Функції державаи

За цільовою орієнтацією  функцій на забезпечення практично  значущих потреб, які притаманні кожному  керованому об’єктові, можна розподілити  всі функції управління на групи, які спрямовані на забезпечення керованих  об’єктів: 1) цілепокладаючою інформацією  – функції прогнозування, планування і т ін.; 2) необхідними для їх нормальної діяльності та розвитку ресурсами  – фінансування, матеріально-технічне забезпечення, стимулювання, кадрове забезпечення і т ін.; 3) впорядкованості, узгодженості в їхній діяльності – керівництво, координація, організація, регулювання, контроль і т ін.; 4) зусиллями щодо їх первісного формування та наступного вдосконалення в органічному поєднанні з такими ж заходами щодо самих керуючих суб’єктів – організаційне проектування, організаційний розвиток і т ін.

У реальному житті названі  групи функцій тісно переплітаються та взаємопов’язані. Ці групи характеризують найбільш універсальні напрямки діяльності апарату управління, які в тій чи іншій мірі здійснюються в кожній управлінській ланці.

Саме стосовно конкретних функцій органів важливо враховувати, що в апараті управління функції  безпосередньо зв’язані з державно-владними повноваженнями, а відповідно і з  необхідністю їх юридичного оформлення. Тому слід підкреслити органічний зв’язок у змісті управлінської діяльності функцій і державно-владних повноважень (прав і обов’язків), що виражені у компетенції органів управління (компетенція – юридичне вираження управлінських функцій шляхом закріплення за органом у спеціальних правових (так званих компетенційних) актах цілей, завдань і необхідних для їх виконання повноважень (прав і обов’язків)).

Якщо державно-правові  повноваження є формою правового опосередкування функцій, то методи управління більше стосуються практичної реалізації функцій. Методи прийнято тлумачити як способи здійснення організуючого впливу у стосунках між суб’єктами та об’єктами управління. У такому розумінні до методів примикає і стиль управлінської діяльності. Але не як особисті, індивідуалізовані риси роботи управлінських кадрів, а як сукупність прийомів діяльності, що виступають окремим проявом більш загального явища – методів управління.

У спеціальній літературі є різні погляди щодо видів і конкретних методів управління. Але найчастіше розмежовують такі загальні групи методів, як методи переконання і методи примусу, а також прямого і непрямого (посереднього) впливу. При цьому останні групи можуть бути певним чином прирівняні до так званих адміністративних і економічних методів управління.

У наших міркуваннях ми поки що не торкнулися поняття “форми”. Обмежимося тут такими сентенціями: “Forma dat esse rei” – “форма дає буття речі”, вважали римські юристи. Однак “з легкої руки представників історичного матеріалізму все прогресивне відносилося до змісту. Форма без жалю “скидалася” розвинутим змістом. Хоча … все, що в державі стабільне, головним чином відноситься до його форми. Прояви поняття “форма” стосовно держави дуже різні: від уніформи представника влади, державного службовця до внутрішньої організації держави, її структури… Саме формальне начало виділило із нерозділеної єдності право, саме формі зобов’язана своєю появою держава”.Тому, як на нашу думку, у досліджень форм здійснення функцій державивеликі перспективи.

9. Роль Служби  безпеки України у здійсненні функцій держави

Яким має бути реформований у відповідності до нових умов нашого життя такий державний  правоохоронний орган спеціального призначення, як Служба безпеки України? Адже Конституція України 1996 р., проголосивши нашу державу демократичною, соціальною і правовою, суттєво скоригувала функції колишніх органів держбезпеки. Нині, згідно ст.2. Закону України «Про Службу безпеки України» на СБУ покладено захист:

• державного суверенітету;
• конституційного ладу;
• територіальної цілісності;
• економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України;
• законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб;

До завдань СБУ належать також попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності в сфері управління і економіки, інших протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Органи та співробітники  служби безпеки повинні поважати гідність людини та проявляти до людей  гуманне ставлення, не допускати  розголосу свідчень про особисте життя особи. У виключних випадках з метою припинення і розкриття державних злочинів окремі права і свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку і межах, визначених законодавством України.

Правову основу діяльності СБУ складають Конституція України, Закон України «Про Службу безпеки  України» та інші законодавчі акти України, відповідні міжнародні правові  акти, визнані Україною.

СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Верховній Раді України.

Постійний контроль за діяльністю СБУ, дотриманням нею законодавства  здійснюється Комітетом Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.

Таким чином, все сказане  про завдання СБУ дає, на наш погляд, вичерпну відповідь на питання про роль Служби безпеки України у здійсненні функцій держави – як внутрішніх, так і зовнішніх.

ВИСНОВКИ

Таким чином, функції держави  – це основні напрямки і сторони її діяльності, в яких відображається та конкретизується сутність, завдання і цілі держави.

Функції держави класифікують на підставі таких ознак:

1. залежно від того, у якій сфері життєдіяльності суспільства держава здійснює свої функції (функції політичного, економічного, соціального, гуманітарно-культурологічного та міжнародного характеру);
2. залежно від періодичності виконання (постійні, тимчасові)того;
3. залежно від того, як функції співвідносяться із суспільством, елементом якого є держава (внутрішні, зовнішні);
4. залежно від характеру функцій, які виконує держава (законодавча, виконавчо-розпорядча, правоохоронна).

Схожість, аналогічність  або збіг основних функцій багатьох сучасних держав свідчить про:

• зближення соціальної сутності держав;
• втілення нового політичного мислення у сучасні міжнародні відносини;
• посилення взаємозалежності і взаємозв’язку всіх країн;
• об’єктивно зумовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв’язанні глобальних проблем.

Функції держави не є чимось раз і назавжди даним, застиглим  та незмінним. В залежності від конкретно-історичних умов елементи загальних для всіх держав функційможуть набувати самостійного значення, - тобто ставати самостійними функціями. Це можуть бути функції організації суспільних робіт (наприклад, будівництво іригаційних систем у азійських державах), забезпечення прав і свобод громадян (в сучасних розвинутих країнах, які лише починають переходити до правової держави).

Слід вказати і на нові напрямки у вирішенні питань про функції держави. Висловлюються ідеї, згідно з якими всі функції, “традиційні”, так би мовити, які і ми аналізували у нашій роботі, фактично не характерні саме для держави, оскільки у їх здійсненні зацікавлене все суспільство. Іншими словами, все це є завданнями суспільства в цілому. Для держави ж, мовляв, характерними є тільки ті функції, які пов’язані тільки з її основною сутністю – здійсненням політичної влади. Виходячи з такого розуміння, державі слід приписати тільки три основні функції (у відповідності з класичним положенням про розподіл влади на три “гілки”): законодавчу, виконавчо-розпорядчу та судову. Кожна з трьох влад має основну, - ту, що відповідає її назві, функцію, але має, хоча й меншою мірою, й інші функції. Так, виконавча влада (президент, уряд), окрім виконавчої діяльності, здійснює також нормотворчість та, у деякій мірі, має судові повноваження. (вирішення спорів державних органів, які належать до системи виконавчої влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення норм права посадових осіб, притягнення до матеріальної відповідальності робітників і службовців, призначення і реалізація у певній, визначеній законом, частині заходів адміністративної відповідальності тощо).

Законодавчі органи, своєю  чергою, мають окрім законодавчих і інші функції: виконавчу (діяльність низки комітетів і комісій) та судову (наприклад, питання, пов’язані з відповідальністю депутатів). Судова ж влада поряд з основною, виконує і інші функції (законодавча ініціатива, діяльність судових виконавців тощо).

Список використаної літератури

1. Конституція України. – К.,1996.
2. Байтин М.И. Сущность и основные функции социалистического государства. – Саратов, 1979.
3. Брецко Ф.Ф. Основи держави і права. Навчальний посібник у 2-х книгах. – Ужгород,1998.
4. Волович В., Юрченко О. Україна: тенденції соціального розвитку // Політологічні читання. – 1992. – №2.
5. Гумбольдт В.фон. Язык и философия культуры – М.,1985.
6. Ерасов Б.С. Социальная культурология. – М.,1998.
7. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.,1998.
8. Конституции зарубежных государств.-М.,1996.
9. Конституції нових держав Європи та Азії.-К.,1996.
10. Конституционное право зарубежных стран. – В 4-хт.-М.,1993-1996.
11. Общая теория права и государства. – М.,2001.
12. Право і держава – теоретичний аспект //Право України –1995.-№11.-С.3
13. Римаренко Ю.І. Національний розвій України. – К.,1995.
14. Советский энциклопедический словарь. – М.,1982.
15. Фейербах Л. История философии.- В 3-х тт. – Т.3 – М.,1974.
16. Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты // Советское гоударство и право. – 1990.- №8.
17. Чиркин В.Е. Государствоведение. – М.,1999.
18. Шаповал В.Конституційні системи зарубіжних країн.-К.,1992.
19. Шаповал В. Вищі органи сучасної держави: порівняльний аналіз.-К.,1995.
20. Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн.- К.,1997.