Анализ финсостояния

53

ВСТУП

Зміни, що відбуваються в економіці України, припускають істотні коливання у взаємовідносинах між комерційними банками і суб'єктами господарювання. Високий ризик банківської діяльності головним чином пов'язаний з умовами і результатами діяльності його клієнтів.

У підприємств різних форм власності все частіше виникає потреба в залученні позикових грошових коштів для здійснення своєї діяльності та отримання прибутку. І тому вони вимушені залучати позикові фінансові ресурси у формі кредиту.

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників.

Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом, тому проведення кредитних операцій значною мірою впливає на положення банку. Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому – до його банкрутства. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. Тому тема моєї курсової роботи є актуальною.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення інвестицій, вибору постачальників, в підборі кваліфікованих кадрів та отримання кредитів. Таке підприємство не має конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам та службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них.

Тому метою даної роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, як основної характеристики фінансово-економічної діяльності підприємства для кредиторів, зокрема банків.

Задачі даної курсової роботи наступні:

- оцінити кредитоспроможність позичальника, висвітлити значення і необхідність,

- проаналізувати методи, які використовуються при оцінці кредитоспроможності,

- дати характеристику об’єкта дослідження,

- проаналізувати показники, що характеризують фінансовий стан позичальника,

- дати комплексну оцінку позичальника,

- запропонувати шляхи удосконалення кредитоспроможності.

В ході написання роботи були використані наступні джерела: підручники, навчальні посібники, статті, законодавчі акти з питань аналізу кредитоспроможності та фінансова звітність ВАТ «АрселорМітал Кривий Ріг» за 2009 та 2010 роки.

Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період чи на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.

Одним із способів організації кредитних відносин вважається якісна оцінка кредитоспроможності позичальника. В інформації про кредитоспроможність господарств комерційні банки нині мають велику потребу. Їхні прибутковість і ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану клієнтів, оскільки зменшення ризику при здійсненні позикових операцій можна досягти тільки на основі вивчення кредитоспроможності клієнтів.

При аналізі кредитоспроможності банки повинні розвязувати такі завдання:

1) оцінити особисті якості керівників і засновників фірми  потенційного позичальника;

2) вивчити фінансово-господарський стан позичальника з точи зору ефективного розміщення і використання власних і залучених коштів;

3) оцінювати можливість і готовність позичальника здійснювати платежі і погашати позики відповідно до умов кредитного договору;

4) оцінити якість, вартість і надійність забезпечення;

5) проаналізувати загальну економічну ситуацію у країні, яка визначає діловий клімат і впливає на становище як банка-кредитора, так і фірми-позичальника (маркетинг): економічної конюнктури, конкуренції з боку інших виробників аналогічного товару, податків, цін на сировину тощо.

Слід розробити і застосувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Але, виявилось, що єдиного тлумачення цього поняття немає. Це спонукало визначити сутність поняття в економічній літературі. Проаналізуємо деякі з них.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розраховуватись за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни [7].

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його [8].

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [3].

Очевидно, етимологія терміна “кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про “спроможність”. Звичайно, у визначенні даного поняття суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть бути і фізичні , і юридичні особи. Далі, говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати” капітал або як про передумови для “отримання” кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал” чи “кредит” – позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал” чи “кредит”, а й заплатити за користування ним. Тобто, найбільшою мірою відповідає формулювання “розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. Врахуємо також і термін повернення кредиту, тобто не абстрактну “своєчасність”, а “визначений кредитною угодою” строк [9].

Вочевидь, останнє визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття, яке міститься в Положенні Національного банку України “Про кредитування”. Та деякі вчені до даного визначення додають “виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності підприємства”.

Але існує ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання : чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним [7].

Зважаючи на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.

Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій [12].

Тобто, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося б, таке визначення – вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат. Це конкретні умови кредитування.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Між кредитоспроможністю позичальника та кредитним ризиком банку існує дуже тісний взаємозв’язок. Адже чим вищий рівень кредитоспроможності клієнта банку, тим нижчий рівень ризику неповернення позичальником коштів, узятих у банку. З цього можна зробити висновок, що правильна кредитна політика банку дозволить йому з меншим ризиком здійснювати операції та отримувати максимальний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності [2].

Таке визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

1.2. Моніторинг рівня кредитного ризику комерційних банків Донецького регіону

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і відсотків по ньому у встановленні договором строки.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до обширної області фінансового ризику і тісно пов’язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Виникнення кредитного ризику пов’язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх ”, пов’язаних із станом економічного середовища, кон’юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх ”, викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом’якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Розглянемо сучасну ситуацію з кредитними ризиками комерційних банків Донецького регіону.

У 2010 році проводилася регіональна банківська конференція, де були підбиті підсумки роботи комерційних банків Донецького регіону. Під час конференції було проаналізовано стан та перспективи розвитку комерційних банків Донецького регіону. Не дивлячись на складну політичну, економічну ситуацію в регіоні були підстави відзначити позитивні зміни в діяльності банківської системи регіону за 2010 рік. Про це свідчить зростання депозитів населення та юридичних осіб, який почався наприкінці 2010 року. Такий факт підтверджує висновки про те, що довіра вкладників до банків поступово повертається. Оскільки в країні зберігалася складна економічна ситуація, вкладники віддавали перевагу депозитам на короткі терміни. За 2010 рік вони зросли на 82,6 відсотка (до 8,7 мільярдів гривень), тоді як довгострокові депозити зменшилися на 44,8 відсотка (до 5,4 мільярдів гривень).