Чинність нормативно-правових актів

 

[6, с. 83]

Припинення (або призупинення) дії:

1) З моменту  (дати) визнання його таким, що  втратив дію в зв’язку із  закінченням строку, на який він  був прийнятий (наприклад, Закон  про державний бюджет приймається  на один рік);

2) з моменту  (ати) визнання його таким, що  втратив дію, в зв’язку зі  зміною обставин, на які він  був розрахований (наприклад, закон  про правовий режим надзвичайної  ситуації, оголошений в зв’язку  зі стихійним лихом на території  держави, утрачає дію після  закінчення стихійного лиха);

3) з дати  прямого скасування (в Україні  – спеціально призначеним актом  ВР) або призупинення дії нормативно-правового  акта (чи його частини) рішенням  Конституційного Суду у разі  визнання його (її) невідповідності  Конституції країни;

4) з дати  фактичного скасування – прийняття  нового акта вищої або однакової  сили по тому ж предмету  регулювання – без формального  скасування старого акта;

5) з моменту  призупинення дії акта на певний  строк (наприклад, дію Сімейного  кодексу в Україні було призупинено  до моменту набуття чинності  Цивільного кодексу). [19, с. 284]

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта – тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності».

Момент  припинення дії нормативно правового  акта є моментом втрати його юридичної  сили.

Отож, дія  нормативно-правового акту в часі пов’язана з вступом його в  силу і з моментом втрати ним юридичної  сили. В Україні діють норми  про порядок опублікування і  вступу в силу нормативно-правових актів. Строки, протягом яких нормативно-правові  акти зберігають свою чинність, можуть бути визначені: з моменту опублікування; по закінчені визначеного терміну  після його обнародування. Частина 5 ст. 94 конституції України проголошує, що закон вступає в силу через 10 днів з дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше з дня його опублікування. [19, с. 292]

Нормативно-правові  акти втрачають свою юридичну силу: коли закінчується строк їхньої дії (якщо вони були прийняті на певний строк); у зв’язку з виданням нового нормативно-правового  акту, який замінює раніше діючий; на основі прямого припису органу про  відміну даного НПА

 

 

 

2.2 Дія нормативно-правового акту у просторі

Дія нормативно-правового  акту у просторі – це поширення  його впливу на певну територію, державу  в цілому чи певний регіон.

Нормативні  правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Усі нормативно-правові  акти мають визначені часові та просторові межі свого існування і дії, а  також поширення на певне коло осіб. Для НПА в просторі пов’язана  з поширенням його на території всієї  держави або визначену його частину (Автономно Республіка Крим). Територія України включає в себе: земну територію, внутрішній водний простір, надра; територіальні води в межах 12 морських миль; повітряний простір у межах кордонів держави (на висоті 35 кілометрів); території посольств і консульств; повітряні та морські судна військового і цивільного флоту, які перебувають у відкритому морі або в повітрі під прапором і гербом держави та ін. [15, с. 127]

Територіальні межі дії нормативних актів закріплюють  суверенітетом держави і його юрисдикцію.

Дія за колом  осіб обумовлена тим, що нормативно правові  акти діють на всіх адресатів-суб’єктів  у рамках територіальної сфери (які  знаходяться на даній території). Адресатами нормативно-правових актів  можуть бути всі громадяни України, іноземці, особи без громадянства або визначені групи населення, всі посадові особи або окремі їхні категорії, юридичні особи, підприємства, установи організації. Разом з тим  існують спеціальні нормативні акти, які поширюються тільки на окремі категорії громадян. Також існує  принцип екстериторіальності, відповідно до якого частина території держави  визначаються такими, що не знаходяться  на території держави, де вони реально  перебувають, а юридично вважаються такими, які знаходяться на території  тієї держави, чиє посольство розміщене  в конкретному приміщені або  чиїми представниками вони фактично є. [14, с. 268]

Дія НПА  в просторі відбувається у відповідності  з територіальним і екстериторіальним  принципами.

Територіальний  принцип – це дія нормативних  актів у межах території держави. Залежно від правового статусу  суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій). [16, с. 379]

Територіальна дія НПА окреслена територією держави (України), окремого регіону (Криму), адміністративно-територіальної одиниці (обласного, районного, міського масштабу). Нормативно-правові акти України  поширюються на територію всієї  країни, НПА АРК – на власну територію  в межах повноважень, визначених повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією АРК від 21.10.1998 р. У федеративних державних актах загально федеративних органів поширюються на всю територію федерації, а акти суб’єктів федерації діють у межах їх території. Наприклад, акти уряду Мордовії (постанови і розпорядження) обов’язкові для виконання на території цієї республіки, а не всієї Російської Федерації. Що стосується актів (рішень) органів місцевого самоврядування, то як в унітарні, так і федеративній державах вони діють у межах відповідних адміністративних границь. (Про те, розуміється під територією держави) [19, с. 298]

Юрисдикція  держави не обмежується її територією – закони держави у певних випадках мають екстериторіальну дію, ще відома як право екстериторіальності держав (англ. Exterritorial).

Екстериторіальний принцип – це дія нормативних  актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України «громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право екстериторіальності  держав – порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. [17, с. 110]

Правом  екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування  знаходяться на її території, але  розглядається як частина території  держави прапора або розпізнавальних  знаків.

Право екстериторіальності  завжди користувалося для обґрунтування  дипломатичних привілеїв та імунітетів – особливих прав і привілеїв, якими надаються дипломати і  члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом  своєї країни, ховалися в посольствах  і місцях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема  правом недоторканості приміщення). Нині екстериторіальність такої функції  не виконує, оскільки це може призвести  до розширеного тлумачення дипломатичних  привілеїв і імунітетів.

Важливо, територіальний принцип у чистому  вигляді в законодавстві держав майже не зустрічається, оскільки він  доповнений екстериторіальним принципом: 1) національним – чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені її громадянином за кордоном; 2) реальним – чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені за кордоном і спрямовані проти інтересів даної держави, незалежно від громадянства злочинця. [18, с. 124]

У разі входження  держави в різні союзи (співдружності, співтовариства, конфедерації), норми  цих союзів поширюються на дану державу. Міжнародні договори, укладені державою і ратифіковані парламентом, також  мають обов’язкову дію на території  цієї держави.

Отже, дія НПА в просторі пов’язана з територіальними межами дії акта.

 

2.3 Дія нормативно-правового  акту за колом осіб

Порядок дії НПА за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають  на території держави тимчасово  або постійно, підпадають під дію  її приписів. У цьому виявляється  тісний зв’язок двох меж дії НПА: за колом осіб і в просторі (територіальна  дія). [15, с. 218]

Всі особи  – суб’єкти права:

1. громадяни держави;
2. іноземні громадяни (у тому числі особи, що володіють дипломатичними імунітетом і привілеями);
3. особи без громадянства (апатриди);
4. особи з подвійним громадянство (біпатриди);
5. біженці;
6. почесні громадяни;
7. усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види  НПА у дії за колом осіб:

1) Загальної дії – розраховані на всіх осіб, що перебувають на території держави. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (у тому числі за кордоном); на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо на території України такі особи притягнуті до кримінальної відповідальності за КК України.

2) Спеціальної  дії – розраховані на певне коло осіб. Деякі закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб’єктів. Інші – лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не зберігається.

3) Виняткової  дії – роблять вилучення з нормативних актів загальної і спеціальної дії в процесі реалізації їх приписів (як правило, шляхом прийняття правозастосовних актів). [15, с. 220-221]

Так, іноземні громадяни й особи без громадянства зрівняні в правах і обов’язках громадянами держави (головним чином, у соціально-правовому статусі). Однак є деякі випадки в  політико-правовому статусі і  ряді інших. Їм не надаються окремі права і на тих не покладаються певні обов’язки: обирати і бути обраними в представницькі органи країни, бути суддями, перебувати на службі в Збройних силах.

Винятковість  дії актів спостерігається відносно осіб, які користуються правом екстериторіальності. Глави держав і урядів, співробітники  дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени  екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин тощо), що перебувають  на території не власної держави, наділені імунітетом – дипломатичним, консульськім тощо, який встановлює певні  пільги. Ці особи користуються особистою  недоторканістю. Вони звільняються від  юрисдикції держави перебування  в питаннях, пов’язаних з їх службовою  діяльністю. Власним правом екстериторіальності  користуються і дипломатичні представники України в період їх перебування  в інших країнах. [17, с. 99]

Так, працівники дипломатичних представництв мають  дипломатичні імунітети (виняток зі сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканими. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування  щодо службової діяльності. Вони мають  фіскальний (податковий) імунітет, а  також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна  об’явити персоною нонграта, але до них не можуть бути застосовані заходи державного примусу.

Дещо  меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних  організацій на підставі статутів цих  організацій або спеціальних  угод. [18, с. 127]

В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.» І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності».

Ст. 1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр», газета «Голос України», «Офіційний вісник Президента України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.