Міністерство  освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся  Гончара

Факультет міжнародної економіки

Кафедра міжнародних фінансів 
 
 

Реферат

З дисципліни: «Міжнародний маркетинг»

На тему: «Офшорний бізнес» 
 

Виконала

Студентка групи  ВЕ-08                                                                      Гончарук А.В. 

Перевірила                                                                                           Притикіна О.Л. 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011 

План 

ВСТУП 3

1. Офшорний бізнес: основні поняття та дефініції 5

2. Схеми виводу капіталів до офшорних зон 14

3. Проблеми офшорного бізнесу та шляхи його контролювання. 22

ВИСНОВКИ 28

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 30 
 

 

ВСТУП

    Найбільш  суттєвою рисою сучасного розвитку світової економіки є глобалізація, яка проявляється у зростанні  економічної залежності між країнами світу. Важливою формою інтернаціоналізації  господарського життя є міжнародний  pух капіталів. Зовнішньою ознакою цього явища стали значні обсяги зустрічних потоків товарів, послуг, капіталів, наукових pозpобок.

    Зростає інтерес підприємців всього світу  до офшорів, про це свідчить те, що майже  половина світового руху капіталів  у прямій та позиковій формах проходять  через офшорні компанії. Поняття "оff-shore" та похідні від нього «офшорна зона», «офшоpний центp», «офшоpна компанія» досить точно хаpактеpизують слова-синоніми - «податкова гавань», «податковий pай», передаючи сутність явища офшорів, яка полягає у створенні особливих умов, що дозволяють ухилятися від державного контролю за підприємницькою і фінансовою діяльністю, а також суттєво зменшувати оподаткування. Можна виділити два взаємозалежних явища – офшоpна компанія (ОК) і офшоpна зона (ОЗ). Під офшорною компанією розуміють будь-яку форму ведення бізнесу, що отримала офшоpний статус.

    Офшорна зона – це вся або частина території  країни, де встановлюється і використовується пільговий режим функціонування компаній з офшорним статусом, які  ведуть свою діяльність поза межами території  реєстрації та  проводять операції з майном чи коштами нерезидентів

    В Україні офшорними зонами можна  назвати спеціальні (вільні) економічні зони (ВЕЗ), що розглядаються як один із важливих інструментів, за допомогою  яких досягається відкритість економіки  нашої держави зовнішньому світові  і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення  іноземних інвестицій.

    Правовий  режим ВЕЗ в Україні визначається Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р.. Цей закон визначає порядок  створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території  України, загальні правові й економічні основи їхнього статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади тощо.

    На  територіях вільних економічних  зон можуть провадитися всі види підприємницької діяльності, за винятком тих, які заборонені законами України.

    Порядок діяльності юридичних осіб у ВЕЗ  не відрізняється від порядку  діяльності на решті території України.

    Держава гарантує суб'єктам господарської  діяльності спеціальної (вільної) економічної  зони право на вивезення прибутків  і капіталу, інвестованого в зону, за її межі та з України.

 

1. Офшорний  бізнес: основні поняття та дефініції

    Офшор - явище багатогранне, і відношення до нього у міжнародному співтоваристві неоднозначне. У нас це слово звучить  найчастіше з негативною і навіть обвинувачувальною інтонацією. У звичайних громадян офшори стійко асоціюються, з банановими островами, фінансуванням протиправних операцій, відмиванням «брудних» грошей, виведенням капіталів з держави та ухилянням від сплати податків.

    Офшор (з англійської off shore - «поза берегом», «поза межами») - це один з найвідоміших та ефективних методів податкового планування. В основі цього методу лежать законодавства багатьох країн, які частково або повністю звільняють від оподаткування компанії, що належать нерезидентам.

    Термін  «офшор» вперше з'явився в одній  з газет на східному узбережжі  США у кіпці 50-х рр. XX ст. Мова йшла про фінансову організацію, яка  перемістила свою діяльність (уряд США намагався її контролювати і  регулювати) на територію зі сприятливим  податковим кліматом. Таким чином, утворення  терміна «офшор» не юридичне, а  економіко-географічне.

    Офшорна зона - поняття, яке не має єдиного  аналога в англійській мові. Цим  багатозначним поняттям па українську мову перекладаються терміни: «офшорний  центр», «податкова гавань», «корпоративна  гавань», «податковий рай» і т.д., які усі разом об'єднані у поняття  «офшорна юрисдикція».

    У сучасній економічній літературі цим  терміном позначають одну з різновидів спеціальних (вільних) економічних  зон.

    Вільна  економічна зона - це територія, на якій іноземні та вітчизняні фірми користуються податковими пільгами. У міжнародній  практиці налічується понад два  десятки різних типів вільних  економічних зон, зокрема: безмитні торгові зони (порти, транзитні зони); експортні та імпортні промислові зони; зони технологічного розвитку (технопарки, технополіси) тощo. Значних успіхів у створенні таких зон досяг Китай, у якому створено п'ять великих промислових зон, чотирнадцять так званих "відкритих міст" і десять зон економічного та науково-технічного розвитку

    Правовий  режим ВЕЗ в Україні визначається Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. [2].

    Під терміном "офшорна зона" зазвичай розуміють країну або територію, де здійснюють реєстрацію суб'єктів  господарювання, діяльність яких підпадає під пільговий режим оподаткування. Офшорні компанії не здійснюють основної діяльності у країні реєстрації. Натомість  їм гарантують послаблений фіскальний режим, належний рівень збереження комерційної  та банківської таємниці, лояльність з боку державних чиновників щодо контролю зо змістом фінансових і  господарських операцій [6].

    Створюючи офшорну зону, держава переслідує стратегічні цілі, які можна об'єднати в такі три групи:

    1. Економічні цілі:

    - залучення іноземних інвестицій;

    - зростання валютних надходжень  в економіку всієї країни або  Ті окремого регіону від реєстраційних  зборів.

    2. Соціальні цілі:

    - прискорення розвитку країни  в цілому чи конкретно! території  в її складі;

    - підвищення зайнятості і рівня  доходів населення;

    - створення висококваліфікованої  робочої сили за рахунок вивчення  і впровадження на практиці  світового досвіду в сфері  організації, управління, фінансів; орієнтація культури менеджменту  на світові вимоги до технології  управління.

    З Науково-технічні цілі:

    - впровадження провідних закордонних  технологій, насамперед інформаційних,  у галузі сучасних засобів  зв'язку і банківської справи.

    Зрозуміло, що на практиці такі цілі можуть корегуватися в залежності від конкретної ситуації і типу офшорної юрисдикції. Наприклад, цілеспрямована податкова політика таких пільгових холдингових  юрисдикцій, як Нідерланди і Люксембург, привела до того, що вони не тільки залучили величезні додаткові кошти у  свою економіку, але й самі стали  найбільшими світовими інвесторами. При цьому для використання переваг  офшорного бізнесу невеликі, економічно слаборозвинуті країни, як правило, йдуть  шляхом перетворення всіє» країни в  офшорну зону і відповідно до цього  організовують структуру національної економіки [14].

    Офшорна компанія - це компанія, яка не провадить  господарської діяльності у країні своєї реєстрації, а власники таких  компаній - нерезиденти цих країн. Це вимога країн, де дозволена реєстрація таких компаній. Як правило, у цих  країнах дуже низьке або взагалі  ніякого оподаткування офшорних компаній (лише щорічний фіксований збір).

    Масовий розпиток вітчизняного бізнесу з  використанням закордонних офшорних компаній почався у 1991 р. і був  пов'язаний з відміною монополії  держави на ведення зовнішньоекономічної діяльності.

    У сучасному суспільстві, в урядових структурах і бізнес-середовищі відсутнє єдине розуміння поняття «офшор». Як наслідок, з одного боку, компанія легітимно може використовувати  офшор, але, з іншого боку, ризикує  отримати претензії від контролюючих відомств.

    Одні  розуміють під офшором територію, яка падає інвесторам різні економічні пільги на строк окупності проектів (наприклад, технопарки). Інші відносять  до них країни, у яких ставки базових  податків нижче, ніж у вітчизняних. Треті називають офшорами деякі  схеми, за якими карликові та острівні держави виступають у якості пунктів  для «перекачування» та переведення  в готівку величезних грошових коштів і беруть за свої послуги незначну плату.

    У цілому склалося дуже багато стереотипів. Навіть у матеріалах, присвячених  міжнародному податковому плануванню, застосовують різні визначення поняття  «офшор» - з однією і двома буквами  «ф». Така ситуація пов'язана з тим, що у побуті це слово з'явилося  раніше, ніж в офіційних словниках. Навіть в англійській мові воно має  різні варіанти написання - як offshore, так і off-shore (інколи зустрічається off shore). Види офшорних зон Офшорні юрисдикції мож¬на розділити на 3 види: 100%-ві офшорні зони, країни з пільговим оподаткуванням та адміністративно-територіальні утворення[2].

    1. 100%-ві офшорні зони частіше за все відомі як «податкові гавані» або «податкові сховища» (tax heaven). Невеликі держави, острови з невисоким розвитком власної економік," але з достатньою політичною стабільністю (Багамські, Британські Віргінські, Кайманові, Багамські острови, острови Джерсі та Гернсі, Ліберія, Панама і т.д.). Як правило, ці держави не пред'являють ніяких вимог до звітності, єдина вимога - щорічний фіксований збір у казну.

    2. Країни з пільговим режимом  оподаткування окремих видів  діяльності. Крім офшорних компаній, тут існують і звичайні, які  провадять діяльність па території  реєстрації. Для того, щоб довести,  що компанія не провадила такої  діяльності, звичайно необхідно  щороку проходити аудит та  надавати звітність. З боку  урядів цих держав здійснюється  більш жорсткий контроль, ніж  у випадку з задатковими гаванями, ведеться реєстр директорів та  акціонерів, але й престиж компаній  набагато вищий. Прикладом таких  зон є Кіпр, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, Ліхтенштейн та ін. Кіпр інколи виділяють окремо  у якості нетрадиційної офшорної  юрисдикції.

    3. Адміністративно-територіальні утворення,  у яких діє офшорний режим.  Характерні для країн з федеральним  устроєм (США, Велика Британія, Канада, Росія та ін.). У зв'язку  з цим варто згадати внутрішні  офшорні зони США - штати Делавер, Невада та Вайомінг; Швейцарії - кантони Нематель, Фрібург та Цуг; Канади - провінція Нью-Брансвік; Великої Британії - острів Меті; португальський острів Мадейра; малайзійський Лабуан. Гонконг та Кампіоне являють собою приклад офшорних зон на території унітарних держав.

    Вид офшорної діяльності визначає організаційно-правову  форму офшорної структури, а вона в свою чергу - офшорні юрисдикції, у яких їх слід створювати.

    Ознаки  офшорної компанії