Фізична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

Отже, обсяг прав, які  становлять зміст цивільної правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична  особа може мати практично будь-які права. Існує лише одне обмеження: володіння ними не повинне суперечити закону та моральним засадам суспільства.

Таким чином, зміст цивільної  правоздатності фізичних осіб становить у сукупності систему їх соціальних, економічних, культурних та інших прав, визначених і гарантованих Конституцією, ЦК, іншими актами законодавства. При цьому враховуються права, забезпечені міжнародними актами, зокрема: Загальною декларацією прав людини; Європейською конвенцією "Про захист прав людини та основних свобод"; Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р.; Конвенцією про права дитини 1989 р. Держави—учасниці міжнародних актів взяли на себе зобов'язання забезпечувати рівність правоздатності всім особам, що перебувають на їх території; не позбавляти осіб свободи на тій підставі, що вони не можуть виконати яке-небудь договірне зобов'язання; надавати право вільного пересування і вибору місця проживання всім громадянам та визнавати їх правосуб'єктність; не допускати незаконного втручання в особисте і сімейне життя; не посягати на недоторканність житла тощо.

Слід зазначити, що новий  ЦК істотно розширив (порівняно з раніше чинним цивільним законодавством і, зокрема, ЦК 1963 р.) правоздатність фізичних осіб, визначивши її обсяг відповідно до принципу приватного права: "Дозволяється все, що прямо не заборонено законом".

На забезпечення реалізації цього принципу спрямоване правило ст.27 ЦК, згідно з яким правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним, а правовий акт Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

Згідно зі ст.ст.24, 64 Конституції  обмеження прав людини і громадянина можливо лише на підставі закону і тільки у тій мірі, у якій це необхідно для захисту основ конституційного ладу, моралі, здоров'я, прав та інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

У встановлених законом  випадках і лише за рішенням суду фізична особа може бути обмежена у здатності мати деякі права. До таких обмежень, зокрема, належать заходи кримінального покарання. Так, ст.51 Кримінального кодексу (КК) України передбачає такі заходи, як: арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк і довічно, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю тощо.

 

Для того,щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов’язки,фізична особа має бути не лише правоздатною,алу й дієздатною.

              У найбільш простому вигляді дієздатності як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати права і створювати обов’язки.Вона може бути визначена й інакше – як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками.У кожному разі наголошується на тому,що дієздатна особа сама для себе  своїми власнии діями набуває права і обов’язки,у результаті власних дій стає учасником правовідносин

             Дієздатність фізичної особи  – це її здатність своїми власними діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати,а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки,самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст.30 ЦК).

            Наведене визначення дієздатності  фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію.Разом з тим,воно не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи,не зазначає ті риси,котрі відрізняють її від тлумачення дієздатності юридичної особи (котра,однак,згідно із концепцією ЦК,не співпадає з поняттям дієздатності фізичної особи – див. ст. 92ЦК).

      Елементами змісту дієздатності  фізичної особи є:

1. можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);
2. можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);
3. можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);
4. можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);
5. можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнесдієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності зумовлена тим,що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини,але й пов’язаний із  вчиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як підприємця,з одного боку,  регулюванням діяльності фізичних осіб – підприємців правилами нормативно-правових актів,що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК) з іншого.

            На перший погляд, виокремлення  окремих елементів дієздатності  не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій.Проте,це враження хибне.

            ЦК,даючи у ст.30 загальне визначення  дієздатності,разом з тим у  подальших нормах диференційовано  підходить до виникнення окремих  елементів дієздатності.Так,якщо правочиноздатність виникає у особи,що досягла 14 років (за умови,що батьки,усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину – ст.ст.32,221 ,222),то виникнення деліктоздатності ЦК пов’язує з наявністю додаткових умов (зокрема,з наявністю майна,достатнього для відшкодування – ст.33).Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи,яка не досягла 14 років(ст.31),то трансдієздатність,як випливає зі ст.242 ЦК,настає лише з досягненням повноліття.Хоча заповіт є одностороннім правочином,але право на заповіт (тестаментоздатність)виникає лише у осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів)не може реалізовуватися через представника (ст.1234 ЦК).Така сама вимога щодо повної дієздатності як загальне правило висунута в ст.50 ЦК щодо фізичної особи,яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю.Виняток з цього правила встановлений ст.35 ЦК,але й тут є особливості – віковою  межею є “нетиповий” для норм ЦК вік–16 років.Тому слід визнати,що розрізняння вказаних елементів дієздатності є доцільним і з прктичної точки зору, оскільки дає змогу диференційовано підходити (що робить і ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду дієздатності.

          На відміну від правоздатності  дієздатність пов’язана зі  здійсненням громадянином вольових дій,що припускає досягнення певного рівня психічної зрілості.Критеріями є вік,а також стан психічного здоров’я.

      З урахуванням  цих критеріїв можна виокремити  декілька видів дієздатності  фізичних осіб:

1. повну дієздатність;
2. часткову дієздатність;
3. неповну дієздатність.

           Повна дієздатність визнається за повнолітніми фізичними особами,тобто тими,хто досяг 18 років (ст.34 ЦК).

           Вказаний  віковий ценз може бути зниженим  у двох випадках :

1. реєстрації шлюбу особою,що не досягла 18 років (ч.2 ст.34 ЦК);
2. надання повної цивільної дієздатності за рішенням  органу опіки та піклування неповнолітній особі  (ст.35 ЦК).

           Шлюбний  вік встановлений для чоловіків  – 18 і жінок – 17 років (ст.22 СК).Ст.23 СК допускає також за виняткових обставин можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років.

            На зниження шлюбного віку  згода батьків чи інших законних  представників не потрібна,але  їхня думка при цьому враховується.Реєстрація  шлюбу осіб,яким був знижений шлюбний вік,здійснюється в загальному порядку.

            Після реєстрації шлюбу неповнолітні  фізичні особи  набувають дієздатність  у повному обсязі.

            Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) згідно зі ст.35 ЦК  можливе:

• фізичній особі,яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;
• фізичній особі,яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю;
• щодо неповнолітньої фізичної особи,яка записана матір’ю або батьком дитини.

            Підстави і порядок емансипації визначаються по-різному:

–тому,хто працює за трудовим договором,надання  повної цивільної дієздатності провадиться  за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи  за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника,а у разі відсутності такої згоди – за рішенням суду;

–тому,хто бажає займатися підприємницькою  діяльністю і досяг 16 років,спочатку необхідно отримати письмову згоду  на реєстрацію як підприємця від батьків (усиновлювачів),піклувальника або  органу опіки та піклування.За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець.У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту її державної реєстрації як підприємця;

–для надання повної цивільної  дієздатності неповнолітній особі,яка записана матір’ю або батьком дитини,необхідний факт державної реєстрації народження дитини,одним з батьків якої є неповнолітній.У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього,органів опіки та піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.

           Ст.35 ЦК не згадує про значеннячленства  у виробничому кооперативі,однак,очевидно,таке  членство особи,яка досягла 16 років,за аналогією з трудовим  договором може бути підставою  надання повної цивільної дієздатності.

           У разі припинення трудовогу договору,припинення фізичною особою підприємницької діяльності,батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

            Часткову цивільну дієздатність мають особи,які не досягли 14 років (ст. 31 ЦК іменує їх  також “малолітніми особами”).Їхня дієздатність обмежується   можливостями  самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто,правочини,що задовольняють побутові потреби особи,відповідають рівню її фізичного,духовного чи соціального розвитку та стосуються предмета,який має невисоку вартість),а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної,творчої діяльності,що охороняються законом.

             Всі інші правочини,вчинені малолітніми  до досягнення ними 14 років,нікчемні і не породжують для них правових наслідків.Однак такий правочин може бути в інтересах  малолітньої особи на вимогу її батьків,усиновлювача або опікуна визнаний судом дійсним,якщо він вчинений на користь такої особи (ст.221 ЦК).

             Малолітня особа не несе цивільно-правової відповідальності за завдану ную шкоду.Це пояснюється тим,що малолітні особи ще не можуть повною мірою оцінювати  свої дії і керувати ними,а тому не можуть визнаватися винними і нести відповідальність за правопорушення.Відповідальність за дії малолітніх покладається на їхніх батьків,усиновлювачів,опікунів,винних у нездійсненні належного нагляду за діями малолітнього чи неналежному вихованні дітей.Батьки,усиновлювачі,опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності,якщо доведуть,що зобов’язання було порушене чи шкода заподіяна не з їхньої вини (ст.ст.33,1178 ЦК).

             Неповну цивільну дієздатність  мають неповнолітні особи,тобто особи у віці від 14 до 18 років (ст.32 ЦК).

             Крім правочинів,передбачених ст.31 ЦК,вони можуть :

• самостійно розпоряджатися своїм заробітком,стипендією або іншими доходами;
• самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної,творчої діяльності,що охороняються законом;
• бути учасниками (засновниками)юридичних осіб,якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;
• самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку)та розпоряджатися вкладом,внесеним такими особами на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Проте,якщо грошові кошти внесені у фінансову установу на її ім’я іншими особами, то неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів)або піклувальника.

             Неповнолітня особа вчиняє інші  правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів)або піклувальників та органу опіки та піклування.Згода може бути замінена наступним схваленням у письмовій формі правочину,вчиненого зазначеними особами.У разі заперечення правочину того з батьків (усиновлювачів),з ким проживає неповнолітня особа,правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

             На вчинення неповнолітньою особою  правочину щодо транспортних  засобів або нерухомого майна   має бути письмова нотаріально  посвідчена згода батьків (усиновлювачів)або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

 

 

 

 

 

1. Ім’я фізичної особи

При реалізації правоздатності,набутті  і  захисті суб’єктивних прав істотне значення має ім’я фізичної особи,під яким вона набуває прав  та обов’язків і  здійснює їх,а також місце проживання фізичної особи.Наприклад,місце проживання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою,оголошення її померлою,визначенні місця розгляду позову тощо.

Право на ім’я належить до особистих невідчужуваних прав громадян.Ст. 28 ЦК передбачає,що фізична особа набуває прав та обов’язків і здійснює їхпід своїм ім’ям,яке надається їй відповідно до закону.Разом з тим,при здійсненні окремих цивільних прав фізична особа може використовувати псевдонім (вигадане ім’я)або діяти без зазначення імені.Наприклад,автори творів науки,літератури,мистецтва і суміжних прав можуть використовувати для індивідуалізації псевдонім,що не повторює ім’я іншої особи.

Відповідно до Конвенції про  права дитини,дитина набуває право  на ім’я з моменту народження.

Ім’я фізичної особи,яка є громадянином України,складається із прізвища,власного імені та по батькові,якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини,до якої вона належить.Саме ці ознаки індивідуалізують фізичну особу,як учасника цивільних відносин.

Згідно зі ст.ст. 145 – 148 Сімейного кодексу України,ім’я дитини обирається за згодою батьків,по батькові дається за іменем батька,якщо інше не передбачено законами України чи не ґрунтується на національних звичаях.Прізвище дитини визначається  за прізвищем батьків,а коли вони мають різні прізвища – за згодою між ними.Спори між батьками з приводу імені чи прізвища дитини вирішується органами опіки та піклування.

Якщо дитина народилася у батьків,які не перебувають  у зареєстрованому шлюбі,і батько дитини не встановлений у визначеному законом порядку,ім’я дитині дається за вказівкою матері,по батькові – за іменем особи,записаної у свідоцтві про народження дитини як її батько,а прізвище – за прізвищем матері.