Офшорний бізнес

    Із  метою уникнення ризиків фінансових втрат за наслідками заходів із боку державних органів українські фірми  почали використовувати європейські  компанії з надією, що відстежити безпосередні зв’язки з офшорними юрисдикціями буде неможливо. Окреслено два основних напрямки. Перший полягає в тому, що європейська компанія виступає як перекупник між українською фірмою та офшором із невеликою націнкою 1 – 5%, другий – це застосування агентської угоди, тобто європейська компанія працює як агент офшорної компанії.

    Проте i перший i другий варіант за певних умов залишає небагато шансів отримати надприбутки. Річ у тім, що європейські  податкові служби уважно відстежують  такі операції, де їх резиденти працюють із нульовим рівнем прибутку. I якщо буде встановлено участь у застосуванні вищезгаданих “сірих” схем, то можливі  дуже серйозні фінансові наслідки.

    Фізичні особи засновують офшорні компанії у разі, якщо очікують незабаром  надходження великих грошей та не хотіли б їх оподатковувати (надходження  від патентів, дарування, спадкування тощо) або якщо хочуть вільно придбати нерухомість за кордоном, у тому числі у приватну власність.

    1. Експорт за заниженими цінами (рис. 2.2).

    Реалізація  продукції за заниженими цінами здійснюється, як правило, компаніям, зареєстрованим в офшорних зонах, які реально  контролюються українськими підприємствами або фізичними особами. Потім  офшорна компанія перепродає продукцію  уже по світових цінах, що дозволяє залишати увесь прибуток на її рахунках. Варіантом заниження експортних цін є експорт кінцевої продукції  під виглядом сировини і взагалі пересортиці.

    Схема. Українська фірма створює за кордоном (як правило, в офшорній зоні) дочірню  компанію. Ця компанія відіграє в більшості  випадків роль посередника. З нею  підписується контракт на поставку товару (як правило, це сировина), але він  відразу ж відправляється третій фірмі, з якої "своя" фірма бере відповідний контракт. Українська компанія продає "своїй" фірмі товар  за ціною нижче світової, що дає  їй можливість продати його третій компанії за середньосвітовий ціною і отримати прибуток.

    

    Рис. 2.2 Експорт за заниженими цінами 

    При цьому розповсюдженим є використання "фірми-одноденки". Цей механізм припускає створення, як правило, невеликого приватного підприємства, яке займається експортом сировини або товарів  і використовується як прикриття  для більш солідної фірми чи компанії. Найчастіше подібний механізм реалізується шляхом видачі великого кредиту комерційним  банком фірмі-"одноденці", створеній через підставних осіб самим банком або одним з його керівників.

    2. Експорт за завищеними цінами

    Схема. "Відмівач" досягає негласної домовленості з іноземною компанією-одержувачем товару про укладання контракту за завідомо завищеною ціною. А саме: завищуються розміри авансових платежів по імпорту (в тому числі за допомогою фіктивних контрактів на імпорт товарів і послуг) та здійснюється фіктивна передоплата за імпортними угодами. Надалі покупець виплачує половину різниці між контрактною і реальною вартістю товару.

    Один  із способів - надання металобрухту форм найпростіших виробів. На їх виготовлення витрачається мінімум матеріальних ресурсів, з оформленням відповідної  документації на них у зв'язку з  існуванням жорсткого контролю за експортом  металу з боку держави (реєстрація контрактів на експорт, заборона вивезення брухту легованіх чорних, кольорових металів як давальницької сировини, експортний сертифікат якості виключно спеціалізованими металургійними переробними підприємствами на продукти (напівфабрикати) металургійної переробки брухту кольорових металів і їх сплавів у формі зливків, високі ставки експортного мита та ін.)

    3. Псевдоекспорт, псевдоімпорт (рис. 2.3)

    Найбільш  характерним видом протиправної діяльності юридичних осіб, які спеціалізуються  на організації фіктивних експортно-імпортних  операцій, є так званий "помилковий" транзит певних видів товарів.

    

    Рис. 2.3 Псевдоекспорт, псевдоімпорт

    Більш складними є схеми з імітацією  зовнішньоекономічної діяльності, використанням  фінансових інструментів комерційних  банків, послуг комісіонерів та необґрунтованим  завищенням цін на експортовані товари. Реалізація таких схем відбувається шляхом використання послуг підконтрольних або зацікавлених банківських установ. Ними обслуговуються всі основні  розрахунки по схемі, виділяються кредитні ресурси, емітуються цінні папери (операції по видачі і погашенню кредитів, операції з банківськими цінними паперами є невід'ємною частиною фінансового механізму), забезпечуються валютні розрахунки. Вся ланцюг розрахунків здійснюється протягом одного дня. Така діяльність поставлена ​​на систематичну основу і, по суті, є своєрідною послугою українських банків, які найбільш активно впроваджують "тіньові" технології.

    Законом України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" передбачена можливість здійснення імпорту товарів без  їх фактичного ввезення на митну територію  України, коли імпортна поставка товару здійснюється у треті країни на умовах СІР ("Інкотермс 2000"). Відповідно, в Україні сформувалася стала тенденція: валютні кошти перераховуються за кордон і в подальшому спрямовуються на рахунки в іноземних банках або повертаються в Україну під виглядом інвестицій.

    Здійснення  псевдоекспортних операцій припускає можливу участь в даному виді злочину співробітників прикордонних і внутрішніх митниць, а також співробітників банків. Організатори та розроблювачі злочинних схем часто мають кримінальні зв'язки в інших регіонах, де здійснюється процес переведення коштів у готівку. Також, при здійсненні зовнішньоекономічних операцій використовуються підставні фірми, зареєстровані в сусідніх державах. Крім того, безтоварні (псевдоекспортні) операції мають на меті незаконне відшкодування ПДВ і легалізацію отриманих коштів, а у випадках з підакцизними товарами - ухилення від сплати акцизного збору.

    Найпростіша схема полягає в оформленні придбання  товарно-матеріальних цінностей у  фіктивних фірм та їх експорту до віддалених від України країн і територій (Азія, Африка тощо). Фактично рух товарно-матеріальних цінностей, транспортування і перетин  ними кордону не відбувається, договірні  та імпортні взаємовідносини з резидентами  України відсутні. Розрахунки імітуються за допомогою комерційних банків, які спеціалізуються на послугах "конвертації" (з використанням  вексельних схем тощо). Роль посередників відводиться підприємствам з  третіх країн, наприклад, з регіону  Балтії.

    Зазначеними механізмами користуються передусім  великі "відмівачі" (особливо ті, які постійно здійснюють імпорт товарів (частіше - сировину). Адже проведення таких операцій дозволяє погашати зобов'язання по сплаті "імпортного" ПДВ фіктивно створеним податковим кредитом[16].

    Таким чином, можна навести основні  ознаки, які можуть свідчити про "відмивання" коштів через офшорні території:

    — позики офшорним компаніям;

    — позики (кредити), що надаються на підставі фінансового звіту позичальника, який відображає великі інвестиції в  ділові підприємства,

    включені  в "країни-сховища";

    — позики під забезпечення зобов'язаннями офшорних банків;

    — максимальне скорочення строків  перебування переказаних коштів на рахунках офшорних компаній у країнах  реєстрації або в третіх країнах;

    — повторення однотипних елементів схем електронних переказів;

    — участь у схемі взаємо розрахунків кількох офшорних компаній;

    — трансакція на рахунок офшорної компанії, що не є стороною за контрактом;

    — предмет контракту (послуги, результати інтелектуальної діяльності ) не піддається об'єктивній оцінці з боку контролюючих органів;

    — багаторазові перекази однакових великих  сумм [15].

 

3. Проблеми  офшорного бізнесу та шляхи його контролювання.

    Використання  офшорних компаній для розвитку бізнесу  сьогодні дуже поширене. Однак якщо раніше цей інструмент застосовувався в основному для оптимізації  оподаткування, то зараз офшорні  схеми цікавлять бізнесменів  у першу чергу з метою збереження активів (наприклад, від рейдерства) - як підприємства в цілому, так і  нерухомості.

    При використанні офшорних компаній справжні власники бізнесу «закриваються», стають недоступними, і захопити підприємство складніше. Крім того, офшорні компанії використовуються з метою придбання  пакетів акцій (часток) в існуючому  бізнесі, для інвестування у новостворені підприємства, фінансування шляхом надання  позик об'єктів нерухомості, операцій на фондовому ринку [1].

    Сучасні процеси лібералізації і глобалізації світових ринків зумовлюють відкритість  економік та удосконалення правової бази країн-учасників, це призводить до економічного прогресу одних  країн та економічного занепаду інших. Таким чином проявляється так звана конкуренція за міжнародний фінансовий капітал, який перерозподіляють залежно від оптимально вигідних умов, що забезпечують його максимальну дохідність. Перерозподілений капітал в умовах глобалізації інколи має нелегальне походження, що породжує запровадження різних схем з його відмивання [2].

    Зокрема, багато розвинутих країн почали втрачати національну податкову базу у  зв'язку з розширенням філіальних мереж своїх корпорацій за межами країн. Це викликає стурбованість урядів і податкових органів. Калькулювання  фінансових втрат, пов'язаних з офшорною активністю, доволі складне, до того ж  фінансові втрати для одних –  це фінансова знахідка для інших. Офшорний бізнес викликає незадоволення  світового співтовариства, в тому числі розвинутих країн, які відчувають на собі негативний вплив від активізації  офшорного бізнесу у світі. Конфіденційність, електронна комерція і розвиток мобільності  капіталу призвели до того, що у деяких країнах постає проблема стягнення податків. Через лібералізацію офшорного бізнесу межа між зменшенням податків та ухилянням від їх сплати поступово зникає.

    Привабливість саме офшорного механізму для  українських підприємців підсилюється також двома досить важливими  на сьогодні обставинами. По-перше, нестабільністю фінансових інститутів України, по-друге, високим ступенем ризику. У цьому плані фінансові юрисдикції є більше захищеними, оскільки вони працюють, як правило, зі сталою валютою і діють у стабільному фінансовому полі, що робить їх гарантами захисту інтересів клієнтів, тому що в іншому випадку вони постраждають від форс-мажорних обставин.

    Загалом за оцінкою організації економічної  співпраці й розвитку (ОЕСР). В  офшорних зонах укрито 5 – 7 трлн. дол. [7].

    Разом з тим, офшорному бізнесу притаманні негативні якості, оскільки «податкові гавані» та «фінансові раї» стали  ключовою ланкою у різноманітних  схемах легального та нелегального ухилення від оподаткування, важливим елементом  тіньової економіки, з якою борються всі країни світу.

    Тема  відмивання українських капіталів  досить вагома, тому що кожного року з України на закордонні рахунки  через офшорні зони переводяться мільярди гривень, цьому сприяє наше недосконале законодавство у  сфері валютного контролю. Аналіз стану боротьби з негативним явищем у кредитнофінансовій і банківській сферах показує, що ділки тіньової економіки постійно вдосконалюють шляхи та методи махінацій з фінансовими ресурсами. А це негативно впливає на розвиток української економіки і економічної безпеки держави в цілому. Зрозуміло, що вивезені кошти при цьому залишаються в офшорних зонах, підтримуючи економічну стабільність інших країн [3].

    Слід  зазначити, що до негативних сторін наявності  офшорних територій у глобальній економіці зазвичай відносять:

    - недобросовісну податкову конкуренцію  та відповідно ухилення від  оподаткування;

    - створення елементів нестабільності  у світовій економіці та фінансах  у зв'язку з можливістю накопичення  в офшорних зонах великих обсягів  капіталів, насамперед спекулятивних;

    - створення умов для відтоку  капіталів;

    - підтримку тіньової економіки;

    - зменшення зайнятості в країнах-донорах;

    - отримання позаконкурентних переваг тими компаніями, які використовують офшори;