Шляхи навчання діалогічного мовлення

Іншими  словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не слід розуміти буквально. Справа в тому, як зазначає Ю. І. Пассов, що власне зовнішніх обставин ситуації у момент мовлення може не бути, проте вони існують у свідомості комумікантів. Це можуть бути якісь минулі події, відомі ли ше співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості. Класичним прикладом ситуативності є репліка "Іде!", яка в школі може означати, шо йде вчитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці – появу довгоочікуваного транспорту й т. п.

• Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають  мовленнєвими, або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.

Уявімо, що ви відчуваєте спрагу. Якщо ви прийшли  додому, то, звичайно, підете на кухню  і вип'єте води (соку,чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стиму  лом до мовлення, в даному разі –  звернення до господині (господаря) дому: "Чи не дасте мені склянку води? У мене страшенна спрага". Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Будь ласка", "Із задоволенням" тощо), так і невербальною: він (вона) наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена подяка.

Питаннями ситуативності мовлення й створення  навчальних комунікативних ситуацій займалося  багато вчених: Є. П. Шубін, Й. М. Берман і В. А. Бухбіндер, В. А. Скалкін і  Г. А. Рубінштейн, Є. М. Розенбаум, В. О. Артемов, Ю. І. Пассов, А. Хорнбі та багато інших.

Проте ніхто доступніше за В. О. Артемова не сформулював компонентного складу комунікативної ситуації, аналізуючи комунікативні ознаки мовленнєвих  вчинків: "...для сценічної актуалізації мовленнєвого вчинку важливо враховувати: хто, кому, що, навіщо, за яких обставин і з яким ставленням повідомляє й наказує, пропонує тощо" Спираючись на роботу, можна конкретніше визначити компоненти комунікатвної ситуації:

• комуніканти  та їх стосунки (суб'єкти спілкування);

• об'єкт (предмет) розмови;

• ставлення  суб'єкта (суб'єктів) до предмета розмови;

• умови  мовленнєвого акту.

Навчальні комунікативні ситуації створюються  на уроці за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних  засобів. Вони мають стимулювати  мотивацію навчання, викликати інтерес до участі у спілкуванні, бажання найкраще виконати завдання.

Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того,про що йдеться.Це знаходить відображення у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інтонаційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та інше.

Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій, потребує досить високого ступеня автоматизму та готовності до використання мовного матеріалу.

Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Іншими словами, обмін репліками не може здійснюватись без взаємного розуміння, яке відбувається через аудіювання. Отже, володіння діалогічним мовленням передбачає володіння говорінням та аудіюванням, що вимагає від учасників спілкування двосторонньої мовленнєвої активності та ініціативності.

Виходячи  з цього, в учнів необхідно  розвивати вміння ініціативно 
розпочинати діалог, реагувати на репліки співрозмовника та спонукати його до 
продовження розмови.

Мовні особливості діалогічного мовлення.

Характерними  мовними особливостями діалогічного мовлення є його еліптичність, наявність "готових "мовленнєвих одиниць, слів— заповнювачів пауз, а також так званих "стягнених форм".

Розумінню неповних реплік партнерів у діалозі  сприяють контактність комунікантів, наявність спільної ситуації, зверненість  реплік, вживання позамовних засобів (жестів, міміки), знання обома співрозмовниками обставин дійсності, а в більшості випадків – й одне одного. Крім того, випущені члени речення можна відновити, виходячи зі змісту попередньої репліки.

Приклад 1

Реtеr. Jеаn! Wоuld уои lіkе а mеаt sаndwісh оr сhееsе sаndwісh?

Jеаn. А  сhееs sandwich, plеаsе.

У діалозі  широко вживаються "готові" мовленнєві одиниці. Їх називають "формулами", "шаблонами", "кліше", "стереотипами". Вони використовуються для висловлення  подяки, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привертання уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. "Готові" мовленнєві одиниці (словосполучення, цілі фрази) надають діалогу емоційності. Наведемо приклади (готові мовленнєві одиниці виділені).

Приклад 2

А. Ехсusе mе! Іs thеrе а сhеmіst's nеаr hеrе? 
В. Yеs. It's over thеrе.

А. Тhаnкs а lоt.

У діалогічному мовленні часто зустрічаються слова, які називають "заповнювачами  мовчаня". Вони служать для підтримання  розмови, для заповнення пауз у ній, коли мовець підшукує відповідну репліку. Наприклад: wеll, wеll now, yоu know, Lеt mе sее, Lооk hеrе, І sау.

Діалогічна єдність як одиниця  навчання діалогічного мовлення.

Будь-який діалог складається з окремих  взаємопов'язаних висловлювань. Такі висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника, називаються реплікою. Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності, але тісно пов'язані одна з одною за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно. Найтісніший зв'язок має місце між суміжними репліками. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають далогічною єдністю (ДЄ). Далогічна єдність є одиницею навчання діалогічного мовлення.

Перша репліка діалогічної єдності  є завжди ініціативною (її називають  ще реплікою – спонуканням або керуючою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше – залежною, або реплікою – реакцією), або реактивно – ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання й спонукання до наступного.

Приклад 1

Реtеr. Whаt wоuld уоu lіkе tо еаt, Еdіtn?

Приклад 2

Ben:Is lunch ready?

Anne:Yes.Let’s have lunch in the garden.

В обох прикладах перша репліка діалогічної  єдності є звичайно ініціативною, 
друга репліка у прикладі 1- реактивна (тут розмова може й припинитися), а в 
прикладі 2- реактивне- ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), 
а потім - спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується. Учні мають 
навчитися:

1) починати  розмову, використовуючи ініціативну  репліку;

2) правильно  й швидко реагувати на ініціативну репліку співрозмовника 
реактивною реплікою;

3) підтримувати  бесіду, тобто з метою продовження  розмови вживати не суто 
реактивні, а реактивно-ініціативні репліки;

4) залежно  від функціонального взаємозв'язку  реплік у діалозі виділяти  різні види діалогічної єдності. Наведемо основні види діалогічних єдностей у табл. 1

Таблиця 1

Групи ДЄ	Види ДЄ
І	1. Повідомлення – повідомлення   2. Повідомлення – запитання Повідомлення-  Повідомлення - - повідомлення  -запитання
	3. Повідомлення – спонукання
ІІ	4. Спонукання – згода 5. Спонукання – відмова 6. Спонукання – запитання
ІІІ	7. Запитання – відповідь 8. Запитання – контрзапитання
ІV	9. Привітання – привітання 10. Прощання - прощання 11. Висловлювання подяки  – реакція на подяку

Діалогічні  єдності 1 – 8 об'єднані у три групи за комунікативною функцією першої репліки повідомлення (1 група), спонукання (2 група), запитання (З група), 4 група об'єднує діалогічні єдності, що включають репліки мовленнєвого етикету.

Наведемо  приклади деяких видів ДЄ.

Приклад 3

(ДЄ "повідомлення – повідомлення")

Рrеttу gіrl. I wаnt tо buу а hаt.

Аssistаnt. Наts аrе uрstаіrs оn thе nехt flооr.

Приклад 4

(ДЄ "повідомлення  – запитання")

Ноstеss Вrаdlеу. Аlісе! Реrhарs thаt раssеngеr іs а nijасkеr.

Ноstеss Аlcse. Which раssenger, Anne?

Приклад 5

(ДЄ "запитання  – контрзапитання")

Vоісе  А. Whаt’s wrong with уоu, Мrs Вlоggs?

Мrs Вlоggs. Whаt’s wrong with mе?

Приклад 6

(ДЄ "спонукання  – запитання") 
Аnnе. Lеt's еаt lunch іn thе gаrdеn? 
Веn. Shаll we sit оn thіs sеаt?

Усі види ДЄ, згадані в таблиці, а також у прикладах 3 – 6, називаються простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: "запитання – відповідь – спонукання" тощо.

Функціональні типи діалогів

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. Існує чотири основних типи: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями (думками), діалог-обговорення (дискусія).

Діалог  – розпитування може бути одностороннім  або двостороннім. У першому випадку  ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому  – кожному з них. Двосторонній діалог-розпитування розвиває ініціативність обох партнерів, характерну для природного спілкування. Одне з важливих умінь, яким учні повинні оволодіти з першого року навчання іноземної мов, є уміння вести діалог-домвленість. Діалог-домовленість використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.

Наступним за складністю є діалог-обмін враженнями (думками), метою якого є виклад власногобачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення (дискусія), коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Кожен функціональний тип діалогу та його характеристики представлено в табл. 2.

Види  діалогічних єдностей для кожного  типу діалогу подано за ступенем 
їх поширеності в мовленні. Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:

1) уміння  починати діалог, вживаючи відповідну  ініціативну репліку 
(повідомлення, спонукання, запитання);

2) уміння  швидко реагувати на репліку  співрозмовника, використовуючи 
репліки, що мають різні комунікативні функції;

3) уміння  підтримувати розмову, додаючи  до репліки-реакції свою 
ініціативну репліку;

4) уміння  стимулювати співрозмовника до  висловлювання, виражаючи 
свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;

5) уміння  продукувати діалогічні єдності  різних видів.

Таблиця 2

Функціональні типи діалогів

Функціональний тип діалогу	Характеристика типів діалогу
1. Діалог – розпитування	Розпитування одностороннє чи двостороннє. Розвиває ініціативність обох партнерів.
2. Діалог - домовленість	Використовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри. Після оволодіння діалогом – домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування – домовленості.
3. Діалог – обмін враженнями (думками)	Розвиває власне бачення учнів певних подій, явищ, предметів. Співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують Ії. Ініціатива ведення діалогу – двостороння.
4. діалог – дискусія	Розвиває у співрозмовників прагнення виробити певне рішення дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь. Використовуються невербальні засоби, мовленнєві кліше, слова для підтримки розмови.

 

1.3. Новітні вимоги  державної програми до навчання  діалогічного мовлення

Нова  програма будується на комунікативному  методі навчання іноземної мови в  загальноосвітніх закладах, який спрямований  на володіння іншомовним між культурним спілкуванням шляхом формування і розвитку між культурної комунікативної компетенції. Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Саме вони є тепер головними суб’єктами навчання, які повинні оволодівати різні прийоми і стратегії іншомовного спілкування (діалогічного) та учні самі відповідають за свої успіхи та невдачі.¹ [2 ; 9]

Зроблено  акцент на інтегроване опанування учнями мовленнєвих умінь на рівні, достатньому  для здійснення іншомовного спілкування  у чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудітованні, говорінні, читанні та письмі, - в типових ситуаціях.