Шпаргалка по "Педагогике"

Практика роботи цього дитячого саду, що будувалася спочатку на основі теорії "вільного виховання", з року в рік змінювалася  і все більш віддалялася від  установок цієї невірної теорії вільного виховання.

Хоча методика виховної роботи у цьому народному  дитячому саду грунтувалася на теорії "вільного виховання", все ж  у працювали там вихователів  були деякі досягнення в організації  та проведенні прогулянок-екскурсій  з дітьми (ближні та дальні), дитячого конструктивної праці з використанням  непридатного матеріалу, в організації  куточка природи, бібліотеки та ін Цінним починанням було і проведення з батьками бесід про здоров'я і виховання  дітей. Раз на тиждень влаштовували вечірні збори дітей, що перейшли до школи, на них діти займалися малюванням, ручною працею, співали, грали. Школярі  допомагали вихователькам в організації  життя дитячого саду; особливо при  виїздах в колонію.

Ідея "вільного виховання здійснювалася також  за допомогою організації так  званих" творчих дитячих садів ", що мали на меті" створення з  дитини активної творчої особистості ". Такий дитячий сад в 1913 р. був відкритий в приміщенні Московського учительського дому.

42. Педагогічні погляди і практична діяльність по дошкільному вихованню Е.І.ТихеєвоТ.
43. Педагогічні погляди і діяльність по дошкільному вихованню Л.Й.Шлегер.
44. Дошкільне виховання в Україні на початку XX ст. (1907 - 1917).
45. Діяльність суспільних організацій по розвитку дошкільного виховання. У Москві в 1909-1910 рр.. було відкрито однорічне відділення по підготовці керівниць дитячих садів при Жіночих курсах імені Д. І. Тихомирова. У навчальний план цих курсів входили наступні предмети: фізіологія людини, психологія, педагогічна психологія, історія педагогічних ідей, дошкільне виховання (з практичними заняттями в дитячому садку), рухливі ігри та гімнастика (практичні заняття), гігієна, дитяча література, малювання (практичні заняття ), спів (практичні заняття), ручна праця (практичні заняття). Ці курси підготували кілька сотень кваліфікованих фахівців не тільки для Москви, але і для провінції.

Велику роль у розвитку суспільного дошкільного  виховання грав у цей час Петербург - центр революційного руху. У 1908 р. було організовано Петербурзьке товариство сприяння дошкільному вихованню. Воно надало допомогу робочим-металістам у  відкритті при їхньому клубі "Знання в 1908 р. першого в Росії народного  дитячого саду для дітей фабричних  робітників. У 1910 р. товариство відкрило другий і в 1911 р. третій народний дитячий  садок для дітей робітників. Крім того, товариство вело роботу з організації  домашніх дитячих садів на кошти  батьків. У 1909 р. таких садів було 16. Члени товариства вели велику пропагандистську роботу серед населення Петербурга і його околиць: вони виступали з  лекціями, бесідами про виховання  дітей дошкільного віку. Петербурзьке товариство мало вплив на діяльність челябінських, нижегородських, Іваново-вознесенських  організацій з дошкільного виховання, що були з ним у тісному контакті.

На півдні Росії  користувалася популярністю в області  дошкільного виховання діяльність Київського товариства народних дитячих  садів. Воно видавало журнал "Дошкільне  виховання (1911-1917) і мало у своєму віданні в 1914 р. 11 народних і 10-13 платних  дитячих садків. Товариство намагалося добитися від уряду прийняття  закону про введення дитячих садів  в систему народної освіти, їм був  розроблений проект мережі дошкільних установ у Росії. Товариство ставило  також перед урядом питання про  внесення до бюджету Міністерства народної освіти особливої суми на запровадження  та утримання дитячих садки та навчальні закладі для підготовки дитячих "садівниця і вимагало перетворення дитячих притулків  у народні дитячі садки. Виставляючи  такі вимоги, члени цього товариства, як і інших подібних товариств, сподівалися  на те, що їхні проекти будуть здійснені  за допомогою реформ, вони не вважали, що для цього необхідно революційна  зміна соціального ладу.

У Києві з 1908 р. почало свою роботу Фребелівський  суспільство, яке видавало літературу з питань дошкільного виховання ("Літні дитячі майданчики для  ігор" - 1914 р., "Паризькі дитячі сади" - 1914 р. і т. д.); ним же було створено Київський жіночий педагогічний інститут з трирічним курсом навчання. Інститут був одним з найбільших учбових закладів, які готували дошкільних працівників: у 1910/11 навчальному році в ньому навчалося 217 осіб, у 1913/14 навчальному році - 338 осіб. В основному  це були дівчата з середовища інтелігенції, духовенства, купецтва. Навчання в інституті було платним. Інститут проводив також консультації з питань дошкільного виховання, організовував вчительські курси (у 1911 р. - 550 осіб, у 1912 р. - 850 осіб). Він давав хорошу на той час загальноосвітню і спеціальну педагогічну підготовку. В інституті слухачок знайомили з різними системами дошкільного виховання. Однак такий нібито об'єктивний підхід до їх утворення носив яскраво виражений буржуазний характер. Слухачки вивчали "богослов'я" і "введення в філософію", але в курсі філософії навіть не згадувалося про матеріалістичних системах. У курсі педагогіки та теорії дошкільного виховання приділялася велика увага питанням релігійного виховання дітей.

Різні громадські організації, що виникли під час  і після революції 1905 р., як-то: суспільства  народних університетів, громадські клуби  і інші культурно-освітні організації, а також кооперативні об'єднання - теж відкривали у великих містах Росії дитячі дошкільні установи і вели серед населення роз'яснювальну роботу з питань дошкільного виховання. Але, не маючи твердої матеріальної бази та державної підтримки, ці установи, проіснувавши зовсім недовго, закривалися.

Роботу зі створення  дитячих закладів у селах і  селах вели деякі земства. Але  відкриті ними ясла, літні дитячі майданчики, підготовчі школи не задовольняли ні в якій мірі існуючої потреби в  організації дошкільного виховання  селянських дітей. Іноді земства  вводили в план занять на літніх учительських курсах лекції з дошкільного  виховання, практичні заняття з  рухливим іграм і заняттям на дитячому майданчику. Вчительки, закінчили ці курси, надалі відкривали іноді в  селах і селах літні дитячі майданчики.

Добровільні товариства, які користувалися самої незначною  підтримкою держави, не могли вирішити проблему організації установ для  виховання дітей трудящих - була потрібна державна організація цієї справи.

46. Теорія і практика дошкільного виховання С.Ф.Русової.
47. Педагогічна концепція С.Ф.Русової.

Найважливіші  принципи педагогічної концепції Русової:

гуманізм

демократизм

народність

природовідповідність

культуровідповідність

особистісно орієнтований підхід

соціальна обумовленість  виховання

загальнолюдські цінності 

Центральне місце  в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української  національної системи освіти і національного  виховання, в межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні  проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

Ідея національного  виховання — головна й визначальна  в педагогічній концепції С.Русової, яка в методологічному плані  набуває основної й найважливішої  закономірності розвитку теорії і практики освіти, школи, виховання.

У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.

Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також  національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного  вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного  і культурного потенціалу свого  народу.

Концепція рідної української школи

Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа — школа рідної мови, гуманна  й демократична, в якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і  методи, принципи і форми, сам дух  наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і гармонійного розвитку дитини.

Система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні  здійснюватися, насамперед, згідно з  принципом природовідповідності виховання, який передбачає, що виховання повинно  ґрунтуватися на науковому розумінні  природних і соціальних процесів, узгоджуватися з загальними законами розвитку природи і людини.

48. С.Ф.Русова про врахування індивідуальних особливостей дітей у вихованні.
49. Питання виховання та навчання дошкільників в педагогічній теорії С.Русової.
50. Зв'язок суспільного виховання з родинним в педагогічній концепції С.Ф.Русової.
51. Концепція національного дитячого садка С.Ф.Русової.
52. Становлення і розвиток системи, суспільного дошкільного виховання на Україні в 20-ті роки.

У березні 1920р. на І Всеукраїнській нараді з народної освіти була прийнята система освіти України. В основу української освіти лягло соціальне виховання дітей  віков від 3-15 років, яке передбачало  розширення впливу суспільства на життя  людини, на її навчання й виховання, і витіснення не суспільних виховних впливів – насамперед сім ї  і неорганізованого середовища. Нова система  мала охопити “ правильно  поставленим єдиним вихованим усе  життя дитини ” Основним типом  дитячого закладу ( формою соціального виховання) був Дитячий будинок.

Окремі освітньо-виховні  заклади ( дитячі садок, школа, позашкільні  заклади) мали  злитися в єдиний соціальний організм – Дитячий будинок, де дитина перебувала з 3-15р. У перспективі, він мав стати єдиною формою, яка  б вмістила усі сучасні форми. Необхідно було змінити виховання  всього дитячого населення. На думку педагогів сім’я не здатна виховувати дитину відповідно до нових педагогічних умов. Вважалося не педагогічним ділити дітей за віком, переміщувати їх з одного закладу в інший. Дитячий будинок був покликаний забезпечити безперервність і цілісність виховання, оскільки діти перебували в ньому протягом цілого дня і навіть цілодобово. За браком коштів ця ідея не була реалізована повною мірою. Дитячі будинки охопили тільки дітей-сиріт, а з середини 20-х рр. відмовилися від системи  соціального виховання.

Особливо плідними для розвитку й утвердження гуманістичних  ідей у сфері навчання і виховання  були 20-ті роки XX ст.,

 оскільки  широкі кола наукової, педагогічної  громадськості вбачали великі  можливості щодо демократичного  розвитку 

суспільства через  оновлення освіти. Однак уже тоді в освітній політиці радянського  уряду намітилася  і постійно зміцнювалася тенденція уніфікації її змісту, а з утворенням СРСР вона набувала все більшої ідеологічної завантажованості. На цей період припадають сподівання на розвиток власне української  гуманістичної педагогіки і навчально-виховної практики. То був час сміливих, іноді  надміру романтичних пошуків, радикальних  заяв,цікавих спостережень та оригінальних узагальнень. Та з утвердженням нової  влади соціально-політичний простір  для розвитку національної виховної системи став неухильно звужуватися, його наповнювала класова, комуністична ідеологія. У цьому процесі багато вчених, практиків змушені були відмовитися  від своїх поглядів, зупинити розпочату  роботу. На розвиток дошкільної педагогіки впливали дискусії на Всеросійських з'їздах працівників дошкільного виховання. Вони розгорталися навколо таких важливих проблем, як мета і місце дошкільного виховання у системі народної освіти; завдання розумового, морального, фізичного виховання дітей; роль гри, праці і навчання у розвитку дошкільника; програмне забезпечення виховання в дошкільних закладах тощо.

На першому  з'їзді (1919) обговорювали проблеми соціального  дошкільного виховання у зв'язку з новими формами суспільного  життя, співвідношення цілеспрямованого і «вільного» виховання, типів дошкільних закладів. Багато прихильників стверджувало, що педагог повинен перебувати поза політикою; виховання має спиратися  на «природу дитини»; суспільні дошкільні  заклади повинні доповнювати  сімейне виховання, а не підміняти  його; здійснюючи дошкільне виховання, слід зберігати класичні цінності.

Однак на другому  з'їзді (1921) було рішуче засуджено теорію та практику «вільного виховання», розпочато перегляд виховної роботи дошкільних закладів на основі зв'язку із сучасністю й участі дітей у  «будівництві нового життя».

На третьому з'їзді (1924) основою роботи дошкільних закладів було проголошено соціальне  середовище (праця, суспільство, природа); дискутувалося питання про співвідношення у вихованні дитячої праці  та гри. Загалом, виховання пов'язувалося  з працею та участю дітей, педагогів  у житті суспільства.