Шпаргалка по "Политологии"

Криміна́льна відповіда́льність — різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання . ПередбаченіКримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої владидержави.

28. Суб'є́кт зло́чину — осудна фізична особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

1. Суб'єктом злочину  є фізична осудна особа, яка  вчинила злочин у віці, з якого  може наставати кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб'єктом  злочину е фізична осудна особа,  що вчинила у віці, з якого  може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути  лише певна особа.

1. Суб'єкт злочину  є одним із елементів складу  злочину, без якого не може  наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну  відповідальність за вчинений  нею злочин, якщо вона; 1) є фізичною  особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може  наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними  юридичними ознаками суб'єкта  злочину. Вони є обов'язковими  ознаками будь-якого складу злочину,  і відсутність однієї з них  означає відсутність у діянні  особи складу злочину.

29.  Види кримінальних  покарань

Криміна́льне покара́ння — захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка вчинила злочин, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого. 

Мета  покарання

• Кара засудженого
• Виправлення засудженого
• Загальне попередження злочинів
• Спеціальне попередження злочинів

 

29. Кримінальна відповідальність неповнолітніх

 

Неповнолітні  за кримінальним законом отримують  особливий правовий статус. По-перше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. По-друге, у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочини, а лише ті, які вчинили найне-безпечніші злочини. Законодавець при цьому виходить із міркування, що неповнолітній вік накладає відбиток на особу правопорушника. Тому до молодих правопорушників не застосовується кримінальна відповідальність за поширені, але не надто небезпечні злочини. Відповідальності підлягають особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за вчинення таких злочинів:

а) проти життя  та здоров'я особи — умисне вбивство (статті 115—117), умисне тяжке тілесне  ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122);

б) проти- статевої свободи та статевої недоторканості особи — 
зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої при 
страсті неприродним способом (ст. 153);

в) проти основ національної безпеки, зокрема, посягання на 
державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113);

г) проти волі, честі та гідності особи. Наприклад захоплення 
заручників (ст. 147);

ґ) проти власності  — крадіжку (ст. 185); пограбування (ст. 186); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194);

д) проти громадської безпеки — бандитизм (ст. 257); терори 
стичний акт (ст. 258);

Усі ці особливості  вміщені в окремому розділі КК України і стосуються:

• звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідаль 
  ності (ст. 97, ч. 2 ст. 106);
• видів і призначення покарання (статті 98—103);
• звільнення від покарання та його відбування (статті 104—107);
• погашення і зняття судимості (ст. 108).

 

30. Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).

Вчинення адміністративного  проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити виба 
  чення у потерпілого;
• застереження;
• догана або сувора догана;
• передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, 
  які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому 
  колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам 
  на їх прохання (ст. 24^і КУпАП).

31. Адміністративне правопорушення

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія  чи бездіяльність, що посягає на державний  чи громадський порядок, суспільну  власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено  адміністративну відповідальність. дміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: суспільну небезпеку, протиправність, винність і покарання. 
Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки.

32. Адмістративне стягнення

Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать:

• попередження — письмове або в іншій формі офіційне за 
  стереження уповноваженою посадовою особою громадянина про 
  неприпустимість вчинення ним адміністративних правопорушень;
• штраф — майнове стягнення, або вилучення у порушника 
  певної грошової суми на користь держави;
• оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення 
  чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, 
  виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалі 
  зацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням 
  витрат на реалізацію вилученого предмета;
• конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи без 
  посереднім об'єктом адміністративного правопорушення, вияв 
  ляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього 
  предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тіль 
  ки предмет — приватна власність порушника, якщо інше не пе 
  редбачено законодавчими актами;
• позбавлення спеціального права, наданого даному гро 
  мадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне 
  порушення порядку користування цим правом (стосується 
  тільки права керувати транспортними засобами та права по 
  лювання);
• виправні роботи призначаються на строк до двох місяців з 
  відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила 
  адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заро 
  бітку у власність держави. Виправні роботи призначаються ра 
  йонним (міським) народним судом (народним суддею);

адміністративний  арешт встановлюється і застосовуєть 
ся лише у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народним суддею).

Таким чином, адміністративні  стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються гл. З КУпАП, поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушенням у майбутньому.

33. Екологічне право

екологічне  право людини і громадянина в  України — це юридично закріплений вид і міра можливої, дозволеної поведінки людини і громадянина в екологічній сфері. Екологічний обов'язок людини і громадянина в Україні — це юридично закріплений вид і міра необхідної поведінки людини і громадянина в еко -логічній сфері.

Згідно з діючим законодавством кожний громадянин в Україні має право на:

• безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природ 
  не середовище;
• участь в обговорені проектів законодавчих актів, матері 
  алів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які 
  можуть негативно впливати на стан навколишнього природно 
  го середовища, та внесення пропозицій до державних та госпо 
  дарських органів, установ та організацій з цих питань;
• участь у розробці та здійснені заходів щодо охорони нав 
  колишнього природного середовища, раціонального і комплекс 
  ного використання природних ресурсів;
• здійснення загального і спеціального використання при 
  родних ресурсів;
• об'єднання в громадські природоохоронні формування;
• одержання у встановленому порядку повної та достовірної 
  інформації про стан навколишнього природного середовища та 
  його вплив на здоров'я населення;
• участь у проведенні екологічної експертизи;
• одержання екологічної освіти;
• подання до суду позовів до державних органів, підпри 
  ємств, установ, організацій і громадян про відшкодування 
  збитків, заподіяних його здоров'ю та майну внаслідок негатив 
  ного впливу на навколишнє природне середовище, тощо.

Усі екологічні права громадян захищаються і  відновлюються в судовому порядку.

34. Житловий фонд - складний інженерний комплекс, що криє в собі; а) жилі будинки і приміщення в інших будівлях; б) різноманітне теплоенергетичне обладнання; в) автоматичні засоби управління та експлуатації; г) розгалужену мережу комунікацій; д) протипожежне, ліфтове, сантехнічне та інше устаткування. 
    Згідно із ст. 4 ЖК України розрізняють такі види житлового фонду; державний; громадський; кооперативний (ЖБК); індивідуальний. Державний житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.

Громадський житловий фонд - сукупність жилих будинків та інших  жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їхнім об'єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям. 
Фонд житлово-будівельних кооперативів - сукупність жилих будинків, що належать житлово-будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК. 
Індивідуальний житловий фонд - сукупність житлових будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності. До житлового фонду включають також жилі будинки і приміщення, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам та організаціям. До них застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. 
До житлового фонду не включаються нежилі приміщення в жилих будинках, що мають торговельне, побутове та інше призначення непромислового характеру.

35. Природно-заповідний фонд

Приро́дно-запові́дний фо́нд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Державна служба заповідної справи.

До природно-заповідного  фонду України належать:

• природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
• штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно  від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого  значення.

36. Основні положення конституційного ладу Укр.

 

 конституційний  лад України — це закріплена в Конституції форма організації держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку.