Офшорний бізнес

    Існує 5 основних ознак офшорної компанії:

    1) Така фірма, як правило, є  нерезидентом по відношенню до  території реєстрації. Це означає,  що центр «контролю і управління»  компанії знаходиться закордоном, і будь-які її комерційні операції  також повинні проводитися за  межами юрисдикції, у якій вона  зареєстрована.

    2) Офшорна компанія звичайно виплачує  щорічний реєстраційний збір  і, відповідно, не сплачує податки  на капіталізацію, на вивезення  дивідендів, відсотків за кредит  та платежів роялті. Втім, у деяких  офшорних зонах вони можуть  стягуватися, але у символічних  сумах.

    3) Спрощена процедура реєстрації  та управління компанією. Дозволяються  номінальні власники та директори.  Вимоги до проведення загальних  зборів та парад директорів  мають формальний характер. Управління  офшором найчастіше здійснюється  за допомогою послуг секретарської  компанії.

    4) На території реєстрації стосовно  офшорної компанії не застосовується  валютний контроль, вимоги до  фінансової звітності зведені  до мінімуму. Аудиторські перевірки,  за деякими винятками, взагалі  не вимагаються.

    5) Володіння офшорною компанією  може здійснюватися на анонімній  основі з високою гарантією  конфіденційності. «Таємне» володіння  офшорною компанією гарантоване  правовими нормами та законодавством  юрисдикції, у якій зареєстровано  бізнес[5].

    Офшорні компанії не є якимись нелегальними або забороненими інструментами. За правильної організації та управління вони можуть бути ефективними механізмами для зниження податкових платежів та захисту активів на цілком законних підставах.

    У цілому, офшорні компанії - це звичайні юридичні особи з обмеженою відповідальністю, які використовуються і бізнесом, і фізичними особами в усьому світі для легального переміщення  прибутку із країн з високим рівнем оподаткування у країни, які мають  низький або нульовий рівень податків, з урахуванням переваг ліберального податкового законодавства та угод про уникнення подвійного оподаткування.

    У 2008 р., за оцінками різних державних  статистичних організацій, близько 60% світових грошових коштів зберігаються на офшорних рахунках з використанням  офшорних компаній. Приблизно 50% світового  товарообігу проходить через  фірми, що зареєстровані в офшорних юрисдикціях. Класифікація офшорних територій

    У міжнародній комерційній діяльності для класифікації офшорних територій  у якості основної ознаки використовують особливості режиму оподаткування. Офшорні юрисдикції умовно поділяють  на 3 категорії.

    До  класичних офшорів відносять  території, які надають можливість повного звільнення від сплати податків. До них відносяться Сейшели, острови Гернсі і Джерсі, Барбадос, Гренада, Домініка, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Невіс, Ангілья, Бермудські острови, Британські Віргіпські острови, Кайманові острови, Монтсеррат, Тьоркс і Кайкос та ін. В основному до цієї групи входять невеликі острівні держави. У таких офшорах обов'язковими є тільки платежі при створенні компанії та поточні щорічні виплати (у межах 500 - 1000 дол./ рік). Місцеве законодавство не пред'являє ніяких вимог до ведення бухгалтерії або податкової звітності зареєстрованих компаній. Як правило, в них країнах не ведеться реєстр акціонерів [1].

    Британські  Віргінські острови (БВО) є найбільшою класичною офшорною юрисдикцією. Офшорні  компанії БВО найчастіше використовують інвестори розвинутих країн, у тому числі СШЛ та Великої Британії. Безумовно, це сприяє лобіюванню інтересів офшору у міжнародних організаціях. Відсутність податків (замість них підвищується щорічний збір у розмірі 350 дол.) та бухгалтерської звітності для офшорних компаній приваблюють сюди бізнесменів з багатьох країн. Сьогодні на території островів зареєстровано більше 700 тис. офшорних компаній. Інформація про володіння такою компанією відрізняється високим ступенем конфіденційності.

    До  другої групи офшорів - «низькоподаткові гавані» - відносять юрисдикції, що надають привабливий режим оподаткування, пов'язаний з відносно низькими ставками податку па прибуток (корпоративного податку) та іншими економічними пільгами. До цієї групи входять Гібралтар, Люксембург, Сінгапур, Ірландія, Кіпр та ін. Останній є яскравим прикладом «гавані» і найбільш поширений на офшорному ринку: ставка корпоративного податку складає там 10% для всіх компаній. При цьому Кіпр продовжує визнавати послуги номінального сервісу (номінальних акціонерів і директорів) у компаніях, що реєструються, для забезпечення конфіденційності їх власникам. Як правило, фірми, які «кинули якір» у «гавані», повинні вести бухгалтерський облік, а за підсумками звітних періодів здавати податкову звітність. У деяких «гаванях» передбачено проходження обов'язкового аудиту для офшорних компаній [2].

    Існує також третя категорія офшорів - респектабельні престижні юрисдикції (вони вважаються офшорами лише з деякими  застереженнями). До них відносяться  внутрішні території ряду західних країн (наприклад, американський штат Делавер, деякі кантони Швейцарії) або окремі, як правило, європейські держави, у яких ставка корпоративного податку доволі висока, але при цьому існують привабливі режими оподаткування холдингів, аж до повного звільнення окремих видів доходів компаній від оподаткування. До подібних юрисдикцій відносяться, зокрема, Нідерланди, Австрія, Ліхтенштейн, Велика Британія та ін. Так, в Австрії при реєстрації компанії у формі акціонерного товариства (АС) за наявності 2 і більше акціонерів реєстр акціонерів залишається закритим. У той же час більшість престижних офшорних юрисдикцій є членами Європейського Союзу, на території якого застосовуються загальні директиви та інші нормативні акти (наприклад, такі, що зобов'язують банки розкривати інформацію про своїх клієнтів). Однак такі держави, як Швейцарія, Ліхтенштейн, Австрія та Нідерланди, застосовують дані норми із застереженням, у результаті чого місцеві офшорні компанії мають високий ступінь захищеності інформації, у тому числі і щодо розкриття її третім особам та державним органам [15].

    Сьогодні  у світі нараховується більше 60 країн, які у тому чи іншому вигляді  пропонують економічні пільги (але  до повного звільнення від податків) зареєстрованим у них організаціям, які не провадять ніякої діяльності на їх території. Офшорні юрисдикції різноманітні за адміністративними  умовами функціонування компаній, вимогами до звітності, податковими ставками тощо. Традиційно основними критеріями при виборі юрисдикції залишаються, з одного боку, дешевизна і простота реєстрації та утримання офшорної «дочки», а з іншого - імідж юрисдикції.

    «Вартість»  офшору залежить від декількох змінних. По-перше, це плата за реєстрацію компанії. Наприклад, створити офшор па Кіпрі  коштує близько 2500 дол., а па Британських  Віргінських островах - близько 1000 дол. По-друге, це щорічний внесок. Його сума може складати 100 - 800 дол. і вище, а  в деяких країнах абонентська  плата не стягується. По-третє, це ставка податку па прибуток. У деяких зонах  можуть стягувати процент від  статутного капіталу офшору (але не більше 5%).

    Як  правило, чим престижніше офшорна  територія, тим дорожче обходиться утримання офшорної компанії - вище плата «за вхід» та обслуговування юридичної особи.

    Вибір юрисдикції залежить від потреб компанії на тому чи іншому етапі розвитку, особливостей бізнес - процесів та характеру угод, що здійснюються.

    У зв'язку із загальним негативним ставленням до «зон економічного сприяння» одне з обґрунтованих питань податкових органів та судів, яке було головним мри винесенні рішень не на користь  підприємців, звучало наступним  чином: з якою метою крім мінімізації  податків їм знадобилася офшорна  компанія? Підприємці, які використовували  компанії-нерезиденти, при пред'явленні  таких претензій мають бути готові пояснити мету створення та використання офшорної компанії.

    У пострадянському просторі ера офшорів  почалася у 1991 р. тоді відкрити один офшор  коштувало близько 3-5 тис. дол. Сьогодні оголошення про послуги зі створення  та обслуговування офшорних компаній  про консалтинг у сфері міжнародної  діяльності можна легко знайти в  Інтернеті, а мінімальні тарифи знизились  у середньому до 200-500 дол.

    Мінімальна  вартість річних компаній коштує у  середньому 1000-2500 дол. в залежності від типу юрисдикції та виду юридичної  особи. До комплекту звичайно включаються  базова реєстрація, юридична адреса, державний  податок за перший рік, статут або  уставний договір, призначення перших директорів, печатка тощо.

    Ринок надання послуг у цій сфері  значно розширився та сегментувався: за видами юрисдикцій, цілями використання офшорних схем, галузями та продуктовими лініями.  

2. Схеми виводу капіталів до офшорних зон

    Як  відомо, офшор для більшості платників - це спосіб ухилення від оподаткування, «відмивання брудних грошей», засобу для «швидкої наживи» тощо. Тобто  це явище оцінюється як негативне. Проте  з позиції права це явище, на думку  автора, слід розглядати, виходячи з  основних цілей, головних мотивів використання, а саме у цілях зменшення податкового  тиску. Внаслідок цього господарюючими суб'єктами розробляються і застосовуються на практиці різні схеми, направлені на збільшення об'єму засобів, які  залишаються у розпорядженні  підприємства після сплати належних податків. В юридичній та економічній  літературі розробка і застосування таких схем має назву податкового  планування [5].

    Перші згадки про використання офшорних схем сягають давнини. Наприклад, коли стародавні Афіни увели двовідсотковий імпортно-експортний податок, то грецькі й фінікійські  купці почали обходити грецькі території  стороною, щоб уникнути оподаткування. У п'ятнадцятому столітті Фландрія була процвітаючим міжнародним комерційним  центром з невеликою кількістю  обмежень, унаслідок чого англійські купці вважали за краще продавати  товари на ринках Фландрії, ніж на батьківщині, де вони змушені були сплачувати величезні  податки. Низка середземноморських держав, як і більшість сьогоднішніх "фінансових гаваней", протягом XVI—XV111 ст. змагалися між собою за право  розміщувати у власних банках кошти, награбовані піратами з усього світу [6].

    Кошти, що накопичуються через створені в офшорних зонах інвестиційні компанії, можуть бути інвестовані або депоновані в будь-якій країні. Для цього особливою популярністю користуються компанії, спеціалізовані на інвестиційному бізнесі. І хоча, звичайно доходи або відсотки на вкладений капітал будуть обкладатися місцевими податками, є цілий ряд офшорних зон, де ЦІ кошти можна розмістити, в цінні папери, які не оподатковуються, або в банківські депозити з подальшим одержанням відсотків[12].

    Використання  офшорних транспортних компаній оптимізує  сплату податків на транспортні перевезення. Транспортні компанії можуть володіти кораблями або фрахтувати їх, а  прибутки від цієї діяльності накопичувати, не сплачуючи ніяких податків, при  цьому необхідно щоб офшорна  компанія - власник транспортного  засобу була Інкорпорована в тій  країні, під прапором якої ходить цей  корабель.

    Компанії  з імпортно-експорт¬них операцій залишаються однією з найпопулярніших  в застосуванні різновидністю. Така компанія безпосередньо контактує  з замовником та поставляє йому товар  від виробника або з місця  здійснення покупки.

    Існує чимало податкових гаваней, що охоче  сприяють заснуванню та реєстрації страхових  компаній, які забезпечують інвестування в країну реєстрації. У цілому ряді офшорних зон існує можливість засновувати  страхові компанії, які не платять  ніяких податків на страхові премії або  доходи від інвестицій.

    Використання  офшорної холдингової компанії надають  переваги при придбанні нерухомості  за кордоном, включаючи можливість уникнути податків на спадщину та податків на приріст капіталу.

    Для одержання творчих винагород  в великих розмірах створюються  компанії, що надають професійні послуги, таким чином кошти будуть надходити  на рахунки офшорної компанії, заснованої в безподатковій зоні, а особисто засновник буде одержувати платню за надавані від імені офшорної компанії професійні послуги. В даному випадку  дельта між сумою гонорару та фактично одержаною оплатою тримається в  офшорній компанії й інвестуватися  назад без сплати податки?. Оплата співробітникові компанії корегується  для мінімізації місцевих податки, наприклад, шляхом збільшення виплати  допомог, компенсацій, видатків на житло, добових, тощо[13].

    Найкращою й універсальною для діяльності в усьому світі, і Україні зокрема, можна вважати схему за участю європейської компанії, що є платником  податків у себе (між цією країною  та Україною повинна бути укладена угода про уникнення подвійного оподаткування), і звичайної офшорної компанії (див. рис.2.1). Це дає змогу сховати офшорність операцій – всі операції проводяться від імені європейської компанії, і використовувати за потреби переваги угод про уникнення подвійного оподаткування.

Контракти

$

Офшорна компанія

Європейська компанія

Клієнти

$

Контракти

    Рис. 2.1 Схема оподаткування за участю європейської компанії.

    Ця  схема, звичайно, дорожча, тому що крім офшорної, передбачає європейську компанію, але вона того варта, бо виключає ризик  форс-мажору щодо офшорних країн і  дає змогу надати бізнесу престижного  європейського вигляду. При цьому  втрати на податках зводяться до символічних  завдяки маніпулюванню фінансами  між офшорною і європейською компаніями.