Дослідження та аналіз конкурентоспроможності рекламного агенства „Квінта”

         Розрізняють чотири види конкуренції:  довершена, чиста, олігополія, монополія. Їхні характеристики за параметрами (число фірм, товарна диференціація, міра контролю за цінами, легкість входження на рино) наведено в табл. 2.

         В економічній теорії класичним  є поняття вільна (довершена) конкуренція. Вона характеризується безліччю виробників і споживачів, наявністю умов для вільної появи на ринку нових конкурентів, встановленням цін під впливом попиту та пропозиції.

         Для сучасного стану економіки  найтиповішим є олігополія - конкуренція кількох великих підприємств, що контролюють значну частину виробництва та збуту.

         Характерною рисою такої конкуренції є самостійність у визначенні ринкової політики з урахуванням стратегії конкурентів.

         У розвитку конкурентних відносин  виділяють внутрішньогалузеву, міжгалузеву та міжнародну конкуренцію.

         Внутрішньогалузева конкуренція  виявляється в суперництві між виробниками одного виду товарів за найсприятливіші умови виробництва та збуту, за велику частку ринку цього товару.

         Міжгалузева конкуренція розвивається  на ринку капіталів. Вона відображає боротьбу між виробниками різних галузей за найвигідніші сфери примноження капіталу. Це виражається в прагненні підприємців, зайнятих у низькорентабельних галузях, вкласти гроші в розвиток рентабельніших сфер економік.

         Потрібно враховувати і вплив  міжнародної конкуренції, яка  в поєднанні з внутрішньо національною не лише посилює вияв другої, а й змінює характер її вияву.

         Стан чинників конкурентного  середовища зумовлює і методи  ведення конкурентної боротьби. Розрізняють три групи методів:  цінові, нецінові та маркетингові.

         Цінові методи застосовують при явній та неявній ціновій конкуренції. При явній ціновій конкуренції фірми широко оповіщають про зниження цін (на 20% - 60%).

         При прихованій ціновій конкуренції  підприємства виводять на ринок  новий товар з істотно поліпшеними споживчими властивостями, але ціну підвищують непропорційно мало.

         Цінова конкуренція йде з часів  вільного ринкового суперництва,  коли навіть однорідні товари  пропонували на ринку різними  цінами. Зниження ціни  було тією основою, за допомогою якого промисловець (торговець) вирізняв свій товар, привертав д нього увагу і зрештою, завойовував бажану частку ринку.

         Сьогодні, коли ринки монополізовані, поділені між незначним числом  підприємств, що захопили ключові  позиції, виробники прагнуть встановлювати й втримувати постійні ціни, щоб, цілеспрямовано знижуючи собівартість і витрати на маркетинг, забезпечити зростання прибутку (максимізацію). На монополізованих ринках ціни втрачають еластичність.

         До цінової конкуренції вдаються  головним чином підприємства - аутсайдери для суперництва в боротьбі з монополіями, з якими в аутсайдерів немає сил та можливостей боротися у сфері нецінової конкуренції. Крім того, цінові методи застосовуються для проникнення на ринки з новими товарами (цим не нехтують і монополії там, де не мають абсолютної переваги), а також для зміцнення позицій у разі раптового загострення проблеми збуту.

         Що стосується нецінової конкуренції,  то вона може бути законні  та незаконна. Застосовуючи законні методи нецінова конкуренція висуває на перший план вищу, ніж у суперників, надійність, меншу „ціну споживання”, сучасний дизайн і т.д. До числа нецінових методів відносяться також надання покупцям великого комплексу послуг  (у тому числі й навчання персоналу), залік зданого старого товару, як першого внеску за новий, постачання обладнання вже навіть не „під ключ”, а на умовах „готова продукція в руки”. Менше енергоспоживання, знижена металомісткість, запобігання забрудненню екології та інші аналогічні поліпшені споживчі властивості вийшли в останнє десятиріччя на провідне місце в переліку нецінових аргументів на користь товару. Дійовим знаряддям нецінової конкуренції завжди була реклама. За допомогою реклами підприємці не тільки доносять до покупців інформацію про споживчі властивості товарів, а й формують довіру до своєї товарної, збутової та цінової політики прагнучи створити образ підприємства як „хорошого громадянина” тієї країни, на ринку якої підприємець виступає, як суб’єкт зовнішньої торгівлі.

         До незаконних методів нецінової конкуренції належать: промислове шпигунство; переманювання фахівців, які володіють виробничими секретами; випуск товарів – імітаторів, зовні нічим не відмінних від виробників оригіналів, але істотно гіршими за якістю, а тому зазвичай на 50% дешевших; закупівля зразків з метою копіювання їх. Найактивнішими імітаторами є підприємства в Марокко, Гонконгу, на Тайвані, В Туреччині, Сінгапурі, Південній Кореї, Японії, Швейцарії, Мексиці та Бразилії.

         Маркетингові методи управління підприємством, по суті, також можна віднести до  нецінових методів конкуренції. Однак, це найдійовіші методи ведення конкурентної боротьби.

         Використання комплексу маркетингу  в конкурентній боротьбі зумовлюють комерційний успіх підприємства. Найбільше значення в конкурентній політиці мають:

• розробка та випуск нових товарів;
• комплексні дослідження ринку та планування маркетингу;
• організація роботи товарного апарату;
• реклама та стимулювання збуту;
• удосконалення продукції, що випускається;
• політика цін;
• удосконалення організаційної структури;
• набір найефективніших каналів розподілу;
• зниження витрат обігу;
• кредитна політика та фінансування;

         Чинники, що найбільше впливають  на успіх комерційної роботи  на зовнішніх ринка, - це якість товарів, цінова та кредитна політика, упаковка та реклама.

         У конкурентній боротьбі розрізняють  чотири рівні, що визначаються  часткою підприємства на ринку.  Отже, лідер займає 40%,;  ті, що претендують на лідерство – 30%; послідовники – до 20%; новачки – до 10%.

         Кожен суб’єкт мріє збільшити  свою ринкову частку. Однак величину  цієї частки на певних товарних  ринках обмежує антимонопольне  законодавство, тобто ринкову частку участі підприємства. Зокрема, на Україні згідно з законом „Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” (квітень 1992р.). ця частка становить 35 %.

         У законі України „Про захист  економічної конкуренції” (лютий  2001р.) у ст.12 характеристика монопольного  становища суб’єкта господарювання конкретизована так, що суб’єкт господарювання має монопольне становище на ринку, якщо:

• на цьому ринку він не має жодного конкурента;
• не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг або інших обставин.

         Монопольним також вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо відносно у них виконуються такі умови:

• сукупна частка не більше трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;
• сукупна частка не більше п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищу 70 %, і якщо при цьому вони не доведуть, що відносно них не веснуються умови частини 4 – ї зазначеної ст.12 закону України  „Про захист економічної конкуренції”.

         Отже, можна підсумувати. Трактувань поняття конкуренція безліч. Проблемами конкурентоспроможності займалися не тільки закордонні вчені, а й вітчизняні економісти. Причому, проаналізувавши структуру та зміст формулювань і трактувань поняття  „конкуренція” можна зробити такі підсумки, що поняття „конкуренція”, запропоновані різними закордонними авторами, не повною мірою відповідають вимогам системності та комплексності, тобто вони характеризують тільки один з безлічі аспектів конкуренції, установлених А. Смітом і самими авторами, кожний у своїй галузі  дослідження; різноманіття підходів до формулювання поняття: один автор розуміє суперництво (боротьбу) фірм, тобто юридичних осіб, інші – суперництво фізичних, треті – як наявність на ринку достатньої кількості продавців та покупців, четверті - ситуацію, п’яті  - прагнення, шості – процес і т.д. ; наведені поняття не охоплюють  конкуренцію серед будь – яких соціальних, виробничих, соціальних і біологічних систем; поняття не відображають конкуренцію як єдність статистики та динаміки суперництва, виживання систем у заздалегідь заданих або визначених системах; поняття не пов’язані з законодавством.

         Розрізняють чотири види конкуренції:  довершена конкуренція, олігополія, монополія, їхні характеристики в розрізі параметрів (кількість фірм, товарна диференціація, міра контролю над цінами, легкість входження на ринок).

         Використання комплексу маркетингу  в конкурентній боротьбі зумовлюють комерційний успіх фірми. Найбільше значення в конкурентній політиці мають: розробка та випуск нових товарі; комплексні дослідження ринку і планування маркетинг; організація роботи торгового апарату; реклама та стимулювання збуту; удосконалення організаційної структури; вибір найефективніших каналів розподілу; зниження витрат обігу; кредитна політика та фінансування.

        Конкуренція э рушійною силою розвитку суб’єктів і об’єктів управління, суспільства в цілому.

         У промислово розвинутих країнах  ефективність механізму конкуренції  визначається не повнотою, глибиною  або точністю терміна „конкуренція”,  а дією  „невидимої руки” А. Сміта . Україна в силу відомих політичних причин у цьому плані залишається ще поки не керованою.  
 
 

         1.2. Оцінка конкурентоспроможності та виявлення конкурентних переваг підприємства  (фірми).

    Поняття конкурентоспроможності (КС) інтерпритується і аналізується в залежності від економічіного об`єкту який розглядається. Безумовно, критерії, характеристики і фактори динаміки конкурентоспроможності на рівні товару, фірми, корпорації, галузі, національного господарства, або нації мають свою специфіку. Аналіз конкурентоспроможності може бути проведений для кожного з рівней, в залежності від цілей та об’єкту дослідження.

    Якщо  говорити про поняття конкурентоспроможності на макрорівні, то воно відображає позиції  національної економіки в системі міжнародних відносин, головним чином в сфері міжнародної торговлі, і одночасно її здатність зміцнювати позиції. Це найбільш важливий, але не єдиний аспект поняття конкурентоспроможності нації. Слід враховувати здатність зберігати і нарощувати темпи економічного зростання, зайнятості, реальні доходи громадян.

    Конкурентоспроможність нації - це ступінь, з якою нація при справедливих умовах вільного ринку виробляє товари і послуги, які задовольняють світовим вимогам і при цьому збільшує доходи своїх громадян.

    Рівень конкурентоспроможності нації визначається такими основними факторами, як:

    - технологія;

    - наявність капіталів;

    - наявність людських ресурсів;

    - стан зовнішньої торгівлі.

    Що  стосується конкурентоспроможності держави, то можна сказати, що це здатність  країни забезпечити своїм громадянам та підприємствам більші переваги, ніж інші країни. у цьому випадку мова йде скоріше про ефективність роботи державних інститутів та інфраструктури, їхньої здатності забезпечувати нормативні умови для існування недержавних підприємств та організацій.

    Ще  один вид конкурентоспроможності пов’язаний з конкурентоспроможністю галузі – здатність фірм входити до складу галузі, швидко реагуючи на зміну її в структурі, брати до уваги тенденції до зміни, відновлювати свої соціально – економічні системи і зберігати досягнутий рівень конкурентоспроможності виробництва.