Спільне та відмінне у критиці католицизму просвітителями

     Концепція Д.Л-М. Дешана.

     Однією  з найзагадковіших постатей Просвітництва був Дом Леже-Марі Дешан. На відміну від більшості просвітителів, які брали активну участь у суспільному житті та ідеї яких були на вустах у їхніх сучасників, творчість Дешана була відома незначному колу мислителів. Його головний твір – “Істина чи істинна система” – був опублікований через багато років після смерті автора.

     В творах Дешана розглядаються проблеми, характерні для Просвітництва. Однак, як і кожен мислитель, він розробив свій підхід, який, хоч в цілому вписувався в загальну картину просвітницьких ідей про матеріалізм, вагому роль освіти, критику релігії й фанатизму, мав ряд особливостей.

     Просвітителі 18ст., підкреслюючи всесильність розуму, в той же час негативно ставились  до метафізики, яка претендувала на раціоналістичне пізнання бога. Дешан не відкидав метафізику, намагаючись довести її корисність. Однак тут лише видиме протиріччя з позицією інших просвітників. Просвітники ототожнювали метафізику з теологією і цілком влучно критикували її за намагання досягти істинного знання щодо принципово непізнаваного. Критика метафізики була сумісною із піднесенням розуму, адже метою розуму було пізнання природи, а не позаприродної реальності, і в цьому контексті було цілком природним протиставляти сферу природного і надприродного, науки і релігії. Дешан, натомість, розглядав метафізику у значно ширшому контексті, ототожнюючи її з теоретичним знанням взагалі. При такому розумінні протиставлення метафізики й науки втрачало сенс. Позиція Дешана може розглядатись як спроба повернення до умоглядних систем 17ст. (Декарт, Спіноза, Лейбніц), в котрих наука і метафізика утворюють нерозривну єдність. Однак така позиція відкидалась французькими просвітителями, які перенесли акцент із умоглядної проблематики на практичну, суспільну.

     Погляди на душу в Дешана суттєво не відрізняються від уявлень інших мислителів. Особистість в цілому розглядається як цілісність, сукупність частин тіла (тут можна провести явну аналогію з позицією Ламетрі) і виділяти окрему нематеріальну душу як втілення духовних актів особистості було б помилкою.

     З мислителів 17ст. найбільший вплив на Дешана справив Спіноза. В “Істинній  системі” була розвинена ідея Спінози  про те, що світ сам собі причина. Цей аргумент Дешан висував проти  деїстів, до яких належав і Вольтер  і які намагались довести, що світ для свого виникнення потребував першопоштовху, першопричини. Віра в бога-творця, зазначав Дешан, містить логічну недоречність, адже можна запитати, хто створив творця? Намагання відшукати перешопричину веде до безкінечного регресу, і щоб його уникнути, Дешан висуває ідею, за якою світ є водночас і причиною, і наслідком; якщо все, з чого складається світ, є його наслідком, то сам світ – наслідок своїх складових. Щоправда, з точки зору логіки цей аргумент також виявився вразливим, адже намагаючись уникнути регресу до безкінечності, Дешан потрапив у логічне коло, однак думка про самозародження світу стала вагомою в подальшому розвитку філософії.

     Погляди Дешана на Біблію і християнство аналогічні з поглядами інших просвітителів. Він відверто насміхається над вірою в створення світу, в безтілесність і безсмертя душі, в потойбічний світ. Як і інші просвітителі, він виявляє недоречності в Біблії і вказує, що вона має земне походження, більш того, що її автор уявлення не мав про найважливіші філософські істини. Поширення християнства, стверджує Дешан, відбувається через вплив виховання і страху, адже тверезо мисляча людина не може дотримуватись віри у нісенітниці. Тут Дешан наводить загальнопоширену серед просвітителів аргументацію, яка передбачає опору на розум, звільнення людини від забобонів і критику християнства як втілення догматизму. Прагнення керуватись лише розумом і віра у безмежні можливості розуму – одна з найхарактерніших рис Просвітництва.

     Критикуючи  християнство, Дешан зазначає, що насправді прихованих атеїстів значно більше, ніж тих, хто відкрито декларує свій атеїзм, і що більшість зовні дотримується релігії, внутрішньо відкидаючи її. Дешан охарактеризував суспільну тенденцію, що почала поширюватись ще в епоху Ренесансу і набрала розмаху у 18ст, коли значна частина населення сповідувала релігію лише про людське око, а насправді будувала своє життя на інших принципах, досить відмінних від християнських. Дешан вважає виправданими такі “подвійні стандарти”, адже принципи християнства безглузді, тому й не можуть задовольняти більшість людей, які попри декларовану релігійність, живуть за принципами розуму.

     Дешан критикує не лише християнство, а релігію  взагалі. На відміну від деїстів, які утверджували концепцію “природної релігії”, він відкидає релігію як таку, що протирічить розуму. Протиставлення віри й розуму і як наслідок відкидання віри було присутнє і в творах Дідро. Як і інші просвітителі, Дешан критикує антропоморфізм, стверджуючи, що бог – абстракція, створена за взірцем людини, бог і диявол скопійовані з людських чеснот і вад.

     При аналізі причин появи і поширення  релігії більшість просвітителів  вказували на політичну вигоду, страх, невігластво, забобонність. Дешан також  розглядає релігію як політичний витвір, однак його розуміння має ряд особливостей. Аналізуючи суспільство, Дешан, як і Руссо, вказував на згубну роль нерівності, яка породжує ворожнечу. При зображенні приватної власності як причини соціальних лих Дешан значною мірою близький до Руссо, але між ними існує й відмінність. Руссо в “Суспільному договорі” зображав державу як первинно побудовану на засадах розуму, а несправедливості розглядав як порушення суспільної угоди, покликаної захищати свободу й справедливість. Дешан пояснює виникнення держави як наслідок прагнення до узаконення і захисту власності. (Тут можна провести аналогію з засновником англійського лібералізму Локком, який до основних функції держави відносив захист життя і власності її громадян). Релігія постає як знаряддя захисту державного ладу, адже божественне походження законів має виступати гарантією їх істинності і вести до їх непорушності. Це – похмура, хоч може й неусвідомлена пародія на соціальний аргумент Вольтера, за яким релігія може виконувати в суспільному житті корисну функцію, залякуючи порушників суспільного ладу. Дешан цілком влучно показав, що релігія може служити і охоронцем несправедливості.

     Частина просвітителів вважали, що релігія  шкодить державі, підриває закони, тоді як Дешан показував,  що саме виникнення релігії було зумовлене потребами захисту держави. Однак слід зазначити, що Дешан зосереджував увагу на історичному виникненні релігії і її ролі в існуючих суспільствах, тоді як інші просвітителі прагнули побудувати на засадах розуму справедливе суспільство, їхній погляд був спрямований не в минуле, а в майбутнє. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки.

     У 18 ст. авторитет католицької церкви втрачав свій вплив як у політичній, так і в духовній царині.

     В політичній сфері зміцнення буржуазії, розвиток промисловості вимагав  нового типу відносин, що робило актуальним посилення позицій світської держави, а не церкви, яка тяжіла до феодалізму і значною мірою гальмувала суспільний розвиток.

     В духовній сфері успіхи науки підривали  авторитет церкви. Зростання раціоналізму вело до відкидання догматизму, розум протиставлявся вірі і таке протиставлення було не на користь релігії. В епоху Просвітництва видатні мислителі гостро критикували церкву за фанатизм, догматизм, негнучкість і в багатьох аспектах ця критика була влучною.

     Просвітництво, зародившись у Британії, найбільшого поширення набуло у Франції, де воно асоціювалось із послідовним рухом до секуляризації.

     У ставленні до релігії просвітителі одностайно виступають за свободу віросповідання, засуджують нетерпимість. Однак така єдність стосується лише критики церкви, щодо самої релігії, тут у французькому Просвітництві можна виокремити два напрями: атеїзм і деїзм. Значна частина просвітників поєднувала гострі випади проти церкви з утвердженням “природної релігії”. Яскравим прикладом такого підходу може бути Вольтер: його фраза “розчавіть гадину” стосується церкви, а вислів “якби бога не було, його слід було б вигадати” – природної релігії. Деїзм просвітників можна розглядати як своєрідний компроміс, намагання поєднати релігію з наукою, а віру з розумом. Знаходячись під впливом попередньої філософії, деїсти не наважувалися остаточно порвати з релігією.

     Друга течія в просвітництві – атеїзм – являла собою заперечення релігії  як такої. Представники цього напряму, протиставляючи віру й розум, особливо гостро критикували релігію.

     Характерними  рисами французького Просвітництва  були раціоналізм, який стверджував, що закони природи співпадали із законами розуму, а також переконаність  у необхідності поширення знань  і віра в те, що зростання ролі розуму має вирішальне значення для соціального розвитку.  У суспільній сфері характерною ознакою був радикалізм просвітників, які перенесли акцент із абстрактної проблематики, властивої 17 ст., на нагальні суспільно-політичні проблеми.

     Представникам французького Просвітництва був властивий рішучий антиклерикалізм, який відобразився у творах найвизначніших мислителів цього періоду. Однак їхні погляди на релігію розходилися, і в цьому питанні постає багатоаспектна картина, адже ставлення до різних релігійних питань у просвітителів було різним, мало багато нюансів.

     Так, Вольтер, гостро критикуючи церкву, утверджував  природну релігію. В цьому з ним  був солідарним і Руссо, однак  їх бачення релігії відрізнялось – тоді як Вольтер продовжував  попередню раціоналістичну традицію у доказах буття бога, Руссо висунув інший аргумент, що апелював не до розуму, а до почуттів. Не поділяв Руссо і просвітницький оптимізм щодо можливостей людини: на відміну від решти просвітників, він протиставляв природу і цивілізацію. Вольтер у пізній період творчості також відійшов від оптимізму, критикуючи тезу “все є благим”. Це вело до сумніву щодо розумного устрою світу і всеблагого творця, похитнуло впевненість у розумності природи, яка була одним з визначальних компонентів філософської думки Просвітництва.

     В природознавстві Нового часу панував механіцизм, який відобразився у творах багатьох видатних мислителів. Цим позначені і твори представників просвітницького атеїзму, зокрема Ж.Ламетрі. Ламетрі намагався пояснити всі прояви життєдіяльності виключно механістично. В цьому  - його досягнення, але водночас і обмеженість. Досягнення, оскільки на противагу релігійній доктрині, що постулювала надприродне як необхідний компонент пояснення, Ламетрі намагався пояснити природу життя і психіки, спираючись на природні, фізичні фактори. Обмеженість полягала у намагання ототожнити організм з механізмом, ігноруванні особливостей психічного.

     До  видатних мислителів Просвітництва  належав також Д.Дідро. Його філософські  погляди розвивались у період, коли атеїзм набував важливого значення. Після Ламетрі Дідро став лідером атеїстичного напрямку французького Просвітництва. Як і всі інші просвітники, Дідро гостро критикував релігію. Однак він пішов далі, ніж Вольтер і Руссо, відкидаючи навіть природну релігію, слушно вважаючи, що з часом будь-яка релігія обростає догматизмом, стає гальмом для вільного мислення. Він заперечував соціальний аргумент Вольтера, вказуючи, що будь-яка релігія – витвір забобонності. Вважаючи, як і переважна більшість просвітників, що людина від природи добра, Дідро стверджував, що моральність закладена в людині від природи, тому, щоб бути моральною, людина не потребує релігії.

     Отже, для всіх просвітників було властиве прагнення спиратись передусім  на розум, однак відношення віра-розум  розглядалось по-різному: від прагнення їх примирити до різкого протиставлення, відкидання віри на користь розуму.

     Таким чином, французьке Просвітництво, з  одного боку, є цілісною епохою, всі  представники якої мають певні риси: антиклерикалізм, віру в розум, прагнення  до вдосконалення суспільних відносин, розвитку науки. Однак між просвітниками існували й розбіжності. Крім того, погляди одного й того ж мислителя еволюціонували і змінювались.  Філософська думка Просвітництва знаходилась у стані постійного пошуку, відкриття і перевірки нових ідей. Погляди Вольтера, Руссо, Ламетрі, Дідро та інших просвітників розвивались і зазнавали суттєвих змін протягом всієї їхньої творчої діяльності. В їхніх творах помітні плідні перспективи подальшого посування філософських пошуків, постановка нових проблем і нові підходи до старих. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література. 

1. Вольтер. Бог и люди: статьи, памфлеты, письма в 2тт. М.1961.
2. Вольтер. Философские сочинения. М.Наука.1988.
3. Ж-Ж.Руссо. Про суспільну угоду. К.2001.
4. Ж.Ламетри. Сочинения. М. Мысль. 1983.
5. Д.Дидро. Сочинения в 2-х тт. М. Мысль. 1986.
6. Д.Дидро. Избранные атеистические произведения. М. 1956.
7. Д. Л-М. Дешан. Истина, или истинная система. М. Мысль. 1973.
8. Б. Рассел. Історія західноїфілософії. К. Основи. 1995.
9. Г.Бедуел “Історія церкви” Львів, “Свічадо”, 2000
10. Архієпископ І.Ісіченко “Загальна церковна історія”.  “Акта”. 2001.
11. Я.В.Ковальский. Папы и папство. М. 1991.
12. Е.Гергей. История папства. М. республика. 1996.
13. С.Г. Лозинский. История папства. М. 1986.
14. В.І. Гусєв “Західна філософія Нового часу”. К. “Либідь”. 1998.
15. С.Головащенко. Історія християнства: курс лекцій. К. Либідь. 1991.