Науково-інформаційна діяльність спрямована на:

• науково-інформаційне забезпечення прийняття рішень з питань розвитку, підготовки, застосування та діяльності органів державної влади, військових формувань, підприємств, організацій і установ України;
• інформаційне забезпечення наукової і науково-технічної діяльності наукових досліджень і розробок у різних галузях науки й техніки;
• оперативне доведення до органів управління, науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів та науковців, досягнень науки і техніки в Україні та за її межами [4, C.16].

       Основною  складовою науково-інформаційної діяльністі є науково-технічна інформація (НТІ) — документовані відомості про вітчизняні та закордонні досягнення науки, техніки і виробництва, отримані у процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності [2, C.9].

       Науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

    До  складу органів НТІ можуть входити  довідково-інформаційні фонди (ДІФ) за функціональною ознакою. ДІФ — це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб. На сьогодні провідною установою, яка визначає політику в галузі науково-інформаційної та інформаційно-аналітичної діяльності в Україні — Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ), в колишньому СРСР і сучасній Росії — Всеросійський (колишній всесоюзний) інститут наукової системи науково-технічної інформації в Україні.

    Основним  напрямом наукової діяльності УкрІНТЕІ є теоретичні та практичні основи створення системи інформаційно-аналітичного забезпечення науково-технологічного і інноваційного розвитку України.

       Законодавча база, у сфері науково-технічної інформації, складається з Закону України "Про інформацію" (2657-12), Закону України "Про науково-технічну інформацію" (3323-12) та інших актів законодавства. Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і Закону України "Про науково-технічну інформацію". В них зазначається, що усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи місцевого та регіонального самоврядування мають право на відкриту науково-технічну інформацію, яке передбачає можливість вільного її одержання, зберігання, використання і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної, виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним законодавством [2, C.9]. Науково-технічна інформація може переходити в державну власність у разі передавання її до відповідних державних банків даних, фондів або архівів на договірній основі.

       Отже, можна дійти таких висновків:

• Наукова діяльність завжди проводиться із використанням великої кількості джерел інформації;
• Науково-інформаційна діяльність має свою спеціалізацію, яка в свою чергу поділяється на 5 форм: тематичну, видову, функціональну, технологічну та операційну;
• Основною складовою науково-інформаційної діяльності є документовані відомості про вітчизняні та закордонні досягнення науки, техніки і виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності;
• Науково-технічна інформація є суспільним надбанням, необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової та технічної творчості, яка при правильному використанні перетворюється в інформаційні ресурси.

1.3. Інформаційні ресурси і технології науково-інформаційної діяльності

       Науково-інформаційна діяльність в її повному циклі  – це вплив спостерігача (інформатора, коментатора, аналітика) на об'єкт (користувача) шляхом вироблення на базі первинних інформаційних джерел (інформаційних ресурсів) нової інформації, яка обумовлює утримання об'єкта в існуючому (вихідному) положенні, і разом з тим переводить його у новий стан (досягнення нової цілі). Як бачимо, її основу становлять інформаційні ресурси, довідково-інформаційний фонд (ДІФ), система каталогів і картотек, автоматизовані бази і банки даних, довідкова і бібліографічна продукція тощо, які забезпечують можливість вирішувати проблеми інформування, а також професійні кадри аналітиків-коментаторів [4, С.16].

       Вся НІД поділяється на два процеси:

• перший – це вироблення на основі інформаційних ресурсів нових знань (або нових інформаційних ресурсів), спеціально опрацьованих, перетворених у релевантний сигнал. Ефективність цього процесу залежить від трудових і матеріально-енергетичних витрат фахівця;
• другий – взаємодія отриманих нових знань чи інформаційних ресурсів з користувачем, тобто, перетворення інформаційних ресурсів в інформаційний продукт. Результативність цього процесу залежить від витрат користувача.

       Якщо  в загальних рисах інформація – це повідомлення певних знань  чи відомостей, то інформаційні ресурси – це знання в інформаційному вираженні через певні коди (ідеї, мисленні образи тощо), тобто, об'єктовані або закодовані (подані семантично) за допомогою слів, символів чи інших знаків і перетворені у повідомлення – інформацію [1, C.5].

       В узагальненому вигляді, інформаційні ресурси – це вся та проміжна інформація, що лежить в основі ланцюжка, який завершується досягненням поставленої цілі. Робочий фактор інформаційних ресурсів – це не просто людські знання, а енергія (праця) людей з іншими матеріальними ресурсами і витратами, які формують повідомлення.

       Основою інформаційної продукції є інформаційні технології, функціональним призначенням яких є опрацювання інформації і вироблення нових знань, відповідно до поставлених цілей.

       Інформаційні  технології (ІТ) – особливий історичний феномен. До другої половини ХХ ст. цього поняття не існувало зовсім. Вся попередня історія людства характеризується немашинною інформаційною технологією, заснованою на використанні природної інформаційної "потужності" інтелекту, а також простих приладів ремісничого характеру (письмового приладдя, конторських рахівниць тощо) [10, C.15]. Така інформація базується на природних носіях інформації – мозку людини, чи штучних – папері.

       Як  відомо, історія розвитку способів збирання, зберігання, опрацювання і передавання інформації та її видів тісно пов'язана з історією науково-технічного розвитку суспільства, але кожна чергова технологія повністю не витісняла попередню. Кожна наступна технологія інформаційного процесу, займаючи певне місце в ньому, розширювала весь технологічний арсенал інформації і зв'язку – від усного слова – до друкованого, від книги – до персонального комп'ютера. Іншими словами, "паперова" технологія отримання, опрацювання і передавання інформації в наш час доповнилася електронною, комп'ютерною [9, C.25].

       Отже, інформаційна технологія – це комплекс взаємопов'язаних технологічних процедур і операцій зі збирання, опрацюванню, аналізу, узагальнення, передавання, зберігання, організації пошуку, оновлення і надання інформації. Вона має три рівні:

       1. Екстенсивний – інформація, яку отримують, не опрацьовують, а передають;

       2. Інтенсивний – наявні певні  операції відбору, систематизації  чи групування інформації;

       3. Революційний – на основі інформаційного  ресурсу формують принципово  нові знання.

       За  матеріальним носієм інформаційну технологію поділяють на природну, паперово-механізовану і автоматизовану [8, C.32].

       Природна  технологія – це коли роль зберігача  знань і каналів передаванні інформації виконують досвідчені люди, тобто вони накопичують знання, систематизують, аналізують, вибудовують їх в логічну структуру, користуючись ресурсами людського мозку і мовою. Така інформація недовговічна і часто зазнає викривлень у процесі передавання. Природна технологія по своїй суті є знанням і лише при передаванні його іншій людині стає інформацією.

       Паперово-механізована технологія – накопичення, зберігання і передаванні інформації за допомогою знакових систем. Вона вже є суто інформацією.

       Автоматизована  технологія – це така, що може виступати  в ролі накопичувача, зберігача і передавача як знань, так і інформації, але в межах, запрограмованих людиною. Правильніше було б називати цю технологію "машинно-людською".

       Методи  опрацювання інформації самі є інформацією, тому сьогодні багато хто ототожнює інформацію з комп'ютеризацією, що далеко не одне й тесаме. Автоматизовані інформаційні технології просто витісняють паперові носії і слугують вагомим помічником для виробників інформації [6, C.18].

       Головними напрямами політики стосовно інформаційних ресурсів повинні бути:

• забезпечення правових та економічних умов для ефективного функціонування системи формування інформаційних ресурсів та сприяння формуванню і розвитку інфраструктури цієї системи;
• ведення єдиної системи реєстрації інформаційних продуктів;
• пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розроблення і реалізації програм розвитку інфраструктури накопичення та розширення сфери використання інформаційних ресурсів;
• забезпечення захисту інформаційних ресурсів;
• сприяння міжнародному співробітництву з питань обміну інформаційними ресурсами з відомствами інших країн та міжнародними організаціями;
• застосування інформаційних технологій, які безпечні для інформації, що обробляється чи зберігається;
• забезпечення цілісності інформаційних продуктів від несанкціонованого доступу, модифікації та знищення;
• забезпечення постійної актуалізації страхових копій усіх інформаційних продуктів;
• здійснення постійного контролю забезпечення інформаційної безпеки.

      Отже, можна дійти таких  висновків, що:

• НІД складається з інформаційних ресурсів, довідково-інформаційного фонду, системи каталогів і картотек, автоматизованих баз і банків даних, довідкової і бібліографічної продукції, які забезпечують можливість вирішувати проблеми інформування;
• Функціональним призначенням інформаційних ресурсів є опрацювання інформації і вироблення нових знань, відповідно до поставлених цілей;
• Інформаційні ресурси мають три рівні, а саме екстенсивний, інтенсивний, революційний;
• За матеріальним носієм інформаційні технології поділяються на природну, паперово-механізовану і автоматизовану.

РОЗДІЛ 2. Науково-інформаційна діяльність в Україні

     Базові  поняття: "інформаційний бізнес" "національна система науково-технічної інформації". 

     В даному розділі йтиметься про основні функції, категорії та завдання інформаційного бізнесу та національної системи науково-технічної інформації. Розглянемо заходи, що сприяють формуванню, зберіганню і ефективному використанню державних ресурсів науково-технічної інформації.

2.1. Інформаційний бізнес

       Інформаційний бізнес (ІБ) – порівняно нова сфера підприємницької діяльності. Термін "бізнес" (business – справа, ділові відносини між людьми, або відносини між учасниками діла) – це діяльність, здійснювана приватними особами, підприємствами чи установами з виробництва або придбання і продажу товарів чи надання послуг в обмін на інші товари, послуги або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб чи організацій [7, C. 26].

       Основними функціями інформаційного бізнесу  в широкому розумінні є: управління і ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її цінність [5, С.4].