Безробіття: причини, види, форми та наслідки

      3. Зайнятість – сукупність економічних, правових, соціальних та ін. відносин, пов'язаних із забезпеченням економічно - активного населення робочими місцями та їхньою діяльністю в суспільному виробництві з метою одержання доходу.

      4. Заробітна плата – грошова винагорода, яку отримує власник робочої сили в обмін на надані послуги праці; ціна використання послуг праці.

      5. Економічно-активне населення – частина працездатного населення, що пропонує свою роботу. Силу для виробництва товарів та послуг.

      6. Оплата праці – винагорода, яка у грошовій або натуральній формі сплачується роботодавцем найманому працівникові.

      7. Приховане – наявність формально зайнятого населення.

      8. Повна зайнятість – максимально можливе залучення в суспільне виробництво економічно-активного населення; визначається як така за умов природного рівня безробіття.

      9. Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу.

      10. Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємстві виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

      11. Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

      12. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості.

      13. Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва/які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

      14. Циклічне безробіття - це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури.

      15. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних – бідних, бродяг, бомжів та ін.

      16. Природний рівень безробіття - рівень безробіття за умов повної зайнятості, сума рівнів фрикційного і структурного безробіття.

      17. Ринок праці – сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товару робоча сила; система економічних механізмів, суспільних норм та інститутів, які регулюють рух робочої сили та її використання.

 

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ 
 
 

      1. Базилевич В.Д. Безробіття, його види і наслідки / Економічна теорія. 2001. -с. 386-397.

      2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв B.C. Безробіття: сутність і причина / Політична економія. 2000. - с. 458-473.

      3. Бобров В.Я. Проблема безробіття і соціальна захищеність населення / Основи ринкової економіки. 1995.-с. 127-137.

      4. Бутко М., Білокур К. Ринок праці та процеси його регіональної трансформації // Економіка України. 1998. - №5. - с. 17-18.

      5. Говорушко Т. Безробіття як індикатор макроекономічної нестабільності // Економіст. 2000. - №10. - с. 72-73.

      6. Дзюба С., Ривак О. Ринок праці і безробіття / Основи економічної теорії. 1994.-с. 161-170.

      7. Завіновська Г.Т. Безробіття і його види / Економіка праці. 2000. - с. 24-30.

      8. Книш З.М., Сісіна Л.Л. Безробіття як соціально-економічне явище / Основи економічної теорії. 1994. - с. 324-332.

      9. Мочерний С.В. Зайнятість і безробіття / Основи економічної теорії. 1993. -с. 493-504.

      10. Маконнелл К., Брю С., Кзмпбелл  Р. Безробіття / Зкономікс. 1993. - с. 785.

      11. Піндюк О. Динамічне зростання  всупереч очікуванням // Україна  - Business. 2000.-№31-32.-с. 10-12.

      12. Сіроштан М.А. Проблема зайнятості в економічній теорії і практиці. Безробіття. / Нариси з економічної теорії. 1994. - с. 323-329.

      13. Чепурина М.Н. Безробіття / Курс  економічної теорії. 1995. - с. 157-165.

      14. Волинський Г. Ринок праці в  умовах перехідної економіки  // Бізнес-інформ. 1998.-№7.-с.26-27. 
Тема: Державне регулювання зайнятості.

      Зайнятість  населення являє собою діяльність частини населення щодо створення  суспільного продукту (націонаьного доходу). Саме в цьому полягає  її економічна сутність. Зайнятість населення -найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об"єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

      Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме: - працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на

      підприємствах, установах, організаціях незалежно  від форм власності, у міжнародних

      та  іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

      громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб,

      зайнятих  індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени

      кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

      вибрані, призначені або затверджені на оплачувальну посад) в органах державної

      влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

      громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних

      військах, органах безпеки та внутрішніх справ:

      особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення

      кваліфікації  з відривом від виробництва; які  навчаються у денних загальноосвітніх

      школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах:

      зайнятті  вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого

      віку;

      працюючі  громадяни інших держав, які тимчасово  перебувють в Україні і виконують

      функції, не пов"язані із забезпеченням  діяльності посольств і місій.

      Ринок праці, як важлива багатопланова  сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства.

      Державна  політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентноспроможністю.

      Державне  регулювання зайнятості населення  має грунтуватися на : забезпеченні соціального партнерства суб"єктів  ринку праці, тобто створенні  рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

      сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

      добровільності  й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

      гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць; дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

      підтримці працездатних громадян у працездатному  віці, які потребують соціального

      захисту;

      забезпеченні  заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення

      та  відтворення робочих місць;

      певної  гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії

      одержання доходів.

      Залежно від стану економіки та ринку  праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

      До  активних заходів належать:

      створення додаткових і нових робочих місць  шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й  середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо; профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів: організація громадських робіт;

      посилення територіальної та професійної мобільності  робочої сили; розвиток служби зайнятості тощо;

      До  пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв"язку ^гз безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних. ?•

      Слід  наголосити, що створення нових постійних  і тимчасових робочих місць у  сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

      Для створення малих підприємств  не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

      Галузева  спеціалізація, розміри малих підприємств  мають визначитися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням  збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

      Перспективним напрямом є організація малих підприємств пмяхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у еоціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м"яса. овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

      Про ефективність створення малих підприємств  свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кілька, гі нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних отримують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам незайнятого населення.

      Важливим  напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов"'язаних із раціоналізацією зайнятості.

      Насамперед  необхідно здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням  тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних.

      Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система с одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючі існуючі системи професійного навчання.

      Професійне  навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

      Система професійного навчання безробітних  громадян і незайнятого населення  призначена головним чином для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.