Товарознавча характеристика квіткових рослин, які зимують у відкритому ґрунті

Піони можна  ділити з 3 – 4 річного віку за умови, що вони вже нормально цвіли, число пагонів перевищило 7 і стебла ростуть не пучком з однієї точки, а займають певну площу діаметром не менше 7 см . У викопаного куща зрізають стебла на висоті 10 см. Коріння обмивають водою і залишають в тіні на декілька годин, щоб вони втратили крихкість і не ламалися при діленні. Стандартна посадочна одиниця з 2-3 бруньками відновлення і частиною кореневища розміром 10-15 см. Безпосередньо перед посадкою дезінфікують протягом півгодини в темно-рожевому розчині перманганату калію, а потім на 8-12 годин занурюють в розчин гетероауксину (1 пігулка на 10 л води). Коли вона обсохне, зрізи затирають товченим вугіллям [21].

Потім саджають в лунку на піщану подушку. Згори засипають городньою землею так, щоб над бруньками її шар був не більше 5 см, і рясно поливають. У перший рік на зиму посадки треба замульчувати торфом шаром 5-7 см. Навесні мульчу не прибирають до тих пір, поки на поверхні не з'являться червонясті паростки (вони дуже крихкі і легко обламуються). Коли пагони трохи відростуть, мульчу відгрібають убік і розпушують грунт [23].

Перші 2 року піони нарощують кореневу систему, тому потрібно набратися терпіння і не давати їм цвісти. У перший рік  обов'язково відщипують усі бутони, на другій можна залишити лише один. Коли він лопне, його зрізають як можна  коротше і ставлять у воду, щоб  розглянути квітку. Відповідні сорту  квітки у піонів з'являються тільки на третій рік і навіть пізніше [27].

Боротьба  з хворобами. Найбільш поширені хвороби піонів — сіра гниль, іржа і кільцева мозаїка листя.

Сіра гнилизна інтенсивніше розвивається на важких, глинистих ґрунтах і на ділянках з близьким заляганням грунтових вод, в загущених, погано провітрюваних посадках, а також в місцях, затоплюваних весняними талими водами. Розвитку хвороби сприяє надлишок азотних добрив.

При появі сірої гнилизни на стеблах їх відразу ж вирізують до кореневища і заливають одним з фунгіцидів (1л розчину на кущ). Найменш токсичні фунгіциди: мідний купорос (50-70 г на 10л води); хлороокис міді (60-70 г на 10л води); сірка колоїдна (60-100 г на 10л води); бургунська рідина [10].

Іржа. Після  цвітіння на листі з'являються жовтувато-бурі з фіолетовим відтінком плями. На зворотному боці листя видно подушечки спор грибка. Спори розносяться вітром і заражають нові рослини. Листя скручується і усихає. Припиняються накопичення поживних речовин в старому корінні і зростання нових, що негативно позначається на розвитку бруньок відновлення, а отже, на цвітінні майбутнього року.

Профілактично обприскують рослини фунгіцидами  після цвітіння з інтервалом сім-десять днів, а також відразу при появі ознак захворювання.

Кільцева мозаїка  листя. На листі між жилками утворюються  ясно-зелені і жовтуваті смуги, кільця, півкільця, що знижує декоративність кущів, але не зменшує зростання і  щедрість цвітіння. В період розпуску бутонів хворі пагони слід вирізувати до кореневища і спалювати. При сильній поразці або повторному прояві хвороби рослину знищують цілком [20].

Використання: для оформлення ділянки потрібно підбирати сорти з красивою формою куща і яскравими квітками, з різними  термінами цвітіння. Для зрізання рекомендується вибирати рясноквітучі піони з красивою формою квітки, ароматні.

Зазвичай  квітки піонів зрізають із стеблами завдовжки 35-40см, що складає приблизно половину загальної довжини стебла. Видалення великої кількості листя з квітками негативно позначається на накопиченні поживних речовин в корінні після цвітіння, розвитку бруньок відновлення і, отже, на цвітінні майбутнього року. Тому потрібно прагнути залишати на кущі якомога більше листя (не менше два нижніх) і зрізати не більше 50% загального числа пагонів, вибираючи найбільш великі квітки.

Зрізання краще проводити уранці в суху погоду у стадії напіврозпуску квіток, зазвичай в перший день цвітіння. Відразу ж після зрізання кінці пагонів опускають в посудину з водою і поміщають в темне приміщення на декілька годин при температурі 2-4° С. Для кращого збереження квіток при транспортуванні на них надівають паперові мішечки, які знімають безпосередньо перед поставленням у вази.

Якщо  необхідно зберегти квітки триваліший період, їх разом з сухим листям і стеблами завертають в паперові пакети і підвішують квітками вниз в сховищі з температурою 2-4° С.

Продовжити  життя квіток, що зрізають, у вазі можна, використовуючи замість води поживний розчин, що містить 15-20 г цукру  на 1л води з додаванням антисептика, що перешкоджає розвитку гнильних бактерій, наприклад борної кислоти (0,1 г на 1 л води) або декількох пігулок  активованого вугілля. Розчин вказаного складу міняють у вазі один раз в два-три дня [8].

Зрізані півонії за якістю повинні відповідати  вимогам та нормам, які вказані  у ГОСТ 18908.5 – 73 ( Додаток Ж).

Півонії приймаються партіями. Партією вважають будь-яку кількість квітів одного товарного сорту, упаковані в  тару одного виду, які надійшли одним  транспортним засобом і оформленні одним документом якості.

Для провірки відповідності упаковки і  маркування вимогам стандарту, кожну  упаковочну одиницю партії оглядають.

Для перевірки якості зрізаних півоній на відповідність стандарту, від партії відбирають кожну десяту упаковочну одиницю, але не менше одної. Результати відносять до цілої партії [1].

Для аналізу мною було вибрано три  зразки півоній: ранні рожеві, ранні  білі, рання червона, всі зразки першого  сорту. Результати дослідження подані в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Результати дослідження  обраних зразків

При оцінюванні мною зразків півоній  було виявлено, що зразки ранніх рожевої, білої та червоної відповідають вимогам  стандарту і належать до першого сорту.

2.5. Товарознавча характеристика флоксів

Флокс. До 50 видів росте в Північній Америці і Північно-східній Азії. Багаторічна трав′яниста, прямостояча дуже розгалужена рослина, 15-20 см висотою. Стебла круглі, міцні. Листя нижні та середні сидячі, супротивні. У верхній частини стебла чергові, за формою варіюють на одній і тій же рослині від широколанцетної на головному стеблі до трикутної з серцеподібною основою на стеблах вищих порядків. Листя, пагони, чашолистики опушені жорсткими простими і залозистими волосками [27].

Форма рослини буває куляста — головне стебло прямостояче, нижні стебла відходять під гострим або прямим кутом, верхні — під гострим кутом (діаметр рослини більше висоти); компактною — головне стебло прямостояче, пагони першого порядку короткі, направлені вгору під гострим кутом; такою, що напівстелиться — головне стебло у кореневої шийки згинається, стелиться по землі, а пагони 1-го порядку відходять від нього майже під прямим кутом вгору. Забарвлення пагонів зелене і темно-зелене з пурпурним відтінком з сонячного боку або на вузлах.

Суцвіття  — складний зонтикоподібний щиток, часто видовженої форми, що утворюється на кінцях пагонів. Форма суцвіть буває зонтико-, круглощитоподібна і широкоеліптична; рихлі (квітки не торкаються один одної), щільні (більша частина квіток заходити одна на одну), нормальні (квітки торкаються один одної). Квітка цвяхоподібної форми, оцвітина подвійна — з 5 чашолистків і 5 пелюсток, зрощених в нижній частині у довгу та вузьку трубку. Квітки бувають дрібні (до 2 см в діаметрі) і крупні (більш 2 см). Віночок округлої (пелюстки суцільнокрайні з округлим або загостреним на кінціях краями) і зірчастої форми (іноді із зубчастим краєм). Забарвлення віночка різне. У багатьох сортів квітка має очко. Цвіте з липня до заморозків, одна квітка — 3-5 днів [28].

Флокс належить до самозапилювачів. Плід — двогніздова коробочка. Насіння овальне, буре або сірувато-буре з горбистою поверхнею. У 1 г — до 500 шт. Коренева система стрижнева, слабо розгалужена.

Багаторічні флокси ділять на дві групи: низькорослі  із сланкими, повзучими або такими, що підводяться стеблами, такі, що цвітуть  навесні або на початку літа; високостеблові з літньо-осіннім періодом цвітіння.

Багаторічні види: флокс шиловидний (Ph. Subulata L.), флокс чарівний (Рh. amoena sims), флокс сибірський (Рh. sibirica.), флокс розчепірений (Ph. divaricata L.), флокс Арендса (Рh. arendsii L.), флокс волотистий (Рh. paniculata).

Флокс шиловидний — трав′янистий багаторічник з твердими, такими, що стеляться і укорінюються у вузлах стеблами, до 25-30 см завдовжки. Зимостійка дерниста рослина із здеревілими лежачими стеблами: листя темно-зелене, шиловидні, квітки рожеві з карміновим очком. Листя супротивне, жорстке. Квітки 1-2 см в діаметрі, рожеві, білі, лілові або світло-голубі. У період цвітіння покривають рослини суцільним покривом. Рясно цвіте в травні-червні 30-35 днів, повторно і менш рясно — в серпні-вересні. Практично не плодоносить. Світлолюбний, на півдні переносить півтінь, в посушливому кліматі потребує підтримувального поливу. Віддає перевагу проникливим (піщаним) ґрунтам. Кислі і перезволожені не переносить.

Розмножують діленням і живцями. Ділення краще проводити  восени, але і навесні (навіть під час цвітіння) флокс переносити пересадку. Живці дуже добрі укоріняються в умовах штучного переривчастого туману. На 1 м² висажджують 50-60 шт. укорінених живців. При осінній посадці повне покриття спостерігається в травні-червні наступного року. Покрив служить 10 років і більше за умови щорічного підсипання землею і підгодівлі мінеральним добривом. Полив, підсипка і підгодівля потрібні у зв'язку з тим, що коренева система розташована в поверхневому шарі ґрунту 10-15 см. Зимостійкий, в середній смузі зимує без укриття.

Із сортів можно рекомендувати: Майшне — з білими квітками; Епел Блоссом — з рожевими квітками; Брайтнесс — квіти темно-рожеві; Таймскаминг — з малиновими квітками; Г. Ф. Вілсон – з блідо-ліловими; Файері з блідо-бузковим.

Використовується  для скельних ділянок, бордюрів, висаджують масивами.

Флокс чарівний. Стебла повзучі і такі, що підводяться, до 20-30 см заввишки. Квітки рожеві, пурпурні, рідше білі. Цвіте в травні - червні.

Флокс розчепірений. Стебло тонке, до 25-40 см заввишки. Квітки запашні, блакитнувато-фіолетові до 3 см в діаметрі. Недостатньо засухостійкий і зимостійкий (у середній смузі потребує легкого укриття).

Флокс сибірський. Стебла повзучі, утворюють рихлі дернини, до 10 см заввишки. Квітки рожеві або білі, частіше поодинокі або по декількох. У середній смузі цвіте в травні, окремі квітки з'являються протягом усього літа.

Флокс Арендса, гібридного походження, заввишки 50 см. Квітки ясно-фіолетові або лілово-рожеві, зібрані в рихлі округлі волоті. Цвіте в травні - червні.

Флокс плямистий (Ph. maculata). Його часто зараховують до сортів флокса волотистого, проте це невірно. На відміну від волотистого плямистий цвіте рано (у кінці червня - початку липня), його нетовсті стебла покриті дрібними пурпурними цятками і штрихами. Листя флокса плямистого дрібніше і вужчі, а суцвіття мають форму циліндра. Окрім раннього цвітіння у нього є і інші переваги: він добре переносить півтінь і вологі ґрунти. Такі якості дозволяють використовувати флокс плямистий в посадках під деревами і навіть у водоймищ. Можна порекомендувати сорти: Біла піраміда, Наташа, Альфа, Розалінда, Омега, Дельта.

Флокс волотистий, заввишки 50-160 см. Квітки яскраві, пахучі, в щільному суцвітті — волоть. Цвіте з липня до осені. Всі сорти розділені на три групи по терміну цвітіння: ранні – з другої половини червня, середні – з другої половини липня і пізні — в кінці серпня-листопад. Тривалість цвітіння від 25 до 70 днів. Віддають перевагу родючим ґрунтам, чутливі до органічно-мінеральних добрив і підгодівлі. Виключно вологолюбна культура, що вимагає регулярних, своєчасних і досить щедрих поливів.

На  одному місці флокси ростуть без  пересадки 5-6 років. Кращі терміни  для їх посадки: восени — у вересні, навесні — в квітні. При розмноженні флоксів насінням їх обов'язково треба висівати під зиму на грядки. Сіянці флоксів зацвітають в перший рік вегетації. При першому цвітінні утворюються дуже великі квітки і великі суцвіття. Кущики швидко розростаються і на другий рік вегетації рослини дають багато пагонів (від 4-5 до 10-12), залежно від умов вирощування.