Організація та проведення дослідження процесу формування навичок музичного сприймання молодших школярів

5

Зміст

Вступ              3

Розділ І. Проблема формування  навичок музичного сприймання молодших школярів в теорії і  практиці              6

1.1 Стан дослідження  музичного сприймання в  науковій  літературі              6

1.2 Сприймання як основна пізнавальна функція психіки              8

1.3 Навички музичного сприймання та  особливості  їх формування

Розділ ІІ. Організація та проведення дослідження процесу  формування навичок музичного сприймання молодших школярів

2.1 Процедура  формування навичок  музичного сприймання у сучасній  практиці музичного навчання

2.2 Дослідно-експериментальна  перевірка запропонованої процедури              19

Висновки              27

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ

Соціальні зміни, викликані розбудовою незалежної України, зумовили необхідність до­корінного реформування всієї системи освіти, яке передбачає забез­печення можливостей духовного самовдосконалення особис­тості, формування інтелектуального та культурного її потенціалу. Таке завдання надає особливого значення вдо­сконаленню процесу естетичного виховання дітей та молоді в загально­освітній школі. У зв’язку з цим зростає вагомість розробки питань використання мистецтва, зокрема, музичного, яке в образно-звуковій формі відбиває та узагальнює досвід емоційного ставлення до життя.

Розвиток засобів запису та відтворення музики викликав не ті­льки зростання її виховного впливу, але й збільшив небезпеку збай­дужіння до музичного мистецтва непідготовлених слухачів, здатних ли­ше до пасивного слухання нескладних музичних творів, до їх по­верхового сприйняття. Оскільки здатність слухати і чути музику не є вродженою якістю, музичне сприймання вимагає спеціальної підготов­ки,  зокрема, це стосується актуалізації емоційного й художнього досвіду слухачів, особливо молодшого шкільного віку.

Молодший шкільний вік – найбільш сприятливий період розвитку емоційної сфери, культури почуттів особистості. Одночасно із загальним розумовим розвитком учнів молодшого шкільного віку удосконалюється й діяльність їх аналізаторного апарату. Розвинений «апарат відчуттів» дає можливість учням пізнавати множинність властивостей предметів, явищ природи, продуктів людської праці, сприяє тому, що діти стають більш чутливими до гармонійних і дисгармонійних сполучень кольорів, звуків, рухів тощо. Підвищена чутливість, тобто сенситивність молодших школярів, зумовлена художнім типом їх особистості, для якої характерні схильність до естетичної і художньої діяльності, вразливість, емоційність, образність сприймання, тобто якості, властиві Зростає й рівень естетичних переживань дітей, збагачуються їхні почуття, підвищується загальна культура. Сенсорна відкритість, емоційна чутливість, особлива сприйнятливість молодших школярів до мистецтва стають основою та умовою розвитку у них спостережливості, естетичних почуттів, що є необхідним для виховання емоційної культури.

Достатньо підстав вважати, що реальний стан формування у ді­тей молодшого шкільного віку здатності до сприймання і оцінювання музики суперечить завданням масового музичного виховання школярів, а стан і рівень теоретико-експериментальної розробки актуальної проблеми формування навичок музичного сприймання – об’єктивним потребам музично-виховної практики. Особливої актуальності  набуває проблема  розробки питання про закономірності процесу форму­вання навичок музичного сприймання у школярів молодшого шкільного віку. Недостатня розробленість зазначе­ної проблеми обумовили вибір   теми   дослідження – «Формування навичок музичного сприймання у молодших школярів».

В сучасній науковій літературі існують різні погляди на струк­туру процесу сприймання, послідовність його стадій, визначення логі­ки і рівнів художньо-пізнавальної діяльності, проте їх об’єднує виз­нання того, що сприймання музики розвивається від безпосереднього чуттєвого контакту (перцептивно-емоційний рівень) до оцінювання ху­дожнього змісту музичного твору (оцінювальний рівень) через осягнен­ня семантики (музично-асоціативний рівень) музичної мови (Л.І.Кадцин, О.Г.Костюк,  В.Д.Острогенський, О.П.Рудницька, Є.О.Ручєвська та ін.), а змістова характеристика сприймання зумовлена специфікою конкретного музичного твору,  його оригінальністю і художньою своє­рідністю (А.Н.Сохор).

Метою даного дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка і експериментальна перевірка особливостей формування навичок музичного сприймання у молодших школярів.  

Об’єктом   дослідження є процес музичного розвитку учнів початкових класів загальноосвітньої школи.

Предметом – процес  формування  навичок сприймання музичного мистецтва.

Гіпотеза дослідження  наголошує на  тому, що ефективність сприймання творів музичного мистецтва молодшими шко­лярами може зрости, якщо його організація буде спиратися на науко­во обґрунтовану послідовність навичок музичного сприймання, алго­ритм формування, побудований з урахуванням особливостей втілення емоційно-образного змісту в звуковій формі та спрямований на поетап­ний розвиток в учнів емоційного реагування, усвідомлення настроїв музичних творів та здатності до оцінювання.

Відповідно до мети та гіпотези було необхідно розв’язати такі завдання:

-  вивчити стан дослідження проблеми формування сприймання музики школя­рами, визначити основні навички музичного сприймання та їх зміст;

-  дослідити особливості сприймання музики молодшими школярами;

- експериментально перевірити особливості сформованості у молодших школярів навичок музичного сприймання.

При написанні даного дослідження були використані  такі  методи: теоретичний  аналіз психолого-педагогічної літератури за  темою дослідження та  емпіричний  метод (педагогічне спостереження).

Опрацювання літературних джерел дає змогу ознайомитися з матеріалами за темою дослідження; класифікувати їх і створити список використаних джерел; відібрати найцінніші дослідження, основні, фундаментальні роботи; скласти загальну характеристику галузі дослідження, його значення для розвитку науки і практики та актуальність теми; виявити основне коло науковців, які досліджували тему, вивчити їх внесок в розробку проблеми; виявити найцікавіші, але недостатньо висвітлені напрями досліджень, які могли б стати метою  подальших досліджень. 

Розділ І. Проблема формування  навичок музичного сприймання молодших школярів в  теорії і  практиці

1.1 Стан дослідження  музичного сприймання в  науковій  літературі

Систематичної та цілеспрямованої роботи з формування та вдосконалення музичного сприймання потребує кожна людина, незалежно від віку, професійної спрямованості, смаків, орієнтацій, інтересів. Осо­бливо важливою вона є для школярів молодшого шкільного віку, най­більш сенситивного періоду розвитку музичних здібностей, коли закла­даються основи духовності, свідомості, естетичних і моральних якос­тей особистості, її загальної та художньої культури. Підкреслюючи визначальну роль сприймання музики у формуванні музичної культури, Л.Б.Кабалевський писав: «Марно говорити про будь-який вплив музика на духовний світ дітей і підлітків, якою вони не навчились відчу­вати музику як змістове мистецтво, що несе в собі почуття і думки линини, життєві ідеї та образи» [11, c. 13].

Складна й багатоаспектна проблема формування і розвитку музич­ного сприймання безпосередньо пов’язана з численними гранями есте­тичного виховання і вивчається в контексті філософсько-естетичного, музикознавчого і психолого-педагогічного напрямів, пов’язаних з по­шуками нових підходів, шляхів, методів та засобів, необхідних для оволодіння естетичними цінностями музичного мистецтва.

Основоположного значення для вирішення питань музичного виховання і,  зокрема, сприймання мають положення філософії (О.Л.Андрєєв. Ю.Б.Борєв,  І.А.Зязюн, М.С.Каган, Л.Т.Лезчук) про специфіч­ність художньої інформації, невичерпність та багатозначність творів мистецтва, підхід до художнього, в тому числі й музичного сприйман­ня, як самостійної наукової галузі.

Велику роль у розкритті питань формування сприймання музики набули дослідження розвитку музично-перцептивних здібностей, струк­тури художнього переживання та мотивації музичної діяльності (В.К.Вілюнас, А.Л.Готсдінер, В.М.М’ясищев, Г.С.Тарасов, Б.М.Теплов), закономірностей і механізмів сприймання музики та її виражаль­них засобів (С.М.Бєляєва-Екземплярська, Л.І.Благонадьожина, Л.С.Виготський, О.Г.Костюк, С.І.Науменко, Ю.М.Рагс). Значний вплив на розвідки проблеми сприймання музичного мистецтва мали досліджен­ня перцептивної діяльності (Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, В.Л.Зінченко, О.М.Леонтьев, Ж.Піаже), теорії причинної детермінації психічних явиш (С.Л.Рубінштейн) та поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна) [8, c. 13].

В теоретичних та методичних роботах О.О.Апраксіної,  Я.І.Бальчітіса, Н.О.Ветлугіної, Л.В.Григоровської, Н.Л.Гродненської. Г.М.Падалки, В.П.Реви, М.О.Румер, Л.О.Хлебникової, В.М.Шацької питання діагностування і розвитку сприймання музики, формування художньо-образного мислення та музичних здібностей розглядались в контек­сті більш широкої проблематики музичного виховання. Питання залеж­ності рівня музичної культури від здатності особистості до сприйман­ня та оцінювання художніх образів і виражальних засобів музики роз­глядали В.Г.Бутенко, Т.Ю.Вендрова, Л.Г.Коваль. А.О.Пілічяускас, О.Я.Ростовський, О.П.Рудницька, Ю.А.Соколовський та інші, що суттє­во розширило коло наукових знань про природу музичного сприймання, а також механізми та шляхи його формування [9, c. 3].

Глибина становлення і осмислення особистісного розуміння му­зичних творів значною мірою залежить від організації сприймання, що спирається на сформованість системи операцій та способів дій,  зок­рема, автоматизованих компонентів – навичок. На необхідність їх фор­мування звертали увагу музикознавці Б.В. Асаф’єв, О.Г.Костюк, Є.В.Назайкінський.  Оскільки процес сприймання музичного твору є досить складним і має свої особливості, а свідомість слуха­ча перевантажується опрацюванням, осмисленням та засвоєнням худож­ньо-звукової інформації, на допомогу приходять навички слухання музики,  вироблені свідомо або стихійно, які дозволяють розкрити ло­гіку музичної думки, проникнути в суть музичного образу.

Необхідно зазначити, що Ю.Б.Алієв, В.К.Бєлобородова, С.С.Горбенко, ТЛ.Гризоглазова,  Ю.Б. Мандрик, Г.С.Ригіна,  Ю.А.Соколова та інші дослідники проблем музичного виховання молодших школярів, значну увагу приділяли питанням формування прийомів та операцій музичного сприймання, в тому числі й навичок, але не звертались до теоретичного обґрунтування їх змісту, структури та послідовності формування у музично-виховному процесі [8, c. 13]. Становище ускладнюється тим, що учителі-практики значно перебільшують складність цієї роботи, не­дооцінюють можливості педагогічного впливу на перебіг процесу формування музичного сприймання, що зрештою призводить до його некерованого самовпливу або нав’язування школярам стереотипів сприйняття та оцінювання музики. Обмеженість науково обґрунтованих рекомендацій з питань формування навичок музичного сприймання у дітей молодшого шкільного віку – найбільш сприятливого для творчого розвитку особис­тості – негативно відбивається на подальшому ставленні школярів до музичного мистецтва.

1.2 Сприймання як основна пізнавальна функція психіки

Різноманітні відчуття відображають різноманітні (окремі) властивості предметів і явищ. Сприймання будується на чуттєвих даних відчуттів. В ході сприймання відбувається узгодження і об’єднання відчуттів в цілісні образи речей і подій. Але сприймання разом з тим не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, що входять в його склад. В кожне сприймання входить і відтворений минулий досвід, і осмислення сприйнятого, і  у відомому сенсі – також почуття і емоції з його приводу. Відображаючи об'єктивну дійсність, сприймання робить це не пасивно, не мертвенно-дзеркально, тому що в ньому водночас заломлю­ється все психічне життя конкретної особи, що сприймає.

Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. В подаль­шому цими образами оперують увага, пам'ять, мислення, емоції [12, c. 246].

Відчуття і сприймання тісно пов'язані між собою. І те, і інше є чуттєвим відображенням об’єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи почуттів: в цьому їх єдність. Але сприймання – усвідомлення чуттєво даного предмету або явища; в сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, цими відношеннями створюються осмислені ситуації, свідками і учасниками яких ми є; тоді як відчуття – відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та незапредметнені враження від навколишнього світу. В цьому відношенні відчуття і спри­ймання розрізняються як дві різні форми або два різноманітних відношення свідомості до предметної дійсності. Відчуття і сприймання, таким чином, єдині і різноманітні.

Відчуття, як компонент сенсомоторної реакції, передує сприйманню: генетично воно первинне; воно є там, де немає ще сприймання, тобто усвідомлення чуттєво даного предмету. Разом з тим відчуття виділяється в результаті аналізу даного сприймання. Цей аналіз не заперечує реального буття абстракції і не є штучною операцією дослідника в лабораторних умовах, а реальна пізнавальна діяльність людини, що в сприйманні предмету або явища виділяє його якості. Але виділення якості – це вже свідома аналітична діяльність, що припускає абстракцію, віднесення, класифікації. Відчуття, таким чином, – це і дуже елементарна, і дуже висока «теоретична» діяльність, що може включати і відносно високі ступінь абстракції і узагальнення. В цьому його аспекті воно виділяється на основі сприймання і припускає мислення.

Як в одному, так і в іншому випадку відчуття – це не тільки чуттєвий образ або, точніше, компонент його, але також діяльність, або компонент її. Будучи спочатку компонентом сенсомоторної реакції, відчуття стає після цього утриманням свідомої пізнавальної діяльності, направленої на відповідну якість предмету або явища.

Оскільки зміст сприймання може залежати від різно­манітних факторів, як суб'єктивних, так і об'єктивних, то виникає питання про адекватність сприймання [13, c. 45].

Основою становлення сприймання як вищої психічної функції і сприймання як поточного процесу служить активний рух, причому йдеться не тільки про наявність моторної компоненти для нормального функціонування аналізаторних систем, а і можливості активного пересування усього організму в цілому. Іншою істотною умовою формування адекватного образу є зворотний зв'язок. Якщо його немає, то навіть за наявності активного руху органу, що сприймає, взаємозв’язок між сигналами рухового і інших аналізаторів не встановлюється. Для правильного сприймання, окрім активності і вико­ристання зворотного зв'язку, обов'язковим є також виконання наступних умов: підтримання певного мінімуму інформації, що надходить в мозок із зовнішнього та внутрішнього середовища (значення цієї умови переконливо демонструється в дослі­дженнях, зв'язаних з сенсорною і перцептивною депривацією), і збереження звичної структуризації цієї інформації (наприклад, попадання в новий ландшафт призводить до порушень не тільки сприймання, але може порушити про­тікання і інших психічних функцій). За межами звичного середовища існування неадекватність буде зберігатися до того часу, доки сприймання не налаштується до нових умов за допомогою зворотного зв'язку. Картина світу метелика, змії, людини різні, хоча кожна з них цілком адекватна. Зрозуміло, що абсолютна адекватність, взагалі говорячи, недосяжна. Критерієм істинності чуттєвого відображення, як і всякого іншого відображення, служить ступінь успішності або неуспішності практичної діяльності та поведінки, що визначає адаптивність до умов середовища кожного окремого організму і виживання виду взагалі [13, c. 83].