Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин

5) рішення Антимонопольного  комітету про згоду на створення,  реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України  передбачена необхідність такої  згоди.

Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з  дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати свідоцтво.

Реєстраційні дії здійснюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», відповідно до якого в кожній райдержадміністрації або міськвиконкомі були введені  посади державних реєстраторів, створено Єдиний державний реєстр, в цілому - впорядкована система державної  реєстрації  юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, яка до цього  проводилась донавантаженими спеціалістами  управлінь економіки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів  України.

Підготовка Закону була дуже серйозною, і вийшла майже інструкція по процедурі здійснення реєстраційних  дій, хоча, не без деяких упущень (наприклад, щодо реєстрації змін до установчих документів юридичної особи додатком, реєстрації підприємців без ідентифікаційного  номера, або відміни рішення про  припинення). Поступово вносились зміни, які ліквідовували ці «прогалини», але на перший час.

Реєстраційні дії:

• підготовка всіх необхідних документів від засновника ( довіреність на представника, інші документи) для того, щоб була можлива реєстрація підприємства;
• підготовка проекту статуту, протоколу рішення про створення компанії та інших документів, необхідних для здійснення державної реєстрації товариства;
• внесення в ЄДР відомостей про реєстрацію підприємства та про директора, реєстрація Статуту  юридичної особи, отримання виписки з ЄДР;
• постановлення юридичної особи на облік в органах Державної
• податкової служби, Пенсійному фонді;
• виготовлення печаток і штампів;
• відкриття рахунку у банку;
• вчинення інших дій, пов’язаних з державною реєстрацією підприємства.

Одним з інститутів, що вимагають  серед інших вдосконалення, є  інститут державної реєстрації юридичних  осіб. Значущість цього інституту  велика. Основним правовим (або юридичним) значенням державної реєстрації юридичних осіб є набуття юридичною  особою правоздатності, що передбачає можливість "мати цивільні права, відповідні цілям діяльності, передбаченим у  його установчих документах, і нести  пов'язані з цією діяльністю обов'язки ". Останні значення правового  характеру проектуються від правоздатності: це можуть бути різні правомочності, обов'язки юридичних осіб, наявність  відповідальності за неправомірну діяльність і т.д. Так, для юридичних осіб передбачається громадянська (майнова), податкова, адміністративна, кримінальна  і інші види відповідальності. Їх накладення можливо тільки після набуття  статусу юридичної особи.

Безпосереднє відношення до описаних вище значень має порядок  державної реєстрації, яка набуває  в ньому практичне втілення. Однією з ознак будь-якого юридичного процесу, в тому числі і процесу реєстрації, є принцип формальної визначеності, тобто вираженості процедури (порядку, процесу) у відповідних нормах права. Легальній або легітимною реєстрація може бути визнана лише тоді, коли повністю буде пройдена вся процедура, передбачена нормами права. У зв'язку з цим необхідно звернутися до джерел даних норм права, тобто до того, з чого (чи з якихось міркувань) дані норми права формуються.

На мою думку, найбільш вірний в цій ситуації позитивний тип праворозуміння, можна прийти до того висновку, що кожна держава самостійно (суб'єктивно) визначає власну волю щодо об'єкта державної влади. Але держава, що прагне до ефективного та повноцінного регулювання суспільних відносин, має в цьому сенсі дотримуватися об'єктивних цілей (принципів), тобто прагнень до зближення результатів державної реєстрації в конкретній державі до значень (особливо економічного характеру), існуючим об'єктивно.

 

Основну увагу, як мені здається, необхідно зосередити на тих стадіях, які реально впливають на ефективність усього процесу реєстрації.

Так, найбільший резонанс викликає така стадія, як правова експертиза документів, наданих до реєструючого органу. На мій погляд, це основна стадія, стрижень всієї реєстрації юридичних осіб. Це підкреслюється і провідними адміністративістів: "Основне призначення реєстрації - перевірка відповідності установчих документів або спеціальних прав вимогам українського законодавства". Тільки достовірні документи, що відповідають вимогам норм права, можуть призвести до позначених нами вище об'єктивним значенням (принципам) реєстрації.

Всі види юридичної відповідальності заявників при реєстрації юридичної  особи спрямовані на запобігання  надання неправдивих і недостовірних  відомостей. Однак реально виявити подібні порушення при сьогоднішній процедурі реєстрації юридичних осіб в Україні практично неможливо. Єдиним засобом, який може відрегулювати цей процес, є правова експертиза документів, що подаються реєструвальному органу.

Аналіз дає підстави стверджувати що характер реєстрації юридичної особи,  на мою думку, є не зовсім правильним і занадто обтяжливим. Головним завданням законодавця у цій сфері є створення максимально простого, чіткого та необтяжливого механізму що до реєстрації.

Саме тому, щоб уникнути можливих зловживань з боку державних  органів необхідно, щоб законодавчо було встановлено зрозумілий процес реєстрації де чітко має бути визначено: 1) який орган буде проводити державну реєстрацію юридичних осіб ; 2) остаточний перелік необхідних документів, які слід надати для проходження державної реєстрації;

3) конкретні строки, протягом яких державний орган проводить державну реєстрації;

Процедура реєстрації є обтяжливою і громіздкою, однак, як засвідчує практика, деякі незручності створюють самі суб’єкти, адміністрації встановлюють власні вимоги до переліку і до форм поданих для реєстрації документів.

Проблема реєстрації юридичної особи не є новим як в теорії, так і в практиці науки. Проте, зважаючи на плинність законодавства, деякі положення втратили свою актуальність і потребують додаткового законодавства. Метою являється з’ясування концептуальних питань реєстрації юридичної особи , набуття ними статусу, а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

В процесі проведеного  мною дослідження по темі курсової роботи “Юридична особа як суб'єкт цивільного права”, були визначені певні проблеми як законодавчого, практичного, теоретичного характеру.

Щодо класифікації, юридичну особу можна класифікувати на види за різними критеріями. Проте  ця класифікація не знаходить відповідного відображення у Цивільному кодексі. Він вперше в історії розвитку права України, розмежовуючи юридичних  осіб на юридичних осіб публічного та приватного права, регулює порядок  створення та правовий статус лише юридичних осіб приватного права.

Отже, Цивільний кодекс України  визначає характер майнових відносин юридичних осіб приватного права, державних  та комунальних підприємств з  їхніми власниками, залишаючи поза увагою інші види юридичних осіб. Йдеться  про державні органи, які здійснюють владні повноваження, та органи місцевого  самоврядування, неприбуткові бюджетні організації ― лікарні, вузи тощо, які віднесені до юридичних осіб публічного права.

Законодавець свідомо  виключає зі сфери регулювання цивільного й зокрема, господарського законодавства  питання створення та правового  статусу державних органів місцевого  самоврядування, що наділяються ознаками юридичної особи, оскільки (так об’єктивно склалося) це питання належить до сфери  правового регулювання конституційного  та адміністративного права.

Для всіх без винятку юридичних  осіб правосуб’єктність у цивільних  правовідносинах є похідною від  правосуб’єктності їх власника (власників). Такі відносини можуть бути ієрархічними й обов’язково розпочинаються від  правосуб’єктності осіб, які не мають ознак юридичної особи (народ  України, держава, територіальна громада  або окремі фізичні особи). Таким  чином, можна зробити висновок, що законодавець з недостатньою точністю розмежував юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права.

Проблема реєстрації юридичної  особи не є новим як в теорії, так і в практиці науки. Проте, деякі положення втратили свою актуальність і потребують додаткового законодавства. Проблемою є з’ясування концептуальних питань реєстрації юридичної особи , набуття ними статусу юридичної особи, а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері.

Аналіз цих проблем  дає підстави стверджувати що характер реєстрації юридичної особи,  на мою думку, є не зовсім правильним і занадто обтяжливим. Головним завданням  законодавця у цій сфері є  створення максимально простого, чіткого та необтяжливого механізму  що до реєстрації.

Також щодо визнання державної  реєстрації обов’язковою ознакою юридичної  особи, то, по-перше, в правовій практиці України зустрічаються випадки, коли юридична особа створюється  та діє без державної реєстрації (це державні органи, що здійснюють владні повноваження, органи місцевого самоврядування та деякі інші суб’єкти). По-друге, наприклад, загальноосвітній навчальний заклад є  юридичною особою, однак, школи на сьогоднішній день майном не наділені, не мають самостійного балансу, рахунків у банку; правомочності юридичних  осіб, зокрема, й щодо управління майном, від їх імені здійснюються районними  управліннями освіти.

Враховуючи вищезазначене, визнавати державну реєстрацію обов’язковою ознакою юридичної особи є  некоректним. У практиці до закріплення  за юридичною особою майна (наділення  майном) її вважають такою, що не здійснює діяльність.

Вся процедура реєстрації є занадто громіздкою і проблемною в поданню документах, однак, як засвідчує практика, деякі незручності створюють самі суб’єкти реєстрації: адміністрації встановлюють власні вимоги до переліку і до форм поданих для реєстрації документів.

Отже, щоб уникнути можливих зловживань з боку державних органів  необхідно, щоб законодавчо було встановлено зрозумілий процес реєстрації де чітко має бути визначено: який орган буде проводити державну реєстрацію юридичних осіб ; остаточний перелік  необхідних документів, які слід надати для проходження державної реєстрації; конкретні строки, протягом яких державний  орган проводить державну реєстрації.

Проблеми пов'язані з  реєстрацією юридичної особи, я  пропоную подолати шляхом створення  єдиного реєстраційного органу який повинен відповідати за весь порядок  реєстрації, від самого початку і  до кінця.

Це по-перше зменшить час  процедури реєстрації, тому що фізичні  особи будуть звертатися, в так  зване одне вікно. В якому вони зможуть отримати повну консультацію і роз'ясненням проблем на місці. По-друге єдиний орган допоможе позбутися  корупції і взяток при реєстрації юридичної особи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Конституція України 1996 року зі змінами і допомненнями. Видання Верховної Ради України 2011р.
2. Цивільний кодекс України 2003 року зі змінами і доповненнями. Видання Правова єдність. Всеукраїнська асоціація видавців К. 2011р.
3. Господарський кодекс України 2003 року зі змінами і доповненнями. Видання Форум. Київ.2011.
4. Закон України про цінні папери та фондовий ринок № 3480-ІУ від 23 лютого 2006 р. // Голос України. - 2006. - № 69. -14 квітня.
5. Закон України про господарські товариства. Від 19 вересня 1991р.//Відомості Верховної Ради України. - 199і - № 49. - Ст. 682; з наступними змінами і доповненнями.
6. Закон України про об’єднання громадян. Від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34; з наступними змінами і доповненнями.
7. Закон України про ліцензування певних видів господарської діяльності. Від червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299; з наступними змінами і доповненнями.
8. Закон України про банки і банківську діяльність. Від 7 грудня 2000 р. //Урядовий кур'єр від 17.01.2001 р.; з наступними змінами і доповненнями.
9. Закон України про політичні партії. Від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - Ст. 118; з наступними змінами і доповненнями.
10. Закон України про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Від 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31- 32.-Ст. 263; з наступними змінами і доповненнями.
11. Лещенко Д. С. Установи як учасники цивільних відносин : Монограф. - Д.: Дніпропетр. держ. вн-т внутр. справ, 2007. – Ст. 194-196.
12.   Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах // За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Т. 1, 2. - К.: Ін Юре, 2003.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. // За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецовой - К.: Юрінком Інтер, 2004.
14. Цивільне право України: Навч. посібник, видання 2-ге зі змінами/ За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О.- Київ: Видавництво "Прецедент" 2005.- 341с.
15. Цивільне право України. Частина перша; За ред. проф.. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368с.
16. Цивільне право України: Навчальний посібник/ За ред. Стефанчука Р.О – Київ: Видавництво "Прецедент", 2005.-213с.
17. Цивільне право України. Мазур О. С.  — К.: Університет "Україна", 2005. — Ст. 288-289.
18. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008.
19. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Розробників проекту Цивільного кодексу України.:Істина, 2004.
20. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юрі, 2004.
21. Господарське право. Щербина В. С.  - К.: Юрінком Інтер, 2006. – Ст.80.
22. Вінник О. М. Господарські товариства і виробничі кооперативи. - K., 1998. – Ст. 189.
23. Кашанина Т. В. Хозяйственные товарищества и общества. - М., 2001. –