Шпаргалка по "Теории государства и права"

Суверенітет держави — політико-юридична властивість  державної влади, яка означає  її верховенство і повноту всередині  країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає  верховенство і повноту державної  влади відносно до усіх інших організацій  у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;

зовнішню: виражає  незалежність і рівноправність держави  як суб'єкта міжнародного права у  взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.

Держава має  суверенні права:

право війни  і миру;

право видавати закони;

право формувати  державні органи;

право визначати  свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати  податки;

право призначати своїх представників в інших  державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.

21. сутність формаційн  підходу

Сучасна наука розглядає  два підходи до типології держави: цивілізований і формаційний.

Поняття «цивілізація» (від  лат. civilis — гідний, вихований), має різні і часто навіть протилежні значення, а саме — це і синонім культури, рівня та ступеня розвитку матеріального і духовного світу, це також епоха занепаду культури та ін.

Використовуючи різні  тлумачення цивілізації, можна виділити такі типи держав: а) східні, західні  та мішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові та науково-технічні; г) індустріальні та постіндустріальні; д) локальні, особливі, сучасні та ін. Недоліки такого підходу полягають у тому, що в них не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, кому належить політична влада.

Формаційний підхід оснований  на суті і соціальній належності влади  і тому дає чіткіше уявлення про  сутність держави і послідовність  зміни історичних типів держав у  процесі їх історичного розвитку.

На нашу думку, існують  такі за формаційною ознакою типи держав:

• Рабовласницький: а) економічна основа — рабовласницький спосіб виробництва; б) політична основа —  диктатура рабовласників; в) соціальна  основа — наявність класу рабів  і рабовласників.

• Феодальний: а) велика земельна власність феодалів, дрібне натуральне господарство залежних від феодалів селян; б) диктатура класу феодалів; в) наявність основних класів — феодалів і селян.

• Капіталістичний: а) капіталістична система господарства основана на свободі  приватної власності на знаряддя і засоби виробництва; б) експлуатація найманої рабочої сили; в) політичне  панування класу буржуазії над  найманими робітниками; г) наявність  класу буржуазії і робітників.

• Соціалістичний: а) планова  система господарства; б) спільна  соціалістична власність; в) політичне  панування робітників і селян; г) соціальна структура населення  поділяється на робітників, селян  та інтелігенцію.

• Держави соціально-демократичного типу: а) організація політичної влади  більшості населення країни; б) забезпечення реального здійснення основних прав людини і громадянина; в) задоволення  загальнолюдських потреб на засадах  свободи, гуманізму, справедливості; г) комбінація приватної (колективної  та індивідуальної), державної і  комунальної форм власності; д) наявність  різних соціальних груп, прошарків  населення та створення умов для  їх солідарності і консолідації.

22. сутність цивілізац  підходу

Сучасна наука розглядає  два підходи до типології держави: цивілізований і формаційний.

Поняття «цивілізація» (від  лат. civilis — гідний, вихований), має різні і часто навіть протилежні значення, а саме — це і синонім культури, рівня та ступеня розвитку матеріального і духовного світу, це також епоха занепаду культури та ін.

Використовуючи різні  тлумачення цивілізації, можна виділити такі типи держав: а) східні, західні  та мішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові та науково-технічні; г) індустріальні та постіндустріальні; д) локальні, особливі, сучасні та ін. Недоліки такого підходу полягають у тому, що в них не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, кому належить політична влада.

Історичний тип держави  — це сукупність найважливіших рис  держави певної суспільно-економічної  формації, що мають єдину соціально-класову  сутність.

В умовах колишнього Союзу  теорія держави і права як наука  розглядала такі типи держав: а) рабовласницький; б) феодальний; в) капіталістичний; г) соціалістичний.

У сучасних умовах в Україні  виділяють (П. М. Рабінович) типи держав: а) племінно-бюрократичний; б) рабовласницький; в) феодальний; г) буржуазний; д) перехідний від буржуазного до соціально-демократичного; е) соціально-демократичний.

23. понят та ознаки  гром сусп

Суспільство — це система  взаємодії людей,, що пов'язані між  собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і  встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних).

Громадянське суспільство  — система взаємодії в межах  права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно  сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для  їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство  можна назвати громадянським  суспільством, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними  відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави  і поза державою;

2)  не включає державу,  розвивається самостійно — без  безпосереднього втручання держави;

3)  складається із  суб'єктів — вільних і рівноправних  громадян і об'єднань, що добровільно  сформувалися і знаходяться у  відносинах конкуренції і солідарності;

4)  має певний пріоритет  перед державою, проте зацікавлено  в добробуті держави і сприяє  її розвитку;

5) справляє вплив на  створення і функціонування державних  органів у власних інтересах;

6)  має право жадати  від держави захисту життя,  здоров'я, безпеки громадян, не  допускаючи її втручання в  їх приватні інтереси;

7)  формує право, що  формулюється державою в законах  та інших нормативно-правових  актах, гарантує і захищає її  від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства  реалізуються за допомогою волі  держави, вираженої у формі  правового акта;

8) розвивається і взаємодіє  з державою в межах права,  котре виступає як рівний і  справедливий масштаб свободи  і справедливості, а не як спосіб  нав'язування державної волі.

24. прав держ

Правова держава — це вже не організація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально-демократичною державою.

Правова держава відрізняється  від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:

1) верховенство права і правових  законів над підзаконними нормативними  актами, політичною і фізичною  силою держави;

2) розподіл влади, яка належить  народу, на законодавчу, виконавчу і судову;

3) верховенство громадянського  суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом;

4) юридичне закріплення основних  прав і свобод людини в Конституції  та інших законах і їх фактичне  забезпечення;

5) взаємоповага і взаємовідповідальність  особи і держави;

6) громадянину дозволено робити  все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;

7) демократичний плюралізм і  гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.

25. Головні ознаки правової держави

1. Широкий спектр прав і свобод особи, гарантованих і забезпечуваних державою, рівність громадян перед законом, доступність правового захисту для кожного громадянина, обмеження втручання держави в царину приватної ініціативи.

2. Верховенство правового закону в системі нормативно-правових актів. Правовим є тільки такий закон, який містить рівну для всіх міру свободи і справедливості. Інакше кажучи, це справедливий і гуманний закон, перед яким усі рівні.

3. Демократичний, легальний спосіб формування влади, як правило, шляхом виборів, а призначення на державні посади здійснюються з дотриманням законної процедури.

4. Розподіл влади. Кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова) формується і діє у певній незалежності одна від одної, що передбачає наявність суворо окресленого кола повноважень і меж діяльності для кожної з гілок влади.

5. Зв'язаність влади правом. Влада правової держави діє за принципом “дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом”.

6. Високий рівень загальної і правової культури громадян. Тільки в цьому випадку можлива свідома, компетентна участь громадян в управлінні державними і суспільними справами, повага до закону, прав і свобод співгромадян.

7. Взаємна відповідальність держави і особи. Відповідальність особи перед державою існує за будь-якого типу держави. Але тільки в правовій державі можлива відповідальність державної влади перед особою у разі порушення державою прав, свобод та законних інтересів особи. Вона реалізується через подання позову до держави і її органів, звернення до суду, у тому числі і до міжнародних судових органів.

8. Гідне становище суду в суспільстві і державі. Суд має бути арбітром у взаєминах між громадянами і державою. Діяльність суду повинна ґрунтуватися на таких принципах як колегіальність, презумпція невинуватості, загальність, рівність сторін, оскарження прийнятих рішень тощо.

Правова держава - це ідеал, якого ще не досягнуто навіть у найрозвинутіших  державах. Проте конституційне закріплення  цього ідеалу зобов'язує державну владу  до законних, справедливих дій заради загального добробуту. Стосується це і  нашої держави, оскільки  ст.1 Конституції України проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”.

26. сутність соц держ

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальнолюдських і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Соціальна держава (держава соціальної демократії) — це сучасна політико-правова  теорія, де слово «соціальна» несе велике значеннєве навантаження: воно пов'язано із соціальним життям людей, підкреслює, що держава бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання  економіки з обов'язковим урахуванням  екологічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини.

У наші дні соціальна держава  означає насамперед обов'язок законодавця  бути соціальне активним в ім'я  згладжування суперечних інтересів  членів суспільства і забезпечення гідних умов життя для усіх за наявності  рівності форм власності на засоби виробництва. Держава стає органом  подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення до життя  таких рішень, які б позитивно  сприймалися різними верствами  суспільства, її мета — за допомогою  соціальної політики, забезпечення рівності та умов політичної співучасті об'єднати населення, стабілізувати соціальну (утому числі правову) і економічну системи, забезпечити їх прогресивну  еволюцію.

Ідея про орієнтацію України  на соціальну державу міститься  у Конституційному договорі між  Верховною Радою і Президентом  України (від 8 липня 1995 р.) «Про основні  засади організації і функціонування державної влади і місцевого  самоврядування на період до прийняття  Конституції України». Тут, зокрема, підкреслюється, що Договір гарантує соціальну спрямованість ринкової економіки. Чітке текстуальне вираження  ідея соціальної правової держави знайшла  у ст. 1 Конституції України.

27.  держава — це особлива політична організація публічної влади, яка має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства, виступає як суб'єкт міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних груп).

28. держ влада

У найширшому значенні влада  — завжди вольові відносини: індивіда до самого себе (влада над собою), між індивідами, групами, класами  в суспільстві, між громадянином і державою, між посадовою особою і підлеглим, між державами. Реалізується вона у сфері особистої та суспільної діяльності — політичної, економічної, правової.

Основними компонентами влади  є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі  її елементи (механізм і засоби взаємодії  суб'єкта і об'єкта).

Соціальна (публічна) влада  — вольові (керівництва — підкорення) відносини між людьми з приводу  організації їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для  даного соціального колективу волі (інтересу).

Державна влада є  особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна  влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо  справу з політичною владою. В аналізі  політичних систем суспільства влада  посідає таке саме місце, як гроші  в економічних системах: вона має  міцні корені в суспільному і  приватному житті громадян.