій, що належать до певних кваліфікаційних  груп.                     Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.                                                                                             Неперервна програма підготовки для здобуття найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня реалізується, як правило, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації, диференційована підготовка

може забезпечуватися  вищими закладами освіти різних рівнів акредитації шляхом їх об’єднання в навчальні, навчально-наукові комплекси  або на інших договірних засадах.

У професійній  діяльності фахівці різних ОКР реалізують знання, отримані у вузі, на різних рівнях професійної діяльності.

У сфері праці  України розрізняють такі рівні  професійної діяльності:

 

1. Стереотипний рівень – фахівець уміє використовувати налагоджену систему - об'єкт діяльності - під час виконання конкретних задач професійної діяльності та знає призначення об’єкта і його основних характеристик;

12

 

 

2. Операторський рівень – фахівець уміє готувати, налагоджувати систему і керувати нею під час виконання конкретних задач професійної діяльності та знає принципи побудови й принципи дії 

системи;

 

3. Експлуатаційний рівень – фахівець уміє під час виконання конкретних завдань професійної діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення та усунення пошкоджень і знає методи аналізу функціонування системи та методи аналізу, пошуку та усунення пошкоджень;

 

4. Технологічний рівень – фахівець уміє під час виконання конкретних завдань професійної діяльності здійснювати розробку системи, знає методи синтезу та технологій розробки систем та способів їх моделювання;

 

5. Дослідницький рівень – фахівець уміє проводити дослідження системи з метою перевірки її відповідності заданим властивостям, знає методики дослідження систем та методи оцінювання ефективності їх застосування під час вирішення конкретних задач професійної діяльності.

 

Спеціалізоване  вдосконалення освіти та професійної  підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних  знань, умінь і навичок або  отримання іншої спеціальності  на основі здобутого раніше

 

13

 

освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду  відбувається у процесі післядипломної освіти.                                                              

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

 

1. Перепідготовку – отримання іншої спеціальності на основі чи здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;
2. Спеціалізацію – набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;
3. Розширення профілю – набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;
4. Стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

 

Особа, яка  пройшла перепідготовку і успішно  пройшла державну атестацію, отримує  відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка  успішно пройшла стажування або  спеціалізацію чи розширила профіль, отримує відповідний документ про  післядипломну освіту.

Зразки  документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними  закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.

В Україні  діють вищі навчальні заклади  різних рівнів акредитації та різних типів.                                                                                                                       

14

 

Згідно Закону України «Про вищу освіту» встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

 

1. Вищий навчальний заклад першого рівня акредитації – вищий    навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційною рівня молодшого спеціаліста;
2. Вищий навчальний заклад третього рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за

напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями  освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями  освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

3. Вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрями освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

 

Відповідно  до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні  заклади таких типів:

1. Університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, як правило, четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації

15

 

2. широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту 
3. інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;
4. Академія – вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально технічного забезпечення;
5. Інститут – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який

провадить освітню діяльність, пов’язану  із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну  та науково-виробничу діяльність і  має відповідний рівень кадрового  та матеріально-технічного забезпечення.

6. Консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів,

16

 

7. музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

 

 

  Освітні рівні          Вищі навчальні заклади          Освітньо-кваліфікац. рівні

Повна вища           Університет, академія,                        Спеціаліст,                                                                                                                                                  освіта                     консерваторія, інститут                          магістр

Базова вища                        Коледж                                       Бакалавр                                                                  освіта

                                     Технікум, училища                  Молодший спеціаліст

Рис. 1.3. Структура ступеневості вищої освіти України

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

Система вищої  освіти України поступово набуває  динаміки позитивних змін, які мають  стабільний та перспективний характер, та які створюють реальні умови  для забезпечення рівного доступу  громадян до якісної вищої освіти, виведення її на рівень реальних потреб національної економіки та світових

17

 

стандартів, демократизації навчального процесу, підвищення мобільності студентів  та викладачів, інноваційності вищої освіти. Прискорювачем цих змін, безперечно, виступає процес інтеграції системи вищої України у світовий та європейський освітній простір, приведення системи вищої освіти на державному, регіональному та університетському рівнях до вимог Болонської декларації та надання їй принципово нової системної якості.

Організація навчального процесу у кожному навчальному закладі має забезпечити можливість для кожного студента всебічного задоволення його освітніх потреб завдяки його власної ініціативи та індивідуальних спрямувань. Для цього вищий навчальний заклад має ставити за мету створення умов, завдяки яких кожний студент мав би право самостійно вибирати траєкторію, інтенсивність та обсяг свого професійного зростання, виходячи із його особистих інтелектуальних та фізичних можливостей, творчих спрямувань та соціальної активності.                                                                                    Європейський Союз – це складова реальність сьогоднішнього історичного розвитку, що свідчить про переваги демократичного розвитку країн для кожного окремого європейця. І Болонська система реформування вищої освіти стала однією зі складових євроінтеграції. Враховуючи єдність кордонів України з Євросоюзом, історичну, культурно-цивілізаційну, територіальну ідентифікацію України, а також входження у єдиний європейський загальноосвітній простір та стратегічний курс держави на інтеграцію в Євросоюз, доцільною і своєчасною постає потреба вивчення процесів європейської інтеграції, а також перспектив їх розвитку для України.                                                                                                          Маючи широкі уявлення про об’єднання Європи, оскільки цей процес відбувається на протязі другої половини ХХ - початку ХХІ століття, об’єктивно необхідно виділити процес перебудови системи європейської

18

вищої освіти. Україна зробила важливий крок, приєднавшись у 2005 році до Болонської декларації, й  отримала офіційне визнання європейською спільнотою зовнішньополітичного курсу нашої держави, спрямованого на євроінтеграцію. Таким чином, нам відводиться обов’язок сприяти створенню європейського науково-освітянського простору, а також взяти активну участь у розбудові Великої Європи – «Європи знань».                                                     Україна приєдналася до Болонського процесу на самміті міністерств в          м. Бергені (Норвегія) 19-20 травня 2005 року. Хоча зауважимо, що наукові та освітні контакти українців з європейськими вищими навчальними закладами мають давню традицію, що сягає середніх віків.                                                                                                                Болонський процес має дві основні мети:

• Перетворити європейський континент на безмежний простір, в якому студенти, викладачі та дослідники могли б вільно переїжджати з однієї місцевості в іншу;
• Зробити цей простір прозорим та привабливим для усього світу.