Інвестеційна привабливість України

 

ЗМІСТ

 

Вступ.............................................................................................................................4

Розділ 1 Поняття, суб’єкти, форми та види іноземного інвестування..................6

Розділ 2 Оцінка іноземних інвестицій.....................................................................13

Розділ 3 Сучасний стан і преспективи залучення прямих іноземних інвестицій в Україні........................................................................................................................16

Розділ 4 Створення сприятливого інвестеційного клімату в Україні.................18

Розділ 5 Проблеми та перешкоди іноземного інвестування в Україні...............22

Розділ 6 Державне регулювання іноземного інвестування в Україні.................28

Розділ 7 Вільні економічні зони, як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій...................................................................................................................32

Розділ 8 Співробітництво з іноземними інвесторами............................................37

Висновки.....................................................................................................................42

Термінологічний словник.........................................................................................44

 Список використаних джерел.................................................................................46

Додатки.......................................................................................................................48

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В сучасних умовах розвитку економічних відносин в Україні  вкрай необхідним є залучення  як зовнішніх так і внутрішніх інвестицій. На сьогодні стан України  у сфері внутрішнього фінансування край недосконалий, адже фінансові  ресурси є недостатніми. Стан інвестиційного процесу, який формується за допомогою  сукупності економічних, соціальних, політичних і правових факторів, визначає собою  інвестиційний клімат країни. Саме він є одним із основних факторів, що впливає на економічну стабільність держави, адже саме він проводить  принципову реструктуризацію напрямків  розвитку країни, удосконалює методи використання фінансових ресурсів, пропонує нові підходи до визначення пріоритетів, а також сприяє зростанню соціально-економічних  показників країни.

Загальновідомо, що ефективне  реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним  оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі  без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо  забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства  тощо. Це фундаментальні основи для  забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва.        

 Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку економіки України виникла об’єктивна необхідність активізації інвестиційної діяльності, бо саме вона є вирішальною ланкою всієї економічної політики держави, яка забезпечує стабільне економічне зростання, приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури тощо. В той же час суттєві структурно-технологічні зрушення на основі розвитку інноваційного комплексу, ринкової та інформаційно-комунікаційної інфраструктури вимагають потужного фінансового забезпечення. Тому в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів проблема визначення пріоритетності їх використання є досить актуальною.

Метою цієї роботи є: аналіз інвестиційної привабливості економіки України та визначення факторів, що сприятимуть залученню зовнішніх інвестицій до нашої країни.

Завданням  даної  курсової є: розкрити суть інвестицій, надати відомості про основні тенденції та закономірності прямого інвестування в Україну, а також запропонувати основні заходи стимулювання іноземного інвестування.

Об’єктом дослідження є інвестиційна привабливість України.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних положень оцінювання рівня інвестиційної привабливості України.

Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є загальнонаукові праці сучасних вітчизняних вчених, законодавчі і нормативні акти України з питань інвестування. В ході дослідження використовувалися матеріали органів державної статистики та  навчальні  посібники, а також матеріали, що  відображають  інвестиційну та фінансову діяльність об’єкту дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, СУБ’ЄКТИ, ФОРМИ ТА ВИДИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

Проблема інвестицій загальновизнана  в якості першорядної для української  економіки. У цьому зв'язку питання  про розмежування прямих і портфельних  іноземних інвестицій має дуже істотне  практичне значення. Основні вихідні  теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

1. контроль над ними;
2. високий рівень зобов’язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;
3. доступ до зовнішніх ринків;
4. переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
5. часткове право власності. [4]

1. Прямі інвестиції справляють  безпосередній і довгостроковий  вплив на капіталовкладення в  економіку.

2. Прямі інвестиції мають  на меті одержання не тільки  прибутку на капітал, але і  повного підприємницького прибутку  або основної його частини,  а також безпосередніх або  непрямих вигод від контролю  над фірмою, що включає визначення  її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної  і фінансової політики.

3. Прямі інвестиції припускають  більш високу рентабельність  і з часом ведуть до помітного  відтоку прибутків материнської  компанії за кордон або викликають  нові капіталовкладення за рахунок  реінвестиції прибутків.

4. Прямі інвестиції більшою  мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку.

5. Прямі інвестиції значніше, сприяють зміні місця країни  в міжнародному поділі праці,  впливають на національну конкурентноздатність.

6. Прямі інвестиції, впливають  на зміну в країні відносин  національної власності, викликають  її відчуженість на користь  іноземців.

7. Прямі інвестиції відчутніше  впливають на стан конкуренції  в країні, посилюючи її або  призводячи до зміцнення на  внутрішньому ринку позицій іноземних  фірм.[4]

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з  найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу.

Прямі інвестиції вигідні  тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих  місць, звичайно тягнуть за собою  приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів  господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.[10]

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх  конкурентних позицій на світовому  ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Однак до сьогоднішнього дня  у світовому співтоваристві вже  накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних  корпорацій, зміцнення й удосконалення  національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів  між країнами, що регулюють порядок  інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного  вирішення цих проблем служить  помітний ріст притягнення прямих іноземних  інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.

Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку  лідерів по притягненню іноземних  інвестицій. При загальному об'ємі  в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші  десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій. [11]

Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (Додаток А). [11]

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, мають ряд специфічних  ознак, основними з яких є:

• безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку;
• передбачають більш високу рентабельність;
• впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку;
• сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора;
• справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу;
• часткове володіння компанією;
• придбання рухомого і нерухомого майна;
• концесії. [11]

У Законі України «Про режим  іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами  в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України  з метою отримання прибутку або  досягнення соціального ефекту.

Іноземними інвесторами  є суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а  саме:

• юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого ніж законодавство України;
• фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;
• іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
• інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. [1]

У законодавстві України  існує також визначення терміну  «іноземні суб'єкти господарської  діяльності», які в Законі України  «Про зовнішньоекономічну діяльність»  визначаються як суб'єкти господарської  діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Крім вищезазначених, в  Декреті Кабінету Міністрів України  від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему  валютного регулювання і валютного  контролю» дається визначення поняття  «нерезиденти», до яких відносяться:

• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;
• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;
• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет та дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Необхідно пам'ятати про  те, що до «іноземних інвесторів» застосовуються положення чинного законодавства  України, що стосуються їх безпосередньо, а також «іноземних суб'єктів господарської діяльності» та «нерезидентів».

У Законі України «Про режим  іноземного інвестування» визначаються наступні види іноземних інвестицій:

• іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;
• валюта України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);
• будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;
• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;
• грошові вимоги та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
• будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;
• інші цінності відповідно до законодавства України.[2]