Валютний ринок України

     Ревальвація - дії уряду, спрямовані на підвищення обмінного курсу національної валюти. Якщо потрібно підняти в ціні грошову  одиницю, центральний банк скуповує на міжнародному валютному ринку  свою власну валюту. Таке придбання  власної валюти відбувається за рахунок  наявної у банку іноземної  валюти.

     Девальвація і ревальвація в принципі є  атрибутами системи фіксованих курсів, оскільки припускають одномоментний, різкий стрибок з одного валютного  співвідношення на інше і фіксацію його на новому рівні. Однак у сучасних умовах часто говорять про девальвацію  або ревальвацію й у відсутності  фіксованих курсів, маючи на увазі  будь-яке зниження або підвищення курсів.

     Коректування  національного курсу можна здійснювати  також за допомогою валютної інтервенції, тобто впливу на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної  валюти. Одним з методів регулювання  валютних курсів є операції, втручання  центрального банку у функціонування валютного курсу з метою впливу на курс національної валюти. У цьому  випадку, якщо на валютному ринку  пропозиція іноземної валюти надмірно, то центральні банки здійснюють її скупку і продають, коли відбулося  зниження пропозиції іноземної валюти. При цьому центральний банк урівноважує  попит і пропозицію на іноземну валюту і обмежує межі коливання її курсу.

     Валютні інтервенції пов'язані з різким викидом або настільки ж різким вилученням значних обсягів валюти з міжнародного ринку. Вихід центрального банку на валютний ринок відбувається через комерційні банки. Оскільки обсяги дуже великі (мільярди доларів), то валютні  інтервенції призводять до значних  рухів валютних курсів.

     Девальвація, ревальвація, валютна інтервенція, а також дисконтна політика і  введення валютних обмежень є заходами прямого валютного регулювання. До непрямих методів регулювання валютного курсу відносять практично всі заходи фіскальної і монетарної політики.

     Рубль в умовах світової фінансової кризи.

     Світова фінансова криза змушує економістів, експертів і державних діячів не тільки шукати шляхи виходу з  нього, але і задуматися про спроможність світової фінансової системи взагалі. Криза стала не тільки вираженням перегріву фінансової системи і  фондових ринків. Все частіше чуються  думки про глобальному системній  кризі, виходом з якої може стати  тільки перегляд принципів функціонування сучасної економіки.

     1.6. Ринок FOREX

     Ринок FOREX (FOReign EXchange market) - міжбанківський ринок, що сформувався в 1971 році, коли міжнародна торгівля перейшла від фіксованих курсів валют до плаваючим. Головний принцип  на FOREX полягає в обміні однієї валюти на іншу. При цьому курс однієї валюти щодо іншої визначається дуже просто: попитом і пропозицією - обмін, на який згодні обидві сторони.

     Валютний  ринок складається з двох основних компонентів: ринку біржової торгівлі та позабіржового валютного ринку, який фактично є міжбанківським. Саме на нього припадає основний обсяг  операцій, здійснюваних на FOREX.

     FOREX не є "ринком" у традиційному  сенсі цього слова. У нього  немає єдиного центру, він не  має конкретного місця торгівлі, як, наприклад, валютні ф'ючерси. Торгівля відбувається по телефону  й через термінали комп'ютера  одночасно в сотнях банках  у всьому світі. Сотні мільйонів  доларів продаються і купуються  кожні кілька секунд, що і становить  суть так званого валютного  трейдингу. 

     Для отримання інформації про стан фінансових ринків в режимі реального часу, а також фінансово-економічних  новин використовуються міжнародні інформаційні системи, такі, як, наприклад, Tenfore.

     FOREX об'єднує чотири регіональні ринку:  азіатська, європейський, американський,  австралійський. Обмінні операції  не припиняються протягом всього  робочого тижня, ринок працює 24 години на добу. Практично в  кожному з годинних поясів  є ділери, охочі котирувати валюту. Відносне затишшя на ринку  FOREX спостерігається лише з 23:00 до 4:00 годин за московським часом.  Це пов'язано з тим, що 4 години  ранку - відкриття Токійської  біржі і 23 години - закриття Нью-Йоркської.  Можна також виділити кілька  основних валютних зон світового  валютного ринку: 

     • доларова зона - країни Америки на чолі з США;

     • стерлінгового зона - Великобританія та її колишні колонії;

     • йеновая зона - країни Азії на чолі з  Японією;

     • зона марки - країни Західної, Центральної  та частково Східної Європи на чолі з Німеччиною. Тепер цю зону можна  виділити в зону євро у зв'язку з  введенням єдиної європейської валюти.

     FOREX - найбільший ринок в світі,  він становить за обсягом до 90% всього світового ринку капіталів.  Тисячі учасників цього ринку  - банки, брокерські фірми, інвестиційні  фонди, фінансові та страхові  компанії - протягом 24 годин на добу  купують і продають валюту, укладаючи  угоди протягом кількох секунд  у будь-якій точці Земної кулі. Об'єднані в єдину глобальну  мережу супутниковими каналами  зв'язку за допомогою найдосконаліших  комп'ютерних систем, вони створюють  оборот валютних коштів, який  у сумі за рік перевищує  в 10 разів загальний річний валовий, національний продукт всіх держав світу (причому, цифра взята з підручника 2-річної давності) .

     Розділ 2. Валютній ринок  України

     1. ПЕРЕДУМОВИ ТА  ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ  ВАЛЮТНОГО РИНКУ  УКРАЇНИ

     Формування  валютного ринку в Україні  безпосередньо пов'язане з процесами розбудови української держави та реформуванням її економіки. В умовах колишнього СРСР в Україні існувала державна монополія на зовнішньоторговельну діяльність і державна валютна монополія. Валютний ринок був представлений Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР. Функції регулювання валютних надходжень від реалізації продукції виконували такі державні органи, як Держплан, Держбанк, Міністерство фінансів.

     Готівкову емісію рубля виконував виключно Держбанк СРСР. Після розпаду СРСР весь обсяг готівкових грошей друкувався Центробанком (ЦБ) Росії. В умовах інфляційних  процесів, коли економіка України потребувала дедалі більше готівкових рублів, загострювалася проблема їх власної емісії в Україні. З цією метою, а також з метою захисту внутрішнього споживчого ринку з 10 січня 1992 р. до обігу вводяться так звані «купони багаторазового використання», які разом з рублем виконують функцію обігу та платежу. Встановлений в січні офіційний валютний курс купона до рубля (1 купон за 10 рублів, та 10 купонів за 1 дол. США) не витримав і двох тижнів.

     Офіційно  купон розглядався не як національна  валюта, а як своєрідна заміна готівкового  рубля. У зв'язку з цим весь облік  в Україні, виплати населенню проводилися за курсом 1:1. НБУ не встановлював співвідношення між рублем та купоном. Тільки на чорному ринку виникла курсова різниця між купоном, емітованим НБУ, та рублями, готівкову емісію яких здійснював ЦБ Російської Федерації.

     Ознакою валютного ринку на перехідному  етапі була також відсутність національної системи валютного регулювання в Україні. Хронічно неурівноважена грошова система фактично перебувала в «рублевій зоні»: курс відносно інших іноземних валют визначався через крос-курс стосовно до російського рубля, та рубль відігравав роль ключової резервної валюти.

     Серед негативних явищ у валютній сфері, які  були характерні для цього етапу  розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

     організаційну слабкість банківської системи;

     низький рівень державних валютних резервів;

     кризу неплатежів у безготівковому обігу  з країнами СНД, в першу чергу  з  
Росією;

     відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продаж іноземної валюти юридичним  особам та системи обов'язкового продажу іноземної валюти;

     нерозробленість системи контролю за проведенням  валютних операцій та порядку переміщення  валюти через кордон України;

     широке  використання іноземних валют у  внутрішньому обігу, яке істотно  підірвало стабільність і без  того слабкої «ерзац»-грошової одиниці  — купона;

     постійний дефіцит платіжного балансу у  відносинах з країнами СНД та загострення економічної та енергетичної кризи.

     Фактичне  відокремлення систем безготівкового грошового обігу почалося з впровадженням  Центробанком Росії нового розрахункового порядку з країнами колишнього СРСР, відповідно до якого всі розрахунки проводилися лише через спеціально відкриті для цього кореспондентські рахунки центральних банків. З липня 1992 р. перерахування на користь резидентів Росії приймалися лише за умови кредитового сальдо за цим рахунком. Внаслідок цих дій фактично припинилися міждержавні розрахунки України з Росією.

     Таким чином, наступний крок щодо проведення грошової та валютної реформи в Україні, який було зроблено 16 листопада 1992 р. згідно з Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків з країнами СНД 3 цього часу український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на території України. Офіційний курс карбованця установлено 1,45 укр. крб. за 1 російський рубль. Передумовою виходу України з так званої «рублевої зони» стало проведення взаємозаліку заборгованості між Україною та Росією в грудні (з 3.12 по 31.12) 1992 р. за станом на 16 листопада 1992 р.

     В умовах кризи системи міждержавних розрахунків неплатежі за продукцію, експортовану з України, на початок  жовтня 1992 р. становили майже 300 млрд крб. Тому згідно з рішенням уряду, а також НБУ 3 грудня 1992 р. експортери України при укладанні контрактів з підприємствами країн, які використовують рубль як засіб платежу, застосовують акредитивну форму розрахунків, або попередаю оплату.

     Ще  у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму  для підтримки валютного курсу  національної валюти. Характерною рисою цього періоду становлених валютного ринку незалежної держави буде прийняття Постанови Верховної Ради України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали більш ніж 40 комерційних банків, почалися в листопаді 1992 р.

     Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно  від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну  виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної  валюти.

     Введення  податку на валютну виручку супроводжувалося певними додатковими умовами.

     1. До суми виручки, що підлягала  оподаткуванню, не зараховувалися  транспортні, страхові та накладні  витрати в іноземній валюті.

     2. Від податку на валютну виручку  звільнялися:

     а) підприємства з участю іноземного капіталу, частка якого у статутному фонді становила не менше 30%;

     б) кошти на благодійні цілі за умови  використання їх на зазначені цілі в повному обсязі;

     в) частина валютної виручки, яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

     г) кошти від продажу сільськогосподарської  продукції (зерна, зернобобових).

     3. Ставка податку у межах держзамовлення  зменшувалася на 5% за умови виконання  державного замовлення на експорт  у повному обсязі

     4. З метою запобігання подвійному  оподаткуванню було встановлено, що доход підприємств зменшувався на суму валютних надходжень, з яких сплачено податок на валютну виручку.

     5. Валютна виручка від експорту  продукції, робіт, послуг піддягала обов'язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було заборонено переведення та переуступка боргових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

     Зазначений  порядок тривав до прийняття національного  законодавства з питань валютного регулювання.

     Головною  ознакою розвину валютного ринку  в Украпи у 1993 р. стало запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низки декретів Кабінету Міністрів щодо валютного регулювання в Україні була створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку

     Водночас  інфляційні процеси в економіці  України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду  виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, так і  внутрішньої рівноваги грошового обігу, проблеми, пов'язані з використанням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого падіння курсу карбованця відносно іноземних валют.