Підстави та момент виникнення права на торговельну марку

Від обмеження права  розпоряджатися слід відрізняти зміну такої правомочності. При розгляді підстав зміни права розпорядження, слід з акцентувати увагу, що мова йде про право розпорядження як про право розпоряджатися певною сукупністю прав (способів використання торговельної марки) і зміни відбуваються саме у складі таких способів використання. Як підставу зміни права розпорядження розглядаємо видачі ліцензій, де навіть видача не виключної ліцензії позбавляє особу можливості видати наступній особі виключну ліцензію. Виключне право на торговельну марку, як зазначалось вище, складається з двох правомочностей: право використання та розпорядження. Особа, яка спочатку мала як право використання, так і право розпорядження, може позбутися права розпорядження, при цьому маючи право використання лише шляхом трансформації таких прав. Підставою для цього має бути укладання договору уступки прав на торговельну марку з наступним укладанням ліцензійного договору. Тобто спочатку суб’єктивні права на торговельну марку будуть припинені, а потім особа набуває право використання. Таким чином, при розгляді питання припинення права розпорядження є можливим ототожнювати таке припинення з припиненням суб’єктивних прав на торговельну марку.Припинення прав особи на торговельну марку може відбутися за волею особи (реалізація права розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку) або поза волею такої особи.

До підстав припинення прав особи поза її волею є припинення прав на торговельну марку як об’єкта  охорони (окрім відмови правоволодільця), а також з припиненням суб’єктивного права в результаті смерті фізичної особи (спадкування); у зв’язку з визнанням суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом або іншим припиненням існування суб’єкта поза його волею.

Розпорядження правом на відміну від спадкування має вольовий характер. З аналізу ст.ст. 1218, 1219 Цивільного кодексу України та Закону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» можемо зробити висновок, що в Україні права на торговельну марку можуть входити до складу спадщини.

Випадки, коли припиняється право на торговельну марку як суб’єктивного права, але не припиняються на торговельну марку як нематеріальний актив, слід віднести до підстав для переходу прав. Таким чином розпорядження є однією з підстав припинення прав на торговельну марку і має бути віднесено до підстав для переходу прав.

На сьогодні, в законодавстві  України немає комплексного визначення підстав припинення прав на торговельну марку. Так, у Законі лише регулюється припинення прав на торговельну марку, як нематеріальний актив. Цивільний кодекс України лише зазначає підстави для дострокового припинення виключних прав на торговельні марки та містить окремий розділ про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, що, як можна зробити висновок, є однією з підстав припинення суб’єктивного права. Поза увагою законодавця залишився цілий ряд підстав припинення майнових прав на торговельну марку поза волею особи. Таким чином Цивільний кодекс має бути доповнений статтею наступного змісту: Припинення прав на торговельну марку відбувається внаслідок: 1)припинення реєстрації торговельної марки: визнання недійсним свідоцтва, припинення дії свідоцтва, відмова правоволодільця; 2)переходу прав: звернення стягнення за зобов’язаннями правоволодільця; припинення юридичної особи чи смерті правоволодільця, уступка прав.

На основі вищевикладеного, можна зробити висновок, що суб’єктивне  право на торговельну марку має  деякі практичні особливості здійснення. Зокрема, це можливість  обмеження чи змінення майнового суб’єктивного права. До обмеженням прав правоволодільця торговельної марки відносяться такі інститути, визначені Цивільним кодексом, як право попереднього користувача та вичерпання прав.

 

 

 

РОЗДІЛ III. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПОРУШЕННЯ ПРАВА НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

 

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону про знаки для товарів і послуг будь-яке посягання на права власника свідоцтва та підготовка до порушення цих прав є порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку.

Для того щоб визначитися  з правами власника свідоцтва, що порушуються, треба звернутися до статті 16 Закону про знаки для товарів і послуг. У зв'язку з тим, що переважно порушується право використання торговельної марки, зупинимося на способах використання торговельної марки.

Використанням торговельної марки визнається (частина 4 ст. 16 Закону про знаки для товарів і послуг):

– нанесення торговельної марки на:

будь-який товар, для якого  торговельну марку зареєстровано;

упаковку, в якій цей  товар утримується;

вивіску, пов'язану з  товаром;

етикетку, нашивку, бирку  чи інший прикріплений до товару предмет;

– зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропозиції до продажу;

– пропозиція товару до продажу з нанесеною торговельною маркою;

– продаж, експорт, імпорт товару з нанесеною торговельною маркою;

– застосування торговельної марки під час пропозиції та надання  послуг, для яких торговельну марку  зареєстровано;

– застосування торговельної марки в діловій документації, у рекламі, у мережі Інтернет, у  тому числі в доменних іменах.

Аналізуючи перелічені вище способи використання торговельної марки, можна стверджувати, що їх об'єднує те, що торговельна марка і товар, позначений торговельною маркою, залучаються до господарського обороту. З цього можна зробити висновок: якщо ця мета не передбачається, то порушення прав власника свідоцтва немає. Так, якщо товар, промаркований чужою торговельною маркою, перебуває на складі на відповідальному зберіганні, то власник складу не несе відповідальності за маркування товару чужою торговельною маркою. А от якщо товар, промаркований чужою торговельною маркою, зберігається власником складу для залучення його до господарського обороту, то ці дії можна вважати порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку.

Відповідно до Закону України «Про знаки для товарів і послуг» можна виділити види порушень прав на торговельну марку. Отже, порушеннями прав на торговельну марку є вчинення без дозволу прав на неї таких дій:

- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт;

- застосування її під час пропонування і надання будь-якої послуги, для якої цю торговельну марку зареєстровано;

- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

«На вимогу власника свідоцтва таке порушення  повинно  бути  
припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва  
заподіяні збитки.

 Власник свідоцтва  може також вимагати усунення  з товару, його  
упаковки незаконно використаного знака або позначення,  схожого  з  
ним настільки, що їх можна сплутати,  або знищення  виготовлених  
зображень знака або позначення, схожого з  ним  настільки,  що  їх  
можна сплутати.

Вимагати  поновлення порушених  прав власника  свідоцтва  може  
за  його згодою також особа, яка придбала ліцензію» - так передбачає частина 2 статті 20 ЗУ «Про знаки для товарів і послуг».

Водночас, стаття 431 ЦКУ передбачає наслідки порушення  права інтелектуальної власності. Таким наслідком є настання цивільно-правової відповідальності. Аналогічне положення  містить і частина 1 статті 20 ЗУ «Про знаки на товари та послуги».

Необхідно додати також те, що цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності може також встановлюватися у договорі. До неї відноситься така цивільно-правова відповідальність, яка не передбачена ні в ЦК, ні в спеціальних законах про інтелектуальну власність. Тобто, вона є додатковою відповідальністю по відношенню до тієї, яка встановлена чинним законодавством.

Зокрема, адміністративна відповідальність за порушення прав на торговельні марки, передбачена кодексом України про адміністративні правопорушення (надалі-КУпАП) (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10), застосовується, зокрема, при: порушенні прав інтелектуальної власності; вчинення дій, що становлять акти недобросовісної конкуренції. Відповідно до статті 24 КУпАП захист прав здійснюється шляхом проведення адміністративних процедур, таких як вилучення або конфіскація контрафактної продукції та обладнання, що використовується для її виготовлення, виправні роботи, адміністративний арешт або накладання адміністративних штрафів.

Також, за порушення  прав на торговельні марки передбачена  кримінальна відповідальність. Так, стаття 229 Кримінального кодексу України ( надалі - ККУ) визначає відповідальність за незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару. Зокрема, такі дії караються   штрафом   від   однієї   тисячі   до  двох  тисяч неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян  з  конфіскацією і знищенням  відповідної  продукції  та  знарядь  і  матеріалів, які  
спеціально використовувалися для її виготовлення. (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14)

Антимонопольний комітет  України відповідно до Закону України  «Про захист від недобросовісної конкуренції» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80) накладає штрафи на суб’єктів господарювання за вчинення дій, визначених законодавством України як недобросовісна конкуренція, а також адміністративну та цивільно-правову відповідальність. До таких дій належать: неправомірне використання торговельних марок; введення в обіг під своїм позначенням товарів іншого виробника; відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта господарської діяльності та введення його в цивільний оборот; інші протиправні дії. Треба відзначити, що Антимонопольний комітет України розглядає скарги щодо дій, які вчинені після введення торговельних марок в обіг.

Отже, як висновок, можна сказати, що порушенням прав на торговельну марку є неправомірні дії будь-яких осіб, що обмежують виключне право володільця торговельної марки. На вимогу володільця торговельної марки порушення може бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати володільцеві торговельної марки заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав володільця торговельної марки може також ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВУ  МАРКУ

 
             Під захистом прав і законних інтересів суб’єктів інтелектуальної власності слід розуміти передбачені законом заходи, спрямовані на їх визнання й відновлення, припинення їхнього порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності.

Захист прав і законних інтересів суб’єктів інтелектуальної  власності реалізується через механізм захисту, що є системою форм, способів і засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів і зацікавлених осіб, спрямованою на захист прав і інтересів суб’єктів інтелектуальної власності. Відповідно до частини 1 статті 21 ЗУ «Про знаки на товари та послуги» захист  прав  на  знак  здійснюється  у судовому та іншому встановленому законом порядку. Взагалі, у законодавстві розрізняють дві основні форми захисту прав інтелектуальної власності - юрисдикційну і юрисдикційну.

«Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності полягає в тому, що, особа, права інтелектуальної власності якої порушено, звертається за захистом до суду, інших компетентних державних органів, уповноважених вжити необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.

У рамках юрисдикційної форми  захисту прав інтелектуальної власності, у свою чергу, виокремлюють загальний (судовий) і спеціальний (адміністративний) порядки захисту порушеного права  інтелектуальної власності.

За загальним порядком захист прав інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів здійснюється судом. Основна маса таких спорів розглядається місцевими судами. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин у сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду.

Спеціальною формою захисту  прав інтелектуальної власності  є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Згідно із законодавством потерпілий може звернутися за захистом свого порушеного права до уповноваженого на це державного органу, зокрема, до Антимонопольного комітету України, Державної митної служби України, Державного департаменту інтелектуальної власності або до вищого органу відповідача, який в разі необхідності надає такий захист». (можаровськаhttp://www.info-pressa.com/article-218.html)

Відповідно  до частини 2 статті 22 ЗУ «Про знаки  на товари та послуги» юрисдикція судів поширюється  на  всі  правовідносини,  що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

- встановлення власника свідоцтва;

- укладання та виконання ліцензійних договорів;

- порушення прав власника свідоцтва.

Зупинимося на способах захисту  торговельної марки. У ст. 432 ЦКУ перелічено основні способи цивільно-правового  захисту права інтелектуальної власності судом. Суд може прийняти рішення про таке:

– вжиття невідкладних заходів щодо запобігання порушенню  прав власника свідоцтва на торговельну  марку і збереження відповідних доказів;

– призупинення пропуску через митний кордон України  товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку;

– вилучення  з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених в обіг із порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку;