Музичне мистецтво 19 ст

Цікавим зразком фольклорного бачення жанру вокального циклу  є "Календарні пісні на народні слова" (1973 р.). При стилістичній єдності всіх частин цикл в цілому не спирається на аутентичні зразки, тільки в останній частині – "Щедрівці" – використано мелодію пісні "Коза". Ю. Іщенко відтворює лише деякі принципи розгортання мелодії пісенного складу й типові прийоми народного інструментального музикування.

На слова В. Хлєбнікова написано цикл "Коли" Л. Грабовського (1987 р.). Твір присвячено кардинальній для  сучасного людства темі кінця  цивілізації. Тому такими органічними  є використані цитати "культурної пам’яті" людства – цитати Бетховена і Малера, адекватним реаліям часу поєднання трагізму та іронії. Звернення до поезій В. Хлєбнікова не випадкове. Адже митців єднає активна громадянська позиція – "бути митцем свого часу", тяжіння до міфології, язичницьких та пантеїстичних мотивів, передбачення та передчуття кінця світу. Вірші поета Л. Грабовський проекує на сучасну музичну мовно-стилістичну атмосферу – вокальному циклу притаманна алеаторичність, елементи додекафонії, музики тембрів. Відбиваючи синтезуючу, мікстову сутність художнього мислення сьогодення, цикл ґрунтується на принципі монтажного поєднання контрастних, різними засобами створених звукобарвних пластів. Композитор також звертається до музики "тиші" – довготривалих пауз, техніки мінімалізму. Провідного значення у концепції  твору набувають ключові слова – образні символи, які умовно співвідносяться із символами кольору. Цикл об’єднано загальною емоційною атмосферою – глибоко філософічною, трагічною, з елементами піднесеної лірики. Осягаючи стан духовності людини і людства на межі століть та епох, митець насичує твір рисами реквієму, попереджаючи про згубність страти художніх та духовних цінностей.

Синтезуюча сутність художньої атмосфери сьогодення обумовила виникнення досить специфічної жанрової моделі вокальної музики – камерної сольної кантати. Декілька зразків цього жанру створено О. Кивою: Перша (сл. А. Новочадовської, 1977 р.), Друга (сл. Г. Лорки, 1981 р.), Третя  (сл. П. Тичини, 1982 р.), й Четверта кантати (сл. О. Мандельштама та           М. Заболоцького, 1983 р.). 

2. Хорова музика.

Різноманітна й барвиста панорама хорової творчості українських  композитороів цього періоду  у якості пріоритетних спирається на декілька тематичних сфер. Це – хорова ленініана, тема Жовтня, комсомолу, що часто обумовлювали виникнення так званих "датських творів". Одвічно актуальною є тема війни. Специфічна тематика, що актуалізується у цей період – меморіальна, багато хорових творів того часу – данина пам’яті видатних діячів української культури. Здобуває подальшого розвитку хорова Шевченкіана. Поряд з тематикою громадянською за своєю основою, у царині хорової музики виникають твори іншої концептуальної спрямованості, що спираються на пейзажну та філософську лірику.

Хорова музика - значна частина творчого доробку К. Данькевича. У цей час ним створено декілька хорових творів переважно громадянської спрямованості. Це "Пісні про людство" – поема для хору без супроводу на сл.         О. Суркова, "Пісня про Київ" для соліста, хору та фортепіано на сл. Є. Десятника.

Вітчизняна та класична поезія складає основу хорової творчості  Б. Лятошинського. У цьому жанрі  композитор плідно працював у останнє  десятиліття життя. Хорові твори  цього періоду об’єднані потягом  до циклічності. Цикли об’єднані  творчістю одного поета – 4 хора на сл. А. Фета, 5 змішаних хорів без супроводу на сл. М. Рильського та 4 хора без супроводу на його вірші, цикл, "зібраний" за близькою тематикою та образністю, "ретроспективним поглядом" – 4 хора на слова різних авторів "З минулого". Всі ці твори відбивають сутнісні риси творчого світу митця – потяг до витонченості та водночас  філософської заглибленості, симфонічність мислення, глибоке проникнення у емоційно-образний світ поезії.

"Шевченкіана" (1963 р.) А. Штогаренка – один з масштабних  творів митця. 7 хорів без супроводу опосередковано втілюють характерні ознаки різних жанрів українського фольклору – ліричних, історичних пісень, дум тощо.

Основою хорової творчості  В. Кирейка є фольклор. Варто зазначити, що композитор звертався не тільки до українського, а й до російського, молдавського, абхазського, білоруського фольклору. Своєрідним підсумком його фольклорних "розвідок" стали "Десять народних українських пісень для голосу з фортепіано" (1968 р.). У творчому доробку В. Кирейка – хорові твори a capella та з фортепіанним супроводом. Цим напрямкам мистецької діяльності властиве дивовижне різноманіття поетичних джерел – тексти Г. Сковороди, О. Пушкіна, П. Тичини, Д. Луценка, М. Рильського, П. Воронька.

Два хори на сл. Г. Сковороди  було написано у 1972 р. до ювілейної дати видатного українського філософі та поета. Тому невипадковим є культурно-стильовий синтез у мелосі хорів "Ах, поля, поля" та "Видя жития сего я горе". Він утягує до себе інтонації партесного концерту, канту, прийоми поліфонічного розвитку, характерні ознаки фактури музики докласичної доби. Своєрідний емоційний, меморіальний тон висловлювання водночас спрямовано до створення прозорої, витончено-елегійної пейзажної лірики та глибоко філософських роздумів про сенс людського життя.

Майстерність хорового письма Г. Майбороди відбилася не тільки у масштабних та численних хорових епізодах його опер. У 1962 р. композитором створено цикл "П’ять хорових прелюдів" на поезії М. Рильського. Драматургія твору спирається на своєрідний образний контрапункт – циклічний колообіг природи та почуття людини, що пов’язані з цими змінами. Тому такою наявною є емоційна навантаженість від першого, елегійного ("Елегія пам’яті М. Лисенка") до останнього прелюда, що присвячений весняному пробудженню та спирається на веснянковий епос. "Прелюдійність" знайшла відтворення та продовження у другому циклі Г. Майбороди – "Вісім хорових прелюдів на слова В. Сосюри" (для хору без супроводу, 1965 р.). Лірико-психологічні, витончені хори скомпоновано за принципом контрасту образних сфер. Перша – веснянкова, радісно-піднесена, відтворена із тяжінням до акордової фактури та чітко визначеної 3-частинної структури. Друга – осіння, скорботно-печальна, звернута до лірико-філософських роздумів, речитативної мелодики, домінування поліфонічних прийомів та вільної форми з наскрізним розвитком.

Меморіальну тематику розвивають два реквієма Г. Майбороди для  хору a capella. "Друзі мої" (1969 р., сл. А. Малишка) присвячено загиблим у війні  воїнам. Тричастинний "Реквієм" пам’яті  А. Малишка (сл. Д. Павличка, 1970 р.) своєю інтонаційною основою має народні голосіння та траурні марші.

Меморіальна спрямованість, тяжіння до реквієму як фундаменту жанрової моделі конкретного твору  притаманні й хоровій творчості  В. Бібіка. "Триптих" (1970 р., народні  слова, для хору без супроводу) створено на тексти російських пісень, що відтворюють життєву драму: кохання – весілля – загибель коханого на війні. Стилізуючи народний склад протяжної пісні, композитор розвиває його у напрямку наближення до сучасних акордових будов з великою значущістю дисонансу та ритму.

"Реквієм" написаний  В. Бібіком на текст Ю. Бондарєва  у 1975 р. Вибір нетрадиційного  прозового тексту обумовив звернення  до мовної інтонації, речитативної  вокалізації. Новаторство твору  виявилося також і в тому, що 5 частин "Реквієму" на високому рівні творчого усвідомлення відтворюють суттєві риси хорової музики 70 – 80-х рр.: зближення ознак симфонічної та хорової музики, трактування партій хору як інструментів оркестру.

Ці тенденції притаманні й хоровій музиці В. Сильвестрова. Його перший твір для хору без супроводу  - Кантата (1977 р., сл. Т. Шевченка) є своєрідним портретом поета. 3 частини твору базуються на одній музичній темі думного характеру, що обумовлює сталу, константну інтонаційну  та емоційно-образну  атмосферу. Сам автор характеризував Кантату як "медитацію на квінту", народну драму з надвеликою значущістю думного начала з його варіаційною імпровізаційністю.

Тяжіння до циклічних  форм характеризує хорову творчість  Ю. Іщенка. У хорових мініатюрах на слова П. Тичини, В. Симоненка, В. Куринського відбивається й притаманна творчості митця у цей період скерованість до народних джерел та відтворення особливостей народного музичного мислення.

Один з найцікавіших творів Ю. Іщенка – п’ять хорів  без супроводу на сл. А. Венцлова, П. Тичини, Т. Коломієць (1974 р.), який отримав назву Елегійного концерту (Вокалізу). Композитору належить і невеликий диптих на вірші Ю. Кузнєцова ("Шел отец невредим" та "Гимнастерка"), який пронизує тема трагедії людства у часи війни.

Хорова музика – одна з пріоритетних сфер творчості Л. Дичко. Вишуканість голосоведення, барвистість звучання вирізняють хоровий  диптих "Поява місяця" – "Сонячний струм" на слова японських поетів Охара Токо і Басьо для хору, фортепіано і ударних інструментів. Перший хор створено з супроводом фортепіано та дзвоників, що трактовано як колористичний компонент. Його поліфонічна фактура поєднує різні площини звучання, спирається на вільну горизонтальність, яка створює імпресіоністичну атмосферу. Другий хор – яскравий контраст з першим завдяки a capell’ності звучання та переважно акордовій фактурі. Об’єднуючий стрижень хорів диптиху – музичне відтворення образів природи, пантеїстичне бачення світу, в якому поняття природи, краси, гармонії є практично тотожніми.

Пейзажність складає  й концептуальну основу циклу "Хорові акварелі"  - 12 хорових мініатюр на слова В. Сосюри відомого харківського композитора Т. Кравцова.

Філософське трактування  теми революції визначає змістовний стрижень симфонії для хору "Вітер  революції" Л. Дичко (1976 р., сл. П. Тичини та      М. Рильського). Значне місце у творі посідає образ народного плачу, який стає основою другої частини. Темброва виразність, барвистість хорових партій, екпресивність звучання заразом із злиттям ознак симфонії та власне хорового начала – найяскравіші риси твору.

Вагома складова хорової  музики українських митців цього  періоду – хори, призначені для  дитячого виконання.

У цій сфері необхідно  відзначити творчість М. Завалішіної. Її дитячим хоровим п’єсам – "Весела луна" ( на вірші В. Коркіна), цикл "Одуванчик"  (сл. О. Висотської) притаманні світлий, оптимістичний настрій, проста, ясна фактура, велике значення пейзажної лірики. Чимало творів для дитячого хору написано Л. Дичко. Єдність з природою – концептуальний стрижень кантат "Сонячне коло" (сл. Д. Чередниченка), "Весна" і "Здрастуй, новий добрий день"(сл. Є. Авдієнка), які  своєрідно відображають одвічний природний цикл.

Фольклорні джерела  становлять основу "Карпатської  кантати" для хору  без супроводу (1975 – 1976 рр.), велику роль у якій відіграють колоритні фонічні ефекти, засоби вокальної інструментовки.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Вокально-інструментальна  творчість.

Вокально-інструментальна  музика 60 – 80-х рр., при всій тематичній різноспрямованості та індивідуалізації мистецьких рішень, демонструє дві тенденції розвитку. Це симфонізація хорових жанрів та проникнення вокально-хорових засобів виразності у царину симфонічної музики. Потяг до синтезування жанрових моделей різних сфер музичного мистецтва виявляє себе у цій сфері також у насиченні творів сценічністю та театралізацією.

Не втрачає своєї  значущості традиційна для соціалістичного  реалізму 60 - 70–х рр. тематика революції, партії, ленінська та воєнна тема.

Громадянську та революційну  тематику розвиває К. Данькевич в ораторії "Жовтень" (сл. українських поетів, 1957 р.) та кантаті "Зоря комунізму над нами зійшла" (1961 р., власні слова).

Вокально-симфонічна повість "Шляхами Жовтня" А. Штогаренка (на сл. В. Коржа, 1967 р.) – один зі зразків "розмивання" жанрових меж вокально-симфонічної музики. За задумом автора цей твір наближено до драматичного спектаклю з участю чоловічого, жіночого та дитячого хорів, солістів (тенора та баритона), великого симфонічного та духового оркестру, зі злиттям театрального та власне музичного начала. Три частини твору – своєрідне відбиття історії радянського народу. Тому логічним є звернення автора до різноманітних інтонаційних джерел – революційних та радянських масових пісень.

Різноманітних жанрових рішень революційна та громадська тематика набула у творчості І. Ковача. Це "Балада про комунарів" (сл. Є. Євтушенка, 1967 р.), "Балада про комісара" (сл. Р. Рождественського, 1971 р.). Гостра публіцистичність, домінування декламаційності, плакатності, закличності притаманне баладі "Комсомольські внески" (1969 р.), пісні-оді "Ленін" (1970 р., обидві на сл. З. Вальшонка). Необхідно додати, що всі вони створені для баритону та симфонічного оркестру, оскільки писалися харківським композитором у тісній співдружності та творчому спілкуванні з видатним співаком, народним артистом УРСР М. Манойлом, що працював у ХАТОБі                 ім. М. В. Лисенко.

"Солдати Ілліча" – один з масштабних творів  І. Ковача. Ораторію для хору, солістів, читця та симфонічного оркестру  написано у 1970 р. на сл.      Р. Левіна, В. Луговського, І. Сельвинського, Я. Смєлякова. 6 частин–балад цього музичного дійства єднає ідея спадкоємності поколінь, синтез пісенного та ораторського мовлення, розвиток декламаційного начала. Тематика твору обумовила звернення композитора до мелосу революційних пісень, опосередковані інтонації яких насичують музичну тканину твору. Заразом з тим    І. Ковач урізноманітнює інтонаційний фундамент ораторії активним уведенням таких засобів виразності як шепіт, скандування, декламація, хоровий речитатив.

До ленінської тематики звертається В. Бібік в ораторії "…люблячий тебе. В. Ульянов" (1980 р.) Цікавим експериментом стало  написання ораторії на оригінальні  прозові тексти Леніна, зокрема його листи до матері. Шість частин ораторії – історія його революційної діяльності. Події минулого проековано у сучасність – завдяки поєднанню ознак різних часів культури: ораторських, закличних, плакатних інтонацій часів революції та звукозображальності й елементів сонорики та алеаторики. Твір також єднає риси поемності та сонатно-симфонічного циклу, ознаки літературного та інструментального театру.

Кантата для хору, солістів і симфонічного оркестру "Ленін" Л. Дичко (1964 р., сл. В. Маяковського, Д. Бєдного, М. Заболоцького, Р. Рзи) – один з  ранніх творів композиторки. 5 частин твору виконуються без перерви. Цілісність кантаті надають й смислові арки – речитативи солістів, ораторські фрази оркестру. До цієї теми звертався також  у даний час і М. Дремлюга у кантаті  "Прославимо слово Леніна" (1967 р., сл. П. Тичини) та ораторії "Ленін" (1970 р.).

Громадянська та воєнна тематика завдяки самій сутності вокально-симфонічної музики (розрахованості на велику виконавську та слухацьку  аудиторію, значущості масового й узагальнюючого начала тощо) у 60 – 80-і рр. обумовлює  концепції багатьох творів українських композиторів.