Формування у молодших школярів загальнолюдських моральних цінностей у процесі вивчення курсу “Християнська етика”

Цей етап охоплює опитування (перевірку домашнього завдання) або  повторення матеріалу, потрібного для  нової теми уроку.

Чи завжди доцільна перевірка  домашнього завдання?

Звичайно, добре вчителеві  отримувати зворотну інформацію про  теоретичний рівень знань дітей  і враховувати її на кожному новому етапі своєї діяльності. Але якщо тема обширна, нова, не пов'язана з  попереднім матеріалом, – опитування опускаємо.

Форми опитування: індивідуальна, групова, фронтальна; усна та письмова. У тому випадку, якщо хтось з дітей  не виконав домашнього завдання, то даємо йому не один шанс зробити  це найближчим часом.

V. Мотивація навчальної  діяльності (повідомлення нової  теми уроку) – завжди урочиста. Нею стараємося внести елемент  зацікавлення, до певної міри  навіть заінтригувати.

VI. II етап уроку – здобуття  знань або пояснення нового  матеріалу, на нього припадає  до 25 хв. робочого часу.

Перед читанням Святого Письма (наш основний документ) можемо запалити свічку: – умовно названу "запалюванням вогника любові до Бога" (якщо протягом уроку до Святого Письма звертаємося  декілька разів, то у тому випадку  працюємо з ним в робочому порядку, як з підручником). У роботі з дітьми початкової ланки використовуємо "Біблійні історії Старого та Нового Завітів".

Після читання Святого  Письма робимо паузу для того, щоб  школярі осмислили, що звучало Слово  Боже і починаємо збір думок дітей: неправильних, нерозумних, дивних, смішних, наївних – учні мають право  на помилку.

Пояснення проводимо у  два кола: перший коротко, загально, тільки основне; другий раз – детально, широко, зупиняючись на окремих моментах. Паралельно проводимо словникову роботу: опрацьовуємо терміни, категорії, поняття, географічні та історичні назви, персоналії з обов'язковим записом  на дошці. Пояснюємо біблійну символіку.

Далі ведемо розмову в  контексті євангельської історії  чи біблійного оповідання. При цьому  поурочний матеріал групуємо у два  блоки пояснення: блок біблійний  та блок моральний. У свою чергу кожний із блоків для зручності розділяємо на напрямки або мікротеми.

Пояснення матеріалу біблійного блоку доцільно подавати як у Новому, так і в Старому Завітах. Прийнято вважати, що кожному символу Нового Завіту відповідає конкретний образ  Старого Завіту.

Та є ряд тем, пояснення  яких на основі Святого Письма не є  обов'язковим. Уроки християнської  етики — це не уроки біблієзнавства. В таких випадках застосовуємо так  званий монахійський метод, який був  відкритий у XVIII ст. у м. Монако. Його перевага полягає в тому, що у  релігійне навчання було введено  поняття методичної одиниці, тобто, правило пояснення на основі катехитичного або морально-етичного оповідання чи повчальної історії. До цього перед учителем був лише текст Святого Письма, який пояснювали слово за словом, тобто, тлумачили сам текст: аналізу – синтезу не було. З винайденням монахійського методу спочатку читається побожне оповідання чи світський твір на морально-етичну тему, а потім на ньому пояснюються християнські вартості. Навіщо проходять такий шлях? Для того, щоб доступно пояснити складні речі, та ще й при цьому торкнутися моральних, етичних та естетичних струн дитячої душі. Цим методом у навчанні людей користувався Сам Ісус Христос.

Пояснення не зводимо до переказування певного сюжету з  Біблії чи з твору для бесід  в дусі християнської моралі –  сили зосереджуємо на пошуках морального підтексту: що хотів нам цим Господь  Бог сказати? Чого ми можемо з того навчитися? – Отже, найважливішим  моментом на уроці християнської  етики є виведення моралі –  основної думки уроку. Без цього  уроку нема. Це його кульмінаційна  точка. Запис моралі учнями в зошити є обов'язковим. Мораль може бути виражена основною фразою, цитатою зі Святого  Письма, оскільки вважається, що до кожної теми можна підібрати "ключик" – те ключове "слово", яким вона "відкривається". Часто мораль стає одночасно епіграфом до уроку.

Якщо виведення моралі – це найважливіший момент на уроці, то найважчим на ньому є підбір прикладів з літератури, історії, живопису, музики. Мова йде про наповнення морального блоку здобуття знань  для того, щоб проілюструвати дану тему та використовувати все світське на користь релігії. Добре роблять  ті вчителі християнської етики, які, уникаючи інтернаціонального космополітизму, пропонують дітям у цьому блоці  українознавчий матеріал. Адже кожна  нація росте "корінням в етнос, гіллям – у світову цивілізацію"; кожний народ збагачує світову скарбницю  духовної культури чимось неповторним, своїм. У канву релігійно-морального виховання слід вплітати на уроці  спадщину Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших визначних  носіїв національної свідомості, що будили дух народу. Дуже переконливо звучать  прислів'я, наприклад: "Бог прикрасив  небо сонцем, а хату – мамою"; "За мамині сльози Бог долю заморозить"; "За маму-тата – тяжка розплата" і т.д. Коли ось так на котромусь  з етапів уроку використовуються знання з інших предметів, це означає, що встановлюються міжпредметні зв'язки. Водночас, не слід надмірно захоплюватися  світським матеріалом, щоб предмет  не зісвітчів. Та й у відсотковому відношенні цей блок менший за біблійний  блок пояснення.

Необхідною є актуалізація кожної теми уроку: достатнє наведення  прикладів, які б підтверджували життєдієвість теоретичного матеріалу  сьогодні; порівняння обставин за часів  Ісуса Христа з теперішніми обставинами. Не залишаймо дітей в Старому  Завіті, а максимально приближаймо  до сучасності, робімо проекцію на сьогодення. Однак і тут важливо не перемодернізувати, – тобто, не перетворити урок у  сучасний балаган!

VII. III етап уроку – застосування  знань (закріплення матеріалу). Це  повернення до поясненого матеріалу,  щоб діти краще його зрозуміли,  запам'ятали. Даний структурний  елемент уроку дає можливість  вчителеві побачити, як він пояснив  дітям тему, чи зрозуміли вони  її. В окремих випадках саме  на закріпленні можна поправити,  ліквідувати недоліки, допущені  при поясненні.

Щоб отримані знання не залишалися мертвим капіталом, їх необхідно  закріпити на прикладах. А духовність неможливо виховати за допомогою  сухої дидактики і надокучливих повчань. З цього огляду дуже бажаними на уроці є різноманітні види діяльності як за змістом, так і за формою: використання духовної поезії, розв'язування кросвордів на релігійну тематику, розповіді про виховне значення релігійних свят, читання творів морально-етичного змісту, проведення дидактичних ігор (див. наступні розділи посібника).

Сучасною і популярною є сьогодні на цьому етапі уроку  християнської етики робота в  групах – один з видів інтерактивних  методів навчання.

Вона має ще іншу назву: вулик. Адже під час роботи в групах у класі гуде, як у вулику (та не слід лякатися: гуде тільки півроку  – з часом стихне!). Переваги чи плюси цієї роботи такі: відхід від  авторитаризму; діти вчаться спілкуватись, вільно висловлюватись; йде виховання  самостійності і співпраці водночас. Ділимо дітей на групи, наприклад, по дві парти учнів в одну групу, діти обирають собі керівника. Вони дістають завдання і працюють (гудуть!). Коли із завданням справляться, керівник групи представляє її: від імені  кількох психологічно легше говорити, ніж від одного себе. В тому немає  нічого страшного, якщо учень не побоїться  признатися серед ровесників, що і  сам чогось не розуміє; спочатку вислухає в групі пояснення однокласника "на дитячий розум", а кваліфіковане  пояснення вчителя завжди отримати встигне!

VIII. Підсумок – необхідний. Це логічне узагальнення теми  учнем або вчителем. Підсумок  часто збігається з мораллю.  Відзначаємо кращих. Хвалимо за  допомогу іншим, за добру поведінку.  Вказуємо на причини недоліків  та їх усунення. При підведенні  підсумку стараємося бути конкретними,  як і при задаванні домашнього  завдання.

IX. Домашнє завдання. Час  від часу – взагалі не задаємо.  Коли ж згадаємо, то робимо  прикидку на час виконання  в контексті завдань з інших  предметів. Домашнє завдання з  християнської етики не повинно  бути обтяжливим, непосильним. Наприклад:  вивчити мораль уроку – думку,  яку потрібно запам'ятати; дати  відповідь на конкретне запитання  (але не твір!); виконати малюнок.

X. Молитва. Молитва в  кінці уроку могла б бути  короткою за тривалістю, наприклад, "Богородице Діво", "Ісусова  молитва".

XI. Християнське прощання (див. Християнське вітання).

Дидактична структура  уроку християнської етики конкретизується  у його методичній підструктурі, яка, на відміну від дидактичної, є  змінною і багатоваріантною. Методична  підструктура – це система методичних прийомів, форм, через яку реалізується зміст уроку.

У викладанні християнської  етики немає якихось особливих  методів. Загалом типи методів навчання даного предмета мають схожість з  методами викладання інших предметів. Крім традиційних педагогічних методів, використовуємо і інші можливі комунікації  з учнями. Окремі методи й прийоми  є специфічними.

Навчальні методи, яких найчастіше вживаємо на уроках християнської етики, можна класифікувати так:

1. За видом навчальної  діяльності:

– словесний (розповідь, бесіда, ін.);

– наочний (аудіовізуальний);

– практичний (інсценізація, пантоміма);

2. Щодо фази навчального  процесу:

– для активізації навчальної діяльності (читання в ролях);

– для поглиблення навчального  матеріалу (дидактичні ігри, ін.). Вчитель  мав би знати, у якій фазі уроку  який метод найкраще використати.

3. Щодо способу спілкування  між учителем та учнем:

– фронтальний;

– груповий;

– індивідуальний;

4. Щодо форми спілкування:

– усна;

– письмова;

–змішана;

5. Щодо внутрішньої, психологічної  сторони:

– метод проблемного навчання;

– метод стимулів, зацікавлення;

6. За логікою передачі  і сприймання навчальної інформації:

– індуктивний (від часткового до загального);

– дедуктивний (від загального до часткового);

–індуктивно-дедуктивний.

Кожний з них, вжитий оптимально-підходяще, приведе до мети і порушить сили душі, розуму, волі. При поясненні  складнішого матеріалу раціонально  буде використати індуктивний метод. Коли ж заповідь, правда віри, істина є зрозумілою, ефективнішим буде застосування дедуктивного методу.

7. Щодо ступеня керівництва  навчальною роботою:

– під керівництвом вчителя  у класі;

– самостійна робота учня у  класі, вдома;

8. Репродуктивний метод  (відтворення чи повторення готових  зразків, положень християнської  етики). До цього методу часто  вдаємося при опитуванні.

9. Метод порівняння або  аналогії.

Це пояснення на основі співставлення з образами із знайомого  середовища. До методу проведення аналогії звертався Ісус Христос, добре знаючи, що до людей треба говорити мовою, яка б відповідала рівню їхнього  життя і розуміння. Часто до порівнянь  вдаються діти.

10. Людський досвід як  метод також нерідко використовував  сам Ісус Христос (метод апперцепції). Робив це Він для того, щоб  найскладнішу думку зробити зрозумілою.

При поясненні нового матеріалу  вчитель апелює до попередньо набутих  знань учнів. Учні, сприймаючи пояснення  на основі раніше набутого досвіду, пізнають його. Пізнання переростає у розуміння, а згодом – в узагальнення.

11.Метод гіпотези: допустимо,  що... Цей метод порівняно рідше  вживаний.

Наступні форми можливого  спілкування на уроках християнської  етики (вони ж і методи):

– тиша (о, яка вона буває  красномовна чи навіть гучна!);

– мовчання (за певних обставин його і на декілька розмов не проміняєш!);

– усмішка (ніби провели  смиком по струнах скрипки!);

– погляд (очі душі). А  душа старіє набагато повільніше за тіло. Кажуть, що християнин не старіє – він  дозріває, як добре вино...

Приведений перелік навчальних методів далеко не претендує на їх вичерпність. Крім того, має місце  недостатність оцінки кожного з  них. Природно, що практика викладання предмета часто показує неспроможність ведення навчання одним, окремо взятим методом. Життєві реалії підказують доцільність інтегрованого підходу: на правильно обраних кількох  методах (часто інтуїтивно правильно  обраних!) – і навчати, і виховувати.

Часто методи співпадають  з формами. Перерахуємо деякі, найбільш популярні методи, що є, водночас, злиті  з формами роботи на уроці:

– читання духовної поезії;

– розв'язування кросвордів (суванок) на релігійну тематику; - робота з дитячою та молодіжною християнською  періодикою;

– читання морально-етичних  творів; - розповіді історій релігійних свят та їх виховне значення;

– проведення дидактичних  ігор (динамічних, настільних);

– робота зі Святим Письмом;

– читання в ролях;

– тестування;

– вікторини;

– ребуси, загадки;

– завдання на робочих листках  учнів;

– розмальовки, витинати, складанки;

– виготовлення листівок, вертепів, писанок, інша образотворча діяльність дітей;

– спів та слухання духовної музики;

– інсценізація уривків  зі Святого Письма, пантоміма:

– проведення інтерв'ю.

У процесі кожного творчо працюючого вчителя нагромаджується  матеріал, який дозволяє урізноманітнювати  дані методи і форми роботи з дітьми на уроці.

Зупинимося більш детально на найбільш поширених методах навчальної діяльності – словесному, наочному, практичному.

Словесні методи навчання

Розповідь – як пояснення  і бесіда як діалог. Це два взаємопроникаючі методи. Слово лежить в основі й  інших методів навчання: інсценізації, радіоінтерв'ю, кросвордів.

Бесіда, діалог – це найбільш інтенсивний спосіб комунікації.

Розповідь – найстарша  форма навчання. Цей метод використовував Ісус Христос. Якщо читання ізольовує, то розповідь завжди згуртовує слухачів.

Що розповідати:

– біблійні історії;

– євангельські сюжети;

– історії Святих;

– про героїв, наприклад, Січових Стрільців, воїнів УПА, оскільки вони є однозначно і назавжди цвіт і сіль української землі: хто  сьогодні здатний повторити їх подвиг?!;

– історії з життя дітей;