Інвестеційна привабливість України

- збільшення обсягів капіталовкладень  суб'єктів господарювання за рахунок  прибутку і нової амортизаційної  політики;

- збільшення інвестиційних  ресурсів, що формуються на фондовому  ринку і за рахунок притягнення  коштів населення; 

- створення відповідальних  інститутів з питань інтеграції  промислового і банківського  капіталу, мобілізації засобів під  ефективні інвестиційні проекти  в пріоритетні галузі економіки; 

- всі кредити і цільову  допомогу Україні необхідно зорієнтувати  на реалізацію проектів за  конкретними напрямками розвитку  виробництва, включаючи інноваційну  діяльність;

- не приймати цю допомогу під проекти, які не вписуються у визначені напрямки;

- створення потужної економічної  та політичної підтримки спільним  підприємствам, які використовують  наукомісткі технології країн-інвесторів, з правом викупу Україною цих  підприємств через 10 років; 

- забезпечення розширення  мережі інноваційних фондів та  страхових компаній;

- створення банків довгострокового  кредитування та введення механізму  їх заохочення;

- створення цільових інноваційних  структур різного типу, наприклад,  технополісів, технопарків, спеціальних  економічних зон, в структурі  фінансово-промислових груп;

- удосконалення механізму  розподілу коштів з Державного  інноваційного фонду: видавати  інноваційні позики, виходячи з  реальності проекту, строку його  окупності та важливості для  максимально можливої кількості споживачів; фінансування проводити за одним глобальним напрямком інноваційної діяльності;

- надання економічних  і правових пільг підприємствам  у сфері інноваційного бізнесу,  наприклад, замінити частину податкових  платежів переведенням відповідних  сум до фондів інноваційного  розвитку або дозволити підприємствам  формувати такі фонди за рахунок  собівартості. [23, 13, 12]

Реалізація запропонованих заходів по реформуванню механізму  фінансування промислових підприємств  означала би розвиток виробництва на основі науки і науково-технічного потенціалу країни, що дозволить економічно відродити Україну. Вибудовуючи  міжнародний “поверх” своєї господарської  системи, Україна повинна створювати певні економічні умови та законодавчу  базу для залучення у різноманітних  формах іноземних інвестицій та участі українських підприємців у міжнародному бізнесі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 6 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

 

Державне регулювання  іноземного інвестування є одним із видів соціального управління, являє собою важливий вид діяльності органів державної влади по ефективному залученню та раціональному використанню іноземних інвестицій і визначається показниками економічного та соціального розвитку держави. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.

Серед шляхів залучення іноземних  інвестицій особливе місце займає використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових організацій. При цьому збільшення загального обсягу іноземних інвестицій вбачається доцільним провести за рахунок прямого іноземного інвестування.

В свою чергу, економічна доцільність  прямих інвестицій залежить від багатьох чинників, зокрема:

• прямі інвестиції повинні бути направлені  на  заміщення  імпорту  готовою  продукцією власного виробництва;
• за рахунок таких інвестицій повинні також створюватись виробництва, орієнтовані на експорт;
• в результаті одержання прямих інвестицій  повинен  бути  накопичений  технологічний потенціал та управлінський досвід у важливих галузях економіки держави.

Необхідно додати, що за даними Державного управління статистики з початку 2001 року темпи надходження прямих іноземних інвестицій в Україну уповільнились. Пов’язано це з неналежним регулюванням державними органами влади залучення іноземних інвестицій та нераціонального їх використання.

Специфікою державного регулювання  іноземного інвестування в Україні  є те, що функції по його здійсненню розподілені між кількома центральними органами виконавчої влади як функціональної, так і галузевої компетенції. Це зумовлено міжгалузевим характером даного об’єкта державного регулювання.

Основні законодавчі та інші нормативні акти України, регулюючі інвестиційну діяльність. (Додаток Ж)

Особливістю державного правового  регулювання діяльності іноземних інвесторів на території України є те, що поряд із зазначеними галузевими Законами вони повинні враховувати також положення ряду міжгалузевих Законів та підзаконних нормативних актів. Це Закони України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про підприємництво”, „Про власність”, „Про господарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність” та інші.

Закон України „Про інвестиційну діяльність” був першим нормативним  актом, в якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. В Законі зазначається, що інвестиційна діяльність в Україні, поряд з іншим, здійснюється на основі іноземного інвестування.

Відповідно до Закону України  „Про режим іноземного інвестування” для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

В той же час, відповідно до Закону України „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” від 17.02.2000 р. Фактично скасовано пільги щодо митного та валютного регулювання та справляння податків підприємствам з іноземними інвестиціями.

При цьому держава встановила гарантії захисту іноземних інвестицій, зокрема:

1. Гарантії у разі зміни  законодавства, які полягають  в тому, що, якщо в подальшому  спеціальним   законодавством   України  про іноземні інвестиції  будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій.

2.  Гарантії щодо примусових  вилучень, а також незаконних  дій державних органів та їх  посадових осіб, що означає, що  іноземні інвестиції     в     Україні     не     підлягають націоналізації.

3.  Компенсація і відшкодування  збитків іноземним   інвесторам, яка полягає в тому, що   іноземні   інвестори   мають   право   на відшкодування збитків, включаючи  упущену вигоду   і   моральну   шкоду,  завданих   їм внаслідок  дій, бездіяльності або неналежного  виконання державними  органами  України чи їх посадовими особами  передбачених законодавством   обов’язків   щодо   іноземного інвестора   або   підприємства   з   іноземними інвестиціями, відповідно   до   законодавства України.

4. Гарантії   в разі  припинення  інвестиційної   діяльності.   У   разі   припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї  діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням  можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній    формі    за    реальною    ринковою вартістю   на   момент   припинення   інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Ще одним елементом  механізму державного регулювання іноземного інвестування є державна реєстрація іноземних інвестицій, яка здійснюється обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Така реєстрація повинна бути здійснена протягом трьох робочих днів після фактичного внесення іноземних інвестицій. При цьому незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених законодавством.

Не зайвим буде відмітити, що, встановивши гарантії компенсації і відшкодування збитків іноземним інвесторам, законодавець не зазначив строки їх виплати, джерело, з якого такі виплати повинні здійснюватись, конкретних посадових осіб, які повинні відповідати за компенсацію. Також не визначено механізму повернення інвестору його інвестицій в разі припинення інвестиційної діяльності. Отже, гарантії є, а здійснення їх на практиці, на жаль, не відбувається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 7 ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ, ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ЗАЛУЧЕННЯ  ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

 

Залучення іноземних інвестицій та створення ВЕЗ повинно бути підпорядковано інтересам держави, і здійснюватися згідно загальнодержавних економічних програм (приватизації, структурної перебудови народного господарства, реформи національної грошової системи). Вплив тут взаємний, і від єдності, і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить кінцевий результат загальногосподарських перетворень.

Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й  обґрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних інвестицій. Для цього формуються списки галузей  народного господарства, пріоритетних з погляду державних інтересів, які вимагають дозволу при  вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього  вкладення.[16]

Ідея створення ВЕЗ на території України виникла як ініціатива органів місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як він базується на інтересах тих структур, які не тільки своєчасно оцінили перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати все необхідне для їх створення.

Існує ціла система невідповідностей економічного механізму господарства України світовому ринку, яка  слугує перешкодою активного використання фактору загальноекономічних зв’язків для перетворення національного  господарства і його інтеграції в  світове. В якості засобів пом’якшення  цих протиріч можуть бути використані  ВЕЗ – мікроструктури світового ринку, які включені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм ВЕЗ, я маю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інституційного, організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у порівняно стислі строки – необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів, виробничих потужностей.[18]

З погляду формальних критеріїв, в якості регіонів створення ВЕЗ, можуть розглядатися: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв (порти), Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області, Крим, міста Київ і Харків. Проте, у зв’язку з формуванням концепції зонування з погляду оптимального співвідношення регіональних умов з можливостями держави інвестувати кошти у підготовчий процес створення ВЕЗ – список базових територій звузився. Найбільш реальні можливості для зонування, на мій погляд, властиві:

Закарпатській, Одеській, Чернівецькій і Львівській областям, в яких поєднуються  фактори сприятливого транспортно-географічного  положення, розвинутого господарства, сформованого комплексу загальноекономічних  зв’язків, унікальними угодами для  туризму і рекреації;

Містам Київ і Харків з  кваліфікованими трудовими ресурсами  і високим науково-технічним потенціалом;

Львову, Закарпаттю, Криму, Києву  з комплексом історико-культурних і  архітектурних пам’яток;

Криму з його можливостями розвитку туризму. В додаток до них, слід відзначити перспективні проекти  будівництва “сорок п’ятої паралелі”  і створення Чорноморської зони економічної співпраці.

   Цей попередній  відбір дає основу констатувати  про можливості створення таких  зон:

• комплексних багатонаціональних зон, які зорієнтовані на обслуговування потоку зовнішньоторговельних вантажів – Закарпатська, Львівська, Одеська і Чернівецька області з додатковою їх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток виробничої (електроніка, машинобудування) і агропромислової співпраці;
• туристичної зони Криму з ефективним режимом стимулювання вкладень у сферу рекреації і розміщення нових виробництв обмежених за екологічними критеріями;
• науково-технічних зон Києва і Харкова, створених на базі провідних дослідних центрів, інститутів і КБ;
• магазинів типу “duty-free shop” у структурі міжнародних аеропортів, митниць та прикордонних переходів.[18]