Основні засади дисципліни “Економічна кібернетика” як загальносистемної науки

     інфраструктуру, що охоплює усі види транспорту, транспортну мережу та систему енергопостачання;

     макроекономічну політику, завданнями якої є фінансова стабілізація та ефективна бюджетна політика, приватизація, лібералізація зовнішньої торгівлі та збільшення її частки у ВНП, конвертованість національної валюти, структурна політика, баланс між короткостроковою програмою подолання кризи та довгостроковою (екологічно сумісною) стратегією розвитку;

     зовнішньоекономічну політику, яка передбачає формування ефективної структури зовнішньої торгівлі, визначення основних торгових партнерів, конкурентноздатного експорту, забезпечення позитивного торгівельного та платіжного балансів, характеристику структури та обсягу іноземних інвестицій, причини втечі капіталу за кордон, обсяг валютних резервів, характер і обсяг зовнішньої заборгованості, міжнародний кредитний імідж країни. 

     б) Природні ресурси. Порівняння природних ресурсів різних країн не вимагає аналізу усіх відомих нам ресурсів, які є у навколишньому середовищі. Нас цікавить насамперед, чи країна має достатньо енерґетичних (нафти, ґазу, гідроенерґії тощо), мінеральних (металевих руд, рідкісних металів тощо), земельних та водних ресурсів, необхідних сільському, лісовому та рибному господарству, а також питної води; наскільки оптимально вони експлуатуються і наскільки вони важливі для економіки країни. Для порівняння важливі і природно-кліматичні та топографічні умови країни, оскільки впливають на формування умов праці та транспортування, привабливості для туризму, будівництво летовищ, портів, підприємств тощо.

     в) Населення. Населення є основним елементом національної економіки  і тому особливе значення має порівняння показників, які його характеризують: чисельність, (занадто мале, достатнє чи завелике, густота), темпи зростання, розподіл за категоріями (за віком, сільське/міське тощо), зайнятість.

     г) "Know-how". Для порівняння країн  за цим показником, потрібно мати інформацію про те, скільки та які "know-how" має країна, скільки створює сама, а скільки купує та продає, чи вміло використовує "know-how", чи ефективний ланцюг "наука-технологія-бізнес";

     ґ) Інвестиційний клімат. Цей елемент  дуже складний для порівняння, оскільки потрібно визначати схильність населення до заощаджень, готовність до інвестицій, які існують джерела капіталу, яка ефективність інвестицій;

     д) Екологія. Стан навколишнього середовища - є також важливий елемент, що суттєво  впливає на ефективність еколого-економічної системи в цілому. Насамперед потрібно знати, яка якість повітря, вод, земель, лісів тощо; чи якість навколишнього середовища погіршується, залишається стабільною, поліпшується; чи можна подолати забруднення.

     е) Національні цінності та ментальність.  Це один із найважливіших елементів у структурі еколого-економічної системи. Національна ментальність формує ставлення людей до праці, один до одного, до держави. Ментальність суттєво впливає на розвиток політичних інституцій держави. 

     є) Політичні установи. Аналізуючи політичну систему, Б.Гаврилишин пропонує порівнювати політичні установи за такими ознаками: чи система виборів ефективна і дозволяє народу виявити свою волю; чи закони пишуть для примирення особистих і групових інтересів заради загального блага або є результатом лобізму для вирішення окремих питань; чи сформована відповідна політична культура; чи існує сильне громадянське суспільство, чи "диктаторський" уряд; чи чітко розмежовані законодавча, виконавча та судова влади тощо.

     Такий детальний підхід до структури економічних систем та їх ефективності неодноразово давав змогу Б.Гаврилишину точно оцінювати реальний стан національних економік і робити правдиві прогнози. Свідченням цього є насамперед доповідь Римському клубові, яка була опублікована під назвою "Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств" (1980), основні висновки якої підтвердило життя. Основні положення цієї методики ми використовуємо для порівняльної характеристики сучасних економічних систем. 

     Із  матеріалу викладеного вище я можу зробити висновок, що економічні системи дуже широко пов’язані із галузями народного господарства,  а так як економічна кібернетика безпосередньо пов’язана із дослідженням економічних систем , тому вона відіграє дуже велику роль. 
 

3.Порівняння ЕК зі спорідненими економічними напрямами. 

        Порівнюючи економічну кібернетику   із спорідненими економічними  напрямами потрібно віднести  головний чинник, що економічну  кібернетику відносять частково  до системних  наук. А це  в свою чергу виділяє її. Так як фахівці з економічної кібернетики оволодівають сучасними методами прийняття рішень та керування економічними процесами з використанням математичних моделей та комп'ютерних систем,  набувають системних уявлень про сучасну сферу професійної діяльності економіста, глибокі знання математичних методів і обчислювальної техніки, навички аналізу економічних проблем, постановки задач і оцінки наслідків альтернативних варіантів рішень, що приймаються з використанням моделей різних класів і ефективної комп'ютерної підтримки. У процесі навчання у слухачів  формуються здібності вирішення задач в умовах впливу великої кількості випадкових дестабілізуючих чинників,  як того вимагає сучасне управління складними соціально-економічними і виробничими системами в умовах ринкової економіки.

   У слухачів розвиваються аналітичні здібності  і формується широкий економічний  кругозір, необхідний сучасному фахівцеві  в області економіки, що у поєднанні  з гарною математичною підготовкою  і володінням інформаційними технологіями вигідно відрізняють фахівця з економічної кібернетики від представників інших економічних спеціальностей.

   Всі наведені приклади ще раз переконують, що економічна кібернетика  суттєво відрізняється  від інших економічних  спеціальностей. 

4.Історія  виникнення та  розвитку системних наук в цілому та ЕК зокрема. 

     Етапи становлення кібернетичних  ідей

     Застосування  математичних методів в економіці  має вже тривалу історію. Наприклад, Франсуа Кене ще 1758 року теоретично узагальнив статистичний матеріал з  економіки Франції та розробив свою «Економічну таблицю» — першу формалізовану модель суспільного виробництва. Але особливо бурхливе проникнення математичного інструментарію до задач моделювання економічних процесів відбулось у ХХ столітті.

     Так, доречно згадати Л. Канторовича, який розробив методи лінійного програмування і вперше поставив задачу господарського планування як математично строгу оптимізаційну задачу, та В. Леонтьєва, який запропонував моделі міжгалузевого балансу, що стало значним внеском у розвиток економіко-математичних методів. Під час Другої світової війни стрімко розвивалися різні математичні моделі та методи їх розв’язування в багатьох галузях: у військовій справі, плануванні, організації постачання, управлінні запасами тощо. Виникли такі наукові напрямки, як теорія масового обслуговування, теорія ігор, мережне планування, теорія ризику і т. ін., які дістали назву «дослідження операцій».

     До  цього часу було здобуто фундаментальні результати в теорії механізмів і  машин, теорії автоматичного регулювання, теорії зв’язку та інформації, а також у галузі математики, зокрема в теорії алгоритмів, математичній логіці та ін. Дедалі більшого поширення почали набувати різноманітні технічні пристрої зі зворотним зв’язком, побудовані за аналогією із системами регулювання в живих організмах, які забезпечують підтримку необхідних рівнів фізіологічних параметрів (підтримка гомеостазису).

     На  базі всіх зазначених досліджень сформувалися кібернетичні ідеї. Здавна було помічено, що процеси управління в різних природних  і штучних системах мають багато спільного. У 1948 році американський математик Н. Вінер опублікував книгу «Кібернетика, або управління і зв’язок у тварині та машині», де розкрив глибоку аналогію між принципами саморегуляції в живих організмах і технічних пристроях. В обох випадках процеси саморегуляції можна подати за допомогою аналогічних схем та описати однаковими математичними моделями. Проте Вінер пішов далі, звернувши увагу на те, що пропонований ним підхід можна застосувати й до регулювання та управління і суспільними, і економічними процесами.

     Варто зазначити, що кількома десятками років  раніше за Н. Вінера російський учений А. Богданов опублікував свою відому працю «Загальна організаційна  наука тектологія» (1910—1927),  в  якій набагато повніше розкрив головні  принципи кібернетики та загальної теорії систем.

     Так виникла кібернетика — міждисциплінарний  науковий напрямок, що досліджує процеси  управління та регулювання систем довільної  природи. Системи, які вивчає кібернетика, — це складні системи, що утворені з численних взаємоз’єднаних елементів, що мають спільну мету. Такі поєднання елементів називаються зв’язками.

   Систе́мний  підхі́д (англ. Systems thinking — системне мислення) — напрям методології  досліджень, який полягає в дослідженні  об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи.

   Ефективність  системного підходу залежить від  характеру застосовуваних загальносистемних  закономірностей, що встановлюють зв'язок між системними параметрами. На сучасному етапі на основі узагальнення різних варіантів системного підходу створюються умови для побудови загальної теорії про системи — системології. Виникнення і поширення системного підходу зумовлено кризою елементаризму і механіцизму у зв'язку з ускладненням завдань науки і практики. Системний підхід розвиває і конкретизує такі категорії діалектики, як зв'язок (філософія), відношення, зміст і форма, частина і ціле та ін.

   Основний  засіб системного підходу — системний  аналіз.

   Саме  системний підхід став основою розвитку системних наук таких як: прикладна математика; інформатика; системний аналіз; комп’ютерні науки; комп’ютерна інженерія; програмна інженерія ; економічна кібернетика ; безпека інформаційних і комунікаційних систем.

         Тобто як видно,  що ЕК безпосередньо пов’язана із системними науками та їх історією. ЕК також відносимо до системних наук. 

5.Основні  складові ЕК. 

Головними елементами економічної кібернетики є:

• системний аналіз;
• складні системи, ієрархічні системи, ієрархія моделей;
• управління в ієрархічних системах;
• узгодження цілей в ієрархічних системах. Графи цілей;
• інформація та ентропія;
• оптимізація потоків інформації в задачах керування;
• контроль і управління в організаційних системах;
• завдання класифікації;
• комплексна оцінка системи та оцінки підсистем. Інтегральні оцінки;
• кібернетичні моделі соціальних та економічних систем.

6. Основні поняття  загальної теорії  систем (ЗТС) 

6.1 Система; надсистема; підсистема; елемент  системи; середовище; входи та виходи; структура; процес; функція; стан; системний ефект; ендогенні та екзогенні впливи; спостерігач тощо. 

Згадувані у вступному слові поняття  системи, інформації, управління, моделі, зворотного зв’язку застосовують як вихідні, вивчаючи складні системи різної природи. Однак попри всю важливість цих понять для багатьох наукових дисциплін, вони й досі не мають загальновизнаних формальних визначень. Тому до кожної з розглядуваних далі тем спочатку подаватимемо змістовний опис відповідних понять.

Система. Термін «система» широко вживаний як у науковій літературі, так і в повсякденному житті. Під системою розуміють сукупність об’єктів, розглядувану як єдине ціле. Саме в такому сенсі говорять про систему виробництва, систему управління економікою, торговельну систему, систему кровообігу, обчислювальну систему, систему математичних рівнянь тощо.

Отже, формуючи систему, об’єднують як матеріальні — економічні, біологічні, технічні, так і ідеальні (абстрактні) об’єкти — наукові, математичні, керуючись при цьому деякими системотвірними ознаками. Наприклад, за ознакою організаційної підпорядкованості побудовано систему міністерства, спільності територій чи функцій — фінансово-кредитну або торговельну систему, субстрату та процесу — систему кровообігу.

Довільний реальний об’єкт має незліченну кількість  властивостей (характеристик), і за кожною з них його можна віднести до тієї чи іншої системи як її елемент.

Якщо, скажімо, розглядати університет як окрему систему, то з погляду його ректора, проректора з фінансово-господарських питань, головного бухгалтера, начальника служби охорони він складатиметься з різних підсистем та елементів, наділених неоднаковими функціональними властивостями.

Загалом, щоб виокремити систему із зовнішнього  середовища, потрібно мати:

• об’єкт дослідження, що складається з множини елементів, об’єднаних у деяку сукупність. Цими елементами можуть бути люди, природні об’єкти, технічні пристрої або їхні частини, знаки-символи, слова природної мови тощо;
• суб’єкт дослідження — так званого спостерігача;
• задачу, що характеризує ставлення спостерігача до об’єкта, зумовлюючи поділ системи на складові (елементи та підсистеми) та вибір їхніх істотних властивостей.