Спільне та відмінне у критиці католицизму просвітителями

     Як  і Вольтер, Руссо критикує антропоморфізм. Однак, на відміну від Вольтера, який заперечував безсмертя душі, Руссо  визнавав віру у майбутнє життя. 

     Атеїзм  Ж.Ламетрі.

     Для перших представників французького просвітництва був властивий деїзм, але з середини 18 ст. дедалі більшого поширення набув атеїзм. Атеїстичне звучання мають погляди ще одного французького просвітника – Ж.Ламетрі. Його перша праця “Природна історія душі” (1745) свідчить про намагання підійти до людини та її свідомості з позицій природничої науки. Релігія за такого підходу виявляється зайвою. В найвідомішій праці Ламетрі “Людина - машина”(1747) представлений послідовно матеріалістичний підхід.

     Ламетрі був лікарем за фахом і підходив до філософських та релігійних проблем крізь призму медицини. Він висунув ряд революційних на той час ідей. Так, спираючись на факти, накопичені фізиками, біологами, зоологами, анатомами, лікарями, Ламетрі доходить висновку про відсутність прірви між людиною й тваринами, між різними видами тварин, тваринами й рослинами. В такій думці криється ідея про еволюційне вчення. Однак у 18ст. ідея еволюції була майже невідомою, адже в тодішній науці панували субстанціалістські погляди, що передбачали незмінність рослинного і тваринного світу. Таких поглядів дотримувався Вольтер, спираючись на незмінність світу, він намагався з розмаїття різних форм життя вивести думку про розумне начало, і це розглядалось як один  з аргументів на користь деїзму. Натомість Ламетрі розвинув прогресивнішу, порівняно з Вольтером, концепцію, яка вела до атеїзму.

     В природознавстві Нового часу панував  механіцизм, який відобразився у творах багатьох видатних мислителів. Один з  найяскравіших прикладів представлений  у творі Ламетрі “Людина - машина”. З вражаючою відвертістю Ламетрі стверджує “Людське тіло – це машина, що сама себе заводить, живе втілення неперервного руху”. (4, С. 183). Ламетрі намагався пояснити всі прояви життєдіяльності виключно механістично. В цьому  - його досягнення, але водночас і обмеженість. Досягнення, оскільки на противагу релігійній доктрині, що постулювала надприродне як необхідний компонент пояснення, Ламетрі намагався пояснити природу життя і психіки, спираючись на природні, фізичні фактори. Обмеженість полягала у намагання ототожнити організм з механізмом, ігноруванні особливостей психічного.

     Ламетрі виступав проти фіналізму, тобто  намагання пояснити особливості  життя цільовими причинами, тобто  цілями, для досягнення яких бог  направляє поведінку і будову всього живого. Відкидав він і пов’язаний з цим віталізм, тобто вчення згідно з яким всі цілеспрямовані дії тварин і рослин викликаються начебто властивою їм нематеріальною і загадковою “життєвою силою”.

     Постулюючи  якнайтісніший зв’язок душі з  тілом, Ламетрі писав “Слід бути сліпим, щоб не бачити неминучого впливу віку на розум. Душа розвивається разом з тілом і прогресує разом з вихованням” (4, С. 184). Таке твердження нагадує позицію Вольтера, який вважав абсурдним припущення про існування душі поза тілом.

     Як  і багато інших мислителів Просвітництва, Ламетрі вагомого значення надає  природі та її дослідженню, він переконаний  у могутності науки. Його натуралізм цілком вписується у традиції просвітницького  сцієнтизму.

     Однією  з головних задач в “Людині - машині” є довести відсутність у психіці надприродних і містичних компонентів. Функціонування психіки Ламетрі пов’язував із життєдіяльністю тіла. Він стверджував “лише шляхом дослідження a posteriori, тобто намагаючись знайти душу неначе всередині органів тіла, можна, не скажу відкрити з повною очевидністю саму природу людини, але досягнути в цій сфері максимального ступеню ймовірності”. (4, С. 180). В “Людині - машині” також є тенденція ототожнювати душу з мисленням, визначати її як “ту частину нашого організму, яка мислить” (4, С. 209). Ламетрі доводив, що матерія має здатність не лише до руху, а й до чуттєвості чи відчуттів. Намагаючись уникнути психофізичної проблеми Декарта, Ламетрі намагався вказати на чуттєвість тварин, однак ця чуттєвість розглядалась не як незалежна від матерії якість, а як її властивість, тобто Ламетрі намагався пояснити чуттєвість за допомогою матеріальних причин. Всі відчуття обумовлені зв’язком нервів з мозком, будь-яка зміна відчуття не може відбутись без відповідної зміни в органі чуттєвого сприйняття. Ламетрі зробив ряд влучних спостережень, зокрема щодо ролі нервів у функціонуванні психіки, щодо послідовних ступенів розвитку природи, які згодом стали одними з основних у науці 19ст.

     Ламетрі не лише декларував матеріалізм із рідкісною навіть для просвітників відвертістю, а й перший з мислителів 18ст. виступив як атеїст. Представники першої половини 18ст. критикували християнство з позицій деїзму; для них була характерна критика радше католицизму, а не релігії взагалі. Вольтер підкреслював потрібність релігії, Руссо розробляв концепцію “природної релігії”. В 40-х рр. 18ст. був зроблений наступний крок – поворот до атеїзму. Будь-яка релігія, навіть деїзм, розглядається як шкідлива й непотрібна.

     Прихована іронія щодо соціального аргументу Вольтера міститься у думці Ламетрі про те, що релігія була вигадана політиками для невігласів, слабких і порочних людей. Освічені ж і чеснотливі люди не потребують вірувань у потойбічне життя і справедливу відплату на тому світі, адже вони не потребують залякування для дотримання етичних норм.

     Аналізуючи  докази існування бога, Ламетрі схилявся до думки про можливість існування  всесвіту без творця “Всесвіт всією  своєю масою не може похитнути  – тим менше розчавити –  жодного дійсного атеїста, всі тисячі разів наведені як докази доведення на користь існування творця, які недоступні нашому розуму, можуть видатись переконливими лише для антипірроніанців чи для тих, хто настільки довіряє своєму розуму, що відважується судити на підставі декотрих видимих ознак, яким, як ви знаєте, атеїсти можуть протиставити настільки ж переконливі і прямо протилежні аргументи”. (4, С. 207).

     Ламетрі в “Людині - машині” підходив до проблеми моралі цілком в дусі Просвітництва, для якого був характерний  оптимізм щодо людської природи. Людина від природи добра – цю думку ми знаходимо в Руссо. Ламетрі вважав, що відраза до вад і прагнення до чеснот закладені в природі людини, він намагається вивести цю думку з уявлення про те, що матерія, яка має здатність відчувати, має і “природний закон”, що передбачає добру природу людини. Однак в “Анти-Сенеці” Ламетрі відійшов від цих погляду про вроджену чеснотливість людини. Натомість посилилось його намагання вивести моральність з тілесної організації людини, що вело до думки, за якою фізичні відмінності породжують моральні. Зменшився і оптимізм щодо природи людини – Ламетрі стверджував, що люди народжуються аморальними егоїстами (Згодом думку про вроджений егоїзм підхопив Шопенгауер). В цьому аспекті Ламетрі відійшов від крайнього оптимізму, властивого Просвітництву.

     Отже, крайній матеріалізм – характерна особливість філософії Ламетрі. Ще однією рисою його філософії є  широке використання фактів медицини і природничих наук для обґрунтування  атеїстичних переконань. В той  час, як більшість представників Просвітництва були радше соціальними мислителями, і хоча й використовували природознавство, однак здебільшого спирались на історичний та суспільний матеріал, Ламетрі намагався обґрунтувати атеїзм і критикувати релігію, спираючись на дані природничих наук.

     Поряд із успадкованим від попередньої  філософії механіцизмом, у творах Ламетрі намічається прагнення  подолати його обмеженість. До числа  найважливіших досягнень Ламетрі, а згодом і Дідро належить прагнення  подолати обмеженість механіцизму  і звільнитись від уявлення про незмінність природи в часі. Це стало прототипом еволюційних уявлень. 

     Погляди Д.Дідро.

     До  видатних мислителів Просвітництва  належав також Д.Дідро. Його філософські  погляди розвивались у період, коли атеїзм набував важливого значення. Після Ламетрі Дідро став лідером атеїстичного напрямку французького Просвітництва. До атеїзму він дійшов, пройшовши ряд етапів. В ранніх працях, наприклад, в “Досліді про гідність і чесноту” Дідро намагається сумістити теїзм і мораль, згодом, в “Філософських думках” він виступає проти християнства, однак ще залишається прихильником деїзму, а в “Додатках до філософських думок” вже явно прослідковується його атеїстичний світогляд.

     Дідро, як і всі інші просвітителі, був  переконаний, що християнство неспроможне зробити людину моральнішою, адже існує багато прикладів того, що церква сприяла зростанню аморальності, нетерпимості, фанатизму, невігластва. Дідро, як і багато інших просвітників, вірив у природжену моральність людини (така позиція – моральний іннеїзм), така думка була характерною для просвітницького оптимізму щодо людської природи. Зрозуміло, що за такого підходу церква розглядається вкрай негативно, як фактор збільшення аморальності, зіпсуття первинно доброї людини.

     Дідро дійшов висновку про шкідливість релігії взагалі в суспільстві. В цьому його позиція відмінна від позиції Вольтера, який, гостро критикуючи церкву, разом з тим висунув соціальний аргумент на користь релігії, сенс якого полягає у тому, що для підтримання справедливості в суспільстві необхідне уявлення про вищу істоту, яка карає несправедливих. Дідро виступив проти соціального аргументу “Люди жили б досить спокійно у цьому світі, якби були повністю переконані, що немає чого боятись в іншому; думка, що бога немає, не злякала ще нікого, але скількох жахала думка, що існує такий бог, яким його зображують?!” (5, С. 166).

     В той час, як Вольтер, відкидаючи християнство, не відкидав релігію намагаючись  втілити ідеали Просвітництва у  розробці “природної релігії”, Дідро  гостро засуджував релігію у всіх її формах, вказуючи, що ідея бога як вищої істоти завжди мала і матиме негативні наслідки і що навіть невинні прояви релігійного почуття можуть перерости у фанатизм “Спершу люди падають долі, потім піднімаються, запитують одне одного, сперечаються, стають запальними, піддають один одного анафемі, ненавидять і вбивають один одного; фатальне бажання людиноненависника здійснилось, бо така була в минулому і такою буде в майбутньому роль істоти, завжди рівною мірою важливого і незбагненного для нас” (5, С. 274).

     З цим пов’язана й думка про  те, що в основі християнства лежить страх, марновірство і забобонність “Заберіть у християнина страх  перед пеклом, і ви заберете в  нього віру.” (5, С. 267). Скептичне ставлення  до вірувань у потойбічне життя було властиве не лише атеїсту Дідро, а й деїсту Вольтеру.

     Критикуючи  християнську доктрину, Дідро виявляє  суперечності в Біблії, іронічно критикує чудеса. Особливістю його критики  є те, що на відміну від ряду попередніх просвітителів, які намагались пояснити чудеса за допомогою природних причин, Дідро відкидав чудеса як вигадки, підкреслюючи їх фізичну неможливість. “Доводити Євангеліє за допомогою чуда – значить доводити безглуздя за допомогою протиприродного явища”, - такий різкий висновок робить Дідро. Розглядаючи християнство, Дідро виявляє його земне походження, вказуючи на спорідненість християнства з одного боку, з язичницькими міфами, а з іншого – з античною філософією. Так, Дідро вважає, що християнська трійця має ознаки платонівського вчення. “Платон розглядав божество у трьох аспектах – благосні, мудрості і могутності. Слід навмисно заплющити очі, щоб не побачити в цьому християнську трійцю”. (5, С. 270). Дідро був одним з перших просвітників, котрі намагались показати земне походження християнства.

     Мислителі 18ст. у своїх дослідженнях, присвячених критиці релігії, спираються на широкий географічний і етнографічний матеріал, який виявляє обмеженість впливу християнства, заперечуючи думку про його тотальне поширення. Існування інших релігій (наприклад, мусульманства в Азії), відкриття первісних племен, які й не чули про християнство, змушували по-новому підійти до доктрини про спасіння “Але що зробить бог тим, котрі нічого не чули про його сина? Невже він покарає глухих за те, що вони не чули?” (5, С. 268). Такі закиди суттєво підривали претензії католицького вчення на універсальність і абсолютну істинність.

     Дідро, як і інші представники Просвітництва, підносив розум, надаючи йому великого значення. З такою роллю розуму пов’язаний ще один аспект критики  релігії: релігія розглядалась як щось вороже розуму, звідси випливала її шкідливість. Просвітницьке підкреслення важливості розуму було пов’язане із раціоналістичним прагненням не визнавати і не приймати на віру жодних авторитетів, спиратись лише на логіку і факти. Розум, який асоціювався з наукою, нерідко протиставлявся вірі, що пов’язувалась передусім із нетерпимістю, схоластикою, догматизмом. В цьому контексті з блискучою іронією Дідро протиставляє віру й розум “Якщо розум – дар неба і якщо те ж можна сказати про віру, значить, небо нам послало два несумісні і протирічні один одному дари” (5, С. 266). В творах Дідро відобразилась характерна риса французького Просвітництва: прагнення протиставити віру й розум, а не примирити їх.

     Отже, як і всі інші просвітники, Дідро гостро критикував релігію. Однак він пішов далі, ніж Вольтер і Руссо, відкидаючи навіть природну релігію, слушно вважаючи, що з часом будь-яка релігія обростає догматизмом, стає гальмом для вільного мислення.