Розробка дизайн та додркуарське оформлення пудліцистичного видання "пробуди в собі героя""

Оформлення суспільно-політичної книги повинне бути простим, але  бездоганно чітким. Для основного  тексту вживаються шрифти кегля 10, рідше 12, таблиці набирають шрифтом  кегля 8, головку — кеглем 6, а деякі  цілком кеглем 6.

Суспільно-політична література як література, призначена для масового читача, перш за все повинна допомогти  читачу розібратися в закономірностях  об'єктивної дійсності, в складних проблемах  суспільної практики і політики і  тому повинна бути популярною. Матеріал її потребує обгрунтування за допомогою  фактів і теорій, що не викликають у  читача сумніву в достовірності. І разом з тим виклад в ній  повинен бути високо емоційним; поєднання  емоційності з науковістю і доступністю  — ось її основа. Інша основа —  велика насиченість фактами поточного  життя.

Характерною рисою політичної літератури є вживання, найменувань  державних органів і установ, міст і населених пунктів, імен державних  діячів та інших офіційних осіб, конкретних фактів і певних історичних подій. В написанні їх прийнятий  певний порядок розташування частин, чітке вживання прописних літер  як в повних офіційних найменуваннях, так і в скорочених.

В масово-політичній літературі застосовуються логічні текстові виділення, коли автор хоче підкреслити особливе смислове значення частини тексту, і виділення для запам'ятовування (мнемонічні). До останніх відносяться  виділення найважливіших імен, термінів, назв. Вибір їх часто визначається спеціальними вказівками організацій, що готують тексти до видання.

Методика коректування. Величезне політичне значення текстів вимагає і особливу відповідальність коректора за якість відтворення оригіналу. Тому коректуру творів проводять тільки по оригіналу, впідчитку. Це пояснюється тим, що частина видань суспільно-політичної літератури носить характер документальних матеріалів. Документальні тексти прийнято читати по оригіналу на всіх стадіях, аж до останньої коректури, щоб гранично точно, до найдрібніших деталей, відтворити оригінал. Читання по оригіналу   доповнюється,   зрозуміло,   звіркою   з   відбитком   попередньої коректури. При читанні по оригіналу вголос вимовляються всі розділові знаки. Разом з тим політична точність вираження думки, чіткість формулювань, строга система понять і т.п. вимагають і смислової коректури, бо кожна, навіть орфографічна, помилка може часом змінити значення, спотворити зміст.

2.8.2 Художня література

До художньої літератури відносять велику і різноманітну групу друкованих творів, предметом  яких є віддзеркалення дійсності  в словесній образно-емоційній  формі. Художньо-образна система  відображення явищ людського життя, вираз ідей через розвиток людських характерів, через емоційно забарвлене зображення вчинків людей, властиві художній літературі, визначають і  її суспільне призначення. Художня  література покликана задовольняти духовні потреби людей, зайняти  їх дозвілля, доставити глибоку естетичну  і етичну насолоду. Разом з тим  справжні художні твори, задовольняючи  духовні потреби суспільства, є  надзвичайно сильним і дієвим засобом пізнання життя. В цьому  — величезне суспільно-виховне  значення художньої літератури, яке  підсилюється від того, що тексти її  доступні практично всім людям.

Твори художньої літератури перш за все розрізняються за жанрами, з яких основними вважаються проза, поезія і драма і які визначають друкарську форму і особливості  редакційно-технічної обробки тексту. Твори художньої літератури, матеріалізуючись в конкретному виданні, можуть набувати те або інше читацьке призначення, а  звідси специфіку обробки текстів. Так, у видавничій практиці відомий  розподіл видань художньої літератури на масові (тобто призначені практично  будь-якому читачу) і наукові. Останні, звичайно що розраховуються на певні  групи фахівців-літературознавців, можуть включати не тільки текст основного  твору, але і його варіанти і редакції, розширений в порівнянні із звичайним  масовим виданням апарат і ряд  специфічних текстів, що вимагають  особливої редакційно-технічної  обробки.

Специфіка художньої літератури, якщо розглядати діяльність коректора, на відміну від майже всіх інших  видів літератури, полягає в переважанні  словесної форми запису, з одного боку, і у високій мірі індивідуальності авторського стилю, манері слововживання і навіть орфографії і пунктуації — з іншої.

Переважання словесної форми  виражається в тому, що в текстах  художньої літератури практично  не застосовуються інші які-небудь знакові  системи (цифри, символи і т. п.). Не властива художній літературі і графічна форма запису. Ілюстрація цих творів, що зазвичай робиться за ініціативою  видавництва, — не є обов'язковою. Ілюстрації часто не забезпечуються підписами.

Індивідуальність авторського  стилю передбачає індивідуальне  використання всього словесного багатства  мови: образно-виразні засоби, поєднання  літературного, побутового, розмовного стилю, місцевих діалектів і навіть жаргону і наукового стилю  мови. Автори часто вводять нові слова і словосполучення, сприяючи розвитку національної мови. Мова і  її форми змінюються  залежно  від того або іншого жанру. Працюючи над тим або іншим твором, коректор повинен враховувати всі ці особливості.

Художня проза. Образно емоційна мова живе за своїми особливими законами. Художник вибирає ті або інші слова і обороти, будує фрази так, як цього вимагає створюваний ним образ, настрій, контекст, відношення автора до того, що зображується.

От чому образну мову не можна оцінювати, підходячи до неї  з мірками нормативної стилістики і граматики, словника або довідника. Інакше коректор не зрозуміє своєрідності книги, підганятиме під стандарт кожне відхилення від  нього  і  принесе тільки шкоду.

Читаючи текст, коректор повинен  бути готовий до появи несподіваних слів і не відразу правити кожне  незвичне слово, а спочатку вдуматися  в контекст, зважити значення слова  в ньому. Так само обережно треба  відноситися до явного спотворення  слів, що може служити одним з  прикладів живої, образної характеристики героїв, що служить створенню обстановки дії і т.д. Індивідуальна авторська  манера позначається не тільки у відборі  слів і їх орфографії, але і в  особливостях пунктуації. Пунктуація в прозі покликана не тільки полегшувати  сприйняття конструкції пропозиції: вона допомагає підкреслити логічний наголос, особливості інтонації, вона служить засобом виразності, створює ритм художнього твору.

Тому письменник спирається не тільки на загальноприйняті правила  пунктуації. Для посилення тієї або  іншої думки, образу він може розставити знаки пунктуації не за загальноприйнятими правилами, а згідно логіці тексту, особливому значенню, яке він хоче додати фразі.

Крім цих загальних  особливостей коректор повинен враховувати  своєрідність сучасної і класичної  літератури. Вона зазвичай виражається  в стилістичних і граматичних  відмінностях, в неоднаковості образних засобів вираження. Тут треба  враховувати всю специфіку і  відтінки мови, форму написання слів.

Для художньої прози цифри, що є звичними в науковій і технічній  літературі, нехарактерні. Тому всі  числа в тексті прийнято давати словами, а не цифрами. Виключення в деяких випадках робиться для дат, супроводжуваних  словом рік.

В тексті прози, як правило, не допускаються абревіатури. Але і  тут коректору треба пам'ятати, що повна відмова від них буде невірна.

Методичні особливості читання художньої прози можна звести до наступних:

• першу видавничу коректуру ведуть в смугах впідчитку по  оригіналу;  
• читання при цьому повинне  бути   виразним, підкреслюючи особливості авторської пунктуації, виділяючи ті види мови, які прийнято оформляти лапками або тире;
• читаючи коректуру, враховують своєрідність авторської мови, стилістичні особливості мови окремих дійових осіб і звертають увагу на окремі відхилення, а також на одноманітність в написанні імен одних і тих же дійових осіб;
• перевіряють одноманітність  оформлення  частин  книги;
• особливо уважно стежать, щоб не пропали в тексті німі рубрики;
• в сумнівних випадках написання слів, застосування розділових знаків коректори обов'язково звертаються до редактора.

Віршований текст, на відміну від прозового, організовується у певній ритмічній послідовності, оскільки він складається з окремих віршованих рядків, побудованих на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Переважно віршовані твори  розміщують на сторінках видання  по центру, через це для різних сторінок виключка рядків великого віршованого  твору може бути різною, тому що центрують  вірші по найдовшому рядку, який є  на даній сторінці. Інколи вірші  центрують візуально по масі складання  на сторінці. Коли на сторінках складання  вміщають окремі короткі вірші, тоді витримують для всього видання єдиний спуск. При великій кількості  малих віршів, зокрема при двох малих віршах на розвороті, рубрики  віршів чи зірочки можна розмістити за рахунок спуску, щоб вирівняти  вірші на розвороті за першими  рядами. Відбивка між строфами, як правило, 1—2 рядки кегля основного шрифту. Якщо строфи розділені різними відступами, то між ними відбивка не обов'язкова.

Цифри та зірочки, які розділяють строфи, виключають «окремим рядком»  і відбивають зверху більше, ніж  знизу.

Переносять вірші із сторінки на сторінку, не розбиваючи строф. У  межах одного-двох рядків цього можна  досягти, зменшуючи чи збільшуючи міжстрофні проміжки, як правило, подаючи їх однаковими на кожному розвороті і для  кожного вірша.

В окремих випадках роблять  переноси парами рядків, але в такому випадку заборонено переносити на наступну сторінку останніх два рядки вірша (членування). У віршах вільної побудови (не розбитих на строфи) переноси взагалі  неприпустимі, тому що вони змінюють авторське  акцентування окремих частин твору і утруднюють сприйняття. Існує три варіанти побудови вільного вірша Ступенева (драбинкою), де рядки починаються від однієї вертикалі, а кожна частина (такт) римованого рядка іде з нового рядка і починається від кінця попереднього.

Прапорцева побудова, де всі  рядки і частини рядків починаються  від однієї вертикалі, незалежно  від довжини.

Змішана побудова, де присутні дві попередні разом.

Щоб переноси при окремих  довгих рядках з рядка врядок на сторінці, коли вони необхідні, не порушували ритму читання у віршах, слід переносити не частину слова, як це можна робити в прозовому творі, а ціле слово  чи групу слів. Перенесене слово  виключають у правий край сторінки складання окремим рядком. Щоб  уникнути зайвих переносів, для складання  віршів слід під кожне видання індивідуально вибирати формат, сторінку складання та шрифти. В невеликих форматах краще використовувати місткі шрифти або понижені кеглі.

Верстають віршовані твори  двома способами. При першому  кожний вірш подається з нової  сторінки, при другому — віршовані  твори верстаються підряд. Щоб  зберегти композиційну єдність всіх розворотів для всіх віршів, необхідно  робити зорово однакові спуски. Між  строфами відстані повинні бути завжди зорово однакові, перш за все це стосується віршів на розворотах.

Заголовки віршів повинні  компонуватися як єдине ціле з  віршем, і тому його виключка диктується побудовою твору на сторінці складання.

Від тексту заголовок повинен  відбиватися більше, ніж відбивка між строфами вірша. Колонцифру при  симетричному розміщенні віршів слід ставити посередині сторінки складання, при асиметричному розташуванні, коли центральна вісь не проглядається,—  краще в край. На кінцевих сторінках  у віршованих творах колонцифру проставляють всюди або ніде. Якщо на кінцевих сторінках є малі окремі вірші, назви  яких входять у зміст, тоді колонцифри краще ставити на всіх кінцевих сторінках  видання.

Присвяти та епіграфи, якщо вони є у віршах, складають пониженим  кеглем, курсивом і рядковими літерами. Дата написання вірша розміщується під ним біля лівої межі, світлим  курсивом пониженого кегля. В прозових творах вірші складають пониженим  кеглем від основного і верстають відповідно до загальної композиції твору.

2.8.3 Дитяча література

До дитячої літератури відносять друковані твори які  спеціально написані для дітей, так  і твори художньої літератури для дорослих, але адаптовані або  оформлені з розрахунку на дитячого читача і що увійшли до кола дитячого читання (спеціальні видання для  дітей). Все це пояснюється особливою  функцією дитячої літератури, твори якої мають комплексний характер, переслідують одночасно цілі виховання і освіти при цікавості викладення або зовнішньої оформлення видання. Група цих творів не однорідна: розрізняють видання для дошкільного і молодшого шкільного і видання для середнього і старшого шкільного віку.

Книжки для дошкільного  і молодшого шкільного віку —  це, як правило, книжки-картинки, книжки-іграшки. Головна роль в них відводиться  ілюстрації. Тексту мало, він лаконічний і найтіснішим чином пов'язаний з ілюстрацією. Інакше кажучи, тут  текст прив'язаний до  ілюстрації, а не навпаки. Ілюстрації звичайно не мають підписів. Якщо для дошкільників кегль шрифту байдужий, бо книжку читають  дорослі, то для молодших школярів шрифт  звичайно має кегль від 12 до 16 пунктів, що значно ускладнює процес коректури. Характерне тут і граматичне оформлення тексту і сама форма мови. Це головним чином прості речення. Розділові  знаки, не зрозумілі дитині, наприклад  крапка з комою, не застосовуються у  виданнях для початкового класу, слова набираються з наголосом. Висока грамотність, відсутність яких би то не було помилок (в книгах для  дітей друкарських помилок не дають) — ось неодмінні умови  коректури.

Видання для середнього і  старшого віку мало чим відрізняються  від книг для дорослих, хіба що більшою  ілюстративністю і примітками з  роз'ясненням незрозумілих або архаїчних  слів.

Методика коректури. Рекомендується читання впідчитку. У вертикальному перегляді коректури дитячих видань немає необхідності зважаючи на простоту текстових елементів. При читанні потрібно особливо ретельно стежити за тим, щоб:

• текст і ілюстрації співпадали;
• не було перенесень в рядках і із смуги на смугу;
• не було «чужих» букв, букв різного малюнка, навіть в рядку мальованого заголовка;
• не було розділових знаків, не зрозумілих читачу.

Читання коректурних відбитків  обов'язково поскладове, а в заголовках — політерне.

Щоб допомогти дитині розрізнити омонімічні слова (омофони), в них  потрібно проставити наголос. Для цього  необхідно користуватися орфоепічними словниками, щоб не припустилися помилки  в постановці наголосів.

2.8.4 Наукова і технічна література