Підстави та момент виникнення права на торговельну марку

ГКУ також дає визначення торговельної марки, права на яку належать декільком особам. Відповідно до статті 158 «торговельна марка, право на яку належить кільком особам, - це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках, передбачених законом».

Підсумовуючи все сказане  вище, як висновок, можна сказати, що розглядаючи суб’єктів права на торговельну марку, можна надати їх класифікацію за такими видами: так, до першого виду суб’єктів права на торговельну марку належать юридичні та фізичні особи. До другого — треті особи як суб’єкти суміжних прав на торговельну марку. До третього виду — колективні суб’єкти права на торговельну марку.

 

 

 

 

 

 

2.2. Зміст суб’єктивного  права на торговельну марку

 

Правом на торговельну марку є право власності, а також право, яке виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на договірній основі та на підставі інших правочинів.

Право на торговельну марку, як право об’єктивне, — це сукупність правових норм, встановлених і санкціонованих державою для регулювання відносин між особами щодо торговельної марки.

Суб’єктивне право на торговельну марку — це міра можливої поведінки особи по відношенню до неї. Слід визначити межі суб’єктивних прав на торговельну марку. У науковій літературі і на сьогодні немає єдності поглядів у питанні прав на торговельну марку. Основна причина диференціації доктринальних поглядів та законодавчих позицій щодо природи прав на торговельну марку полягає, насамперед, у наявності різних підходів до розуміння сутності права на результати інтелектуальної діяльності. На сучасному етапі розвитку основними є проприєтарна теорія та теорія виключних прав. Проприєтарна теорія, основи якої було закладено в ХІХ ст. у час, коли панівною стала теорія права власності, передбачає поширення на регулювання відносин, пов’язаних із використанням результатів інтелектуальної діяльності правового режиму, конструкцій та механізмів права власності. Іншою теорією є теорія виключних прав. Т. В.Нікольська виділяє три точки зору щодо питання змісту виключного права. «Представники першої (І. А. Близнець, А. К. Юрченко) стверджують, що виходячи з заборонної функції, яка виключає всіх третіх осіб від використання відповідного об’єкту, виключними можуть вважатися лише особисті немайнові права, характерними якостями яких є нерозривний зв’язок з особистістю, невідчужуваність, непередаваність. Згідно другої точки зору, до виключних прав належать як особисті немайнові, так і майнові права (О. П. Сергєєв, І. В. Єременко, С.М. Мирзоян, А. Р. Єрмакова). На думку ряду інших вчених (В. А. Дозорцев, Е. П. Гаврилов, С. В. Петровський, В. О. Калятін), виключними можуть бути лише майнові права. Позиція останньої групи авторів базується на тому, що виключні права виникли як особлива група прав на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності для того, щоб забезпечити правовий механізм товарного обороту таких об’єктів. У силу своєї нематеріальності результати інтелектуальної діяльності не здатні до участі в обороті, тому в обороті беруть участь лише права на даний об’єкт, оскільки їх можна передати. Особисті ж немайнові права не здатні до відчуження, не можуть забезпечити вказані функції, а тому не є виключними». З огляду на зазначені теоретичні розробки, структура суб’єктивного права на торговельну марку визначається у юридичній літературі та законодавстві неоднозначно.

Можна погодитись з Т. В. Нікольською, що «правомочностями правоволодільця є використання та розпорядження виключними правами на торговельну марку та правомочність з розпорядження полягає у праві володільця не тільки передати своє право іншій особі, а й надати право використання, залишивши також його і за собою, тобто лишаючись правоволодільцем».

Вище вже було визначено, що особа набуває правомочність з розпорядження за наслідками реєстрації або з переходом до нього прав на торговельну марку.

На законодавчому рівні  в Україні зміст правомочності  з розпорядження закріплений  у ст. 495 Цивільного кодексу України і полягає у виключному праві дозволяти використання торговельної марки. У той час, як у статті 16 Закону виокремлено право власника свідоцтва передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору та право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Після проходження порядку  державної реєстрації та з моменту заволодіння свідоцтвом зможе здійснювати таку правомочність як розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку. А на проміжку часу від державної реєстрації до отримання свідоцтва фактично він не може реалізувати право на передачу майнових прав на позначення або надання такої торговельної марки в користування, оскільки це вже не заявка і в той же час, такий правоволоділець ще не є власником свідоцтва і не можна засвідчити обсяг своїх прав. На цьому етапі правоволоділець може реалізувати своє право розпорядження лише шляхом укладання угоди про намір або попереднього договору.

При набутті прав на торговельну  марку в результаті переходу прав, правомочність з розпорядження  виникає з часу державної реєстрації такого факту.

Володілець прав на торговельну  марку має право використовувати її для позначення відповідних товарів чи послуг на всій території України, а також виключне право перешкоджати, забороняти чи дозволяти використовувати цю марку іншим особам. Ніхто не може використовувати торговельну марку, що охороняється в Україні, без дозволу володільця прав на неї.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки  для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-ХН (із змінами і  доповненнями) (надалі — Закон), використанням  торговельної марки визнається:

- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельна марка зареєстрована, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельна марка зареєстрована;

- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

«Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності марки. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва, і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Стаття 495 ЦКУ надає конкретний перелік майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку: « - право на використання торговельної марки; - виключне право дозволяти використання торговельної марки; - виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; - інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом». Відповідно до статті 496 ЦКУ «майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку діють протягом десяти років від дати подання заявки на торговельну марку».

Проте, на відміну від деяких інших об'єктів промислової власності (промисловий зразок, винахід, корисна модель), строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути продовжений необмежену кількість разів ще на десять років.

«Продовження здійснюється шляхом сплати збору за продовження строку дії свідоцтва на знак для товарів і послуг. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Українського інституту промислової власності до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом шести останніх його місяців. Збір за продовження дії свідоцтва може бути сплачено протягом шести місяців після встановленого строку. При цьому розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва у встановлені законодавством строки дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено».(Харитонов)

Як висновок, можна зазначити, що правом на торговельну марку є право власності, а також право, яке виникає внаслідок делегування певних повноважень власника іншій особі на договірній основі та на підставі інших правочинів. Суб’єктивне право на торговельну марку являє собою міру можливої поведінки особи по відношенню до неї.  Правомочностями власника торговельної марки є використання та розпорядження виключними правами на торговельну марку. Правомочність з розпорядження полягає у праві володільця не тільки передати своє право іншій особі, а й надати право використання, залишивши також його і за собою, тобто лишаючись правоволодільцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Особливості здійснення  суб’єктивного права на торговельну  марку

 

Володілець прав на торговельну  марку має право розпоряджатися торговельною маркою на свій власний розсуд. У разі, коли права належать кільком особам, жоден з них не має права давати дозвіл на використання торговельної марки та передавати право власності на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва, якщо інше не передбачено угодою між ними.

«Володілець прав може передавати будь-якій особі право власності на торговельну марку повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг. Передача права власності на торговельну марку не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу» (Харитонов).

Виключне право володільця забороняти іншим особам неправомірне використання торговельної марки поширюється не тільки на використання зареєстрованої марки, але при певних умовах і на використання позначень, схожих із зареєстрованою маркою.

Так, відповідно до Закону «володільцю прав на торговельну марку надається право забороняти неправомірне використання:

- зареєстрованої торговельної марки стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; - зареєстрованої торговельної марки стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; - позначення, схожого із зареєстрованою маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і торговельну марку можна сплутати; - позначення, схожого із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати».

Протягом часу існування  суб’єктивних прав на торговельну  марку правомочність з розпорядження  майновими правами може бути обмежена або змінена. До обмеженням прав правоволодільця торговельної марки відносяться такі інститути, визначені Цивільним кодексом, як право попереднього користувача та вичерпання прав.

Інститут попереднього користування в Україні введено  чинним Цивільним кодексом і його зміст визначено статтею 500 вказаного Кодексу і полягає в тому, що будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

      Згідно з законодавством України реєстрація торговельної марки є правом особи, а не обов'язком. Однак саме реєстрація надає особі весь комплекс майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку. На жаль, суб'єкти господарювання не завжди приділяють належну увагу питанням юридичного оформлення прав на торговельну марку. Незареєстрована торговельна марка є дуже уразливою. Перш за все це стосується вдалих та «розкручених» торговельних марок.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки  для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 року № 3689-ХІ1 (із змінами  і доповненнями) «право на реєстрацію торговельної марки має особа, заявка якої має більш ранню дату подання або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету». Користуючись цим, деякі непорядні особи реєструють торговельні марки на своє ім'я, а потім, отримавши реєстрацію, забороняють використання таких торговельних марок особам, які добросовісно використовували їх на протязі значного періоду часу без державної реєстрації. З метою захисту прав добросовісних першокористувачів Цивільним кодексом України була запроваджена норма щодо права попереднього користувача.

Право попереднього користувача  надає лише право безоплатно використовувати  торговельну марку та обмежене право  розпорядження нею, у зв'язку з  тим, що право попереднього користувача  може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою. Крім того, право попереднього користувача не дає таких важливих правомочностей як право надавати дозвіл на використання торговельної марки іншим особам та право забороняти іншим особам використання цієї торговельної марки. Таке право може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Суть терміна «вичерпання  прав» Борис Сніжко формулює таким чином: «правовласник втрачає виняткове право забороняти використання знаку після того, як товари з нанесеним знаком були правомірно введені в цивільний обіг» Снижко Борис. Исчерпание прав на товарные знаки // http://www.alexus.com.ua/news/368-article.

Режим вичерпання прав на знаки визначений у статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» таким чином: «..виняткове право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на використання знаку для товару, введеного під цим знаком у цивільний оборот власником свідоцтва».

«Міжнародні експерти відмічають, що в українському Законі про знаки, відсутня вказівка про вид ринку, на якому відбувається введення маркірованого знаком товару в цивільний оборот, - національний, регіональний, міжнародний. Крім того, оскільки українське законодавство не містить визначення терміна «цивільний оборот» і переліку дій, які повинні вважатися «введенням у цивільний оборот», визначити, який режим вичерпання прав застосовується на Україні до товарних знаків, взагалі не представляється можливим». (ні кольська)