- вплив на соціальну ситуацію  в країнах-донорах, пов'язаних  з ухиленням від оподаткування за допомогою офшорів [2].

    Як  свідчить сучасна світова практика, корпорації та великі підприємства різних держав розробили складні схеми  ухилення від оподаткування, які  стимулюють рух тіньових капіталів. Наприклад, у Росії на початку  реформ перехідного періоду на кожний долар США притоку інвестицій приблизно 10– 20 дол. США перераховувалося на офшорні рахунки багатих людей. Ключовим інструментом відтоку капіталів  і ухилення від оподаткування  є трансфертне ціноутворення [3], суть якого полягає у тому, що встановлена нульова або мінімальна ставка оподаткування, яку можна  назвати податковим демпінгом, переманює  мобільний капітал з інших  країн, порушуючи обсяги податкової бази цих країн. Таким чином, відбувається заохочення до ухилення від оподаткування, а тягар оподаткування лягає  на менш мобільну податкову базу (працю, споживання, нерухомість). Відповідно, погіршується структура економічних  стимулів. В більшості випадків такі території пропонують податкові стимули у формі податкового кредиту, субсидій або низьких ставок податків на капітал чи на доходи. Другим стимулом є низький рівень державного регулювання, оскільки офшорний бізнес є недосяжним для фінансових розвідок і правоохоронних органів як основних держав, так і держав-донорів. Це  вигідно для банків та інших фінансових інституцій, особливо з тих пір, коли офшори стали пропонувати низький рівень капіталізації і резервних вимог, які, у свою чергу, збільшують доходи від капіталу.

    Це  призводить до послаблення регулюючих вимог у фінансовій системі і  негативно впливає на благополуччя світового суспільства в цілому, підриваючи фінансову стабільність. Слід зауважити, що податкові системи  різних країн не мають бути однаковими і розвинуті країни не повинні  нав'язувати свої умови бідним країнам-донорам  офшорів, вони можуть оподатковувати тільки те, що їм належить.

    Схеми з відмивання грошей відрізняються  від корпоративних схем, метою  яких є мінімізація податкового  навантаження, оскільки вони можуть бути законними. Трапляються випадки, коли схеми мають порушення, але вони не підпадають під юрисдикцію законодавства  з відмивання злочинних доходів.

    Допоміжним  інструментом активізації міжнародних  грошових потоків є розвиток електронних  переказів коштів, завдяки якому  постійно здійснюється велика кількість  електронних платежів. Разом з  усіма її перевагами ця система має  і негативний елемент, оскільки вона пропонує широкі можливості для імітації законності операцій та угод, дозволяючи «відмивати» кошти фінансовим шахраям. Крім того, у практиці електронних  розрахунків не існує жодних явних  інституційних та функціональних розмежувань  між переказом законних коштів і  переказом надходжень від обороту  наркотиків або інших злочинів. Ускладнюється  ця проблема відсутністю централізованої  бази даних електронних переказів  та обмеженістю інформації про відправників і одержувачів коштів [2].

    Відмиванню  доходів злочинного походження сприяє також наявність у глобальній фінансовій системі фондових бірж та інших фінансових установ, які допускають проведення анонімних операцій і  таким чином дозволяють замаскувати  походження коштів та їхніх власників.

    За  даними Міжнародного валютного фонду, загальносвітовий обсяг коштів, що відмиваються щорічно, становить від 2 до 5% світового ВВП. Це явище свідчить про те, що злочинні угрупування  впливають на світове суспільство, оскільки значні грошові ресурси  дозволяють криміналу впливати на фінансові  та державні структури і навіть проникати  в них.

    У системі ринкових відносин явище  ухилення від сплати податків набуло поширення I стає все більше загрозливим, оскільки здійснює руйнівний вплив  не лише на податкову базу окремих  країн світу, а й на світову  фінансову систему в цілому. I якщо раніше це було справою окремих  країн, нині у боротьбі з цим явищем беруть участь такі впливові міжнародні організації, як Організація Об’єднаних Націй, Європейський Союз, Організація  економічного співробітництва i розвитку (ОЕСР), Робоча група по фінансових операціях  Міжнародної комісії з боротьби з відмиванням грошей (FATF) [8].

    За  останні три роки економіка України  пережила стрімкий відтік капіталу в  офшорні зони, який склав 18,6 мільярда доларів. За аналогічний період ця цифра  становила 661 мільйон доларів, тобто  відтік капіталу з України збільшився у 28 разів. У першу чергу, бажання  інвесторів вивести гроші з України  пояснюється неефективною державною  політикою [11].

    Україною  основним засобом боротьби із загрозою запобігання поширенню офшорних механізмів обрано додаткове оподаткування  операцій, що здійснюються через офшорні  структури. Зокрема Законом України  «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом визначається, що «у разі укладення договорів, які  передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при  здійсненні розрахунків через таких  нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від тога, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій  формі) безпосередньо або через  інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових  витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг). Хоча фактично це призводить до сплати додаткової суми податку на прибуток лише у розмірі 3,75 % (25 % від 15 %, що не включаються до складу валових витрат — О. М), що само по собі не є суттєвою перешкодою порівняно з «позитивними моментами» використання офшорних механізмів[10].

    На  цей час вітчизняним законодавством до офшорних зон відносяться 36 територій: 4 Британські залежні території, Королівство  Бахрейн на Близькому Сході, Беліз  у Центральній Америці, у Європі — Гібралтар та князівства Андорра  і Монако, африканські Сейшельські  острови та Республіка Ліберія, Мальдівська  Республіка у Південній Азії, а  також 18 територій Карибського регіону  та 6 територій Тихоокеанського регіону [9]. 

ВИСНОВКИ

    Узагальнюючи  викладене, необхідно зазначити, що офшор - поняття економіко-географічне. В усьому світі існують визначені зони у середині держави або окремі країни, які мають особливий економічний режим та падають нерезидентам - зареєстрованим компаніям, що не проводять на їх території господарську діяльність, різноманітні пільги, у тому числі податкові. У всі часи бізнес використовував офшори з різними цілями, в основному у якості стабільного притулку для збереження свого капіталу, для фінансово-економічного та податкового планування у процесі зовнішньоекономічної діяльності, наприклад для зниження витрат у процесі проведення закупівельних, експортних операцій. Крім того, багато гравців переходять під юрисдикцію інших країн, якщо існують політичні ризики та відсутня економічна стабільність па території ведення бізнесу або занадто високі податкові ставки у власній державі. Немає нічого поганого чи кримінального у використанні офшорів, якщо компанія, яка діє у рамках закону, використовує можливості, надані іншою юрисдикцією, для підвищення власної ефективності.

Офшорні центри і території можуть виступати  як засобом легітимної мінімізації  податкових зобов'язань суб'єктів  господарювання, так І ухилення під  оподаткування та виведення фінансових ресурсі» з під контролю державних  органі», що є реальною загрозою національній економічній безпеці.

Відсутність адекватних заході» протидії використанню офшорних механізмі» ухилення від оподаткування  призводить до виникнення нерівних конкурентних умов, в яких перебувають законослухняні господарські суб'єкти У разі сплати конкурентами менших податків, що спонукає суб'єкти підприємницької діяльності до пошуку «схем оптимізації оподаткування», у т. ч. і нелегальних.

Не зважаючи на те, що у вітчизняному законодавстві  застосовано один з найбільш оптимальних  способів запобігання використання офшорних зон як засобу мінімізації  податкових зобов'язань суб'єкті»  господарської діяльності шляхом підвищення рівня оподаткування операцій, що проводяться через офшорні центри, це не дає високого ефекту через те, що рівень додаткового оподаткування у цьому випадку є незначним, і високий рівень оподаткування в Україні стимулює підприємці» шукати шлях мінімізації своїх зобов'язань або ухилення від оподаткування, залишаючи їм у цьому випадку значний обсяг фінансових ресурсів, зекономлених у такий спосіб, для організації таких операцій або оплати послуг фінансових посередників.

Реальною  протидією процесам ухилення від  оподаткування, у тому числі і  шляхом використання офшорних механізмів може стати лише комплексна, узгоджена  з іншими країнами та міжнародними організаціями, система політичних, правових, економічних, організаційних, технічних заходів направлених  на обмеження можливостей проведення фіктивних фінансових операцій, метою  яких є ухилення від оподаткування.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Рязанова Н.О. Офшорний бізнес в аспекті сучасної економіки // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту, 2010, № 4

2. Москаленко Н. Проблеми, зумовлені функціонуванням офшорних юрисдикцій, та шляхи їх розв'язання // Актуальні проблеми економіки, 2009. -№ 10.

3. Стецюк С. Офшорні зони як інструмент мінімізації оподаткування та шляхи вдосконалення державного регулювання офшорної діяльності // Зовнішня торгівля: право та економіка, 2008. -№ 2

4. Закон  України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2673-12

5. Зоріна О. І. Поняття та дефінітивне визначення офшору як фінансово-правової (податкової) категорії // Держава і право, 2009. -№  1(43)

6. Чернявський C. C. Офшорні юрисдикції у механізмі відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ України, 2009. -№ 3

7. Струк О. Друга батьківщина // Финансовые рынки и ценные бумаги, 2009. -№ 10

8. Поліванов В. Особливості ефективного використання офшорних зон у контексті постанов ЄС та посилених протидій міжнародних інституцій по боротьбі з "відмиванням брудних грошей" // Зовнішня торгівля: право та економіка, 2007. -№ 4

9. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон» від 23 лютого 2011 р. N 143-р [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=143-2011-%F0

10. Мірошніченко О.В. Використання офшорних механізмів ухилення від сплати податків серед загроз економічній безпеці України // Вісник економічної науки України, 2011. -№ 1

11. Шевченко  П. Схеми та перспективи виводу  капіталів до офшорних зон  // Фінансовий ринок України, 2010. -№  8

12. Борута М. Офшорні території // Юридична газета. -2009. -№ 36

13. Фоменко  В. Офшорні компанії в українському  бізнесі // Юридична газета. -2009. -№  37

14. Волкова  Ю. Розвиток офшорних центрів  у системі міжнародного бізнесу  // Формування ринкових відносин  в Україні, 2008. -№ 1

15. Бугаєнко А. В. Офшорні юрисдикції як ідеальне середовище для легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом // Економіка та держава, 2010. -№ 10

16. Оффшор Экспресс: оффшорные и европейские схемы - http://offshorex.com.ua/offshoresxem.html