Шпаргалка по "Педагогике"

Невідповідність у провідних державах традиційної  постановки шкільної справи рівню їх економічного і суспільного розвитку, а також дестабілізація західного  суспільства через наростаючу під  впливом марксистських ідей класову  боротьбу та посилення у відповідь  на це реакційних тенденцій в ідеології  та державній політиці західних країн, викликали гостру критику традиційних  педагогічних концепцій.

У якості альтернативи традиціоналізму у педагогіці з’являються  нові реформаторські ідеї (вільне виховання, трудова школа, експериментальна педагогіка, педагогіка прагматизму і т.д.).

Основні риси реформаторської  педагогіки. Педагогіка повертається лицем до дитини, підвищується увага  до її особистості. На зміну активному  вчителеві і пасивному учню приходять  активний учень і вчитель-консультант.

Характерним моментом для педагогів-реформаторів було усвідомлення ними необхідності враховувати у  процесі навчання і виховання  вікові і індивідуальні особливості  дітей.

Підвищується  соціальна функція теорії виховання. Виховна проблематика висувається  на передній план і відмежовується у самостійний комплекс питань. Від  школи вимагалось підсилити її виховну  функцію.

По-новому ставляться питання дидактики. Всі педагоги-реформатори  були одностайні у тому, що школа  не тільки і не стільки повинна  повідомляти знання, скільки турбуватися про загальний розвиток дітей, про вироблення в них уміння спостерігати факти і робити узагальнення, самостійно набувати знання. У змісті навчання було поєднано теорії формальної і матеріальної освіти.

Одержали нове трактування методи навчання. Раніше вони розглядались як засоби передачі знань чи сукупність форм і прийомів викладання. Нові ж дидактичні концепції  пояснювали їх як шлях учня до знань  через роботу власної думки. На зміну  пасивним пропонувались активні  методи навчання.

Нові педагогічні  висновки і положення знаходять  експериментальну перевірку.

Більшість педагогів, які шукали шляхи реформи змісту, організації і методів навчання у школі, відносились до прихильників поєднання розумової праці з  ручною (столярна, слюсарна справа, робота з картоном і пластиліном і  т.д.) Але питання про поєднання  виробничої праці з навчанням  як про засіб підготовки до трудової діяльності практично не ставилось.

Завдяки педагогам-реформаторам з’являються ряд нових галузей  педагогічних знань: порівняльна педагогіка, педологія, соціальна педагогіка, характерологія, педагогіка виховання, профорієнтація тощо.

30. Дошкільні заклади і педагогічна думка в XIX ст. Створення державної системи народної освіти в Росі
31. Розвиток суспільного дошкільного виховання в II половині XIX ст. Перші дитячі садки в Росії (А.С.Симонович).
32. Діяльність і педагогічні погляди А.С.Симонович. А.С.Симонович про виховну роботу в дитячому садку.
33. Діяльність і педагогічні погляди Е.М.Водовозової. Е.М.Водовозова про виховання дітей дошкільного віку.
34. ЕЛ.Конраді про виховання дітей дошкільного віку.
35. Педагогічна діяльність і теорія К.Д.Ушинського.

Практична і  теоретична діяльність, світогляд

Народився 19 лютого 1824 р. у м. Тулі у небагатій дворянській  сім’ї. Його батьки, вихідці з Чернігівщини, мали невеликий маєток поблизу Новгород-Сіверського, де Костянтин Дмитрович закінчив гімназію. Протягом 1840-1846 рр. навчався на юридичному факультеті Московського університету. Здобувши вищу освіту, працює за призначенням на посаді професора  у Ярославському юридичному ліцеї  по кафедрі камеральних наук (законодавство, право, фінанси). У роботі відзначався  демокра тичністю, через що 1849 року його звільнили з посади.

З Ярославля  їде в Петербург, де зустрів багато проблем у пошуках роботи. Вимушений  працювати дрібним чиновником у  міністерстві внутрішніх справ. Багато часу присвячував самоосвіті. Займався журналістикою, був перекладачем у  журналі "Современник".

З 1854 р. Ушинський  працював викладачем словесності і  законодавства, а згодом став й інспектором  Гатчинського сирітського інституту. На новій посаді робить ряд нововведень, через що у закладі різко зросла успішність. У "Журналі для виховання" надрукував ряд статей, серед яких "Про користь педагогічної літератури" (1857), "Три елементи школи" (1857), "Про народність у громадському вихованні" (1857) та ін.

На прохання Ушинського 1859 року йому дають призначення  на посаду інспектора Смольного інституту  шляхетних дівчат. Тут він відзначився  як прогресивний реформатор жіночої  освіти. На перше місце поставив вивчення рідної мови, літератури, історії, запросив до закладу багато прогресивних педагогів.

Майже одночасно  з приходом до Смольного інституту  Ушинський став редактором часопису "Журнал Міністерства народної освіти". Перетворив його на цікавий науково-педагогічний журнал. Тут надрукував ряд своїх  статей: "Праця в її психічному і виховному значенні" (1860), "Рідне  слово" (1861), "Проект учительської семінарії" (1861) та ін. Видатною подією в історії педагогіки був вихід  у світ його підручників "Дитячий  світ" (1861) та "Рідне слово" (1864).

1862 р. Ушинського  звинуватили в атеїзмі і звільнили  з роботи у Смольному інституті.  Щоб завуалювати незаконне звільнення, уряд відрядив його за кордон  для вивчення жіночої освіти. Ця поїздка була по суті  замаскованим засланням. За 5 років  (1862-1867 рр.) Ушинський побував в  Австрії, Швейцарії, Бельгії, Франції,  Німеччині. Після повернення з-за  кордону друкує свою фундаментальну  працю "Людина як предмет  виховання. Досвід педагогічної  антропології" (1867-1869).

Протягом 1869-1870 рр. жив в Україні, яку вважав своєю  батьківщиною. Помер 22 грудня 1870 р., похований  у Києві на території Видубецького монастиря.

Світоглядні позиції  Ушинського у галузі філософії виражалися непослідовно. Він критикував ідеалізм і матеріалізм за їх однобічність, але в теорії пізнання стояв на матеріалістично-сенсуалістичних позиціях. За політичними поглядами виступав як демократ і просвітитель. Послідовно відстоював інтереси народу у сфері  освіти. Обґрунтовував необхідність всезагальної початкової освіти. В  історичному розвитку суспільства  вирішальну роль приписував досконалому  розуму, тому головним рушієм суспільного  прогресу називав науку і освіту.

36. Ідея народності виховання К.Д.Ушинського.

Принцип народності виховання

Ця ідея є  центральною у педагогічній системі  Ушинського. Вона характерна також  для поглядів таких видатних українських  педагогів як О.Духнович з Закарпаття, Ю.Федькович з Буковини та ін. Але  цю проблему на дійсно науковій основі вперше розробив Ушинський. 

Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена  його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність –  це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного  педагога, перш за все, у характері народу.

Ушинський виступив проти намагань російського уряду  провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи  виховання. Він вважав, що громадське виховання є продуктом довготривалого історичного розвитку нації, його неможливо  придумати у кабінеті або запозичити в інших народів. Мета виховання, на його думку, визначається особливою  ідеєю про людину, властивою для  кожного народу: "Кожний народ  має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання  відтворення цього ідеалу в окремих  особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними  й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається  до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність..."

Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в  теорії не існує за гальної виховної системи для всіх народів. У кожного  народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком  іншого народу, так само не можна  виховуватись за чужою запозиченою  педагогічною системою.

У методологічному  плані принцип народності виховання  виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання  у будь-якій країні. Ця система повинна  будуватись у повній відповідності  з особливостями і потребами  своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру  і психології свого народу.

Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без  чого він не уявляв суспільної системи  виховання.

Ушинський намагається  творчо використати традиції народної педагогіки у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається  у його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознайомлює дітей з народним життям, широко використовує народний фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші.

Видатний педагог  не заперечував використання педагогічного  досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним. Вказуючи на недопустимість механічного  перенесення виховних систем з однієї країни в іншу, він говорив про  доцільність використання кращих елементів  виховного досвіду народів, але  повністю побудувати виховання у  своїй країні на цих елементах  також неможливо.

Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності Ушинсь кий називає рідну  мову. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його куль тура: "Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ".

Оскільки виховання  повинно бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати  центральне місце у вихованні  людини. Він критикував політику російського  царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них  повинно відбуватися рідною мовою.

37. Теорія дошкільного виховання К.Д.Ушинського.
38. Теорія дитячої гри К.Д.Ушинського.

 Величезне  виховно-освітнє значення Ушинський  надавав ігор дітей. Чудовий  педагог, він створив оригінальну  теорію дитячої гри, підтвердивши  її науково-психологічними даними.

Жвавість дитячої  уяви і віра дітей в реальність власних уявлень і створених  образів є психологічною основою  дитячої гри. "У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ньому, ніж сліди  дійсного життя, до якої він не міг  ще увійти по складності її явищ і інтересів ... У грі дитя, вже зріє людина, пробує свої сили і самостійно розпоряджається  своїми ж творіннями ".

К. Д. Ушинський  підкреслював вплив середовища на утримання  дитячої гри: вона дає матеріал для  ігрової діяльності дітей. Ігри змінюються з віком дітей залежно від  дитячого досвіду, розумового розвитку, керівництва дорослих. Переживання  дітей в грі не пропадають безслідно, а знаходять свій прояв у майбутньому  в суспільній поведінці людини.

Велике значення у формуванні поведінки дітей  мають громадські ігри та їх спрямованість, вказував Ушинський: "В іграх громадських, у яких беруть участь багато дітей, зав'язуються перші асоціації громадських  відносин".

К. Д. Ушинський, на відміну від Фребеля і його послідовників, заперечував проти  зайвого втручання виховательки в дитячу гру. Він вважав гру самостійної, вільної дитячої діяльністю, що має  важливе значення в розвитку особистості: "Гра є вільна діяльність дитини ... У ній формуються всі сторони  душі людської, його розум, його серце, його воля ". Вихователька повинна  доставляти матеріал для гри, піклуватися  про те, щоб цей матеріал сприяв виконанню поставлених завдань  виховання. Час для дитячих ігор в дитячому саду повинно відводитися  за віком: чим менша дитина, тим  більше часу повинен він проводити  в грі. І в дошкільному віці треба прагнути до того, щоб дитина ніколи не пересичувався грою і міг  легко перервати її для роботи. Дошкільнята теж повинні трудитися.

К. Д. Ушинський  рекомендував широко використовувати  у виховній роботі з дітьми дошкільного  віку народні ігри; він закликав педагогів до збирання народних ігор. "Звернути увагу на ці народні  ігри, розробити цей багатий джерело, організувати їх і створити з них  чудове й могутнє виховний засіб - завдання майбутньої педагогіки", - писав він. Цей заповіт Ушинського прагнули виконати російські передові діячі дошкільного виховання, а  тепер втілюють в життя радянські  педагоги.

Велике виховне  значення, вказував Ушинський, мають  іграшки. "Діти не люблять іграшок  нерухомих ... добре оброблених, яких вони не можуть змінити за своєю  фантазії ...- писав він .- Краща іграшка  для дитини та, яку він може змусити  змінюватися найрізноманітнішим чином ". "Дитя щиро прив'язується до своїх  іграшок, - зауважував Ушинський, - любить їх ніжно і палко, і любить у  них не красу їх, а ті картини  уяви, які сама ж до них прив'язало. Нова лялька, як би вона не була хороша, ніколи не зробиться відразу улюбленицею  дівчинки, і вона буде продовжувати любити стару, хоча у тій давно немає носа і обличчя все витерлася ".