Моделювання і прогнозування економічної безпеки регіонів України в сучасних умовах

    Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

    Економічний факультет 
 
 
 

    Курсова робота на тему:

    "Моделювання і прогнозування економічної безпеки регіонів України в сучасних умовах"

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Київ−2008 

    Зміст

 

 

ВСТУП

     Відповідно  до Конституції поряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічної  безпеки є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. За умов глобалізації контролюючі та розподільчі функції в національній економіці та (найголовніше) спроможність відстоювати інтереси власних громадян всупереч будь яким іншим інтересам зберегли далеко не всі держави.

     Здатність держави на власний розсуд здійснювати економічну політику в інтересах виключно власних громадян і визначає рівень забезпечення її економічної безпеки.

      До  категорії "економічна безпека" включають  такі складові: сировинно-ресурсна, енергетична, фінансова, воєнно-економічна, технологічна, продовольча, соціальна, демографічна, екологічна, приватизаційна, безпека фінансово-кредитної сфери, зовнішньоекономічна. Але це надто широке трактування економічної безпеки. На мій погляд до економічної безпеки входять тільки ті складові, які містять лише економічні відносини. З такої точки зору до категорії “економічна безпека держави” доцільно відносити лише власне економічну, фінансову, зовнішньоекономічну і соціальну складові. Нині економічна безпека має і регіональний вимір.

      Метою курсової роботи є розгляд можливості побудови моделі впливу таких економічних  факторів як капітальні інвестиції на душу населення, заробітна плата  та витрати на споживання на душу населення  на економічну безпеку регіонів

      Задачі  роботи: збір інформації, побудова коефіцієнта безпеки для регіонів та для країни в цілому, здійснення прогнозу стану безпеки на наступний рік, а також аналіз отриманих результатів.

      Предмет дослідження: модель економічної безпеки  регіонів в сучасних умовах.

      Об’єкт дослідження: економічна безпека регіонів.

      Методологія досліджень: у роботі використано  регресійний аналіз. Оптимізація обчислень здійснена за допомогою програмних пакетів EViews 4.0 та Microsoft Excel.

      Щоб розв'язати проблему економічної  безпеки нашої держави, потрібен пошук сучасних науково обґрунтованих підходів. Йдеться і про державну політику, і про конкретні економічні заходи. Знаходити їх допомагає наука про економічну безпеку, її завдання — створити кращі умови для життя суспільства та кожної конкретної людини через механізм оптимального державного управління. Тільки на цьому шляху розвитку можлива міцна, незалежна та суверенна Україна. 

 

РОЗДІЛ 1. Основи економічної  безпеки

1.1. Економічна  безпека держави

     1.1.1. Поняття  економічної безпеки

     В загальному розумінні безпека - це низький рівень загроз, які можуть перешкоджати стійкому функціонуванню певного суб'єкта. Людина може відчувати себе безпечно, якщо справджуються дві головні передумови. По-перше, вона повинна відчувати себе безпечно в конкретний момент у даному місці. По-друге, і головне, - вона повинна мати впевненість у власній безпеці в майбутньому, тобто повинні бути певні передумови для відтворення ситуації безпеки у майбутньому. Якщо переходити до контексту економіки як динамічної системи, що, як відомо, розвивається за рахунок власних вбудованих механізмів, поняття безпеки тут буде адекватним поняттю стійкості процесу суспільно-економічного відтворення.

     Поняття економічної безпеки є відносно новим для світової політологічної думки і теорії міжнародних відносин. Власне сам термін "економічна безпека" вперше з’являється в книзі Клауса Кнора "Питання економіки і національна безпека", яка була видана 1977 року. [5]

     Г. Пастернак-Таранушенко ще у 1994 р. дав  досить співзвучне визначення, трактувавши економічну безпеку як «стан держави, за яким вона забезпечена можливістю створення, розвитку умов для плідного життя її населення, перспективного розвитку в майбутньому та в зростанні добробуту її мешканців». Б. Губський, у свою чергу, зазначає, що «економічна безпека… визначає спроможність держави забезпечувати захист національних економічних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз, здійснювати поступальний розвиток економіки з метою підтримання стабільності суспільства і достатнього оборонного потенціалу за будь-яких умов і варіантів розвитку подій».

     На  думку російського дослідника В. Тамбовцева, економічна безпека системи  — «сукупність властивостей стану  її виробничої… підсистеми, яка  забезпечує можливість досягнення цілей усієї системи».

     М. Єрмошенко доречно пропонує в  рамках поняття «економічна безпека» розглядати спроможність держави самостійно виробляти та здійснювати власну економічну політику, а також визначати та реалізувати власні національні інтереси тощо.

     Таким чином, економічна безпека може бути визначена як складна багатофакторна категорія, що характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізувальній дії чинників, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання. [7]

     1.1.2 Економічна  безпека регіонів

     Економічна безпека держави в цілому безпосередньо залежить від економічної безпеки кожного регіону.

     Зараз Україна складається з 27 регіонів: 24-х областей (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Київська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська), Автономної Республіки Крим та двох міст державного підпорядкування: Києва і Севастополя. .

     Складові  економічної безпеки регіону:

• економічна самостійність, що означає можливість контролю регіональної влади за регіональними ресурсами (в рамках наданих центром повноважень);
• досягнення такого рівня виробництва, ефективності і якості продукції, який забезпечує її конкурентоспроможність і дозволяє на рівних брати участь в міжрегіональній і міжнародній торгівлі, коопераційних зв'язках та обміні науково-технічними досягненнями.
• стабільність регіональної економіки, що припускає захист власності у всіх її формах;
• створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності;
• заборона чинників, здатних дестабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів в розподілі доходів, що загрожують викликати соціальні потрясіння).
• здатність до розвитку і прогресу - створення сприятливого клімату для інвестицій і інновацій, постійна модернізація виробництва, підвищення професійного, освітнього і культурного рівня працівників. [3]

     Дослідження свідчать, що економічна безпека регіонів не забезпечена. Регіони створюють  додаткові труднощі у забезпеченні екосестейту України. Подальший  розвиток незалежної української держави  можливий лише через зміну регіональної політики держави, перерозподіл владних повноважень та передачу регіональній владі повноважень щодо самозабезпечення регіонів без дотацій з центру, а також на засадах створення соціополісів. Україна має радикально змінити структуру та систему підготовки кадрів регіонального управління. Нагальними стали потреби у перебудові не лише структури, а й головних засад регіональної політики через впровадження політичної і економічної реформ. Вихід у нашої держави є - це створення соціополісів за науковими напрацюваннями українських вчених. Демократичне суспільство вимагає впровадження повного народовладдя на усіх рівнях управління, тому створення соціополісів у сьогоденні є єдиним шляхом України у її переході до громадського суспільства.[6] 

1.2. Фактори, що впливають  на економічну  безпеку 

     Під факторами розуміють умови здійснення певних процесів і причини, що впливають  на ці процеси. Фактори взаємозалежні  між собою і впливають на результати діяльності в різних напрямках: одні позитивно, інші – негативно. [9] 

     

     Рис.1.1 Класифікація факторів впливу 

     Незаперечним  фактом є те, що ВВП – важливий показник добробуту регіону та країни в цілому. Оскільки витрати на споживання на душу населення, інвестиції на душу населення, заробітна плата на душу населення беруть участь у процесі визначення розміру ВВП, то в результаті вони мають досить помітний вплив на стан економічної безпеки регіонів. 

      

1.3 Поняття моделювання та прогнозування

     1.3.1 Моделювання

     Моделювання — один з ефективних засобів пізнання законів і закономірностей навколишнього  світу. Суть моделювання полягає  в заміні реального процесу певною конструкцією, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись  від вторинних, неістотних. Будь-яка конструкція — фізична чи математична — це спрощений, схематичний образ реальності. Мистецтво моделювання саме й полягає в тому, щоб знати, що, де, коли та як можна і треба спрощувати. Особливого значення набувають моделі при вивченні закономірностей масових процесів, які недоступні прямому спостереженню і не піддаються експериментуванню. Передусім це стосується соціально-економічних явищ і процесів, закономірності яких формуються під впливом безлічі взаємопов'язаних факторів і за складністю переважають закони фізики, хімії чи біології.

     За  своєю природою соціально-економічні явища і процеси — стохастичні, імовірнісні; невизначеність — їх внутрішня  властивість. Вивчення цих процесів, передбачення перспектив їх подальшого розвитку, прийняття оптимальних управлінських рішень мають спиратися на такі моделі, які й в умовах невизначеності забезпечують сталість і надійність висновків. Такими є статистичні моделі. Вони належать до класу математичних, виражаються у формі рівнянь, функцій, алгоритмів; при їх розв'язуванні поєднуються логіко-алгебраїчні та імовірнісні методи.

     Формально статистична модель являє собою  абстрактну схему відношень між  величинами, що характеризують властивості  реального процесу. Вибір же цих властивостей і розробка схем відношень між ними здійснюється неформальним шляхом. На основі апріорного аналізу природи процесу формулюються гіпотези щодо окремих його властивостей і закономірностей. Гіпотези перевіряються на фактичних даних. Зв'язок між математичною схемою моделі і реальним процесом забезпечується поєднанням у моделі інформації двох типів:

1. Апріорі логічно обґрунтованих гіпотез щодо природи та характеру властивостей процесу, співвідношень і взаємозв'язків між ними;
2. Емпіричних даних, які характеризують ці властивості.

   Модель  встановлює відповідність між сукупністю фактів і гіпотезами, імітує механізм формування закономірностей. На моделях  проводяться експерименти, результати яких поширюються на реальність. Основна  вимога, що ставиться до моделі, — подібність, адекватність її реальному процесу.

      Етапи моделювання:

1) Характеристика  мети та об'єкта моделювання.

2) Розвідувальний  аналіз даних.

3) Математична  формалізація моделі.

4) Оцінювання  параметрів моделі.

5) Перевірка  адекватності моделі.

6) Аналіз  та інтерпретація результатів.

     На  першому етапі визначаються мета та об'єкт моделювання.

     Мета  — це кінцеве призначення моделі. Наприклад, діагностика процесу, аналіз механізму його формування, тенденцій  розвитку тощо. Залежно від мети дослідження один і той самий процес можна описати різними моделями.

     Об'єктом  моделювання виступає статистична  сукупність, в якій реалізується закономірність.

   Характеристика  об'єкта моделювання включає такі моменти: