Фізична реабілітація при переломах нижіх кіцівок

3 стадія - кісткове зрощення уламків (через 30-90 днів після травми). Закінчення цієї стадії характеризується відсутністю еластичності в області пошкодження і  безболісності при додатку деякої сили. До кінця цього періоду рентгенологічно визначається зрощення кісткових відламків, що служить показанням для припинення іммобілізації.

4 стадія - функціональна перебудова кістки. Клінічно і ренгенологічно виявляються ознаки міцної консолідації уламків зрілою кісткою.

Переломи кісток виникають  під час різних рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Так, у дітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку – навпаки [2].

Переломи без зміщення – це перелом, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.

Тріщини – це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня тріщина.

Переломи зі зміщенням – це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.

Переломи одиничні – це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки.

Переломи множинні – це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.

Переломи закриті – це переломи, під час яких не розривається шкірний покрив.

Переломи відкриті – це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана. Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.

За формою переломи бувають  поперечні, косі, спіральні ,поздовжні.

До основних ознак перелому належать: біль, набряк тканин ненормальна рухомість кісток у місці травми, порушення функцій кінцівок. При відкритих перелома з рани можуть виглядати частини зламаної кістки. При переломах кісток кінцівок відбувається їх вкорочення та викривлення. Пошкодження ребер часом утруднює дихання.

Переломи кісток таза та хребта часто спричиняють розлади  сечовиділення і порушення функцій  нижніх кінцівок. Під час тяжких переломів нерідко настає шоковий  стан, особливо у випадках відкритих переломів, що супроводжуються артеріальною кровотечею.

Під час подання допомоги використовують прийоми, спрямовані на забезпечення життя, а потім накладають повязки і проводять іммобілізацію [29].

 

РОЗДІЛ 2

РЕАБІЛІТАЦІЯ  ПРИ ПЕРЕЛОМАХ НИЖІХ КІНЦІВОК.

2.1. Саціонарне, амбулаторе та санаторно-курортне лікування

Весь  період реабілітаційного лікування  розділений а три етапи:

1етап (стаціонарне лікування)

2-етап (лікування в амбулаторних умова)

3-етап (санаторно-курортне лікування)

Стаціонарне лікування умово поділяється на три періоди:

перший-ранній післяопераційний період; другий-період мобілізації; третій-період функціонального навантаження на кінцівки.

У хворих в ранньому післяопераційному періоді який триває 3-7 днів, кінцівки укладають на ортопедичні подушки, проводять активне дренування рани протягом  24-48 годин. При значній  крововтраті проводять розпочаті під час операції гемотрансфузії, профілактику інфекційних ускладнень.Через 3-4 дні по мірі зменшення больового синдрому рекомендують хворим здійснювати рухи  пальцями стопи, в гомілково-стопному суглобі, при внутрішньосуглобовому переломі - рухи в колінному суглобі, ізометричне напруження чотирьохголового та литкового м’язів.

У хворих з поєднанням однобічних діафізарних переломів  стегонової і великогомілкової кісток та пошкодження внутрішніх органів або черепномозкової травмою, при потребі під час операції одномоментного остеосинтезу виконували редресацію колінного суглобу. При гладкому перебігу післяопераційного періоду з 3-5 дня хворих мобілізували .В цьому періоді проводять подальшу активізацію хворого, рекомендують активні рухи в суглобах оперованої кінцівки і особливу увагу звиртають на рухи в колінному суглобі, піднімання випрямленної кінцівки з ліжка і опускання її на підлогу.через 2-3 тижні рекомендують функціональне навантаженя на кінцівки.

Під час амбулаторного  лікування хворі продовжують  проводити ЛФК, ізометричне напруження м’язів, функціональне навантаження на кінцівки поступово збільшуючи  силу навантаження.

Через 2 - 2.5 місяця з моменту операції для спостиреження за процесом реперативної регенерації кісток тканини проводити ренгенологічне обстеження.

Повне навантаження на оперовані кінцівки хворим з діафізарними переломами дозволяли через 2-3 місяці, хворим з поєднанням діафізарного та внутрішньосуглобового перелому - через 3.5 - 4 місяці.

 Санаторно-курортне  лікування. Рекомендують хворим, у яких спостерігаються контрактури суглобів, вазотрофічні розлади на кінцівках [27; 25].

2.2 Лікувальна фізична культура та фізіотерапія

 

Лікувальна фізкультура - Самостійна наукова дисципліна. У медицині це метод лікування, використовує засоби фізичної культури для профілактики, лікування, реабілітації і підтримуючої терапії. ЛФК формує у людини свідоме ставлення до занять фізичними вправами і в цьому сенсі, має виховне значення; розвиває силу, витривалість, координацію рухів, прищеплює навички гігієни, загартовування організму природними факторами природи. ЛФК грунтується на сучасних наукових даних в області медицини, біології, фізичної культури.

Основним засобом ЛФК є фізичні вправи, що застосовуються відповідно до завданнями лікування, з урахуванням етіології, патогенезу, клінічних особливостей, функціонального стану організму, ступеня загальної фізичної працездатності [6].

Лікувальна фізкультура:

1. природний біологічний метод, так як використовує властиву організму функцію руху;

2. метод неспецифічної терапії,  але водночас окремі види вправ  можуть впливати на певні функції  організму;

3. метод патогенетичної терапії,  в зв'язку з можливістю фізичних вправ впливати на реактивність організму;

4. метод активної функціональної  терапії, так як пристосовує  організм хворого до підвищуються  фізичним навантажень;

5. метод підтримуючої терапії  на етапах медичної реабілітації  у людей літнього віку;

6. метод відновлюючої  терапії  в комплексному лікуванні хворих.

7. Характерною особливістю ЛФК  є процес тренування хворих  фізичними вправами.

Розрізняють загальне і спеціальне тренування:

1. спільне тренування спрямована  на оздоровлення, зміцнення організму хворого за допомогою загальнозміцнюючих вправ;

2. спеціальна тренування здійснюється  вправами, цілеспрямовано впливають  на уражений орган, область травми [7].

Форми і методи лікувальної фізкультури. 

Система певних фізичних вправ є  формою ЛФК; це лікувальна гімнастика, ранкова гігієнічна гімнастика, самостійні заняття хворих за рекомендацією лікаря, інструктора; дозована ходьба, теренкур, фізичні вправи у воді і плавання, ходьба на лижах, веслування, заняття на тренажерах, механоапаратах, ігри (волейбол, бадмінтон, теніс), містечка. Крім фізичних вправ до ЛФК відносяться масаж, загартовування повітрям і водою, трудотерапія, райттерапія (прогулянки верхи на коні). 

Гігієнічна гімнастика призначена для хворих і здорових. Проведення її в ранкові години після нічного сну називають ранкової гігієнічної гімнастикою, вона сприяє зняттю процесів гальмування, появи бадьорості [7].

Лікувальна гімнастика - найбільш поширена форма використання фізичних вправ з метою лікування, реабілітації. Можливість за допомогою різноманітних вправ цілеспрямовано впливати на відновлення порушених органів та систем визначають роль цієї форми в системі ЛФК. Заняття (процедури) проводять індивідуально у важких хворих, малогрупових (3-5 чоловік) і груповим (8-15 чоловік) методами. У групи об'єднують хворих по нозології, тобто з одним і тим же захворюванням; по локалізації травми. Неправильно об'єднувати в одну групу хворих з різними захворюваннями. 

Кожне заняття будується за певним планом і складається з трьох частин: підготовчої (вступної), основної і заключної. Вступна частина передбачає підготовку до виконання спеціальних вправ, поступово включає в навантаження. Тривалість підготовчої частини займає 10-20% всього часу заняття. 

В основновній частині заняття вирішують завдання реабілітації і застосовують спеціальні вправи в чергуванні з загальнозміцнюючими. Тривалість основної частини  заняття займає: - 60-80% усього часу. 

У заключній частині  навантаження поступово знижують. 

Фізичне навантаження контролюють  і регулюють, спостерігаючи за реакціями організму. Простим і доступним є контроль пульсу. Графічне зображення зміни його частоти під час заняття називають кривою фізіологічного навантаження. Найбільший підйом пульсу і максимум навантаження звичайно досягається в середині заняття-це одновершинна крива. При ряді захворювань необхідно після підвищеного навантаження застосувати зниження її, а потім знову підвищити, у цих випадках крива може мати кілька вершин. Слід також проводити підрахунок пульсу через 3-5 хв після заняття [14].

Дуже важлива щільність занять, тобто час фактичного виконання вправ, що виражається у відсотках до загального часу заняття. У стаціонарних хворих щільність поступово зростає від 20-25 до 50%. При санаторно-курортному лікуванні на тренуючому режимі в групах загальної фізичної підготовки допустима щільність занять 80-90%. Індивідуальні самостійні заняття доповнюють лікувальною гімнастикою, що проводиться інструктором, і може здійснюватися в подальшому тільки самостійно з періодичним відвідуванням інструктора для отримання вказівок [10].

Гімнастичний метод, здійснюваний в лікувальній гімнастиці, набув найбільшого поширення. Ігровий метод доповнює його при заняттях з дітьми. 

Спортивний метод застосовують обмежено і в основному в санаторно-курортній практиці. 

При застосуванні ЛФК слід дотримуватися  принципів тренування, що враховують лікувальні та виховні завдання методу. 

· Індивідуалізація в методиці та дозування з урахуванням особливостей захворювання і загального стану  хворого. 

· Систематичність і послідовність застосування фізичних вправ. Починають з простих і переходять до складних вправ, включаючи на кожному занятті 2 простих і 1 нову складну вправу. 

· Регулярність впливу. 

· Тривалість занять забезпечує ефективність лікування. 

· Поступовість наростання фізичного навантаження в процесі лікування для забезпечення тренуючої дії. 

· Різноманітність і новизна  у підборі вправ - досягаються  відновленням їх на 10-15% з повторенням 85 - 90% колишніх для закріплення результатів лікування.  
· Помірні, тривалі або поступові навантаження - доцільніше застосовувати, ніж посилені. 

· Дотримання циклічності чергування вправ з відпочинком [10].

· Принцип всебічності - передбачає вплив не тільки на уражений орган або систему, а й на весь організм. 

· Наочність і доступність вправ - особливо необхідна в заняттях при ураженнях ЦНС, з дітьми, людьми похилого віку. 

· Свідоме і активну участь хворого - досягається вмілим поясненням і підбором вправ [14; 21].  

Лікувальна фізкультура при  травмах і деяких захворюваннях  апарату руху. 

Травми опорно-рухового апарату  викликають порушення анатомічної  цілості тканин і їх функцій, супроводжуються  як місцевої, так і загальною реакцією з боку різних систем організму. 

При лікуванні переломів здійснюють репозицію (вправлення) уламків для відновлення довжини і форми кінцівок та фіксують їх до кісткового зрощення. Нерухомість на зоні пошкодження досягають методами фіксації, витягування або оперативним шляхом. 

Частіше за інших у 70-75% хворих з переломами застосовують метод фіксацій за допомогою накладення фіксуючих пов'язок з гіпсу, полімерних матеріалів. 

При застосуванні витягнення (екстензіонний метод) здійснюють розтягнення кінцівки за допомогою вантажів для зіставлення уламків протягом від декількох годин до декількох діб (перша репозіціонна фаза). Потім у другій ретенційної фазі утримують відламки до повної консолідації та попередження рецидивів їх усунення. 

При оперативному методі співставлення уламків досягають  скріпленням їх гвинтами або металевими фіксаторами, кістковими трансплантантами (застосовують відкрите і закрите співставлення уламків). 

Лікувальна фізкультура - обов'язковий компонент комплексного лікування, так як сприяє відновленню функцій опорно-рухового апарату, сприятливо впливає на різні системи організму за принципом моторно-вісцеральних рефлексів [13].

Прийнято весь курс застосування ЛФК поділяти на три періоди: іммобілізаційний, постіммобілізаціонний і відновний. 

ЛФК починають з першого  дня травми при зникненні сильних  болів. 

Протипоказання до призначення ЛФК: шок, велика крововтрата, небезпека кровотечі або поява його при рухах, стійкий больовий синдром. 

Протягом всього курсу  лікування при застосуванні ЛФК  вирішуються загальні та спеціальні завдання.