Власність і право власності

Приватний вищий  начальний заклад

Міжнародний науково-технічний  університет

імені академіка  Юрія Бугая

Полтавський інститут бізнесу

 

 

 

 

кафедра правових дисциплін

 

 

 

 

                   Власність і право власності

 

 

 

 

 

Курсова робота

Студентки 3-го курсу

денної форми навчання

юридичного  факультету

з дисципліни цивільне право

Миненко Яни  Віталіївни

 

 

Науковий керівник: старший викладач

Шерстюк Інна Володимирівна 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава − 2012

 

                                                     Зміст

Вступ

Розділ I Загальна характеристика інституту права власності.

1.1 Економічне визначення права власності

1.2 Юридичне визначення права власності

1.3 Об'єктивне визначення права власності

1.4 Суб'єктивне визначення права власності

1.5 Форми власності

Розділ II Суб’єкти права власності

2.1 Фізичні і юридичні  особи як суб’єкти

2.2 Суб’єкти публічного права

Розділ III Набуття, припинення, захист права власності

3.1 Підстави набуття  права власності

3.2 Причини припинення  права власності

3.3 Способи захисту  права власності та специфіка їх застосування

Висновки 

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Вступ

 

Поняття власності завжди було центральним в історії права. Становлення сучасного права  тісно пов’язане з іменем видатного англійського мислителя, теоретика права Джона Локка, який велику увагу в своїх дослідженнях приділяв власності. В працях “Два трактати про правління”, “Про власність”, “Досвід про людський розум” і інших він пише, що від народження людина має три природних права: право на життя; право на свободу; право на власність. Ці права невід’ємні від людини і закон повинен обов’язково враховувати ці права. На думку Джона Локка власність людини отримується шляхом вільно виявленої праці, власність – це той початковий вимір людської свободи, з якої повинна брати початок уся система природного права. Власність утверджується шляхом договору і угоди. Власність у Локка – це є природний стан, який передує взаємодії людей. Люди, переходячи від природного до громадянського стану, не повинні відмовлятися від своїх природних невід’ємних прав і зафіксувати їх в законі [10].

Предметом обраної теми є відносини власності, що є суспільними  майновими і немайновими відносинами, яким притаманний вольовий характер і можливість власника володіти, користуватися і розпоряджатися власним майном. Тобто це речові права, які забезпечують задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу на річ без участі інших осіб.

Завдання обраної теми полягає в тому, щоб детально дослідити відносини власності, їх проблематику, регулювання нормами законодавства, належний захист, набуття та припинення права власності.

Безперечно обрана тема є досить актуальною, бо сучасне  суспільство тісно пов’язане із правом власності на відповідні речі, бо людина для того щоб прожити повинна чимось володіти, тим самим нерухомим майном, речами повсякденного вжитку та інше. Без цього наше життя неможливе, а отже воно і неможливе без власності та на неї права.

Створюючи свою філософію  власності, Гегель стверджує, що власність виникла першою по тій простій причині, що вона пов’язана із зовнішніми предметами, із зовнішнім неодухотвореним світом, що протистоїть волі (суб’єкту) і найближчим до нього. “Власність – це є втілення волі в річ”, і тим самим особа дає собі “зовнішню сферу своєї свободи”. До такого “втілення” річ знаходиться поза розумною діяльністю людини, поза правом [11].

Далі Гегель розмежовує володіння і власність. Володіння  розглядається як зовнішній акт, необхідний для реалізації власності (втілення своєї волі в річ). Заволодіння передбачає, що річ нікому не належала. “Користування річчю при безпосередньому її захопленні є для себе одиничним вступом у володіння”¹. В користуванні виявляються якості речі, в тому числі вартість (у Гегеля - цінність).

Гегель підкреслює важливість договору у становленні права  власності. Договір передбачає, що ті, хто вступає в нього, визнають один одного особами і власниками. В договорі власність виявляє  себе як повна і безспірна, оскільки договір – це форма власності[11].

Нині все більш очевидним  стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.

Сучасний етап розвитку відносин власності пов’язаний з  утвердженням думки, що власність, як суспільне  явище має еволюційний розвиток і вирішити всі проблеми, пов’язані з нею можна лише з врахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини.

Все це свідчить про велику актуальність обраної теми, оскільки нова соціальна реальність в Україні вимагає досконалих законів і досконалішого регулювання відносин власності.

 

 

 

1.1 Економічне визначення права власності.

Будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об'єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говоритися про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

Що ж розуміється  під власністю? Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний  аспект (право володіння, користування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових об'єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об'єктів власності). Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ [15,с.58].

Із розвитком ринкових відносин формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до інтелектуальної власності, яка в умовах товарно-грошових відносин набуває ознак товару або капіталу. Активізація цього напряму є важливим фактором економічного зростання країни.

Економічна природа  використання інтелектуальної власності  в господарській діяльності (з  економіко-фінансових позицій інноваційного  підприємництва) проявляється через її комерціалізацію, яка виникає в умовах договірних відносин. А саме при використанні створеного інтелектуального продукту беспосередньо на самому підприємстві, де додаткова вартість (прибуток) складається з двох частин: з додоткової вартості і решти додаткової вартості [22,с.149].

Ми ж, розглядаючи власність  як об'єктивні відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів  власності й насамперед, засобів  виробництва, в її економічному змісті будемо розрізняти два аспекти: а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності).

Зумовлено це тим, що в  практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між  людьми з приводу об'єктів власності з, відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, користуватися результатами його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визначення. 

Власність - це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктів  власності, в першу чергу засобів  виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування [14,с.115].Проте, так історично склалося, що речі привласнювалися не завжди законним шляхом, зокрема Карл Маркс наголошував «Например, монголы, производя опустошения в России, действовали сообразно с их способом производства, пастбищным скотоводством, для которого большие необитаемые пространства являются главным условием. Германские варвары, для которых земледелие при помощи крепостных было обычным способом производства, так же как и изолированная жизнь в деревне, тем легче могли подчинить этим условиям римские провинции, что происшедшая там концентрация земельной собственности уже совершенно опрокинула прежние отношения земледелия.

Существует традиционное представление, будто в известные периоды люди жили только грабежом. Однако, чтобы можно было грабить, должно быть налицо нечто для грабежа, стало быть производство.. И способ грабежа сам опять-таки определяется способом производства [12,с.25].

Проте значення власності визначається не лише тим, що вони породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

-     умови поєднання  робітника з засобами виробництва;

відносини між людьми з приводу привласнення засобів  і результатів виробництва;

-     умови розпорядження  й використання факторів виробництва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини  власності лише до відносин, які  виникають у процесі користування об'єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привласнення об'єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо, на засоби виробництва, є  основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає  [14,с.45].

В Україні відбуваються масштабні соціальні і принципові економічні зміни. Складовою частиною цих процесів є власність у своєму економічному та правовому визначенні. Взагалі власність – це складний філософський, економічний та соціальний феномен, який потребує свого якісного і виваженого правового супроводження, яке, у свою чергу, повинно містити як загальні, так і галузеві праврві можливості. Для того щоб це відбувалось на належному рівні, необхідно розуміти суть цього комплексного феномену, його ознаки, складові, тощо [23, с.87].

Власність є однією з  найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим — це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і  до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу [15,с.82.].

Тому можна сказати, що відносини власності та розподільні  відносини – це соціально-економічна платформа, а проголошені індивідуальна мораль, суспільна моральність, державна ідеологія – це, як відомо, інститути надбудови над цією платформою. І у випадках коли існує певне «порозуміння» між базисом та надбудовою, можливим є поєднання основних положень цих сфердля розробки реальної загальної концептуальної програми нашого суспільного розвитку, яку традиційно називають національною ідеєю і яка дуже потрібна нашому суспільству для вирішення низки найважливіших соціально політичних проблем [23, с. 94].

Кожна історично визначена  соціально-економічна епоха мала власність  і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи  чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

 Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність “кражею”.